Фра Анджеліко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фра Анджеліко (в миру Гвідо ді П'єтро)
Signorelli self.jpg
худ. Лука Сіньйореллі, Автопортрет(з довгим волоссям) і умовний портрет Фра Анджеліко, 1501 р., каплиця Сан Бріціо, Орвьєто, собор.
Ім'я при народженні Гвідо ді П'єтро
Дата народження 1395
Місце народження Віккйо в Муджело або в передмісті Рима
Дата смерті 18 лютого 1455(1455-02-18)
Місце смерті Рим
Національність італієць
Громадянство Папська держава
Жанр портрет, вівтар
Навчання у Лоренцо Монако та Герардо Старніна
Напрямок реалізм, відродження
Роки творчості 1740-1769
Твори портрет, релігійний живопис
Посмертний портрет Фра Анджеліко роботи Луки Сіньореллі (1501)

Фра Анджеліко (Fra Angelico) (власне ім'я Гвідо ді П'єтро, ім'я після постригу Джованні да Ф'єзоле, прозвище Іль Беато (Блаженний)), (1387(1387)-1455) — італійський живописець, чернець-домініканець, майстер епохи Відродження.

Життєпис. Ранні роки[ред.ред. код]

Первісне ім'я — Гвідо ді П'єтро або Гвідоліно ді П'єтро. Первісні роки життя відомі погано, дійшли звістки, що мав молодшго брата Бенедетто, котрий пішову ченці. В документах згаданий 17 жовтня 1417 року вже як художник Гвідо ді П'єтро. що приєднався до релігійного товариства. Брав участь у створенні мініатюр до рукописних книг. Серед його вчителів рахують Лоренцо Монако та Герардо Старніна. Його перебуванн у Флоренції не обійшлося без спостережень і вивчення фресок у тамтешніх церквах і знайомством з творами Мазаччо та Мазоліно. Ймовіро, що працював разом із своїм братом і помічником Бенедетто.

Чернеча доля[ред.ред. код]

1418 року в січні-лютому зафіксована його праця в церкві Санто-Стефано дель Понте у Флоренції, де виконав вівтар для каплиці родини Герардині. Невдовзі став ченцем домініканського ордену , де обрав найсуворішу його гілку, де дотримувались оригінальних обмежуючих настанов Св. Домініка з вимогами абсолютної бідності ченців і аскези. Це сталося 1421 - 1422 року, бо за уставом новачкам забороняли малювати один рік після зарахування до братії. Як про художника його згадали знову саме у 1423 р.

Згодом отримав у монастирі ім'я фра (барат) Джованні, пізніше його почали називати Беато (блаженний) та Анжеліко (ангельський) — за добродійне життя та благочестя (за словами Вазарі ніколи не брався до роботи без молитви), а також за витонченість стилю.

Художня манера[ред.ред. код]

Ймовірно вчився у монастирського мініатюриста кінця XIV століття близького до готичного стилю. Його ранні роботи «Страшний суд» (1430—1433) і «Коронування Марії» (1434—1435) за манерою близькі до піздньоготичної мініатюри з її слабким розвитком просторових відносин.Фра Анжеліко відносять до флорентійських живописців. Його роботи відрізняються сильним релігійним почуттям, але позбавленні середньовічного аскетизму. Пізні твори Анжеліко — цикл фресок у монастирі Сан-Марко у Флоренції (1439—1445) і розпис капели святого Миколая у Ватикані (1447—1455) виконані уже в узагальненій манері з використанням засобів передачі об'єму та простору.

Роботи в інших містах[ред.ред. код]

Працював у Фьєзолі, Флоренції, Кортоні, Орвієто та Римі, був настоятилем монастиря Сан-Марко у Флоренції. 1445 року працював по замовам папи римського Евгенія IV в каплиці Св. таїнств та його наступника Миколая V. В перід 1447-1449 років працював разом із художником Беноццо Гоццолі в каплиці Нікколіна. Помер в Римі 18 лютого 1455 року. Поховання відбулося в римській церкві Санта Марія сопра Мінерва.

Говард Л. Ґудман (Howard L. Goodman) порівняв винайдення Фра Анжеліко у сфері побудови живописної композиції із інноваційністю у китайській музичній теорії, що запровадив Сюнь Сюй 荀勗 (ум. 289).[1]

Література[ред.ред. код]

  • Mario Salmi, Il Beato Angelico, 1958
  • Luciano Berti (a cura di), Mostra delle opere del Beato Angelico nel quinto centenario della morte (1455 – 1955), Deoclecios Reding de Campos e Umberto Baldini, 1955
  • Luciano Berti, Beato Angelico, "I maestri del Colore", Fabbri Editori, 1964
  • S. Orlandi, Beato Angelico, Firenze 1964
  • John Pope-Hennessy, Beato Angelico, Scala, Firenze 1981.
  • Giorgio Bonsanti, Beato Angelico. Catalogo completo, "Biblioteca d'arte", Octavo-Franco Cantini, Firenze 1998
  • John Spike, Angelico, Milano 1996
  • Francesco Buranelli (a cura di), Il Beato Angelico e la Cappella Nicolina. Storia e restauro, 2001.
  • Alessandro Zuccari, Giovanni Morello e Giorgio de Simone (a cura di) Beato Angelico. L'alba del Rinascimento, 2009.

Ada Labriola (a cura di), Beato Angelico a Pontassieve, Mandragora, Firenze 2010. ISBN 978-88-7461-149-2

Примітки[ред.ред. код]

  1. Goodman, Howard L. "Tintinnabulations of Bells: Scoring-Prosody in Third-Century China and Its Relationship to Yüeh-fu Party Music". Journal of the American Oriental Society, Vol. 126, No. 1 (Jan. - Mar., 2006), pp. 27-49. - стор.47.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]