Фрикативні приголосні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Спіранти, фрикативні (щілинні) приголосні — протисні приголосні, що виникають тертям видихового струменя повітря в якомусь звуженні артикуляційних органів мови: в українській мові об губи (в), між долішньою губою й горішніми передніми зубами (ф), між кінцем язика й задньою стороною горішніх сікачів (с, з, с', з') чи ясен (ш, ж), між задньою частиною язика й задньою стінкою вершка гортані (х), між голосницями горлянки (г). Серед спірантів характеристичні для української мови опозиційні пари дзвінкости-глухости (з:с; ж:ш; г:х), твердості-м'якості у сичних (з:з'; с:с'). Губні спіранти м'якшаться лише позиційно перед д, а також у групах приголосний +в('а); в останньому випадку є тенденція виділити палатальний елемент у й (по говірках в' може набувати чи втрачати м'якість). Губні спіранти мало стійкі: в після голосних виступає у варіанті ў, а ф по говірках переходить у х, хв (як і навпаки: група хв може там переходити в ф). Дзвінкий допарок до х (: х) появляється лише як позиційний варіант фонеми х перед наступним дзвінким приголосним на межі слів (тих добрих братіў), а глухий допарок до г — лише по говірках (також у формі 'нульової' фонеми; порівняйте західно-українське порí : порóга), в наслідок чого опозиція г : х також нестійка.

Література[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.