Фредді Меркюрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні джерела. Матеріал без джерел може бути підданний сумніву та вилучений.

Фредді Меркюрі
Справжнє ім'я	Фарух Булсара
Дата народження	5 вересня 1946
Місце народження	Занзібар, нині Танзанія біля берегів Африки
Дата смерті	24 листопада 1991
Роки творчої діяльності	по 1991
Країна	Велика Британія
Професія	музикант
Жанр	Рок Глем-рок Хард-рок Рок-опера
Псевдонім	Фредді Мерк'юрі
Колективи	The Hectics, Ibex/Wreckage, Smile, Queen
queenonline.com

Фре́дді Ме́ркюрі (англ. Freddie Mercury, справжнє ім'я: Фаррух Бульсара, Farrokh Bulsara, *5 вересня 1946, м. Занзібар, Занзібарський султанат — †24 листопада 1991) — британський музикант, лідер, клавішник та вокаліст англійського рок-гурту Queen.

Зміст 1 Ранні роки 2 Музична кар'єра 2.1 Співак 2.2 Автор музики 2.3 Живі виступи 2.4 Інструменталіст 2.5 Сольна кар'єра 3 Приватне життя 4 Захоплення 5 Хвороба та смерть 6 Посмертна слава 7 Дискографія 8 Відеографія 9 Посилання

[ред.] Ранні роки

Фредді Меркюрі, уроджений Фарох Бульсара, народився на острові Занзібар, розташованому на схід від африканського узбережжя (тоді — Занзібарський султанат, нині територія Танзанії) в родині службовця британського департаменту. Його батьки — Бомі та Джер Бульсара — були парсами. Фаррох (ім'я, дане при народженні, що означає «щасливий») виховувався у зороастрійських традиціях, пізніше це знайшло відображення у його творчості. У 1947 році через постійні заворушення і неспокій на Занзібарі його сім'я переїхала до Індії, у місто Бомбей, де знаходилась найбільша в Індії община парсів. Фарух навчався в католицькій школі-інтернаті Сент-Пітер, де отримував відмінні оцінки з англійської, історії та малювання, і брав уроки гри на фортепіано. Саме в цей період він став називати себе «Фредді», адже англомовним одноліткам було не дуже зручно вимовляти його справжнє ім'я. У 1959 році сім'я Фредді, з молодшою сестрою Кашмірою, переїхала в Англію.

У 1964 році закінчив школу, успішно склав іспити з чотирьох дисциплін, при цьому особливо проявляючи себе в гуманітарних науках. Того ж року поступив до художнього коледжу, де вивчав графіку: отримав у 1969 році диплом фахівця з художньої графіки та дизайну. Щоб заробляти гроші, Фредді відкрив лавку на Кенсінгтонському ринку де продавав поношений одяг та свої малюнки. Ця лавка існувала навіть після того, як Queen записали свій перший альбом, Queen, тобто, принаймні до 1973 року.

[ред.] Музична кар'єра

У 1969 році Меркюрі знайомиться з Браяном Меєм (англ. Brian May), Роджером Тейлором (англ. Roger Taylor) та Тімом Стаффелом (англ. Tim Staffel), які грали в групі Smile. У 1970 році Стаффел іде з групи, вона розпадається,— і Фредді вмовляє Мея та Тейлора розпочати новий серйозний проект, що має стати для них справою всього життя. Невдовзі пісдя цього Фредді запропонував назвати нову групу Queen та взяв собі псевдонім Меркюрі. Після того, як в групу увійшов басист Джон Дікон (англ. John Deacon), почалася двадцятирічна зіркова кар'єра Queen.

Одночасно у 1972 році Меркюрі прийняв участь у проекті компанії Trident Studios «Larry Lurex», виконавши кавер-версії пісень «I Can Hear Music» та «Going Back» (з ініціативи Фредді у цьому проекті були задіяні також Мей і Тейлор). Широко відомий завдяки вокальним здібностям (Меркюрі володів дуже характерним голосом, що охоплював діапазон майже в чотири октави) та своїм живими концертними виступами.

