Франсуа Фюре

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Франсуа Фюре (фр. Francois Furet; *27 березня 1927(19270327), Париж - †12 липня 1997, Тулуза) - французький історик, член Французької академії.

Біографія[ред.ред. код]

Франсуа Фюре народився в буржуазній сім'ї. Його батько був банківським службовцем. Франсуа навчався в елітному паризькому ліцеї Янсон-Де-Сейл (фр. Lycée Janson-de-Sailly), де показав відмінні знання. Після закінчення ліцею, в 1946 році, він вступає на гуманітарний та юридичний факультети Паризького університету. У 1950 році, захворівши на туберкульоз, він змушений перервати навчання і виїхати на лікування до Альп. До 1954 року він паралельно лікується та продовжує своє навчання в Парижі. В цей же час він починає поглиблено вивчати історію. У 1954 році він блискуче здає випускні іспити на науковий ступінь Агреже і його призначають на роботу вчителем у середній школі в місті Комп'єнь, де працює до 1955 року. Пізніше був переведений у Фонтенбло.

У 1956 році Франсуа Фюре розпочинає свою наукову діяльність в Національному центрі наукових досліджень (CNRS) у Франції. Основна сфера його інтересів - французька революція. В цей же час відбувається початок його співпраці з французьким щотижневим журналом «Нувель Обсерватер».

Свою політичну діяльність Франсуа розпочав у 20 років. З 1947 по 1959 рр. він був членом Французької комуністичної партії, а в 1960 році виступив одним із засновників Об'єднаної соціалістичної партії (фр. Parti socialiste unifié). У 1966 році він розпочинає роботу в Школі вищих досліджень в галузі соціальних наук (фр. École des hautes études en sciences sociales) в Парижі, Президентом якої є з 1977 по 1985 рік. Він є співзасновником Фонду Сен-Сімона (фр. Fondation Saint-Simon). З 1985 року він щоосені читає лекції в кількох університетах США, в тому числі в Чиказькому університеті, де отримує посаду Професора в Комітеті з питань соціальної думки. Робота в США принесла йому почесний ступінь Гарвардського університету. Обраний членом Французької академії 20 березня 1997-го року. Однак невдовзі, 8 липня, граючи в теніс, в селі Сент-П'єр Тоїрак, що на півдні Франції, Франсуа впав й отримав травму голови; невдовзі був відправлений на лікування до Тулузи, де 12 липня він помер від серцевого нападу.

Особисте життя[ред.ред. код]

Франсуа Фюре був двічі одруженим. У нього залишилося двоє дітей: син Антуан від першого шлюбу та донька Шарлотта від шлюбу з Деборою Кан.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Осягнення Французької революції, 1998
  • Історія однієї ілюзії, 1998* La Révolution française, en collaboration avec Denis Richet (The French Revolution, 2 volumes, 1965)
  • Penser la Révolution française (Interpreting the French Revolution, 1978)* L’atelier de l’histoire (In the Workshop of History, 1982)* «Terrorism and Democracy». TELOS 65 (Fall 1985).
  • Dictionnaire critique de la Révolution française (A Critical Dictionary of the French Revolution, with Mona Ozouf, 1992, 2 tomes)* Le Siècle de l’avènement républicain (with Mona Ozouf, 1993)
  • Le Passé d’une illusion, essai sur l’idée communiste au XXe siècle (1995) this was translated by his wife Deborah Furet into English and titled The Passing of an Illusion: The Idea of Communism in the Twentieth Century, University of Chicago Press, Chicago, 1999.
  • co-written with Ernst Nolte Fascisme et Communisme: échange épistolaire avec l’historien allemand Ernst Nolte prolongeant la Historikerstreit, translated into English by Katherine Golsan as Fascism and Communism, with a preface by Tzvetan Todorov, Lincoln, Nebraska: University of Nebraska Press, 2001.

Література[ред.ред. код]