Фофуддя

Двір візантійського імператора

Фофуддя (грец. φουφουδότης рос. Фофудья) — східна коштовна тканина, з якої виготовлявся одяг. За літописами, цар Леон в 912 р. надарував Олегових послів «золотом і паволоками і фофуддями», давши їм відрізи цих тканин. Наступний раз фофуддя згадується в літописному оповіданні про перенесення мощів святих князів Бориса та Гліба, близько 1115 р., коли кидали в народ шматками різних тканин, в тому числі і фофуддями. Окрім того, фофуддя означала одяг, відповідний єврейському ефоду (amiculum humerale), одягу першосвященника. За словами Михайла Максимовича, вже в XII ст. замість фофудді стали використовувати оксамити.

Сучасність

Логотип ЖЖ

У наш час «фофуддя» стала своєрідним інтернетним феноменом, мемом. В колах деяких прихильників українського Живого Журналу, а останнім часом й поза його межами, слово набуло особливого значення. Воно використовується останнім часом у висміюванні російського шовінізму, нео-імперіалізму, псевдопатріотизму, фанатичної українофобії, сліпого заперечення української незалежності, нації, історії, тощо.

Походження феномену

Зразок дорогоцінної візантійської тканини, з якої виготовлялись фофудді. Знімок з архіву Kelsey Museum of Archaeology

Феномен фофудді досить новий, як для спільноти Живого Журналу так і для широкої громадськості, де він останнім часом поширюється дуже швидко.

Де слово «фофуддя» в сучасному суспільному контексті з'явилося перший раз, ще не відомо, однак корені цього явища спостерігалися вже певний час по різних сторінках в інтернеті. Саркастичний і гротескний стиль сучасної фофудді можна прослідкувати в іншому доволі відомому і популярному творінні українського інтернету — романі «Місто Львів». Написаний невідомим автором під псевдонімом Іван Денікін, цей роман саркастично описує подорожі росіян теренами сучасної України і відверто глузує над стереотипами і забобонами звичайного росіянина щодо України і мовних стосунків в ній:

«

«У Дніпропетровську вони побачили сірі колони російськомовного населення. Їх заганяли в закриті «телячі» вагони і відправляли на примусові курси української мови. Побачивши російський вагон, один з нещасних вирвався від охоронців і побіг. «Братики! — кричав він, хапаючись за відкрите вікно купе, — Наші! Братики! Не кидайте мене!». Але було пізно. Підбігли охоронці. Один ударив утікача по голові товстим томом Лесі Українки. « Щоб завтра вивчив Пісню Трактористки! На пам'ять!» — зло крикнув він. Бідолаху заштовхали в кабінку з написом «ПРОСВІТА». Росіяни обімліли, уражені жорстокістю. Тільки зараз вони зрозуміли увесь жах і страждання тих, хто відрізаний від Росії.»

»

Вживане в декількох місцях слово «фофуддя», до цього часу не знайоме широкому загалу українського суспільства, раптом отримало нове життя і після появи сторінки fofudja в Інтернеті 12 березня 2006 року, почало блискавично поширюватися й поза ним.

Характерні риси

Характерною рисою фофудді як феномену є вживання для саркастичного ефекту відверто ксенофобської, антисемітської, церковної та черносотенської лексики, ідей і лозунгів екстремістських, праворадикальних та профашистських елементів сучасної Росії.

Фофуддя та «Доколє»

Основною рисою фофудді є, власне сам образ фофудді як національного одягу справжнього патріота та затято православного росіянина. Як така, фофуддя виступає символом російськості, а насправді як предмет глузування членами спільноти — символом російського шовінізму та українофобії. На теренах інтернету існує величезна кількість варіацій носіння та значення фофудді, однак найбільш відомим стало її використання в глузуванні над лідером українських комуністів Петром Симоненком, якому під час інтернет чату поставили таке запитання:

«

"Здрастуйте, я з Херсонської області, росіянин за національністю. Моїй дочці в школі заборонили носити такий атрибут російської культури, як фофуддя. Це аргументували тим, що державна мова - українська. Хочу запитати, Петре Миколайовичу: ДОКОЛЄ?"

