Французька академія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інститут Франції — Французька академія на мосту Мистецтв

Французька академія (фр. Académie française, заснована в 1635 році при правлінні Людовика XIII кардиналом Рішельє) — одна із найстаріших інституцій Франції. Складається з сорока членів, вибраних своїми колегами. Членів академії називають «безсмертними».

Мета[ред.ред. код]

Академія ставить перед собою дві мети:

Піклуватися про стан французької мови

Ця перша мета була записана в статуті академії при заснуванні. Щоб досягти її академія в минулому працювала над тим, щоб стандартизувати мову й зробити її рідною мовою для всіх французів. В статті XXIV статуту академії записано, що «первинним завданням академії є невтомна турбота про те, щоб надати нашій мові певних правил, зробити її чистою, красномовною й здатною для праці в області мистецтв і науки».

Нині академія піклується про підтримку якості, відслідковуючи необхідну еволюцію. Вона визначає правила хорошого вжитку, розробляючи Словник французької академії, який впроваджує мовні стандарти, друкуючи рекомендації й беручи участь у роботі різноманітних комісій з термінології.

Меценатство

Інше завдання академії, не записане при її заснуванні, є розподіл пожертвувань. Академія щороку вручає приблизно шістдесят літературних премій, серед яких Велика літературна премія Французької академії.

Велика премія франкомовного співтовариства, яку вручають щороку, починаючи з 1986, свідчить про увагу академії до розповсюдження французької мови у світі.

Академія також надає матеріальну допомогу літературним товариствам і вченим, бере участь у доброчинності, допомагає багатодітним родинам, вдовам, обездоленим, а ще надає певну кількість стипендій.

Історія[ред.ред. код]

Французька академія заснована в 1635 році герцогом Рішельє. Розроблений кардиналом статут підписав король Людовик XIII. В 1637 році він був затверджений парламентом, надавши товариству, що збиралося раніше неформально, офіційного статусу.

Початковою місією була стандартизація французької мови, вироблення правил, очищення з метою зробити мову зрозумілою для всіх. Для досягнення цієї мети потрібно було почати зі словника. Перше видання Словника академії побачило світ у 1694 році. Потім у 1718, 1740, 1762, 1798, 1835, 1878, 19321935, 1992. Дев'яте видання готується до друку.

Спочатку академія збиралася у одного із членів, потім, починаючи з 1639, у радника Сеґ'єра, з 1672 — в Луврі, й нарешті в Колеж-де-Катр-Насьон, який в 1805 році став палацом інстуту Франції і залишається ним досі.

Протягом трьох з половиною століть свого існування, академія зуміла втримати свої інституції, які продовжували регулярно працювати за винятком періодів революції, директорії й консулату.

Кардинал Рішельє оголосив себе покровителем академії. Після його смерті цю роль взяв на себе радник Сеґ'єр, далі Людовик XV, королі, які були його спадкоємцями, імператор і керівники французького уряду.

Історія перших років академії відома з детальної розповіді двох із перших членів (Поля Пелісона й абата д'Олів'є) у книзі «Історія Французької академії», перший том якої був опублікований в 1653, а другий — в 1729 році.

40 крісел

Питання про походження крісла в Французькій академії висвітлює також академік Шарль Піно Дюкло. Він розповідає, що спочатку в академії було лише одне крісло, яке належало директору. Всі решту академіки, яку б посаду вони не займали, мали тільки стільці. Кардинал д'Естре, ставши дуже немічним, висловив прохання, щоб йому принесли щось зручніше, ніж стілець. Це передали королю Людовику XV, який, розуміючи наслідки такого рішення, наказав принести в академію сорок крісел і затвердив раз і назавжди рівність серед академіків.

Сорок перше крісло

Чимало знаменитих письменників ніколи не переступали порогу академії. Деякі з них ніколи не були кандидатами, кандидатури деяких не затвердили, а дехто помер надто рано. Письменник Арсен Усе в 1855 році ввів у обіг вираз «сорок перше крісло», умовно присуджуючи його тим, хто заслуговував бути членом академії, але ніколи ним не був. Серед цих знаменитостей Декарт, Мольєр, Паскаль, Реняр, Ларошфуко, Лесаж, Пірон, Дідро, Бомарше, Андре Шеньє, Бальзак, Дюма-батько, Золя та інші.

