Франц Ґрільпарцер
| Франц Ґрільпарцер | |
| Franz Grillparzer | |
 літографія Йозефа Крігубера 1841 |
|
| Дата народження: |
15 січня 1791 |
|---|---|
| Місце народження: |
Відень, Австрійська імперія |
| Дата смерті: |
21 січня 1872 (81 рік) |
| Місце смерті: |
Відень, Австро-Угорщина |
| Поховання: | Хітцінг |
| Громадянство: |  Австро-Угорщина |
| Мова творів: | німецька |
| Рід діяльності: | драматург |
| Напрямок: | Романтизм, Класицизм, Реалізм |
| Жанр: | Драма |
| Magnum opus: | Замок |
Франц Ґрільпарцер (нім. Franz Grillparzer; 1791–1872) — австрійський поет і драматург.
Зміст |
Біографія [ред.]
Франц Ґрільпарцер народився у Відні 15 січня 1791 року, був старшим сином адвоката Менцеля Ґрільпарцера та його дружини Маріани (дівоче прізвище Зоннлейтнер).
Навчався в гімназії, з 1807 по 1811 роки вивчав право у Відні.
- 1813 поступив на державну службу,
- 1832 став директором імперських архівів,
- 1847 році був обраний в члени Академії наук,
- 1856 вийшов на пенсію в чині надвірного радника,
- 1861 — член австрійської палати добродіїв.
Дружив з Гейне, Берне, Бетховеном.
Творчість [ред.]
Ґрільпарцер почав свою літературну діяльність у шістнадцять років, одним з його творчих амплуа були белетристичні і критичні твори (новели, щоденники подорожей, критичні замітки, спогади), вірші; В основному, відомий драмами.
Багато творів Ґрільпарцера пройняті протестом проти реакційного феодально-бюрократичного режиму канцлера Меттерніха, тому часто його драми заборонялися цензурою або вороже зустрічалися буржуазною публікою (комедія «Горе брехунові», 1838)[1].
Ґрільпарцер серйозно вивчав історію, філософію та літературу багатьох країн — як давню, так і сучасну, і це позначилося не тільки в його численних критичних есе, а й у драмах. Його перу належить безліч ліричних віршів, зокрема цикл Елегії з Понта (Tristia ex Ponto, 1835), і дві прекрасні новели — Сандомирський монастирь (Das Kloster bei Sendomir, 1828) і Бідний музикант (Der arme Spielmann, 1847).
Славою Ґрільпарцер зобов'язаний перш за все своїй драматургії, в якій щасливо поєдналися риси класицизму, романтизму та реалізму. Після юнацької проби пера, трагедії Бланка Кастильська (Blanca von Kastilien), він створив трагедію Праматір (Die Ahnfrau, 1817), яка з величезним успіхом ставилася в Відні і по всій Німеччині. Далі послідувала п'єса Сафо (Sappho, 1818) про легендарну трагічну любов великої грецької поетеси; в 1818–1821 Ґрільпарцер опублікував трилогію Золоте руно (Das goldene Vliess), де майстерно обробив античну легенду.
Його наступні дві трагедії «Велич і падіння короля Оттокара» (König Ottokars Glück und Ende, 1825) і «Вірний слуга свого пана» (Ein treuer Diener seines Herrn, 1828) розвивають теми австрійської історії. Хоча перша прославляє становлення Габсбурзької династії в Австрії, а друга проголошує вірність трону, обидві п'єси були зустрінуті в певних колах настільки вороже, що автор вважав за благо повернутися до античних сюжетів і написав «Хвилі моря і любові» (Des Meeres und der Liebe Wellen, 1831) на сюжет історії про Геро і Леандро. Через три роки, в 1834, була поставлена казка «Сон — життя» (Der Traum, ein Leben).
Єдина комедія Ґрільпарцера «Горе брехунові» (Weh' dem, der lügt) вийшла в 1838; ця серйозна п'єса зі щасливим кінцем викликала настільки різкі нападки критики, що драматург вирішив більше не показувати публіці свої драми. Після смерті Ґрільпарцера в його паперах були знайдені рукописи трьох трагедій, опубліковані в 1873: «Лібуса» (Libussa), драматичне перекладання популярної легенди про заснування Праги; «Розбрат в будинку Габсбургів» (Ein Bruderzwist in Habsburg), правдива картина душевного захворювання Рудольфа II (1552–1612), і «Жидівка з Толедо» (Die Jüdin von Toledo), блискуче перекладення однієї з п'єс Лопе де Веги.
Визнання [ред.]
У 1864 році названий почесним громадянином Відня. Ґрільпарцер помер 21 січня 1872 у віці 81 рік, в 1889 році йому поставлений пам'ятник у Віденському народному саду.
Ґрільпарцер у Росії [ред.]
Драму Ґрільпарцера «Прамати» переклав Олександр Блок.
Примітки [ред.]
- ↑ Франц Грильпарцер. Праматерь. Переклад російською Олександра Блока
Див. також [ред.]
- 30933 Грільпарцер - астероїд, названий на честь літератора.
Посилання [ред.]
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Франц Ґрільпарцер
