Фридерик Шопен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фридерик Франсуа Шопен
Fryderyk Franciszek Chopin
фотографія
Фридерик Франсуа Шопен, портрет Ежена Делакруа
Основна інформація
Дата народження 22.02.1810 або 1.3.1810
Місце народження с. Желязова Воля, Мазовецьке воєводство, Польща
Дата смерті 17 жовтня 1849(1849-10-17)
Місце смерті Париж, Франція
Країна Польща, Франція
Національність поляк
Професія композитор та піаніст
Інструменти фортепіано
Жанр мазурки, полонези, ноктюрни

Фридери́к Франсуа́ Шопе́н (пол. Fryderyk [Franciszek] Chopin, іноді Szopen; фр. Frédéric [François] Chopin;) (*22 лютого або 1 березня 1810, с. Желязова Воля, Мазовецьке воєводство, Польща — †17 жовтня 1849, Париж, Франція) — найвидатніший польський композитор та піаніст. Уроджений Fryderyk Franciszek Chopin приймає французький варіант «Frédéric-François», коли у 20 років виїжджає з Польщі до Парижа і не повертається. У польських текстах прізвище іноді пишеться як Szopen.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Фридерик Шопен народився в 1810, 22 лютого, в с. Желязовій Волі, під Варшавою. Його батько Нікол́а (Міколай) Шопен, французький емігрант, служив гувернером і шкільним вчителем; мати виховувалася в дворянській сім'ї.

Вже дитиною Шопен проявив яскраві музичні здібності; у 7 років його почали учити грі на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений ним маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від віолончеліста Войцеха Живного (нар. 1756 у Богемії), що тривали з 1816 до 1822. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.

Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст та професор Варшавській консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. З 1823 по 1826 роки Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826 юний музикант почав вивчати музичну теорію, фігурний бас, і композицію з Йозефом Ельснером (нар. 1769 у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 він виїхав з Польщі до Відня, перед тим як оселився у Парижі, де провів значну частину життя.

Кар'єра в Парижі[ред.ред. код]

Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829, де давав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави, де 17 березня у Національному Театрі дав прем'єру свого Концерту для фортепіано фа мінор. 1831-го року Шопен покидає Польщу і оселяється в Парижі. Там починає працювати над своїми першими скерцо і баладами, також починає перший зошит етюдів. Тоді ж у Шопена проявляється захворювання на туберкульоз, з яким композитор боротиметься все життя.

Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Беліні і художник Ежен Делакруа. Його друзями також були композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча він іноді критикував їх музику, Шопен присвятив їм деякі свої композиції.

Шопен і Жорж Санд[ред.ред. код]

Фридерік Шопен, світлина 1847 р.
Фридерік Шопен, світлина 1849 р.

У 1836 Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Перебуваючи у Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньською. Проте їх змовини були незабаром розірвані. Восени того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою — баронесою Дюдеван, яка придбала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд — 34. Їхній союз продовжувався вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці в Ноані.

Зимою 1838–1839 років, яка була прожита з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови), здоров'я композитора значно погіршилось. Поєднання поганої погоди з безладом в домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже зачеплені туберкульозом легені. У 1847 відносини Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися в результаті втручання музиканта у відносини його подруги зі своїми дітьми від першого шлюбу. Ця обставина, разом з прогресуючою хворобою, сповнювала Шопена чорною меланхолією. Останній раз він виступив в Парижі 16 лютого 1848. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Пилипа. Друзі композитора відвезли його до Англії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав кілька концертів — останній з них відбувся 16 листопада 1848.

Смерть і поховання[ред.ред. код]

Собор Святого Хреста, де покоїться серце композитора

Через тиждень він повернувся до Парижа. Не в змозі більше давати уроки, Шопен вимушений був прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не залишали його увагою і французькі друзі. Шопен помер в своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849. Відповідно до його бажання на відспівуванні в церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.

Шопен похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена, за його заповітом, було перевезено на Батьківщину і покоїться в костелі Святого Хреста у Варшаві.

