Фріновський Михайло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Петрович Фриновський
2-й народний комісар військово-Морського Флоту СРСР
Прем'єр-міністр: Молотов В'ячеслав Михайлович
Попередник: Петро Олександрович Смирнов
Наступник: Кузнецов Микола Герасимович
Попередник: Мір Багіров
Наступник: Олексій Сергійович Агрба
 
Партія: ВКП (б) з 1918 року.
Освіта: Курси удосконалення вищого командного складу РККА
Народження: 26 січня (7 лютого) 1898(1898-02-07)
р. Наровчат Шаблон:Родовища
Смерть: 4 лютого 1940(1940-02-04) (41 рік)
Шаблон:МестоСмерті
 
Військова служба
Приналежність: СРСР СРСР
Звання: Командарм першого рангу Командарм першого рангу
 
Нагороди:
Орден Леніна — 1936 Орден Червоного Прапора — 1924 Орден Червоного Прапора — 1932 Орден Червоного Прапора — 1935
Орден Червоної Зірки
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» — 1938 Орден Червоного Прапора (Монголія)
Шаблон:Почесний співробітник держбезпеки Шаблон:Почесний співробітник держбезпеки

Фриновський Михайло Петрович (26 січня (7 лютого) 1898(18980207)4 лютого 1940) — діяч радянських органів держбезпеки, командарм першого рангу (1938). член ЦВК СРСР 7-го скликання, депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Один з безпосередніх організаторів «Великого терору».

Дитинство та юність[ред.ред. код]

Михайло Фриновський народився на початку 1898 року в місті (нині село) Наровчат Пензенської губернії. До Першої світової війни вчився в духовному училищі.

У січні 1916 року вступив до кавалерії, служив у чині унтер-офіцера[1]. У січні-серпні 1916 року дезертирував. Був пов'язаний з анархістами, брав участь у вбивстві генерал-майора М. А. Бема[2].

З березня 1917 року Фриновський працював рахівником-бухгалтером військового госпіталю. Учасник липневого повстання 1917 року в Москві. У вересні того ж року вступив у Червону гвардію в Хамовниках (Москва), командував групою червоногвардійців, брав участь в штурмі Кремля, був важко поранений. Аж до лютого 1918 року — на лікуванні в Лефортовському госпіталі.

Революція та кар'єра в органах держбезпеки[ред.ред. код]

У березні-липні 1918 року працював помічником доглядача Ходинської лікарні. Вступив в РКП (б), працював у партійному осередку та місцевкомі Ходинському лікарні. У липні 1918 року записався в Червону армію, служив командиром ескадрону, начальником Особливого відділу 1-ї Кінної армії.

1919 року після важкого поранення переведений на профспілкову роботу, а потім в органи ВЧК. У другій половині 1919 року служив помічником начальника активної частини Особливого відділу Московської ЧК. Брав участь в найважливіших операціях ЧК — розгромі анархістів, ліквідації анархістських та повстанських загонів на Україні і т. д.

З грудня 1919 по квітень 1920 року служив в Особливому відділі Південного фронту. 1920 року був начальником активної частини Особливого відділу Південно-Західного фронту, заступником начальника Особливого відділу 1-ї Кінної армії. В 1921 — 1922 роках — заступник начальника Особливого відділу, заступник начальника оперативного загону Всеукраїнської ЧК.

В 1922 — 1923 роках Фриновський — начальник загальноадміністративної частини та секретар Київського відділу ДПУ (з 23 червня 1923 — начальник повпредства ОДПУ по Південному Сходу).

У листопаді 1923 року його переводять на Північний Кавказ на посаду начальника Особливого відділу Північно-Кавказького військового округу. З березня 1924 року Фриновський — перший заступник повпреда ОДПУ по Північному Кавказу. У 1925 року — начальник прикордонної охорони Чорноморського узбережжя Північно-Кавказького краю, з січня 1926 року — перший заступник повпреда та начальник військ ОДПУ.

8 липня 1927 року був переведений до Москви на посаду помічника начальника Особливого відділу військового округу. У 1927 року він закінчив курси вищого командного складу при Військової академії РСЧА імені Фрунзе. З 28 листопада 1928 по 1 вересня 1930 року був командиром та комісаром дивізії особливого призначення імені Ф. Е. Дзержинського при колегії ОДПУ СРСР.

1 вересня 1930 року Фриновський отримує підвищення та призначається на посаду голови ДПУ Азербайджану. Був одним з організаторів розкуркулення в Азербайджані. 8 квітня 1933 року став начальником Головного керування прикордонної охорони ОДПУ СРСР, в яка якість керував операцією НКВС по придушенню повстання в Сіньцзяні[3]. 10 липня 1934 року був призначений начальником Головного керування прикордонної та внутрішньої охорони НКВД СРСР.

Великий терор[ред.ред. код]

Після падіння Г. Г. Ягоди та призначення главою НКВС Єжова Миколи Івановича Фриновський призначається заступником наркома внутрішніх справ СРСР (16 жовтня 1936 р.), а потім — першим заступником наркома внутрішніх справ СРСР (15 квітня 1937 р.).

З 15 квітня 1937 р. по 9 червня 1938 р. він очолює Головне управління державної безпеки, а з 28 березня 1938 р. — Управління державної безпеки НКВС СРСР. З 1937 року депутат Верховної Ради СРСР. Один із найближчих співробітників Єжова та головних організаторів Великого терору. Один із головних організаторів репресій в РККА, брав безпосередню участь в організації Московських процесів.

Падіння та загибель[ред.ред. код]

8 вересня 1938 року був призначений наркомом Військово-Морського Флоту СРСР.

6 квітня 1939 року знятий з усіх посад та заарештований за звинуваченням в «організації троцькістсько-фашистського змови в НКВС» (у чому зізнався). Утримувався в Сухановській особливій ​​в'язниці. 4 лютого 1940 року Військовою колегією Верховного Суду СРСР засуджений до смертної кари. Тіло кремоване в Донському монастирі.

Реабілітований не був.

12 квітня 1939 року арештована і 3 лютого 1940 року розстріляна його дружина — Ніна Степанівна Фриновський за звинуваченням у приховуванні злочинної контрреволюційної діяльності ворогів народу. Реабілітована.

12 квітня 1939 року заарештований і 22 січня 1940 року розстріляний його син — 17-річний учень 10-го класу Олег Михайлович Фриновський за звинуваченням в участі в контрреволюційній молодіжній групі. Реабілітований.

Нагороди[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 січня 1941 року позбавлений державних нагород та військового звання.

Література[ред.ред. код]

  • Державна влада СРСР. Вищі органи влади та керування та їх керівники. 1923 — 1991 гг. Історико-біографічний довідник./Сост. В. І. Івкін. Москва, 1999. — ISBN 5-8243-0014-3

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]