[ред.] Співак

Хоча в житті зазвичай його розмовний голос спадав до баритону, він виконував більшість пісень в диапазоні тенору. З іншого боку, він часто знижував найвищі ноти під час своїх живих виступів. В той самий час Меркюрі стверджував, що він ніколи формально не навчався співу. Рок-вокаліст Біллі Скваєр (англ. Billy Squier), для якого Меркюрі написав дві пісні у 1980-х, відмітив в інтерв'ю, що Меркюрі просто співав «дуже високо». Іспанська співачка Монсеррат Кабальє (ісп. Montserrat Caballé), з якою Меркюрі записав альбом, висловила думку, що «різниця між Фредді та майже всіма іншими рок-зірками була в тому, що він вмів показати свій голос».

[ред.] Автор музики

Меркюрі написав десять із сімнадцяти пісень альбому Queen «Greatest Hits»: «Bohemian Rhapsody», «Killer Queen», «Somebody to Love», «We Are the Champions», «Seven Seas of Rhy», «Good Old-Fashioned Lover Boy», «Bicycle race», «Don't Stop Me Now», «Play the game» та «Crazy Little Thing Called Love», хоча до кінця 1980-х вже всі четверо учасників групи писали хіти. У додаток до своєї роботи з Queen, Меркюрі створив і декілька сольних хітів.

Найбільш цікавим аспектом в написанні пісень Меркюрі було широке коло різних жанрів, які він використовував, зокрема, між інших стилів, туди входили рокабіллі (народні пісні в стилі року), важкий метал та диско. Незважаючи на те, що Меркюрі часто писав дуже складні мелодії, він тим часом стверджував, що ледь вмів читати музику. Він писав більшість пісень на фортепіано, часто використовуючи ключи, що були складними для його товариша по групі гітариста Браяна Мея.

[ред.] Живі виступи

Меркюрі відомий своїми живими концертними виступами, які часто збирали стадіони по всьому світу. Він демонстрував високотеатральний стиль, який зачасту великою мірою закликав натовп глядачів до участі у шоу. Так, одним із найбільш пам'ятних є «Live Aid» — виступ Меркюрі з Queen, що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся аудиторія стадіону у 72 тисячі чоловік плескала, співала та колихалась в унісон. В цьому концерті також прийняли участь Пол Маккартні (англ. Paul McCartney), Ерік Клептон (англ. Eric Clapton), Девід Боуї (англ. David Bowie), Мадонна (англ. Madonna), U2, The Who, Стінг (англ. Sting) та інші рок-зірки того часу. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярдів телеглядачів у всьому світі. Цей виступ Queen був з того часу оголошений музичними експертами найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики.

Протягом своєї кар'єри Меркюрі дав разом з Queen близько 700 концертів в різних країнах по всьому світі. Група була першою, яка грала на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів у Сан-Пауло у 1981 році. Queen також були першими, хто зіграв за «Залізною завісою», коли вони виступили перед 80-тисячним натовпом у Будапешті в 1986 році. Останній живий концерт Меркюрі з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в Англії і зібрав аудиторію приблизно в 150 тисяч чоловік. Рок-зірка Девід Боуї, що виступав на благодійному концерті Фредді Меркюрі і записав пісню «Under Pressure» разом з Queen], сказав про Меркюрі: «Із всіх найбільш театральних рок-виконаців Фредді пішов найдалі за всіх… Я бачив його на концерті тільки один раз, і, як говорять, він безперечно був людиною, яка могла тримати аудиторію в своїй долоні.»

