Фрідріх Енгельс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фрідріх Енгельс
Західна філософія
Філософія XIX століття
Engels.jpg
Енґельс у 1877
Ім'я при народженні Фрідріх Енґельс
Народився 28 листопада 1820(1820-11-28)
Бармен, Королівство Пруссія
Помер 5 серпня 1895(1895-08-05) (74 роки)
Лондон, Сполучене Королівство Великобританії та Ірландії
рак стравоходу
Школа/Традиція марксизм
Основні інтереси політика, економіка, філософія, соціологія, історія, класова боротьба, військова справа
Значні ідеї засновник марксизму (разом із Марксом), відчуження, експлуатація, Маніфест комуністичної партії, Капітал, матеріалістичний погляд на історію
Вплинули на нього Геґель, Давид Рікардо, Адам Сміт, Фойєрбах, Фур'є
Вплинув на Карл Кауцький, Ленін, Роза Люксембург, Мао Цзедун, Сталін, Троцький, Альтюссер
Підпис Friedrich Engels Signature.svg

Фрі́дріх Е́нґельс (нім. Friedrich Engels; 28 листопада 1820, м. Бармен, нині Вупперталь, Німеччина — 5 серпня 1895, Лондон) — німецький підприємець, політичний діяч, філософ, історик, публіцист. Один з основоположників марксизму — перший систематизатор та видавець творів Карла Маркса.

Друг і соратник Карла Маркса. Підтримував українських представників міжнародного революційного руху (Степняка-Кравчинського, Волховського та інших). З особливою теплотою ставився до Фелікса Волховського[1].

Життєпис[ред.ред. код]

Періодизацію життя і творчости Енґельса, можна поділити на три основні етапи, що багато в чому збігаються зі загальною періодизацією европейської історії XIX століття й історії марксистського вчення:

  1. до революції 1848 року;
  2. від революції 1848 до Паризької комуни 1871 року;
  3. після Паризької Комуни; після смерті Маркса.

Молоді літа[ред.ред. код]

Народився у місті Бармені (Райнська провінція, Пруссія) у родині багатого текстильного фабриканта Фрідріха Енґельса старшого (1796–1860). Його матір звали Елізабет Франциска Мавріція (дівоче прізвище ван Гаар). Фрідріх був найстаршим з синів. Примикаючи до вкрай фанатичного напрямку протестантизму — пієтизму, Енґельсів батько прагнув виховати сина в дусі побожности та релігійного смирення. Ця атмосфера оточувала молодого Енґельса у сім'ї і в Ельберфельдській гімназії, куди він вступив 1834 року. Проте релігійне виховання, всупереч надіям батька, не зробила Енґельса «добрим християнином»: уже в юні роки Енґельс перейнявся волелюбним, антиклерикальним духом. 1838 року, за наполяганням батька, що бажав швидше долучити сина до своєї комерції, Енґельс відбув до Бремена, де вступив до однієї з великих торгових контор. Не відчуваючи особливого інтересу до комерції, у Бремені Енґельс більше займався літературою, мистецтвом, мовами, музикою, спортом. Тут він познайомився з творами Якоба Бьоме (1575–1624), що його містична діялектика справила на юнака значне враження.

З 1839 Енґельс став співробітничати в «Telegraph für Deutschland» («Німецький телеграф») — друкованому органі «Молодої Німеччини». Інтелектуальна атмосфера «Молодої Німеччини», просякнута духом французького та німецького Просвітництва, якнайкраще відповідала настроям юного Енґельса. Одна з перших його статей у «Telegraph» — «Листи з Вупперталя» — ніби поєднувала його внутрішню полеміку з пієтизмом і релігійним фанатизмом. Процес подолання Енґельсом релігійного світогляду значно прискорила книга «Життя Ісуса» Давіда Штрауса (1808–1874), учня Ґеорґа Геґеля (1770–1831), змусивши задуматися над протиріччями Святого Письма. Розчарувавшись у святості Біблії, 18-річний Енґельс продовжив релігійні пошуки та певний час захоплювався філософією Фрідріха Шляйєрмахера (1768–1834), вважаючи, що в сенсі створення «натуральної релігії» Штраус і Шляйєрмахер доповнюють один одного. Одначе за мірою проникнення у сутність питання Енґельс надавав перевагу Штраусу, що він, за його власними словами, відкрив для нього дорогу до великої філософської спадщини Геґеля.