Творчість[ред.ред. код]

Композиторська техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правил і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших приніс у західну музику невідомі їй доти слов'янські ладові та інтонаційні елементи і таким чином підірвав непорушність класичної ладогармонічної системи, що склалася до кінця 18 ст. Те саме стосується ритму: використовуючи формули польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні — лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкращим чином відповідали природі його такої ж самобутньої мелодичної, гармонічної, ритмічної мови.

Фортепіанні п'єси малих форм[ред.ред. код]

Рукопис вірша Ципріана Каміля Норвіда "Фортепіано Шопена"

Ці п'єси можуть бути умовно розділені на дві групи: переважно «європейські» по мелодиці, гармонії, ритму і виразно «польські» по колориту. До першої групи відносяться більшість етюдів, прелюдій, скерцо, ноктюрнів, балад, експромтів, рондо і вальсів. Специфічно польськими є мазурки і полонези.

Шопен створив близько трьох десятків етюдів, мета яких — допомогти піаністові в подоланні специфічних художніх або технічних труднощів (наприклад, у виконанні пасажів паралельними октавами або терціями). Ці вправи належать до вищих досягнень композитора: подібно до бахівського Добре темперованого клавіру, етюди Шопена — перш за все геніальна музика, притому що вона блискуче розкриває можливості інструменту, мовби відсуваючи дидактичні завдання на другий план.

Хоча Шопен спочатку засвоїв жанри фортепіанної мініатюри, він ними не обмежився. Так, протягом зими, проведеної на Майорці, ним був створений цикл з 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. Цикл побудований за принципом «від малого до великого»: перші прелюдії — лаконічні віньєтки, останні — справжні драми, діапазон настроїв — від повної безтурботності до лютих поривів. Шопен написав 4 скерцо: ці масштабні п'єси, сповнені мужності і енергії, займають почесне місце серед шедеврів світової фортепіанної літератури. Його перу належить дев’ятнадцять ноктюрнів — прекрасних, мрійливих, поетичних, глибоко ліричних одкровень. Шопен — автор чотирьох балад , в його творчості представлені також експромти, рондо; особливою популярністю користуються його вальси,також одну віолончельну сонату

«Польські» жанри[ред.ред. код]

Шопен вразив Париж своїми оригінальними мазурками і полонезами — жанрами, в яких знайшли віддзеркалення слов'янські танцювальні ритми і гармонічна мова, типова для польського фольклору. Ці чарівні, барвисті п'єси вперше принесли в західноєвропейську музику слов'янський елемент, що поступово, але невідворотно змінило ті гармонічні, ритмічні і мелодичні схеми, які великі класики 18 ст. залишили своїм послідовникам. Шопен склав 60 мазурок (їх прототип — польський танець з тридольним ритмом, схожий на вальс). Як майже все написане Шопеном, мазурки вельми піаністичні і вимагають від виконавця великого мистецтва — навіть якщо не містять явних технічних труднощів.

Полонези більші за мазурки і по протяжності (3 част.), і по фактурі. Полонезу-фантазії і полонезу, відомого під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць у ряді найоригінальніших і наймайстерніших авторів фортепіанної музики.

Великі форми[ред.ред. код]

Пам'ятник Фридерику Шопену в садибі-музеї в с. Желязова Воля (Юзеф Гославський)

Час від часу Шопен звертався до великих музичних форм. Можливо, найвищим його досягненням в цій області слід вважати відмінно збудовану і дуже переконливу по драматургії фантазію фа мінор, створену в 1840–1841. У цьому творі Шопен знайшов модель форми, що повністю відповідала характеру вибраного їм тематичного матеріалу, і таким чином вирішив завдання, яке виявлялося не під силу багатьом його сучасникам. Замість того, щоб слідувати класичним зразкам сонатної форми, він дозволяє задуму твору, мелодичним, гармонічним, ритмічним особливостям матеріалу визначати структуру цілого і способи розвитку. У Баркаролі, єдиному шопенівському творі даного жанру (1845–1846), примхлива, гнучка мелодія у розмірі 6/8, характерному для пісень венеціанських гондольєрів, варіюється на тлі незмінної фігури супроводу (у лівій руці).