[ред.] Інструменталіст

Меркюрі грав на фортепіано в багатьох найбільш популярних піснях «Queen». Він використовував концертний рояль, а в студії різні клавішні інструменти — такі як орган, клавесін та піаніно. З 1979 року він також часто почав використовувати в студії синтезатори. Він був віртуозним піаністом, його гра була зазвичай дуже оригінальною, з особливим акцентом на ритмі. Помітними прикладами є «Killer Queen», «Bohemian Rhapsody», «Good Old Fashion Lover Boy», «We Are the Champions» та «Don't Stop Me Now». Однак, зі слів товариша по групі Брайана Мея, Меркюрі не був задоволений своєю грою на фортепіано і з часом став рідше використовувати інструмент. Хоча він писав багато гітарних рядів, Меркюрі мав тільки початкові навички гри на цьому інструменті. Незважаючи на це, Меркюрі написав пісню «Crazy Little Thing Called Love» на гітарі і часто грав її під час живих концертів.

[ред.] Сольна кар'єра

У доданок до роботи з «Queen», Меркюрі випустив два сольних альбоми — «Mr. Bad Guy» та «Barcelona» відповідно в 1985 та 1988 році. Перший був поп-орієнтований і робив акцент на диско та танцювальній музиці. Альбом «Barcelona» був записаний разом із оперною співачкою Монсеррат Кабальє, яку Меркюрі вже давно обожнював. Цей альбом об'єднав елементи популярної музики та опери. Багато критиків були не впевнені щодо якості цього альбому, в той самий час, Кабальє визнала альбом «Barcelona» одним з найбільших успіхів у своїй кар'єрі.

Окрім двох сольних альбомів Меркюрі записав ще декілька сольних пісень, включаючи його власну версію хіта «The Great Pretender by The Platters», який дебютував під № 5 в британському рейтингу в 1987 році. У вересні 2006 року у Великобританії був виданий збірник сольних робіт Меркюрі, присвячений 60-річчю від дня його народження.

[ред.] Приватне життя

Протягом всієї кар'єри Меркюрі його приватне життя було окутане чутками про бісексуальність та наркоманію співака — і стало предметом публікацій у жовтій пресі. Між тим, сам Меркюрі неодноразово говорив, що, якби жив він так, як приписують йому ЗМІ, — він давно б помер, і часто жалівся на самотність та неможливість будувати особисте життя через «зірковий» статус та важку працю, яка займала весь вільний час. Костюмер Фредді, писав у своїх спогадах, що розваги, секс, паління та наркотики не були для Фредді важливими. На його думку, наркотиком для Фредді було самовираження: результат найтяжчого напруження всіх його моральних та фізичних зусиль. Але в доказ його бісексуальності так і не було пред'явлено жодного достовірного факту за весь час.

На початку 1970-х у Меркюрі були довготермінові стосунки з дівчиною на ім'я Мері Остін (англ. Mary Austin), з якою прожив багато років. Однак, до 1977-го року відносини зайшли в глухий кут, що зрештою призвело до розриву стосунків з Мері. Тим не менш Меркюрі та Мері Остін залишались близькими друзями довгі роки, причому Фредді весь час говорив про неї як про свого єдиного вірного друга. В своєму інтерв'ю у 1985 році Меркюрі казав про Мері: «Усі мої кохані питали мене, чому вони не можуть замінити Мері (Остін), але це просто неможливо. Єдиний друг, якого маю — це Мері, і я не хочу більше нікого. Як на мене, вона була моєю неформальною дружиною. На мою думку, це був шлюб. Ми віримо один одному, і мені цього достатньо. Я не зміг би закохатись у когось другого так само, як я закохався в Мері». Меркюрі також написав декілька пісень, присвячених Мері, найбільш відома з яких — «Love of My Life».

[ред.] Захоплення

За свідченням сучасників, Фредді Меркюрі був дуже цікавою людиною. Він любив класичну оперу та балет (це видно з його костюмів напочатку кар'єри), багато читав (це помітно з текстів його пісень), цікавився мистецтвом Японії та колекціонував японські витвори мистецтва.

Фредді займав великий дім із садом. У ньому разом із ним мешкало кілька кішок (якось у нього їх одночасно жило десятеро), які були його найулюбленішими тваринами. Його альбом «Mr. Bad Guy» та пісня «Delilah» були присвячені кішкам, також Меркюрі знімався у відео в костюмах, що нагадували кішок (наприклад, в відеокліпі для «These Are the Days of Our Lives»).