Младогеґельянець[ред.ред. код]

Зробившись шанувальником Геґеля, Енгельс ґрунтовно простудіював його «Філософію історії», про яку говорив, що вона ніби вичитана з його душі. Перехід Енґельса до геґельянства означав новий етап у подоланні ним релігійного світогляду: тріумфуючий, нестримний раціоналізм філософії Геґеля неминуче призводив деяких його учнів до атеїзму. Про свій рішучий і остаточний перехід до атеїстичного світосприйняття Енґельс публічно заявив влітку 1842. Вже на ранньому етапі знайомства з філософією Геґеля він говорив про необхідність з'єднати її з радикальною політичною програмою Людвіґа Бьорне (1786–1837) — одного з ідеологів «Молодої Німеччини». У своїй політичній публіцистиці початку 1840-х Енґельс прагнув здійснити цю синтезу, статті «Ретроградні знамення часу», «Реквієм за німецькою „Adelszeitung“», «Ернст Моріц Арндт» свідчать про попередню роботу, виконану Енґельсом з метою вироблення революційно-демократичної програми, а також про вплив на цей процес прогресивних елементів геґелівської філософії.

З младогеґельянцями Енґельс зблизився у поворотний для них момент, восени 1841 у Берліні, куди переїхав для проходження військової служби. Прусський уряд, стурбований зростаючою популярністю «лівих» учнів Геґеля, запросив до Берлінського університету Фрідріха Шеллінґа (1775–1854), сподіваючись за його допомогою ефектно розвінчати і самого Геґеля, і його надмірно радикальних послідовників. Незабаром університетська авдиторія, де Шеллінґ читав свої лекції з «філософії одкровення», стала, за словам Енґельса, ареною, «…що на ній точиться боротьба за панування над громадською думкою Німеччині в політиці та релігії, а отже, за панування над самою Німеччиною…» Сам Енґельс теж долучився до цієї боротьби, закликаючи «…захистити могилу великого вчителі від наруги».

З березня 1842 Енґельс почав співробітничати у «Rheinische Zeitung» («Райнській газеті»), що її редактором з жовтня 1842 став Маркс, який додав газеті революційно-демократичного спрямування. Деякі статті Енґельса («До критики прусських законів про пресу», «Фрідріх-Вільгельм IV, король прусський» тощо) за своїм ідеям близькі до творів Маркса того періоду, а «Фрідріх-Вільгельм» написана під їхнім безпосереднім впливом. Одначе соціалістом Енґельс став тільки у Великобританії, куди вирушив у комерційних справах батька. Дорогою до Манчестера Енґельс заїхав у Кьольн, де зустрівся з Марксом, що прийняв його прохолодно, вбачаючи в ньому одного з лідерів групи «вільних», що на той час перетворилися на сектантський філософський гурток. Незважаючи на це, Маркс і Енґельс домовилися, що Енґельс буде кореспондентом газети у Великобританії. З цього моменту літературна діяльність Енґельса набула відкрито соціалістичного характеру; перші кореспонденції Енґельса з Великобританії (листопад 1842) містили глибокий аналіз економічного становища найрозвиненішої капіталістичної держави того часу, боротьби класів і партій у ній, висновок про неминучість соціальної революції, що її головною силою буде британський пролетаріат — продукт «промислового перевороту». Книга Енґельса «Становище робітничої кляси в Англії» (1844) стала, по суті, одним із перших серйозних соціологічних досліджень, багатим на цінний фактичний матеріал і глибокі узагальнення.

Від Геґеля до Фойєрбаха[ред.ред. код]

У Манчестері Енґельс близько зійшовся з діячами соціалістичного та робітничого руху, з ватажком місцевих чартистів (першої політичної партії британського пролетаріату) робітником-ткачем Джеймсом Лічем. В Британії Енґельс поступово звільнився від свого захоплення геґелівською схемою історичного процесу і став на шлях формування матеріалістичного погляду на історію і суспільство.