Шопен створив три фортепіанні сонати. Перша, до мінор (1827), — юнацький твір, який нині рідко виконується. Друга, сі-бемоль мінор, з'явилася десятиліття опісля. Її третя частина — відомий у всьому світі похоронний марш, а фінал — вихор, подібний до «вітру, що віє над могилами». Друга соната, що вважалася невдалою по формі, у виконанні великих піаністів постає як вражаючий цілісний твір. Остання шопенівська соната, сі мінор (1844), має наскрізну структуру, що об'єднує її чотири частини, і є одним з вищих досягнень Шопена.

Інші твори[ред.ред. код]

Шопену належить також ряд творів для фортепіано з оркестром і нечисленні камерні п'єси. Для фортепіано з оркестром ним створені Andante spianato і полонез мі-бемоль мажор, два концерти (мі мінор і фа мінор), фантазія на польську тему, рондо-краков'як, а також варіації на тему Моцарта La ci darem la mano (арія з опери Дон Жуан). Разом з віолончелістом О. Ж. Франшоммом він склав Великий концертний дует для віолончелі і фортепіано на теми з опери Мейєрбера Роберт-диявол, сонату соль мінор, інтродукцію і полонез для того ж складу, а також тріо соль мінор для фортепіано, скрипки і віолончелі. Шопеном створений ряд пісень для голосу з фортепіано на польські тексти. У всіх творах з оркестром позначається недосвідченість автора в області інструментування, і майже завжди при виконанні до партитур вносяться зміни.

Значення творчості і пам'ять[ред.ред. код]

Шопен вважається найбільшим польським композитором, при цьому для польських композиторів багатьох поколінь його роль виходить за рамки самої музики і це визнавали не тільки поляки. Наприклад, Роберт Шуман в 1836 році в «Neue Zeitschrift für Musik» писав:

« Якщо потужний деспотичний монарх з півночі знав, який небезпечний ворог загрожує йому в творах Шопена, простих мелодіях з його мазурок, він заборонив би його музику. Твори Шопена — це гармати, заховані в квітах[1].  »

Його твори, особливо полонези та мазурки, вважали синонімом польськості, їх згадували в найбільш патріотичних промовах. Ігнацій Ян Падеревський у сторіччя з дня народження Шопена заявив:

« Нам забороняли Словацького, Красінського, Міцкевича, але не заборонили Шопена. Однак у Шопені міститься все, в чому нам відмовлялося: і барвистий одяг, пояси з чистого золота, похмурі капелюхи, краківські рогаті капелюхи, благородний брязкіт мечів, відблиски кіс наших селян, стогони поранених грудей, бунт скутого духу, хрести на цвинтарі, придорожні каплички, молитви засмучених, біль неволі, смуток свободи, прокляття тиранів і радісна пісня перемоги [...].  »

Товариство імені Шопена[ред.ред. код]

Шопенівський центр у Варшаві

1894 року в Желязовій Волі — рідному селі Ф. Шопена з ініціативи російського композитора М. Балакірева було встановлено пам'ятник композиторові. В 1899 році у середині Варшавського музичного товариства була організована секція імені Шопена, яке в 1934 виділилося в самостійну організацію — Інститут Фридерика Шопена (з 1950 — Товариство Фридерика Шопена). 1927 року цією організацією було засновано Конкурс піаністів імені Шопена, у 1931 — Музей Шопена в Желязовій Волі, а 1954 — Музей Фредеріка Шопена у Варшаві. Сумісно з Польським музичним видавництвом в 1949—1961 роках було видано повне зібрання творів Шопена. 2001 року на базі Музею Шопена було засновано Національний інститут Фридерика Шопена (пол. Narodowy Instytut Fryderyka Chopina), який 2010 року отримав нову будову в центрі Варшави, що отримала назву Шопенівського центру.