Був палким прихильником відомої американської кіноактриси Мерилін Монро. Зі співачок особливо захоплювався талантом Арети Франклін. Його улюблені напої — горілка та шампанське.

[ред.] Хвороба та смерть

Як стверджував Джим Хаттон в своїй книзі «Mercury and Me», Фредді Меркюрі було поставлено діагноз СНІД ще навесні 1987 року. Однак в тому ж саме році Меркюрі в публічному інтерв'ю стверджував, що отримав негативний результат при тестуванні на СНІД. Незважаючи на його заперечення, протягом наступних декількох років британською пресою продовжували повзти чутки, що підігрівалися змінами у зовнішньому вигляді Меркюрі, відсутністю турів Queen та повідомленнями колишніх коханців у різних таблоїдах. До кінця свого життя Меркюрі постійно був переслідуваний натовпом фотографів, в цей же час таблоїд «The Sun» випустив серію статей, що стверджували про серйозну хворобу Меркюрі, підтверджуючи це його виснаженою зовнішністю в одному з його останніх відео.

Не дивлячись на важку хворобу й постійний біль, Меркюрі продовжував активно працювати: у 1987 та 1988 роках він записав спільний альбом з Монсеррат Кабальє «Barcelona», головна пісня з якого, присвячена рідному місту Кабальє Барселоні, стала офіційною піснею Літніх Олімпійських ігор 1992 року, що проходили в Барселоні.

У 1989 році група Queen дала своє перше за декілька років інтерв'ю на радіо, де повідомила, що хоче відступити від звичайного конвейєра «альбом-тур» і цього разу в тур не поїде. Насправді причина цього була в тому, що Фредді з кожним місяцем почувався все гірше й гірше. В тому ж році вийшов альбом «The Miracle», в якому були помітні натяки на хворобу Меркюрі.

Фредді продовжував записувати музику в студії до останнього місяця перед смертю в листопаді 1991 року. Протягом останнього року його життя Queen була на вершині свого комерційного успіху, в цей час альбом «Innuendo» (1991 р.) вийшов на першу позицію у британських рейтингах (тільки за перший тиждень було продано 250 тисяч). Повні трагізму, віри та бажання жити пісні «I'm Going Slightly Mad», «Innuendo», «These Are the Days of Our Lives» та неповторна «The Show Must Go On» перетворилися на справжній пам'ятник чудовому музиканту.

22 листопада 1991 року Меркюрі викликав менеджера Queen Джима Біча (англ. Jim Beach) до свого Кенсінгтонського будинку в Лондоні, щоб обговорити публічне звернення. Наступного дня, 23 листопада, було зроблено повідомлення для преси від імені Меркюрі:

«Враховуючи чутки, що ходили в пресі останні два тижні, я хочу підтвердити: аналіз моєї крові підтвердив присутність ВІЧ. У мене СНІД. Я вважав за потрібне тримати цю інформацію в таємниці, щоб зберегти спокій рідних та близьких. Однак прийшов час повідомити правду моїм друзям та прихильникам у всьому світі. Я сподіваюсь, що кожний приєднається до боротьби з цією жахливою хворобою».

Трохи більше, ніж через 24 години після оприлюднення цього повідомлення, Фредді Меркюрі помер приблизно о 19:00 24 листопада 1991 року в 45-річному віці. Офіційною причиною смерті була бронхіальна пневмонія, спричинена СНІДом. Про смерть Меркюрі було оголошено у засобах масової інформації, і натовп прихильників прийшов до огорожі його саду, аби покласти на доріжки букети квітів, листи, фотографії та листівки. Біля його будинку зібрались тисячі людей з різних країн та різного віку, для яких смерть Фредді стала особистою трагедією.

