Франсуа Жерар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуа Жерар
François Pascal Simon, Baron Gérard
Thomas Lawrence - Francois Gerard.jpg
Худ. Томас Лоуренс. «Портрет Франсуа Жерара», 1824 р.
Ім'я при народженні Франсуа Паскаль Симон Жерар
Дата народження 4 травня 1770(1770-05-04)
Місце народження Рим[1]
Дата смерті 11 січня 1837(1837-01-11) (66 років)
Місце смерті Париж[2]
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Напрямок класицизм і ампір

Франсуа Жерар, повне ім'я Франсуа Паскаль Симон Жерар, барон Жерар (фр. François Pascal Simon, Baron Gérard 4 травня, 1770, Рим — 11 січня, 1837, Париж) — французький художник і графік доби класицизму і ампіру.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Римі. Батько був французьким дипломатом в Римі, що одружився з італійкою. У віці 12 років сина вивезли до Парижа і влаштували до пансиона. Він обрав художню кар'єру і почав опановувати майстерність у скульптора Огюстена Пажу (1730–1809). Бажання слави і живопис спонукали до переходу у майстерню художника Ніколя-Гая Брене (1728–1792). Він покине і Брене́ заради стажування в майстерні уславленого на той час художника Жака-Луї Давіда (1748–1824).

1789 року брав участь у конкурсі на римську премію. Але власний твір виконав з допомогою свого приятеля Ан-Луї Жироде-Тріозона. Це було заборонено тодішніми правилами. Про допомогу дізнались і сумісний твір двох художників (а не одного) нагороду не отримав. 1790 року помер його батько і Франсуа Жерар вивіз матір-італійку у Рим.

Почали діяти революційні закони про французьких емігрантів, котрих революційний уряд декларував як зрадників. Франсуа Жерар, аби не бути покараним за законом про емігрантів, 1791 року повернувся у Париж. Впливовий на той час вчитель Жерара (Жак-Луї Давід) допоміг молодому митцю, що бідував, узяв його у власну майстерню. Є відомості, що Жерар допомагав художникові при створенні уславленого портрета Ле Пеллетьє де Сен-Фаржо, що було звичною практикою в майстерні Давіда, примушеного обставинами працювати в шаленому темпі.

Перебування в революційному Парижі і праця в майстерні революційно налаштованого художника не позначилися на свідомості Жерара, котрий не виробив власної політичної позиції. Влаштований Давідом у революційний трибунал, Жерар перебував там формально, роблячи усе можливе, аби не брати на себе відповідальності. Франсуа Жерар і надалі легко переходитиме з одного політичного табору до іншого, ставлячи за мету власні прибутки і комфортне життя. Він починає працювати як портретист по замовам, але не полишає історичний живопис, котрий вважали тоді престижнішим за портретний. Його звернення до міфологічного жанру обумовлене змаганням із тим же Ан-Луї Жироде-Тріозоном у намаганні довести, що він не гірший.

«Портрет Бернадота», як принца Швеції, 1811 р.

Водночас зросла його слава портретиста. В Парижі пройшов контрреволюційний переворот і владу в країні перехопили військові на чолі з генералом Наполеоном. Народилась нова наполеонівська еліта, котра волала слави як у стародавніх римлян, величі і пишного оточення. Складовою пишного побуту наполеонівської еліти та Наполеона став ампірний портрет, різновид парадного портрету дореформенного і дореволюційного періоду. Франсуа Жерар і став обслуговувати наполеонівську еліту та Наполеона, нарешті виборов матеріальний успіх і започаткував у власному помешканні модний салон. Серед вдалих портретів цього періоду — портрет мадам Мере́ (Летиція Бонапарт, мати Наполеона 1799 рік, котру він подав як молоду красуню)…

Серед відвідувачів його салону люди різних політичних уподобань як про- так і антинаполеонівські налаштовані (Талейран, Джордж Каннінг, мадам де Сталь тощо). Згодом салон художника відвідав навіть герцог Веллінгтон, переможець Наполеона Бонапрта, якому прислужився свого часу і Франсуа Жерар. Серед творів художника «Наполеон І у коронаційному вбранні», «Портрет Жозефіни Богарне, 1-ї дружини Наполеона Бонапарта», Ермітаж[3], портрети родичок Наполеона тощо. Франсуа Жерар слухняно перейшов на стилістику наполеонівського ампіра, започатковану самим Наполеоном.

Лише іноді сама модель давала підстави створити героїчний образ в портреті. Тоді Жерар переводив пафос, притаманний театральному класицизму — у пафос офіційного звеличення особи, що піднялась із соціальних низів до вищих соціальних щаблів («Портрет Бернадота», наполенівського генерала, що стане королем Швеції).

Розпад наполеонівської імперії і усунення його із європейської політики не позначились погано на матеріальному стані тоді вже барона Жерара. Він в черговий раз перейшов на обслуговування аристократів-реставраторів монархії і двору короля Франції Карла Х.

Але його авторитет збряк і був затьмарений художниками нового покоління. Він створює картини в стилістиці холодного або еротичного класицизму («Дафніс і Хлоя», " Амур і Психея ", 1822 р.), що почав входити в смугу довгої системної кризи і перетворився згодом на помертвілий академізм.

11 січня 1837 року, після трьох діб невідомої лихоманки, він помер у Парижі. Поховання відбулося на цвинтарі Монпарнас.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Франсуа Жерар, «Портрет Катерини Стаженської», Львівська національна галерея мистецтв
  • «Художник Ізабе з малою донькою»
  • «Свята Тереза Авільська»
  • «Констанция Любенська»
  • «Марія Валевська»
  • «Наполеон І у коронаційному вбранні»
  • «Портрет Жозефіни Богарне, 1-ї дружини Наполеона Бонапарта», Ермітаж[4]
  • «Гортензія Богарне»
  • «Каражина Стажинська», Львівська національна галерея мистецтв
  • «Вікторія Потоцька»
  • «Мадам Рекамьє у кріслі»
  • «Амур і Психея»
  • «Дафніс і Хлоя»
  • «Корінна»
  • «Амур точить вістря стріли»
  • «Гілас і німфа»
  • «Повенення Йосипа Прекрасного у родину»

Галерея вибраних творів[ред.ред. код]

«Гілас і Нимфа»
«Дафніс і Хлоя», 1824 рік.

Джерела[ред.ред. код]

  • Гос. Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976
  • Ilaria Ciseri, Romantyzm, Warszawa: Arkady, 2010, ISBN 978-83-213-4599-4
  • Leksykon malarstwa od A do Z, Warszawa: Muza S.A., 1992, ISBN 83-7079-076-3
  • Waldemar Łysiak, Malarstwo białego człowieka, wyd. 2, t. 7, Warszawa: Nobilis, 2011, ISBN 978-83-60279-50-6
  • Andrzej Dulewicz, Encyklopedia sztuki francuskiej, Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN; WAiF 1997, ISBN 83-01-12330-3

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гос.Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 262
  2. Гос.Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 262
  3. Гос. Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 262
  4. Гос. Эрмитаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 262

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]