»

Таке своєрідне входження фофудді в велику політику надало слову і феноменові цілком нове життя. З того часу не тільки згадка фофудді блискавично поширилася в інтернеті, а й ввійшла в повсякденний обіг пересічного українця.

Вживання архаїчного, церковно-слов'янського слова «доколє» є одним з інших найпримітніших символів цього суспільного явища. Якщо сама фофуддя вважається святою і вживається як символ протесту «пригніченого» православного росіянина, то питання «доколє?» використовується як своєрідний заклик іншим «напівзамордованим» католиками та «неканоничниками» росіянам боротися та терпеливо очікувати «неминучого» возз'єднання з «істинно» православною Росією.

Перехідний Орден Святої Фофудді

Фофуддєносці

Тих, хто нібито відважується носити фофуддю всеприлюдно, або поділяє погляди членів спільноти, охрестили величним словом «фофуддєносці», похідним від назви російського ортодоксального релігійного руху Союз православних хоругвеносців. Члени спільноти займаються насправді своєрідним моніторингом інтернету, вишукуючи в ньому прояви нетерпіння і українофобії. На сторінці Живого Журналу ведеться досить цікава дошка пошани за найбільш ксенофобське чи українофобське висловлювання. Володарі найбільш оригінального або найзухвалішого вислову чи ксенофобського прояву заносяться до Галереї Слави Ордену Святої Фофудді та нагороджуються Перехідним Орденом Святої Фофудді.

Орфографічні особливості

Однією з інших найпримітніших характерних рис цього явища є оригінальне використання орфографічних правил російської мови, якою ведеться сторінка журналу (всі інші мови вважаються або штучними, або неповноцінними). Для надання особливого і досить характерного комічного стилю російські слова пишуться з використанням українських літер. На деяких сторінках інтернету це оригінальне явище пояснюють так:

«

«Вибачте, що мушу писати цими бридкими малоросійськими (я б сказав навіть мікроросійськими) літерами, але злісні жидобандерівці повисмикували плоскогубцями усі клавіші з російськими літерами й спалили їх. Ви навіть уявити собі не можете на які страждання вони прирікають нас російськомовних…»

»

З'явившись перший раз в інтернеті, такий стиль став чи не найхарактернішою рисою і чи не найоригінальнішим винаходом прихильників фофудді і поширився далеко за її межами, серед загалу українського і білоруського суспільства і зокрема молоді.

Певна частина членів цього співтовариства також використовують старий, дореволюційний стиль російської мови включно з лексикою, граматикою і зокрема дореволюційною орфографією. Хоча цей стиль не є оригінальним і вже до цього вживався на теренах інтернету, його використання для висміювання деяких теперішніх російських націоналістичних організацій, які продовжують його використовувати, також є характерним для феномену фофудді.

Скорочення

Доволі часте і досить кумедне вживання скорочень є теж характерною рисою феномену фофудді. Кількість і вигляд скорочень постійно змінюється, але найбільш вживаними залишаються такі:

• ИЗТ (ИЗ2Т) — извините за (двойную) тавтологию (наприклад: «Истинно Русский Человек» — подвійна тавтологія)
• ИРЧ (ИРБ, ИРЛ) — Истинно Русский Человек (Баба, Русские Люди)
• ЖБ — ЖидоБандеровцьі
• ВВП — Вождь Всех Патриотовъ (також скорочення від Володимир Володимирович Путін)
• ИЗИЖБК — извините за использованиє жидобандеровской клавиатурьі