Міжнародний конкурс Шопена[ред.ред. код]

З 1927 року з ініціативи польського піаніста й музичного педагога Єжи Журавльова у Варшаві кожні п'ять років проходить конкурс піаністів імені Шопена. Першими його переможцями були радянські піаністи — Лев Оборін (1927), Олександр Юнінський (1932), Яків Зак (1937), пізніше перемогу здобували й польські піаністи — Галина Черни-Стефаньска (1949) та Крістіан Цимерман (1975)

«Фридерик»[ред.ред. код]

статуетка «Фридерик», художник — Дорота Дзекевич-Піліх

В 1995 в Польщі запроваджено премію «Фридерик», яка щорічно вручається польським музикантам у більш ніж 20 номінаціях, розподілених по трьох секціях — музики академічної, популярної та джазу. Зокрема, тричі на цю премію був номінований Кшиштоф Пендерецький, щоправда жодного разу успішно.

Об'єкти[ред.ред. код]

Серед чисельних об'єктів, що носять імена Шопена:

Список творів[ред.ред. код]

Для фортепіано з оркестром

  • 2 концерти — op.11, мі мінор (1830), ; op.21, фа мінор (1830)
  • Варіації на тему Là ci darem la mano op.2 (1827)
  • Andante spianato et Grande Polonaise brillante op. 22 (1830–34)
  • Fantaisie brillante на польські арії in A major (1828)
  • Rondo à la Krakowiak фа мажор op.14 (1828)

Для фортепіано соло

  • 60 мазурок,
  • 16 полонезів, (з них 9 опубліковано посмертно)
  • 19 вальсів (з них 11 опубліковано посмертно)
  • 19 ноктюрнів (один — опубліковано посмертно)
  • 4 балади (op.23, op.38, op.47, op.52)
  • 4 скерцо (op.20, op.31, op.39, op.54)
  • 3 сонати для фортепіано (op.4, op.35, op.58)
  • 26 прелюдій (цикл з 24 прелюдій, op.28; op.45 та ля-бемоль мажор, опублікована посмертно)
  • 27 етюдів (з них по 12 етюдів op.10 та op.25 та 3 етюди без зазначення опусу)
  • 3 експромти та фантазія-експромт (опублікована посмертно)
  • Окремі твори — Фантазія, Баркарола, Тарантела, Болеро, Колискова
  • Інші твори для фортепіано (рондо, варіації, марши), кілька творів в 4 руки

Камерні ансамблі

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Пам'ятник Фредеріку Шопену у вигляді білого роялю розташований в Києві по вул. Богдана Хмельницького, 37/2. Встановлення відбулось у 2011 році з нагоди 200-річчя з дня народження польського композитора. Рояль, виготовлений з мозаїки, є інтерактивним: коли поруч проходять люди, починає лунати тиха музика Шопена. Автор проекту — київський скульптор Костянтин Скритуцький[2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Alfred Einstein: Muzyka w epoce romantyzmu. Kraków 1983, s. 231.
  2. Белый рояль в центре Киева // Життя в Києві
    Будинки Києва, які дивують // Interviewer.com.ua
    У центрі міста встановлять мозаїчний рояль // Українська правда, 18 липня 2012

Література[ред.ред. код]

Українською
  • Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина ; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с. : іл. — (Життя видатних дітей). — 2000 примірників. ISBN 978-966-465-301-2
  • Фридерик Шопен: Збірка статей / Ред.-упорядник Я. Якубяк. — Львів: Сполом, 2000. ISBN 966-7445-57-7
Англійською
  • Samson, Jim (1996). Chopin. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-816495-5.
  • Siepmann, Jeremy (1995). Chopin: The Reluctant Romantic. London: Victor Gollancz. ISBN 0-575-05692-4.
  • Samson, Jim. The Cambridge Companion to Chopin. New York: Cambridge University Press, 1992.
  • Jean-Jacques Eigeldinger, Chopin: Pianist and Teacher, as Seen by His Pupils, Cambridge University Press, 1989, ISBN 0-521-36709-3.

Samson, Jim. The Music of Chopin. Boston: Routledge and Kegan Paul, 1985.

