Фуерос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фуерос (ісп. fueros, множина від fuero; порт. foraes) — право, привілей) — загальний звід законів у державах Піренейського півострову, що відносився до всіх підданих держави, а також закони, які підтверджували права провінцій та муніціпалітетів. Назва походить від латинського слова «forum» в значенні «суд», «право» або «ринок».

Фуерос загальнодержавні[ред.ред. код]

Перше відоме фуеро — «Вестготська правда» (лат. Forum judicum), яке було створене у 654 р. і у XIII ст. отримало назву «Фуеро Хузго». Інше фуеро загального характеру було видане у 1254 р. королем Кастилії Альфонсом Х («Фуеро Реаль»). Ці фуерос випускалися з метою уніфікації законодавства у королівстві в цілому, однак на в дійсності в різних районах Кастилії в них постійно вносилися місцеві зміни.

Фуерос провінцій та особисті[ред.ред. код]

Окремою групою фуерос були хартії феодальних вольностей окремих провінцій (Арагону, Наварри, Басконії), обнародувані у XIV ст., а також окремих станів та родин (наприклад, фуерос кастильських лицарів 1135—1138 рр.).

Фуерос міські[ред.ред. код]

Муніціпальні фуерос були найбільш чисельними. Вони відомі з IX століття. В них записувалися пожалування і привілеї, а також права та обов’язки мешканців міст і сільських громад. Особливо широко надання муніціпальних фуерос відбувалося у XI —XIII ст. і було пов’язано з Реконкістою. Поступово, з відвоюванням нових земель у маврів, потребувалося їх економічне освоєння та військовий захист. Тому з метою залучення новопоселенців королем, а інколи і великими феодальними сеньйорами (наприклад, графами Кастилії) або церквою (що згодом також повинно було затверджуватися королем), їм надавалися особливі права і привілеї. В деяких випадках само місто виробляло свої фуерос, які потім затверджувалися королем (наприклад у Мадриді).

На початку Реконкісти перші фуерос фіксували лише межі і місцезнаходження поселень, пізніше сюди входив також статус поселенців, звільнення їх від феодальних повинностей (наприклад, панщини), встановлювалися податки, оговорювалося право на самоврядування (обрання муніціпалітету, створення місцевої міліції), а також визначалися права сеньйора. Змінити фуерос сеньйор міг лише за згодою всіх мешканців поселення. Практично кожне місто і прилеглі до нього поселення мали свої фуерос.

В деяких випадках фуеро певного міста служив зразком для інших міст королівства. У Арагоні це було фуэро міста Теруель (1178 р.). В Кастилії фуеро міста Куенка (1189 р.) було прийняте також в Сорії, Саламанці, Бехарі, Алькалі та інших містах.

З метою захисту своїх прав від посягань королівської влади іспанські міста єдналися в особливі союзи — «ермандади». Так, в ермандаду, утворену в 1295 р. входило 32 міста Леона та Галісії.

У часи об’єднання Іспанії міські громади підтримували короля у боротьбі з феодальною анархією, однак в той же час ретельно дотримувалися збереження своїх прав. Найбільшим повстанням на захист фуерос було повстання Комунерос у 1520—1522 рр., після придушення якого королівський уряд відмінив значну частину міських фуерос.

Аж до XIV ст. фуерос в піренейських державах були основною формою законодавства. У XIV—XV ст. місцеві фуерос застосовувалися на рівні з королівськими законами. Згодом, з посиленням централізації держави, фуерос все більш втрачали, а в об’єднанній Іспанії зовсім втратили свою дієву силу.

Література[ред.ред. код]

  • Піскорський В. К. Історія Іспанії і Португалії. — СПБ, 1909
  • Кудрявцев А. Є. Іспанія в середні віки. — Ленінград, 1937
  • Пічугіна І. С. Про стан селянства Леону і Кастилії XII—XIII ст. (за даними Фуерос) // Сб. «Середні віки», вип.21. — М, 1962
  • Гонсалес Лопе Е. Історія іспанської цивілізації — New York, 1959.