Матеріалістична тенденція набувала чимраз відчутнішої форми з кожною новою статтею Енґельса в «Rheinische Zeitung» («Райнській ґазеті»), а особливо у низці статей для «Schweizerischer Republikaner» («Швайцарського республіканця») за травень—червень 1843, відомих під загальним заголовком «Листи з Лондона». У них Енґельс підходив до ідеї про історичну роль пролетаріату: «…в Англії, — пише він, — спостерігається той чудовий факт, що чим нижче стоїть кляса в суспільстві, чим вона „неосвіченіша“ у звичному сенсі слова, тим вона прогресивніша, тим більшу будучність вона має». Енґельс вивчає твори та діяльність британських соціалістів-утопістів, учнів Роберта Овена (1771–1858), зв'язок їхніх соціалістичних устремлінь з матеріалістичної філософією. У статті «Становище Англії. XVIII століття» (1844) Енґельс відкрито заявив, що вінцем науки XVIII століття був матеріалізм — результат процесу розвитку природничих наук.

1843–1844 роки були роками найбільшого захоплення Енґельса антропологічним матеріалізмом Людвіга Фойєрбаха (1804–1872). Вплив Фойєрбаха помітний у таких статтях Енґельса, як «Становище Англії. Томас Карлайл», «Минуле та сьогодення» та «Начерки до критики політичної економії», написаних 1843 року для «Deutsch-Französische Jahrbücher» («Німецько-французького щорічника»), що його намагалися видавати Маркс і Арнольд Руге (1802–1880). «Ми хочемо, — писав Енґельс в цей період, — усунути все, що оголошує себе надприродним і надлюдським, і тим самим усунути брехливість, бо претензії людського і природного бути надлюдським і надприродним є корінь всієї неправди і брехні». З матеріалістичних позицій Енґельс критикує аристократичні устремління, елітаризм Карлайля, його культ героїв, культ особистости.

Під впливом творів Овена та його учнів, спрямованих проти буржуазної політекономії, 1843 року Енґельс сам зайнявся політичною економією і створив «…геніальні, — за словами Маркса, — начерки до критики економічних категорій…». Маркс зазначав, що в цих «Начерках» «…були вже сформульовані деякі загальні засади наукового соціалізму». У «Начерках» наукова аналіза економічних процесів перемежовується з етичної критикою капіталізму, сприйнятою Енґельсом від утопічних соціалістів, головним чином Шарля Фур'є (1772–1837). Передбачаючи реальну небезпеку грубих зрівняльних тенденцій в утопічному соціалізмі, Енґельс різко виступив проти «казарменного комунізму» бабувістів і піддав критиці «зрівняльний комунізм».

Критикуючи спроби французьких утопістів об'єднати комуністичне вчення з християнством, Енґельс виокремив П'єра Жозефа Прудона (1809–1865) і оцінив його книгу «Що таке власність?» Як «…найбільш філософську працю з усього написаного комуністами французькою мовою…». До 1843 в німецькому соціалістичному русі сформувався особливий напрямок — «філософський комунізм», що його лідери Моїсей Гесс (1812–1875), Карл Ґрюн (1817–1887) та інші здійснювали своєрідну синтезу французького утопічного соціалізму та німецької філософії. Про вплив цієї групи на світогляд Енґельса свідчить його стаття «Успіхи руху за соціальне перетворення на континенті». Близькість Енґельса до групи Гесса та Ґрюна тривала до весни 1845, коли в його філософській еволюції розпочався період остаточного подолання ідей Фойєрбаха та його учнів, послідовників «філософського комунізму». Проте розбіжність з групою почалася ще 1844 року: на відміну від її теоретиків Енґельс не розумів комунізм як суто логічне завершення класичної філософії, розглядаючи комуністичну доктрину як закономірний результат аналізи класових конфліктів буржуазного суспільства.

Дружба з Марксом[ред.ред. код]

1844 став роком початку тісної дружби між Марксом і Енґельсом. У серпні 1844 Енґельс зустрічався у Парижі з Марксом і вони дійшли висновку про необхідність виступити з книгою проти младогеґельянцев, що дезорганізують прогресивні сили Німеччини своєю антидемократичною проповіддю ролі ідей і видатних особистостей — носіїв цих ідей — у розвитку суспільства. Таку книгу вони написали, і 1845 року вона вийшла друком під назвою «Святе сімейство, або Критика критичної критики. Проти Бруно Бауера і компанії». Цією книгою Маркс і Енґельс ніби підсумували спільний процес подолання ідеалізму у своєму світогляді, виступили як послідовні войовничі матеріалісти і безпосередньо підійшли до основної ідеї матеріалістичного розуміння історії — думки про вирішальне значення способу виробництва в житті суспільства, до тези про всесвітньо-історичну роль пролетаріату як творця нового комуністичного суспільства.

