Франческо Коссіґа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франческо Коссіґа
Francesco Cossíga
Франческо Коссіґа Francesco Cossíga

8-й Президент Італійської республіки
Час на посаді:
3 липня 1985 — 28 квітня 1992
Попередник Алессандро Пертіні
Наступник Оскар Луїджи Скальфаро

Народився 26 липня 1928(1928-07-26)
Сассарі, Сардинія
Помер 17 серпня 2010(2010-08-17) (82 роки)
Рим
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Нагороди
Великий Орден Короля Томислава зі стрічкою та Великою Даницею

Франческо Коссіґа (італ. Francesco Cossíga; 26 липня 1928, Сассарі, Сардинія, Італія17 серпня 2010, Рим, Італія) — італійський політичний діяч. У 1979-1980 — голова Ради міністрів Італії. У 1985-1992 — Президент країни. По тому — довічний сенатор, Почесний Президент Італії.

Біографія[ред.ред. код]

Коссіґа прийшов в італійську політику в самому кінці війни, в 1945 році у віці 17 років вступивши у Християнсько-демократичну партію Італії. З 1963 року входив до керівництва парламентської групи ХДП, в 1974 році вперше обійняв посаду в уряді країни. Два роки опісля Коссіґа став міністром внутрішніх справ, а в 1979 і 1980 роках деякий час очолював Раду міністрів Італії.

У 1983 році Франческо Коссіґа став головою італійського Сенату, а в 1985 році був обраний президентом республіки, ставши наймолодшим президентом країни. На цій посаді він пробув до 1992 року.

Після чотирьох років перебування на посту президента — не найважливішої посади в політичній системі Італії — Коссіґа на рубежі 1980-х — 1990-х років почав закликати до політичної перебудови країни і, зокрема, до перетворення Італії на президентську республіку. Це породило конфлікт з прем'єр-міністром Джуліо Андреотті і ледь не призвело до імпічменту Коссіґа.

За три місяці до офіційного закінчення президентських повноважень Коссіґа залишив посаду і став, як належить колишньому главі італійської держави, довічним сенатором. Згодом він також отримав титул Почесного президента Італії.

На посаді довічного сенатора Коссіґа запам'ятався своїм висловлюванням щодо терактів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. За його словами, напад на башти-близнюки було "організовано ЦРУ за допомогою Моссаду та світового сіонізму" і з відома лідерів усіх демократичних держав Європи.[1]

Хронологія[ред.ред. код]

1945-1985 — член Християнсько-демократичної партії (ХДП).

З 1958 депутат Парламенту Італії.

З 1963 — член керівництва парламентської групи ХДП.

1974-1976 — міністр без портфеля з питань державної адміністрації.

1976-1978 — міністр внутрішніх справ Італії. Провів реорганізацію поліції і створив перший підрозділ для боротьби з тероризмом. Після загибелі Альдо Моро пішов у відставку.

З серпня 1979 по березень 1980 та у квітні-вересні 1980 — голова Ради міністрів Італії.

1983-1985 — Голова Сенату Італійської Республіки.

24 червня 1985 обраний президентом Італії на спільному засіданні двох палат парламенту вже в ході першого обговорення. Пробув на цій посаді з 3 липня 1985 по 28 квітня 1992 року, до закінчення терміну повноважень.

З 28 квітня 1992 року — Довічний сенатор. Декретом Голови Ради міністрів проголошений Почесним Президентом Італії.

Нагороди[ред.ред. код]

  • Великий хрест ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» декорований великою стрічкою
  • Командор ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
  • Бальї — кавалер Великого хреста Мальтійського ордену
  • Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія)
  • Ланцюг ордена Визволителя Сан-Мартина (Аргентина)
  • Ланцюг ордена Південного хреста (Бразилія)
  • Ланцюг ордена Незалежності (Катар)
  • Ланцюг ордена Пія (Ватикан )
  • Ланцюг ордена Серафимів (Швеція)
  • Ланцюг ордена Болівара (Венесуела)
  • Ланцюг ордена Заслуг (Чилі)
  • Ланцюг ордена Хуссейна (Йорданія)
  • Ланцюг ордена Інфанта дона Енріке (Португалія)
  • Великий хрест ордена Почесного легіону (Франція)
  • Великий хрест ордена Святого Марина (Сан Марино)
  • Орден Прапора Угорщини 1 ступеня.
  • Великий хрест ордена Заслуг (Польща)
  • Великий Командорський хрест ордена Данеброг
  • Великий хрест ордена «Al Merito Melitense» (Мальтійський орден)
  • Великий хрест ордена Святого Михайла і Святого Георгія (Великобританія)
  • Великий хрест ордена Христа (Португалія)
  • Великий хрест ордена 7 листопада (Туніс)
  • Великий хрест ордена Лазні (Великобританія)
  • Великий хрест ордена Оранських-Нассау (Нідерланди)
  • Великий хрест ордена Заслуг (Єгипет )
  • Великий хрест ордена Дубовой корони (Люксембург)
  • Великий хрест ордена «За заслуги перед ФРН»
  • Великий хрест ордена Сокола (Ісландія)
  • Великий офіцер ордена Ацтекського орла (Мексика)
  • Великий офіцер ордена Відродження Польщі
  • Орден Короля Томіслава (Хорватія)
  • Великий хрест Червоного хреста Італії.

Виноски[ред.ред. код]

Використана література[ред.ред. код]

  • Кто есть кто в мировой политике / Редкол.: Кравченко Л. П. (отв. ред.) и др. — М.: Политиздат, 1990. ISBN 5-250-00513-6