Німецькою
  • Eva Gesine Baur: Chopin oder Die Sehnsucht. C. H. Beck, München 2009, ISBN 978-3-406-59056-6.
  • Ernst Burger: Frédéric Chopin. Eine Lebenschronik in Bildern und Dokumenten. Hirmer, München 1990, ISBN 3-7774-5370-6.
  • Camille Bourniquel: Frédéric Chopin. Mit Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. Rowohlt, Reinbek 1994, ISBN 3-499-50025-6.
  • Benita Eisler: Ein Requiem für Frédéric Chopin. Blessing, München 2003, ISBN 3-89667-158-8.
  • Jürgen Lotz: Frédéric Chopin. Rowohlt, Reinbek 1995, ISBN 3-499-50564-9.

Stefan Plöger: Auf der Suche nach seinem Leben: Auf Chopins Wegen. Schweikert-Bonn-Verlag, Stuttgart 2010, ISBN 978-3-940259-16-5.

Французькою
  • Jean-Jacques Eigeldinger, L'Univers musical de Chopin, Fayard, 2000 (ISBN 2-213-60751-6)
  • Jean-Jacques Eigeldinger, Chopin vu par ses élèves, La Baconnière, Neuchâtel, 1988 (ISBN 2-8252-0212-6)
  • Bernard Gavoty, Frédéric Chopin Paris, 1974, Grasset (ISBN 2-246-00015-7)
  • Marie-Paule Rambeau, Chopin l'enchanteur autoritaire, L'Harmattan, 2005. (ISBN 2-7475-8788-6)
  • Solange Thierry et Jérôme Godeau & al., Frédéric Chopin La Note bleue, catalogue de l'exposition du bicentenaire, Musée de la vie romantique, Paris, 2010. (ISBN 978-2-7596-0120-2
Російською
  • Асафьев Б. В. Шопен (1810–1849). Опыт характеристики. М., 1922.
  • Богданов-Березовский В. М. Шопен. Краткий очерк жизни и творчества. Л., 1935.
  • Лист Ф. Ф. Шопен. М., 1956.
  • Раковец Т. Этюды Шопена. — М., 1956.
  • Кремлев Ю. А. Фредерик Шопен. М., 1960.
  • Соловцов А. Фредерик Шопен: Жизнь и творчество. — М., 1960.
  • Фридерик Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М., 1960.
  • Ивашкевич Я. Шопен. М., 1963.
  • Синявер Л. Жизнь Шопена. — М., 1966.
  • Бэлза И. Ф. Шопен. М., 1968.
  • Тюлин Ю. Н. О программности в произведениях Шопена. — М., 1968.
  • Ежевская З. Фридерик Шопен. — Варшава, 1969.
  • Шопен, каким мы его слышим / Сост. С. М. Хентова. — М., 1970.
  • Мазель Л. А. Исследования о Шопене. — М., 1971.
  • Николаев В. Шопен-педагог. — М., 1980.
  • Егорова М. Сонаты Шопена. — М., 1986.
  • Мильштейн М. И. Очерки о Шопене. М., 1987.
  • Шопен Ф. Письма, тт. 1-2. М., 1989.
  • Венок Шопену. М., 1989.
  • Цыпин Г. М. Шопен и русская пианистическая традиция. М., 1990.
  • Зенкин К. В. Фортепианная миниатюра Шопена. — М., 1995.
  • Вахранёв Ю., Сладковская Г. Этюды Ор. 10 Ф. Шопена. — Харьков, 1996.
  • Хитрик И. Лирический дневник Шопена: Книга для музыкантов и любителей музыки. — Москва — Париж — Нью-Йорк: «Третья волна», 2001.
Польською
  • Maria Gordon-Smith: Chopin. Warszawa: Czytelnik, 1990. ISBN 8307015588. 
  • Karol Stromenger: Almanach Chopinowski 1949: kronika życia, dzieło, bibliografia, literatura, ikonografia, varia. Warszawa: Czytelnik, 1949. 
  • Mieczysław Tomaszewski: Chopin: człowiek, dzieło, rezonans. Poznań: Podsiedlik-Raniowski i Spółka, 1998. ISBN 83-7212-034-X. 
  • Adam Zamoyski: Chopin. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1985, seria: Biografie Sławnych Ludzi. ISBN 8306012348. 

Посилання[ред.ред. код]