Безсмертні[ред.ред. код]

Купол, під яким збираються «безсмертні» під час публічних засідань.

За час існування академії її членами були понад 700 видатних поетів, письменників, представників театрального мистецтва, філософів, істориків, медиків, науковців, етнологів, мистецьких критиків, військових, державних діячів, представників церкви, що мали заслуги перед французькою мовою.

Звання «безсмертних» походить від девізу академії «Заради безсмертя», вирізьбленого на печатці академії, подарованій їй засновником — кардиналом Рішельє. Академіки вважаються знавцями французької мови, що своїм прикладом затверджують норми вжитку слів та понять, які ці слова виражають.

Вибір людини в члени Французької академії вважається найвищою честю, чимось на зразок посвячення. В той же час існує щось на зразок контр-культури, яку представляють ті, чиї кандидатури академія ніколи не розглядала, або відкинула. Ці автори ніколи не пропускають нагоди покритикувати академію та її марнославних членів, що щиро сподіваються себе за виразом Жана Кокто «увічнити на віки».

Едмон Ростан, який сам був академіком, підсміюється в «Сірано де Бержераку» над академіками, перераховуючи імена колишніх членів академії, давно забутих наступними поколіннями: Поршер, Коломбі, Бурзе, Бурдон, Арбо…/усе це імена, серед яких не помре жоден, яка краса!/

Перша жінка була обраною в академію в 1980 році. Нею стала письменниця Марґеріт Юрсенар. Відтоді до лав академії зарахували ще чотири жінки.

Список дійсних членів[ред.ред. код]

Список членів Французької академії на 2013 рік:

Номер місця І'мя Дата обрання
1 Клод Дажан 2008
2 вакантне[1] 1996
3 Жан-Дені Бреден 1989
4 Жан-Люк Маріон 2008
5 Асія Джебар 2005
6 Марк Фюмаролі 1995
7 Жуль Гоффман[2] 2012
8 Мішель Деон 1978
9 Ален Деко 1979
10 Флоранс Деле 2000
11 Габріель де Бройль 2001
12 Жан д'Ормессон 1973
13 Симона Вейль 2008
14 Елен Каррер д'Анкос[3] 1990
15 Фредерік Віту 2001
16 Валері Жискар д'Естен 2003
17 Ерік Орсенна 1998
18 Мішель Серр 1990
19 Жан-Лу Дабаді 2008
20 Анжело Рінальді 2001
Номер місця І'мя Дата обрання
21 вакантне[4] 1975
22 Рене де Обалдья 1999
23 П'єр Розанберг 1995
24 Макс Галло 2007
25 Домінік Фернандез 2007
26 Жан-Марі Руар 1997
27 П'єр Нора 2001
28 Жан-Крістоф Рюфен 2008
29 Амін Маалуф 2011
30 Даніель Селенав
31 вакантне[5] 1978
32 Франсуа Вейерґан 2009
33 вакантне[6] 1985
34 Франсуа Шень 2002
35 Ів Пулікан 2001
36 Філіпп Боссан 2007
37 Рене Жирар 2005
38 Франсуа Жакоб 1996
39 Жан Клер 2008
40 вакантне[7] 1988

Примітки[ред.ред. код]

  1. Після смерті Ектора Б'янчотті 12 червня 2012
  2. Після смерті Жаклін де Ромії з 18 грудня 2010 до 1 березня 2012 року місце було вакантним
  3. Постійний секретар з 21 жовтня 1999
  4. Після смерті Фелісьєна Марсо 7 березня 2012
  5. Після смерті 17 січня 2011 Жана Дютура
  6. Після смерті 17 серпня 2011 року Мішеля Морта
  7. Після смерті П'єра-Жана Ремі 28 квітня 2010 року

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]