Слова-атрибути

• В тісному контексті з «доколє» та іншими атрибутами цього явища використовується скорочення МП (Московський Патріархат), яке теж є об'єктом висміювання і вживається в дуже широкому контексті, в таких словосполученнях як «Слава Путєну! ^(МП)», Газпром ^(МП), ФСБ ^(МП)
• префікс нано- (на позначення якнайвищого технічного рівня російської зброї (нанотанки), вояків (нановитязи), тощо)
• 3*150 (2*500, тощо) — доза «истинноРусского напитка» горілки, що її треба вжити ІРЧ для здійснення певної дії, чи спокутування певної провини. Вживається, наприклад, у виразі «Налагаю на тебя, брате, епитимью^3*150»
• Исполать — висловлення підтримки/схвалення певної «путиноугодної» дії, исполатить — залишати коментарі «фофудійного» типу до записів, що є проявами російського імперіалізму
• Исконньій (Исконно) — властивий справжнім росіянам, задавнений у історії російської державності. Може використовуватися з префіксом «архи-»
• Каноничньій (Канонично) — правильний з точки зору російського імперіалізму і традиціоналізму. Іменник Каноничная  у Фофудьї вживається на позначення горілки
• Префікс жидо- може вживатися стосовно представника(-ків) будь-якого етносу/нації, що не належить до росіян, у разі, якщо цей представник(-и) згадуються з негативною конотацією, наприклад жидогрузиньі, жидояпонцьі, жидожидьі. Також словесні конструкції з жидо- можуть вживаютися на позначення певного нечисельного прошарку населення, що, як «вірять» учасники руху Фофуддя, узурпував владу у відповідних державах, тоді як більшість їхнього населення це — пригноблені росіяни
• Кантемировская (освободительная) дивизия — підрозділ російських силових структур, що, як «вірять» учасники руху Фофуддя, має прийти на колишні підлеглі Росії терени і «звільнити» тамтешнє населення від «окупації» (жидобандерівської, жидоказахської, тощо)
• Впис — запис у Живому Журналі
• Лубок — малюнок
• Светолубок — фотографія
• Движелубок — відеоролик
• Междусетье — Інтернет

Значення та поширення феномену

Хоча сама сторінка Живого Журналу залишається однією з найпопулярніших, цей феномен вже вийшов за межі інтернету і поширюється не тільки в повсякденному спілкуванні переважно молоді, а й з'явився в друці також.

Незважаючи на те, що феномен фофудді існує вже певний час, тільки зараз почалося осмислення та аналіз цього суспільного явища. Низка коментарів в українських і закордонних виданнях звертають увагу на появу цього явища як реакції на систематичне приниження українців і відвертої українофобії в деяких російських колах. Отже існування фофудді як інтернетівського та суспільного явища є, на думку багатьох оглядачів проявом зрілості української нації, здатної протиставити гумор нетерпінню та ксенофобії. З часом даний термін набув розширеного використання як позначення будь-яких акцій з пропаганди російськомовної поп-культури на теренах України .

Поступово термін «Фофудья» почав використовуватись і в російськомовному політологічному середовищі для позначення радикальних патріотичних течій тими націонал-патріотами, що вважають себе поміркованими.

Див. також

• Іван Денікін
• Кокошник

Посилання та джерела

• Стара сторінка Живого Журналу Фофудді (рос.)
• Нова сторінка Живого Журналу Фофудді (рос.)
• Нова сторінка Живого Журналу Фофудьї (рос.)
• Олесь Андрійчук, "Під омофором Святої Фофудді" (Дзеркало тижня) (укр.)
• Фофуддя – відповідь українчегів московському “прєведу” (Інтернет Репортер) (укр.)
• Фофуддя захопила український Інтернет (Наша Нива) (біл.)
• "Тятя, тятя, наши Сети притащили Фофудью! (Известия) (рос.)
• Роман: Місто Львів (рос.)
• Газета Шлях Путінізму (рос.)
• Мабуть, остання гидота, що ще тяжіє над російським рухом - це фофуддя (На Злобу) (рос.)
• Українські приколісти знущаються над російськими шовіністами. Доколє? Україна Молода (укр.)