Франческо Коссіґа
| Франческо Коссіґа Francesco Cossíga |
||
|---|---|---|
 |
||
|
Президент
|
||
| Час на посаді: | ||
| 1985 — 1992 | ||
|
|
||
| Народився | 26 липня 1928 Сассарі, Сардинія |
|
| Помер | 17 серпня 2010 (82 роки) Рим |
|
| Національність | італієць | |
| Нагороди |
|
|
Франческо Коссіґа (італ. Francesco Cossíga; 26 липня 1928, Сассарі, Сардинія, Італія - 17 серпня 2010, Рим, Італія) — італійський політичний діяч. У 1979-1980 — голова Ради міністрів Італії. У 1985-1992 — Президент країни. По тому — довічний сенатор, Почесний Президент Італії.
Зміст |
Біографія [ред.]
Коссіґа прийшов в італійську політику в самому кінці війни, в 1945 році у віці 17 років вступивши у Християнсько-демократичну партію Італії. З 1963 року входив до керівництва парламентської групи ХДП, в 1974 році вперше обійняв посаду в уряді країни. Два роки опісля Коссіґа став міністром внутрішніх справ, а в 1979 і 1980 роках деякий час очолював Раду міністрів Італії.
У 1983 році Франческо Коссіґа став головою італійського Сенату, а в 1985 році був обраний президентом республіки, ставши наймолодшим президентом країни. На цій посаді він пробув до 1992 року.
Після чотирьох років перебування на посту президента — не найважливішої посади в політичній системі Італії — Коссіґа на рубежі 1980-х — 1990-х років почав закликати до політичної перебудови країни і, зокрема, до перетворення Італії на президентську республіку. Це породило конфлікт з прем'єр-міністром Джуліо Андреотті і ледь не призвело до імпічменту Коссіґа.
За три місяці до офіційного закінчення президентських повноважень Коссіґа залишив посаду і став, як належить колишньому главі італійської держави, довічним сенатором. Згодом він також отримав титул Почесного президента Італії.
На посаді довічного сенатора Коссіґа запам'ятався своїм висловлюванням щодо терактів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. За його словами, напад на башти-близнюки було "організовано ЦРУ за допомогою Моссаду та світового сіонізму" і з відома лідерів усіх демократичних держав Європи.[1]
Хронологія [ред.]
1945-1985 — член Християнсько-демократичної партії (ХДП).
З 1958 депутат Парламенту Італії.
З 1963 — член керівництва парламентської групи ХДП.
1974-1976 — міністр без портфеля з питань державної адміністрації.
1976-1978 — міністр внутрішніх справ Італії. Провів реорганізацію поліції і створив перший підрозділ для боротьби з тероризмом. Після загибелі Альдо Моро пішов у відставку.
З серпня 1979 по березень 1980 та у квітні-вересні 1980 — голова Ради міністрів Італії.
1983-1985 — Голова Сенату Італійської Республіки.
24 червня 1985 обраний президентом Італії на спільному засіданні двох палат парламенту вже в ході першого обговорення. Пробув на цій посаді з 3 липня 1985 по 28 квітня 1992 року, до закінчення терміну повноважень.
З 28 квітня 1992 року — Довічний сенатор. Декретом Голови Ради міністрів проголошений Почесним Президентом Італії.
Нагороди [ред.]
- Великий хрест ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» декорований великою стрічкою
- Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
- Бальї - кавалер Великого хреста Мальтійського ордену
- Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія)
- Ланцюг ордена Визволителя Сан-Мартина (Аргентина)
- Ланцюг ордена Південного хреста (Бразилія)
- Ланцюг ордена Незалежності ( Катар )
- Ланцюг ордена Пія ( Ватикан )
- Ланцюг ордена Серафимів ( Швеція )
- Ланцюг ордена Болівара ( Венесуела )
- Ланцюг ордена Заслуг ( Чилі )
- Ланцюг ордена Хуссейна ( Йорданія )
- Ланцюг ордена Інфанта дона Енріке ( Португалія )
- Великий хрест ордена Почесного легіону ( Франція )
- Великий хрест ордена Святого Марина ( Сан Марино )
- Орден Прапора Угорщини 1 ступеня. Великий хрест ордена Заслуг ( Польща )
- Великий Командорський хрест ордена Данеброг
- Великий хрест ордена «Al Merito Melitense» ( Мальтійський орден )
- Великий хрест ордена Святого Михайла і Святого Георгія ( Великобританія )
- Великий хрест ордена Христа ( Португалія )
- Великий хрест ордена 7 листопада ( Туніс )
- Великий хрест ордена Бані ( Великобританія )
- Великий хрест ордена Оранських-Нассау ( Нідерланди )
- Великий хрест ордена Заслуг ( Єгипет )
- Великий хрест ордена Дубовой корони ( Люксембург )
- Великий хрест ордена «За заслуги перед ФРН»
- Великий хрест ордена Сокола ( Ісландія )
- Великий офіцер ордена Ацтекського орла ( Мексика )
- Великий офіцер ордена Відродження Польщі
- Орден Короля Томіслава ( Хорватія )
- Великий хрест Червоного хреста Італії.
Виноски [ред.]
Використана література [ред.]
- Кто есть кто в мировой политике / Редкол.: Кравченко Л. П. (отв. ред.) и др. — М.: Политиздат, 1990. ISBN 5-250-00513-6
