Франц Ґрільпарцер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франц Ґрільпарцер
Franz Grillparzer
Grillparzer.jpg
літографія Йозефа Крігубера 1841
Дата народження: 15 січня 1791(1791-01-15)
Місце народження: Відень, Австрійська імперія
Дата смерті: 21 січня 1872(1872-01-21) (81 рік)
Місце смерті: Відень, Австро-Угорщина
Поховання: Хітцінг
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Мова творів: німецька
Рід діяльності: драматург
Напрямок: Романтизм, Класицизм, Реалізм
Жанр: Драма
Magnum opus: Замок

Франц Ґрільпарцер (нім. Franz Grillparzer; 17911872) — австрійський поет і драматург.

Біографія[ред.ред. код]

Франц Ґрільпарцер народився у Відні 15 січня 1791 року, був старшим сином адвоката Менцеля Ґрільпарцера та його дружини Маріани (дівоче прізвище Зоннлейтнер).

Навчався в гімназії, з 1807 по 1811 роки вивчав право у Відні.

  • 1813 поступив на державну службу,
  • 1832 став директором імперських архівів,
  • 1847 році був обраний в члени Академії наук,
  • 1856 вийшов на пенсію в чині надвірного радника,
  • 1861 — член австрійської палати добродіїв.

Дружив з Гейне, Берне, Бетховеном.

Творчість[ред.ред. код]

Ґрільпарцер почав свою літературну діяльність у шістнадцять років, одним з його творчих амплуа були белетристичні і критичні твори (новели, щоденники подорожей, критичні замітки, спогади), вірші; В основному, відомий драмами.

Багато творів Ґрільпарцера пройняті протестом проти реакційного феодально-бюрократичного режиму канцлера Меттерніха, тому часто його драми заборонялися цензурою або вороже зустрічалися буржуазною публікою (комедія «Горе брехунові», 1838)[1].

Ґрільпарцер серйозно вивчав історію, філософію та літературу багатьох країн — як давню, так і сучасну, і це позначилося не тільки в його численних критичних есе, а й у драмах. Його перу належить безліч ліричних віршів, зокрема цикл Елегії з Понта (Tristia ex Ponto, 1835), і дві прекрасні новели — Сандомирський монастирь (Das Kloster bei Sendomir, 1828) і Бідний музикант (Der arme Spielmann, 1847).

Олександр Бенуа. Ескіз костюма до постановки п'єси Ґрільпарцера «Праматір» у перекладі О. Блока

Славою Ґрільпарцер зобов'язаний перш за все своїй драматургії, в якій щасливо поєдналися риси класицизму, романтизму та реалізму. Після юнацької проби пера, трагедії Бланка Кастильська (Blanca von Kastilien), він створив трагедію Праматір (Die Ahnfrau, 1817), яка з величезним успіхом ставилася в Відні і по всій Німеччині. Далі послідувала п'єса Сафо (Sappho, 1818) про легендарну трагічну любов великої грецької поетеси; в 1818–1821 Ґрільпарцер опублікував трилогію Золоте руно (Das goldene Vliess), де майстерно обробив античну легенду.

Його наступні дві трагедії «Велич і падіння короля Оттокара» (König Ottokars Glück und Ende, 1825) і «Вірний слуга свого пана» (Ein treuer Diener seines Herrn, 1828) розвивають теми австрійської історії. Хоча перша прославляє становлення Габсбурзької династії в Австрії, а друга проголошує вірність трону, обидві п'єси були зустрінуті в певних колах настільки вороже, що автор вважав за благо повернутися до античних сюжетів і написав «Хвилі моря і любові» (Des Meeres und der Liebe Wellen, 1831) на сюжет історії про Геро і Леандро. Через три роки, в 1834, була поставлена ​​казка «Сон — життя» (Der Traum, ein Leben).

Могила Ґрільпарцера на віденському цвинтарі Хітцінг

Єдина комедія Ґрільпарцера «Горе брехунові» (Weh' dem, der lügt) вийшла в 1838; ця серйозна п'єса зі щасливим кінцем викликала настільки різкі нападки критики, що драматург вирішив більше не показувати публіці свої драми. Після смерті Ґрільпарцера в його паперах були знайдені рукописи трьох трагедій, опубліковані в 1873: «Лібуса» (Libussa), драматичне перекладання популярної легенди про заснування Праги; «Розбрат в будинку Габсбургів» (Ein Bruderzwist in Habsburg), правдива картина душевного захворювання Рудольфа II (1552–1612), і «Жидівка з Толедо» (Die Jüdin von Toledo), блискуче перекладення однієї з п'єс Лопе де Веги.

Визнання[ред.ред. код]

Пам'ятник у народному саду, Відень

У 1864 році названий почесним громадянином Відня. Ґрільпарцер помер 21 січня 1872 у віці 81 рік, в 1889 році йому поставлений пам'ятник у Віденському народному саду.

Ґрільпарцер у Росії[ред.ред. код]

Драму Ґрільпарцера «Прамати» переклав Олександр Блок.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Франц Грильпарцер. Праматерь. Переклад російською Олександра Блока

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]