Френсіс Єйтс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Френсіс Єйтс

Дама Френсіс Амелія Єйтс (англ. Frances Amelia Yates, 29 листопада 1899(18991129), Соутсі, Гемпшир — 29 вересня 1981, Сарбітон, Суррей) — англійський історик культури Ренесансу.

Зміст

Біографія [ред.]

Народилась в англіканській сім'ї; батько — інженер-кораблебудівник, який почав працювати на верфі ще з підліткового віку й керував будівництвом британських військових кораблів перед Першою світовою війною. Хоч одна з її старших сестер навчалась в Гіртон-коледжі в Кембриджі, Френсіс, як і більшість незалежних освічених жінок, отримала домашню освіту, все ж деякий час відвідуючи біртхендську середню школу. Молодша із чотирьох дітей, вона виросла в сім'ї середнього класу, чиї вікторіанської погляди вплинули на її пізнішу освіченість. Єйтс займалась міждисциплінарною історіографією, і протягом більше сорока років (з 1937 року) — була пов'язана з Інститутом Варбурга Лондонського університету.

Наукова діяльність [ред.]

Основна тема досліджень Єйтс — способи підтримки і передачі традицій в культурі, механізми їх синтезу і перетворення в перехідну епоху Відродження. Звідси її інтерес до проблематики «мистецтва пам'яті» та таємних вчень — езотеричних, окультних, герметичних, до таких осіб, як Раймунд Луллій, Джордано Бруно, Джон Ді, Роберт Фладд, не кажучи вже про Шекспіра, який завжди залишався в центрі її уваги.

В книзі «Джордано Бруно і герметична традиція» дослідниця підкреслила герметизм Ренесансної культури, і говорила про інтерес до містики, магії та гностицизму пізньої античності, які були притаманні середньовіччю. В умовах багаторічних звичайних інтерпретацій, Єйтс припустила, що мандрівний католицький священик Джордано Бруно був страчений в 1600 році для підтримання герметичної традиції, а не через його геліоцентричні погляди. Її роботи звернули увагу на роль, яку відіграє магія на початку сучасної науки і філософії, перш ніж вчені, такі як Кейт Томас перенесли цю тему в сферу історіографічного розгляду. Перші дослідження проблеми Мішелем Фуко та Френсіс Єйтс, навіть якщо не повністю переконливі в кожному аспекті, показали неможливість для істориків будь-коль ігнорувати роль різних форм магічного мислення і практики в розумінні Відродження природного світу [1].

Єйтс як засновниця парадигми [ред.]

Деякі з її висновки були пізніше оскаржені іншими вченими [2]. Однак Єйтс залишається одним з проівідних дослідників герметизму в Європі епохи Відродження [3]; а її книга «Мистецтво пам'яті» (1966) була названа однією з найбільш визначних, не науково-популярних праць 20-го століття. Сьогодні вважається, що Єйтс заснувала парадигму, або надала великого наративу дослідженням герметизму епохи Відродження. Воутер Ханеграф першим після Єйтс висунув думку, що герметизм, інтегрований з розенкрейцерством, як когерентні аспекти європейської культури. Він висловив цікавий парадокс, автономна езотерика допомогла породити наукове мислення, яке є зневажливим для неї самої. Але, нині вважається що, не було унітарної езотеричної традиції і ця точка зору єдина надійна при виборі доказів.

Нагороди [ред.]

Праці Френсіс Єйтс задали цілий напрям історико-культурних досліджень і перекладені багатьма європейськими мовами. Її нагороджено Орденом Британської Імперії (1972); з 1977 командор цього Ордену.

Основні праці [ред.]

  • John Florio: The Life of an Italian in Shakespeare's England (1934)
  • A Study of Love's Labour's Lost (1936)
  • The French Academies of the Sixteenth Century (1947)
  • The Valois Tapestries (1959)
  • Giordano Bruno and the Hermetic Tradition (1964, рос. пер. — 2000)
  • The Art of Memory (1966, рос. пер. — 1997)
  • Theatre of the World (1969)
  • The Rosicrucian Enlightenment (1972, рос. пер. — 1999)
  • Astraea: The Imperial Theme in the Sixteenth Century (1975)
  • Shakespeare's Last Plays: A New Approach (1975)
  • The Occult Philosophy in the Elizabethan Age (1979)
  • Collected Essays. Vol. I. Lull and Bruno (1982)
  • Collected Essays. Vol. II. Renaissance and Reform: The Italian Contribution (1983)
  • Collected Essays. Vol. III. Ideas and Ideals in the North European Renaissance (1984)

Публікації на російській мові [ред.]

Література [ред.]

  • Frances A. Yates 1899—1981. London: Warburg Institute, 1982
  • Дубин Б. В. Шекспировские недоразумения истории // Итоги, 2000, № 27, с.57 (о книге «Джордано Бруно и герметическая традиция»)
  • Дубин Б. В. Из истории вымыслов — тайных и явных // Иностранная литература, 2000, № 8, с.272-274 (о книге «Розенкрейцерское Просвещение»).
  • Книги Фрэнсис Йейтс и биографические материалы о ней (англ.)
  • Фрэнсис Йейтс на сайте «bookrags.com» (англ.)

Посилання [ред.]

  1. ↑ Anthony Grafton and Nancy Siraisi (editors), Introduction p. 3, in Natural Particulars (1999).
  2. ↑ Для прикладу див. Lisa Jardine and Jerry Brotton, Global Interests: Renaissance Art Between East And West, Reaktion Books, 2005, ISBN 1-86189-166-0, p. 240: «Our analysis of the Valois Tapestries leads us to turn Yates's argument on its head: the tapestries actually are deeply antithetical to the Protestant, and specifically Huguenot, cause.»
  3. ↑ E.g. described as such on http://nccsc.net/2007/2/15/reviving-iconography, http://www.marlowe-society.org/marlowe/life/freethinkers1.html.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Френсіс_Єйтс&oldid=12079107