Під час свого десятиденного перебування у Парижі Енґельс почав співпрацювати у німецькомовній газеті «Vorwärts» («Вперед»), на сторінках якої опублікував дві статті: «Становище Англії. Англійська конституція» і «Становище Англії. XVIII століття», де торкнувся проблеми відчуження. Тут відчувається безсумнівний вплив статей Маркса «До жидівського питання» і «Економічно-філософських рукописів», що з ними Енґельс, напевне, ознайомився у Парижі. Згодом Енґельс ніколи не повертався до проблеми відчуження.

З вересня 1844 Енґельс у Німеччині займався організацією пропаганди комунізму. У листах до Маркса в цей період Енґельс говорив про необхідність створення фундаментальних праць як теоретичної основи комуністичного вчення. У квітні 1845 Енґельс переїхав до Брюсселя до Маркса, де обидва почали розробку теоретичного фундаменту їхнього майбутнього вчення. «Коли ми навесні 1845 знову зустрілися в Брюсселі, — згадував потім Енґельс, — Маркс … вже завершив у головних рисах розвиток своєї матеріалістичної теорії історії, і ми взялися за детальну розробку цих нових поглядів у найрізноманітніших напрямках». З вересня 1845 до літа 1846 Маркс і Енґельс працювали над «Німецькою ідеологією», завершуючи критику младогеґельянства в його останній формі — анархістського індивідуалізму Штірнера, показуючи непослідовність матеріалізму Фойєрбаха і реакційно-утопічну спрямованість модного у гурті німецької інтелігенції «істинного соціалізму». У «Німецькій ідеології» Маркс і Енґельс вперше дали розгорнутий виклад головних засад комунізму, сформулювали основи вчення про суспільні формації.

Німецький комунізм[ред.ред. код]

Паралельно з теоретичною роботою у Брюсселі Маркс і Енґельс взялися до організації революційної партії. 1846 вони створили Комуністичний кореспондентський комітет, закликаючи своїх прихильників в інших країнах формувати подібні комітети для встановлення постійного зв'язку між різними соціалістичними і комуністичними організаціями і в перспективі — створення комуністичної партії. Прагнучи збагатити робітничий і соціалістичний рух науковою теорією і очистити його від дрібнобуржуазних й утопічних тенденцій, Маркс і Енґельс розгорнули боротьбу проти Вільгельма Вайтлінґа (1808–1871) й «істинного соціалізму». У серпні 1846 Енґельс у Парижі виконали значну теоретичну й організаційну роботу з німецькими робітниками, членами «Союзу справедливих». У 1847 Маркс і Енґельс реорганізували «Союз справедливих» у «Союз комуністів», що став прообразом комуністичної партії. Після першого конгресу «Союзу комуністів» у червні 1847 програмні питання революційної боротьби пролетаріяту стали головним предметом уваги Маркса і Енґельса. Саме у цей період Енґельс працював над «Основними засадами комунізму», що стали проектом програми «Союзу комуністів» і лягли в основу «Маніфесту комуністичної партії». У «Маніфесті» марксизм представлений як цільний світогляд у єдності трьох його складових частин — політичної економії, філософії та наукового соціалізму. «Маніфест» дав визначення комунізму як асоціації, «…в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх».

Першою серйозною історичної перевіркою життєздатності нового — марксистського — світогляду стала революція 1848-49, яка продемонструвала, що науковий комунізм є цілісним вченням, здатним вірно оцінити розстановку класових сил у світі, позиції різних партій і класів, закономірності їхньої боротьби і наслідки цієї боротьби. 1 червня 1848 в Кьольні вийшло перше число «Neue Rheinische Zeitung» («Нової Райнської газети»), задуманої Марксом і Енґельсом як орган демократії, що "…висуває всюди, по кожному окремому випадку, свій специфічний пролетарський характер… ". У своїх статтях, що майже щодня з'являлися у «Neue Rheinische Zeitung», Енґельс проаналізував сутність різних класів і партій та їхні позиції в німецькій революції, показав місце і значення в ній національно-визвольних рухів і приділив особливу увагу розгляду питань революційної тактики збройної боротьби. З травня 1849 репресії прусської влади унеможливили видання «Neue Rheinische Zeitung», і Енґельс поїхав до Південної Німеччини (Пфальц, Баден), де брав участь у повстанському русі. У листопаді 1849 він переїхав до Лондона, де разом з Марксом почав видавати теоретичний журнал «Neue Rheinische Zeitung. Politsch-ökonomische Revue» («Нова Рейнська газета. Політико-економічний огляд»), а також допомагав Марксу в реорганізації «Союзу комуністів». У цей період головним предметом наукових інтересів Енґельса був аналіз досвіду революцій і масових народних рухів, подальша розробка революційної теорії. Він написав «Німецьку селянську війну», де з позицій матеріалістичного розуміння історії досліджував соціально-економічні причини селянської війни 1524–1526 років і показував витоки тогочасної політичної та релігійної боротьби. У 1851–1852 вийшла робота Енґельса «Революція і контрреволюція у Німеччині», що була філософським аналізом революційних подій 1848–1849 і мала висновки, що мали принципове значення для стратегії і тактики класової боротьби пролетаріяту.