Хоча Меркюрі не відвідував релігійної служби, його похорон був проведений за зороастрийським звичаєм. У церемонії брали участь Елтон Джон , музиканти групи Queen, рідні та близькі Фредді Меркюрі, гралися арії Монсеррат Кабальє та Арети Франклін, котрих він обожнював за життя. Тіло Фредді було кремоване, де захоронено його прах — невідомо.

У своєму заповіті Меркюрі залишив більшість свого майна, включаючи його будинок та авторські права на його записи, Мері Остін, а все, що залишилось — своїм батькам та сестрі. Крім того, він залишив по 500 тисяч фунтів стерлінгів кухарю, особистому помічнику та своєму партнерові Джиму Хаттону, а також 100 тисяч — водію. Мері Остін і досі живе разом із своєю сім'єю в будинку Мерк'юрі на Логан-плейс в Кенсінгтоні (англ. Logan Place, Kensington).

[ред.] Посмертна слава

Фредді Меркюрі досі залишається одним із найулюбленіших виконавців у всьому світі. Його неймовірні сценічні образи і манера поведінки на сцені відомі навіть людям, далеким від музики. У 1992 році Мей, Тейлор та Дикон разом із світовими рок-зірками на стадіоні «Уемблі» в Лондоні дали концерт на пам'ять про Меркюрі, прибуток від якого (більше 19.400.000 фунтів) був спрямований у фонди боротьби зі СНІДом. Телетрансляція цього концерту зібрала більше 1 мільярда глядачів по всьому світі. У 1995 році вийшов альбом «Made In Haven», що містив записи, які не вийшли за життя Фредді, а також обробки старих пісень. Ім'я Фредді Меркюрі стало своєрідною маркою в музиці, синонімом рока 80-х. Багато хто з сучасних співаків намагається наслідувати Меркюрі, але ще жодному з них не вдалося досягти такого ж успіху, якого досягли Фредді Меркюрі та Queen за 20 років спільної роботи.

Відеокліп на пісню «Bohemian Rhapsody», що була написана Фредді, став одним із перших відеокліпів у історії шоу-бізнесу, а сама пісня отримала статус «Найкращої пісні тисячоліття». Такою ж відомою (якщо не більше) є пісня Меркюрі «We Are the Champions», яка стала неофіційним гімном переможців крупних спортивних змагань. Нарешті, сингл «Barcelona», його спільна робота з оперною зіркою Монсеррат Кабальє, став гімном Олімпіади 1992 року.

[ред.] Дискографія

1. «Mr. Bad Guy» (Альбом вийшов 29 квітня 1985 року)
2. «Barcelona» (Альбом вийшов 10 жовтня 1988 року)
3. «The Freddie Mercury Album» (Альбом вийшов 17 листопада 1992 року)
4. «The Great Pretender» (Альбом вийшов 24 листопада 1992 року тільки у США)
5. «Freddie Mercury - Remixes» (Альбом вийшов 1 листопада 1993 року в Болівії, Бразилії, Італії, Голандії та Японії)
6. «The Solo Collection» (Бокс сет вийшов 23 жовтня 2000 року у Великобританії, Європі та Японії)
7. «Solo» (Альбом вийшов у 2000 році)
8. «Lover of Life, Singer of Songs — The Very Best of Freddie Mercury Solo» (Альбом вийшов 4 вересня 2006 року)

[ред.] Відеографія

1. «The Video EP» (VHS-випуск вийшов 21 липня 1986 року)
2. «The Great Pretender» (VHS-випуск вийшов 16 березня 1987 року тільки у Великобританії)
3. «The Barcelona EP» (VHS-випуск вийшов 6 лютого 1989 року)
4. «The Video Collection» (DVD-випуск вийшов 23 жовтня 2000 року)
5. «The Video Collection» (VHS-випуск вийшов 6 листопада 2000 року)
6. «Lover of Life Singer of Songs» (DVD-випуск вийшов 4 вересня 2006 року)
7. «Lover of Life, Singer of Songs (Collectors Edition 2CD+2DVD» (Випуск вийшов 20 листопада 2006 року)

[ред.] Посилання

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.