Франческо Гварді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франческо Гварді
Francesco Guardi
Pietro Longhi 055.jpg
Худ. П'єтро Лонгі, портрет Франческо Гварді
Ім'я при народженні Francesco Lazzaro Guardi
Дата народження 5 жовтня 1712(1712-10-05)
Місце народження Венеція
Дата смерті 1 січня 1793(1793-01-01) (80 років)
Місце смерті Венеція
Національність італієць
Громадянство Італія
Жанр ведута, пейзаж
Навчання в майстерні батька
Напрямок рококо
Роки творчості 17251792
Твори релігійні композиції, натюрморти, пейзажі

Франческо Гварді (італ. Francesco Guardi; 5 жовтня 1712 — 1 січня 1793) — італійський художник, представник венеціанської школи, майстер пейзажів, реальних і фантазійних. Працював разом зі старшим братом, створюючи разом релігійні композиції, натюрморти, пейзажне тло його картин.

Життєпис[ред.ред. код]

Батько[ред.ред. код]

У 1690 р. 12-річний Доменіко Гварді, син ремісника з Венеції (майбутній батько художника) покинув місто заради навчання у Відні. Подорожі до столиці Австрійської імперії сприяв дядько, що узяв шлюб з жінкою з Австрії. Перебування і навчання в Відні затяглося на 10 років. І Доменіко, що опанував художнє ремесло та німецьку мову, привіз у Венецію ще й дружину німкеню та сина — первістка Джованні Антоніо. Художня манера Доменіко Гварді відрізнялася від манери, якої на той час дотримувались в Венеції, вона була дещо незвичною, екзотичною. Через два роки Доменіко (якого встигли забути в Венеції) вдалося отримати дозвіл на відкриття власної майстерні в приході Санті Апостолі. Майстерня виконувала замови на декоративні роботи і створювала образа для невеликих церков. Родина збільшилась, вже в Венеції народились — * Цецілія у 1704

  • Ізеппо у 1710
  • Франческо у 1712
  • Нікколо у 1715.

У 1716 р. у віці 38 років Доменіко Гварді помер. Старший син — Джованні Антоніо став головою в майстерні. Матеріальний стан родини погіршився і аби якось прожити, дочку Цецілію віддають на виховання в Оспедалє, венеціанський благодійний заклад для дітей з дуже бідних родин.

Старший брат[ред.ред. код]

Голова майстерні бере замови на декоративні твори і картини з фігурами. З 1730 р. Франческо стає активним помічником Джованні Антоніо, хоча має хист до пейзажного живопису. Суворі умови виживання примушують братів триматися і працювати разом, тому ні про яку самостійність Франческо Гварді (економічну чи творчу) не йшлося. Аби припиняти суперечки, старший дозволяв молодшому братові вдосталь малювати пейзажне тло на власних картинах. Не мав прав Франческо і на шлюб.

Пізня самостійність і шлюб[ред.ред. код]

«Площа св. Марка у Венеції», Академія Каррара, Бергамо
«Вид на канал Джудекка і Дзаттере», 1757/58, Музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид

З новознайдених документів стало відомо, що Франческо Гварді майже нікуди не виїжджав з Венеції до 1750 р. Старший брат помер, і майстерня перейшла у власність до нього. Так до Франческо прийшла пізня економічна і творча самостійність. Приблизно з цього часу і виникає більша кількість реальних і фантазійних пейзажів майстра, що відійшов від створення картин з фігурами. Лише у 1757 р. Франческо бере шлюб з Марією Пагані. В родині зростали перші сини. Майстер спеціалізується на створенні ведут та пейзажів. Венеція стає майже обов'язковим пунктом відвідин для багатіїв з Британії, що охоче купують місцеві краєвиди на згадку про відвідини столиці Адріатики. В самій Венеції пейзажі не мають престижу. І в рік прийняття художника Франческо Гварді в Корпорацію венеціанських живописців посадовці довго відшукували дипломатичну формулу для назви картин Франческо.

В Британії, навпаки, почалося підвищення престижу пейзажного живопису, що відбилося в моді на пейзажні твори майстрів Франції (Ніколя Пуссен, Клод Лоррен) та голландців 17 ст. Пейзажі залюбки створював і англієць Томас Гейнсборо. Згодом, в творчості англійських майстрів Вільяма Тернера, Бонінгтона, Джона Констебла — пейзаж посів провідні місця. Все це сприяло народженню міжнародної слави Франческо Гварді, що фактично розпочалася в Британії.

Допомога Цецілії[ред.ред. код]

Молода і нестримна в почуттях Цецілії Гварді (1702–1779) витримала в Оспедалє лише декілька років. Романтичні стосунки, що пов'язали її та молодого художника Джамбаттіста Тьєполо, що виконував декоративні роботи в Оспедалє, закінчилися таємною втечею з монастирського закладу. Молоді вінчалися, а з часом художник та колишня вихованка Оспедалє стали батьками десяти дітей. Завдяки наполегливій праці родина не знала злиднів.

Після передчасної смерті Марії Пагані, Цецілія забере в свою родину ще й синів Франческо. Поміч Цецилії та її чоловіка Джованні Баттіста Тьєполо вивільнить руки Франческо Гварді для творчості. В оселю Гварді сини Вінченцо та Джакомо повернуться лише після смерті тітки Цецілії, що заміняла їм рідну матір. Вінченцо стане священиком, а Джакомо — художником і помічником батька.

Смерть[ред.ред. код]

Франческо Гварді помер в Венеції 1 січня 1793 р. Його син успадкував майстерню, продовжив робити картини в стилістиці батька, чим заплутав не один десяток мистецтвознавців.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Pallucchini, La pittura veneziana del Settecento, Venezia — Roma, 19600
  • Valcanover, Guardi, Novara, 1960
  • Zampetti, Mostra del Guardi, Venezia, 1965
  • Pallucchini, Francesco Guardi, Milano, 1965
  • Perocco, I Guardi, Padova, 1966
  • Argan, Storia dell'arte italiana, Firenze, 1968
  • Pignatti, Francesco Guardi, Brescia, 1971
  • Morassi, L'opera completa di Antonio e Francesco Guardi, Venezia, 1973
  • Rossi Bortolatto, Francesco Guardi, Milano, 1974
  • AA. VV., Francesco Guardi, Vedute Capricci Feste, catalogo della mostra veneziana, 1993
  • Редактор — Кузьмина М. Т. « История зарубежного искусства», М, «Искусство», 1971
  • Гос. Эрмитаж, каталог, «Западноевропейская живопись. Италия. Испания. Франция. Швейцария.», Л, «Аврора», 1976

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]