Праця Маркса і Енґельс над створенням революційної теорії була узагальнена у написаному ними спільно у березні 1850 документі «Відозва Центрального Комітету до Союзу комуністів» про необхідність організувати самостійну пролетарську партію, що проводила б самостійну революційну політику; сформулювали ідею про безперервну революцію, котра лягла в основу майбутньої ленінської теорії переростання буржуазно-демократичної революції у революцію соціалістичну.

Паралельно з теоретичної діяльністю Маркс і Енґельс продовжували керувати «Союзом комуністів», борючись за революційний характер і самостійність пролетарської партії, проти фракції Вілліха—Шаппера всередині Союзу і її спроб штовхнути союз на шлях змов і передчасних виступів, проти грубого зрівняльного «казарменого» комунізму. На засіданні Центрального Комітету спілки 15 вересня 1850 «Союз комуністів» розколовся, незважаючи на всі зусилля Маркса і Енґельса запобігти розколу, а в листопаді 1852 його було оголошено розпущеним.

Комерсант і публіцист[ред.ред. код]

1850 року Енґельс почав працювати в торговельній фірмі «Ермен й Енґельс» у Менчестері. Енґельс 12 років надавав матеріальну підтримку Марксу і його родині.

Наприкінці 1850-х Енґельс виявив глибокий інтерес до філософських проблем природничих наук, з'ясовуючи можливість застосувати до них матеріалістичну діалектику, що згодом стало темою його незавершеного твору «Діалектика природи». У цей період Енґельс дійшов висновку, що новітні досягнення природознавства підтверджують основні положення матеріалістичної діалектики. Він намітив принципи нової класифікації наук, що її основу становив взаємний перехід різних форм рухомої матерії. Проблемі матеріалістичної діалектики як наукової методології Енґельс присвятив свою статтю-рецензію, написану з приводу виходу друком 1859 року книги Маркса «До критики політичної економії».

У статтях Енґельса 1850-60-х для «New York Tribune» («Нью-Йоркської трибуни») і «Нової Американської енциклопедії» вперше буловикладено матеріалістичну концепцію історії та теорії військової справи, показано залежність військового мистецтва від зростання продуктивних сил і від розвитку суспільних відносин.

В умовах нового підйому робітничого руху в 1860-х, в період діяльності I Інтернаціоналу, Енґельс зробив значний внесок у боротьбу проти непролетарських тенденцій серед робітництва — проти прудонізму, ляссальянства та бакунізму. Одночасно з цим він розробив позитивні ідеї про державу, диктатуру пролетаріату та її революційної партії, про політичну тактику партії, про пролетарський інтернаціоналізм тощо. У брошурі «До житлового питання» (1872–1873) Енґельс, критикуючи прудоністску позицію, доводив, що умови для повного вирішення проблеми можна створити лише після перемоги соціалістичної революції та ствердження соціалістичної власності.

