Франсіс Пікабіа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсіс Пікабіа

Франсіс (Франсуа) Марі Мартинес-Пікабіа (22 січня 1879 - 30 листопада 1953) - відомий французький художник, працювавший у стилях імпресіонізму, абстракціонізму, сюрреалізму, ілюстратор, декоратор, член міжнародного руху "Дада". Автор віршів "П'ятдесят два дзеркала" (1917 рік).

Життєпис[ред.ред. код]

Молодість[ред.ред. код]

Франсіс народився у сім'ї іспанського аристократа. Талант художника у нього проникувся досить рано. Вже у 1894 році, колі Франсісу було лише 15 років, його батько направив одну з картин Франсіса у Салон французьких художників. Вона була прийнята та відмічена призом. У 1895 році Франсіс Пікабіа поступає до Школи прикладного мистецтва. Він відвідує Лувр, Академію Ембра, бере також приватні уроки.

У ранніх роботах Пікабіа помітний вплив Барбізонської школи, але вже у 1897 Пікабіа знайомиться з роботами А.Сіслея. Він приєднується для нової на той час мистецької течії - імпресіонізму.Знайомство з К.Піссаро стало початок насиченої праці. В цей час Пікабіа створює декілька сотен картин. Усі вони були представлені у 1905 році на першій персональній виставці у Парижі.

Подальше життя і творчість[ред.ред. код]

Новий період у творчості Франсіса Пікабіа пов'язан із змінами у особистому житті. У 1908 році він одружується з Габріель Бюффе. Франсіс зацікавився теорією Габріель, згідно з якою емоційне сприйняття пов'язувалося із формальною структурою. Пошук нових засобів художнього вираження привело Пікабіа до абстракціонізму, зокрема кубізму. Перші його картини в цьому напрямку - "Каучук", "Пейзаж" (1909 рік), "Регата" (1911 рік). Разом з М.Дюшаном входить до групи Пюто й на виставці "Золоте січення" (112 рік) представляє картину "Танок у джерела", де намагається домагтися синтезу людських фігур та ландшафта за допомогою об'єма і кольора.

У 1913 році Пікабіа бере участь у "Арморі-шоу у Нью-Йорку. Тут він мав величезний успіх. Франсіс дає багато інтерв'ю, виступає з публічними лекціями. а також пише низку аковрелей - "Нью-Йорк", "Негритянська пісня", картину "Удні" (розмір 300Х300 см).

Більшість картин художника у 1910-1920-х роках відображала популярні у Західній Європі ідеї "орфізма". Машини, які увійшли у життя й побут, елементи інженерних схем, наділені людськими якостями та почуттями, заповнюють усі твори Пікабіа - "Ось донька, яка була народжена без матері", 1916-1917 роки, "Оборежно: пофарбовано", 1917-1919 роки.

З початком Першої Світової війни Франсіса Пікабіа було мобілізовано та спрямовано з дорученням на Кубу. На цьому шляху він майже на рік затримався у Нью-Йорку, де працював у аванградному журналі Е.Штигліца "291".

З 1916 року Франсіс живе у Барселоні, де відкриває для себе рух дадаїстів. Під його впливом Пікабіа пише картини "Серпантин" та "Volucelle-II", видає журнал "391", в якому друкує вірші, ессе. графіку. В цей час з картин Пікабіа зникає м'які фарби та відтінки, всі більше стає сірих, корічневих з жовтими, червоними та зеленими тонами. У квітні 1920 року пройшла виставка його картин та малюнків, але Пікабіа не вдалося отримати визнання.

Тоді він пориває з дадаїзмом, водночас цікавиться нових рухом - сюрреалізмом. Під його впливом створює низку цікавих робіт, окрема "Жінка з парасолькою", 1924-1925 роки. При цьому Пікабіа працює над пейзажними портретами чарівних та вульгарних "ню" ("Сюзі Солідол", 1933 рік). Водночас Пікабіа займається оформленням декорації для шведського балету "Відпочинок" та бере участь у зьомках фільму "Антракт" Р.Клера. Всі ці творчі пошуки Ф.Пікабіа надали йому міжнародного визнання.

У період Другої Світової війни Пікабіа намагається відродити свій ранній імпресіонізм у пейзажному живопису. З 1945 році він закінчує подорожувати по всьому світу й оселяється у Парижі. Відбуваються його ретроспективні виставки в галереях Рене (1946 рік) та Друе (1949 рік).

З 1951 року Ф.Пікабіа практично не займається живописом.


Джерела[ред.ред. код]

  • Picabia, Cathy Bernheim; Éditions du Félin, 1995
  • Thomas Krens Rendezvous. Masterpieces from the Centre Georges Pompidou and the Guggenheim Museums. Guggenheim Museum Publications, New York 1998, ISBN 0-89207-213-X