Філософ[ред.ред. код]

1870 року Енґельс вийшов на пенсію, переїхав до Лондона, і разом з Марксом очолив Генеральну раду Інтернаціоналу, став автором його найважливіших програмних документів. У передмові до «Німецькій селянській війні» та серії статей під загальною назвою «З емігрантської літератури» початку 1870-х Енґельс завершує ідейний розгром бакунізму й розробляє деякі положення теорії наукового соціалізму, наприклад ідею необхідності для пролетаріату поєднувати економічну та політичну боротьбу з серйозної теоретичною роботою. Увага Маркса і Енґельса до теоретичного боку партійної програми наочно проявилася під час Готського об'єднавчого з'їзду німецької соціал-демократії, в результаті якого утворився блок ляссальянців й айзенахців. Не заперечуючи в принципі проти такого блоку, Маркс і Енґельс піддали серйозній критиці спотворення в програмі партії, її ненауковість і розробили під час полеміки з соціал-демократичними «теоретиками» низку фундаментальних положень революційної теорії: про диктатуру пролетаріяту і демократію, про сутність перехідного періоду, про фази розвитку комуністичного суспільства. Підсумки цієї полеміки викладено у творі Маркса «Критика Готської програми» (1875, опублікована після смерті автора 1891) та пов'язаних з нею листах Енґельса до Авґуста Бебеля (1840–1913).

Між Марксом і Енґельсом встановився своєрідний поділ праці. Маркс створював економічну теорію, Енґельс працював головним чином на філософську тематику. «Анти-Дюрінґ» Енґельса, написаний у цей період, має винятково важливе місце у марксистській філософії і є одним зі зразків розвитку та послідовного проведення матеріалізму й розробки матеріалістичної діалектики. Майже одночасно з «Анти-Дюрінґом» Енґельс пише іншу свою велику філософську книгу — «Діалектика природи», що залишилася незавершеною у зв'язку зі смертю Маркса і роботою Енґельса над завершенням і виданням «Капіталу». Рукопис «Діалектики природи» був виданий 1925 року. Незважаючи на фрагментарний характер рукопису, він має цінне методологічне значення. У творі Енґельса можна відзначити три кола проблем: природознавство і філософія; класифікація наук і прояв у них діалектичних закономірностей; критика агностицизму, ідеалізму та метафізики в природознавстві. Одним з важливих питань, що стоїть у центрі «Діалектики природи» (так само як і «Анти-Дюрінґа»), є розробка предмету діалектичного матеріалізму і взаємозв'язків між діалектикою, логікою і теорією пізнання, а також діалектичної методи, що поєднує в собі діалектику, логіку та теорію пізнання. У цьому ракурсі Енґельс розглядає основне питання філософії (що первинне — матерія чи свідомість?), основні закони діалектики та категорії діалектичної логіки. У «Діалектиці природи» Енґельс з позицій принципу єдности простору та часу як основної форми буття матерії намалював діалектико-матеріалістичну картину світу, що незважаючи на застарілість окремих її деталей з точки зору сучасної науки, залишається цінною методологічною основою подальшого розвитку наукової думки. Аналіза «Анти-Дюрінґа» і «Діалектики природи» спростовує твердження про те, ніби Енґельса можна розглядати лише як популяризатора (і навіть вульгаризатора) філософських ідей Маркса. Енґельс має велику заслугу в систематизації єдиної діалектико-матеріалістичної філософії науки і в науковому обґрунтуванні її фундаментальних принципів.

Після смерти Маркса (1883) роль Енґельса як ватажка европейського робітничого руху набула особливого значення. Паралельно з діяльністю у II Інтернаціоналі Енґельс виконував титанічну працю, готуючи до друку 2-й і 3-й томи «Капіталу» (вийшли у 1885 і 1894 відповідно). У цей самий період він написав книгу «Початок родини, приватної власности і держави». Значне місце в ній займає проблема майбутнього моногамної сім'ї, приватної власности, суспільних класів і держави, їхньої трансформації у комуністичне суспільство.

Ще одним великим твором Енґельса є «Людвіґ Фойєрбах і кінець німецької клясичної філософії» (1888). Головна мета її полягає у захисті філософії матеріалізму. Енґельс показує історично прогресивне значення філософії Фойєрбаха, простежує протягом всієї історії філософії партійність філософії, систематизує основні положення діалектичного (історичного) матеріалізму. На відміну від попередніх робіт (своїх і Маркса), в «Людвізі Фойєрбасі…» Енґельс робить акцент на дослідженні надбудовних явищ — філософії, етики, релігії тощо, відзначає активну роль надбудови, її відносну самостійність і вплив на суспільний розвиток.

Подібний зсув акценту ще більш характерний для Енґельсових «Листів про історичний матеріалізм». Основний їхній пафос — прагнення захистити живий дух марксистського вчення від вульгаризації та зведення його до економічного матеріалізму та детермінізму. У листі до Йозефа Блоха (1871–1936) Енґельс писав:

« «…Згідно з матеріалістичним розумінням історії в історичному процесі визначальним моментом в кінцевому підсумку є творення і відтворення дійсного життя. Ні я, ні Маркс більшого ніколи не твердили. А якщо будь-хто перекручує це положення в тому розумінні, що економічний момент є нібито єдино визначальним моментом, то він перетворює це твердження в беззмістовну, абстрактну, безглузду фразу».  »

Енґельс різко критикує спроби перетворити матеріалістичне розуміння історії з методи дослідження на плаский шаблон, що «рятує» вченого від потреби у кожному окремому випадку виходити з конкретного фактичного матеріалу. 27 жовтня 1890 Енґельс писав Конраду Шмідту (1863–1932):

« «…наше розуміння історії є насамперед керівництво до вивчення, а не підойма для конструювання на манір геґельянства.».  »

У «Листах» Енґельс демонструє неспокій за майбутнє марксизму, який ще за життя одного з його основоположників стали всіляко «перекладати» та квапливо «впроваджувати». В листі до Блоха читаємо:

« «На жаль, частенько думають, що нову теорію цілком зрозуміли і можуть її застосовувати зараз же, як тільки засвоєно основні положення, та й то не завжди правильно. І це я можу закинути багатьом з нових „марксистів“; адже через це також виникла дивовижна плутанина…».  »

Останні роки життя[ред.ред. код]

В останні роки життя Енґельс особливо багато уваги приділяв справі міжнародного згуртування пролетаріату: керував підготовкою міжнародного конгресу соціалістів (Париж, 1889) і домігся гегемонії марксизму у створеному на конгресі об'єднанні соціалістичних партій — II Інтернаціоналі. 1894 року здоров'я Енґельса різко погіршилося. Він помер від раку стравоходу 5 серпня 1895, щойно розпочавши роботу над 4-м томом «Капіталу» (виданим пізніше Карлом Кауцьким (1854–1938) під назвою «Теорії додаткової вартості»). За його заповітом, тіло Енґельса піддали кремації; а урну з прахом опустили в море поблизу Істборну (Англія) — улюбленого місця відпочинку Енґельса.

Примітки[ред.ред. код]

  1. К.Маркс, Ф.Энгельс и революционная Россия. — М.: Политиздат, 1967. — С. 633–634.

Твори[ред.ред. код]

  • Начерки до критики політекономії (Umrisse zu einer Kritik der Nationalökonomie, 1844)
  • Становище робітничої кляси в Англії 1844 року (Die Lage der arbeitenden Klasse in England, 1845)
  • Німецька ідеологія [у співавторстві з Карлом Марксом; вперше опублікована 1932 року після смерти обох авторів] (Die deutsche Ideologie, 1845)
  • Святе сімейство [у співавторстві з Карлом Марксом] (Die heilige Familie, 1845)
  • Основні засади комунізму (Grundsätze des Kommunismus, 1847)
  • Маніфест комуністичної партії [у співавторстві з Карлом Марксом] (Manifest der Kommunistischen Partei, 1848)
  • Німецька селянська війна (Der deutsche Bauernkrieg, 1850)
  • Революція і контрреволюція в Німеччині (Revolution und Konterrevolution in Deutschland, 1851–1852)
  • Історія Ірляндії (Die Geschichte Irlands, 1870)
  • Анти-Дюрінґ (Anti-Dühring, 1878)
  • Початок родини, приватної власності і держави (Der Ursprung der Familie, des Privateigenthums und des Staats, 1884)
  • Людвіґ Фойєрбах і кінець німецької класичної філософії (Ludwig Feuerbach und der Ausgang der klassischen deutschen Philosophie, 1886)
  • Розвиток соціалізму від утопії до науки (Die Entwicklung des Sozialismus von der Utopie zur Wissenschaft, 1888)
  • Діялєктика природи (Dialektik der Natur, 1873–1886)

Видання українською[ред.ред. код]

  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Комунїстичний манїфест / Пер. з нім. — Клівленд: Виданє Української федерації Американської соціалїстичної партії, 1917. — 60 стор.
  • Фрідріх Енґельс. Розвиток соціялїзму від утопії до науки / Пер. з нім. М.Лозинський. — Вінніпеґ: Накладом «Робочого народа», 1917. — 60 стор.
  • Фрідріх Енґельс. Основні засади комунїзму. / Пер. з нім. і передм. В.Левинського. — Вінніпег: Накладом «Робочого народа», 1918.
  • Фрідріх Енґельс. Початок родини, приватної власности і держави (на підставі дослідів Л. Г. Моргана). — Нью-Йорк: Виданє Української федерації Американської соціалїстичної партії, 1919. — 192 стор.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Про диктатуру пролетаріяту (зібрав Е.Дран) / Пер. з нім. С.Вікула. — Берлін-Київ, 1921. — 32 стор.
  • Фрідріх Енґельс. Походження родини, приватної власності й держави / Пер. з нім. — Харків: Державне видавництво України, 1925. — 122 стор.
  • Фрідріх Енґельс. Німецька селянська війна / Пер. з нім. — Харків: Державне видавництво України, 1928.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Фоєрбах (з «Німецької ідеології») / Пер. з нім. П.Бензя. — Харків—Київ: Державне видавництво України, 1930. — 138 стор.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Вибрані листи / Уклав В. В. Адоратський. Переклав О.Соболів. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1931.
  • Фрідріх Енґельс. Становище робітничої кляси в Англії 1844 року / Пер. з нім. О.Соболева. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1932. — 321 стор.
  • Фрідріх Енґельс. Анти-Дюрінґ. Переворот пана Євгена Дюрінґа в науці / Пер. з нім. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1932.
  • Фрідріх Енґельс. Розвиток соціалізму від утопії до науки / Пер. з нім. — Харків—Одеса: Партвидав «Пролетар», 1932.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Про релігію / Пер. з рос. — Київ: Видавництво політичної літератури України, 1965.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. З ранніх творів / Пер. з рос. — Київ: Видавництво політичної літератури України, 1973. — 602 стор.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Про мистецтво / Пер. з рос. — Київ: «Мистецтво», 1978.
  • Фрідріх Енгельс. Листи про історичний матеріалізм 1890–1894. — Київ: Видавництво політичної літератури України, 1980. — 31 с.
  • Карл Маркс і Фрідріх Енґельс. Маніфест комуністичної партії / Пер. з нім. — Київ: «Вперед», 2010. — 56 стор.

Література[ред.ред. код]

  • Й. Багмут, П. Шморгун. Видання творів К. Маркса і Ф. Енгельса на Україні. Біб. покажч. Вид. 2ге, доп. — Харьків: Ред.вид. від. кн. палати УРСР, 1965.
  • М. М. Варварцев. Енгельс Фрідріх // Енциклопедія історії України. — Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: «Наукова думка», 2005. — Стор. 38-39.
  • М. Т. Иовчук (рук. авт. коллектива) и др. Ф.Энгельс и современные проблемы философии марксизма. — Москва: «Мысль», 1971.
  • Г. Шитлер. Энгельс Фридрих // «Философская энциклопедия». — Т. 5. / Ред. коллект.: Ф. В. Константинов (главный редактор) и др. Институт философии АН СССР. — Москва: «Советская энциклопедия», 1971. — С. 558–563.
  • Terrell Carver. Engels (1984).
  • Terrell Carver. Marx and Engels: The Intellectual Relationship (1984).
  • W. O. Henderson. The Life of Friedrich Engels (1976).
  • Samuel Hollander. Friedrich Engels and Marxian Political Economy (2011).
  • J. D. Hunley. Friedrich Engels: A Reinterpretation of His Life and Thought (1991).
  • Tristram Hunt. Marx's General: The Revolutionary Life of Friedrich Engels (2010).
  • Gareth Stedman Jones. Engels, Friedrich // Tom Bottomore (ed.). A Dictionary of Marxist Thought (2nd edition). Oxford: Blackwell Publishers Ltd., 1991. Pp. 176–177.
  • Karl Kautsky. Friedrich Engels: sein Leben, sein Wirken, sein Schriften (1887).
  • Georges Labica, Mireille Delbraccio et al. Friedrich Engels, savant et révolutionnaire (1997).
  • Vera Machackova. Der junge Engels und die Literatur, 1838–1844 (1961).
  • Steven Marcus. Engels, Manchester, and the Working Class (1974).
  • Gustav Mayer. Friedrich Engels: sein Biographie (1920).
  • David McLellan. Engels (1977).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Твори Енґельса[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]