Філантропія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Філантроп)
Перейти до: навігація, пошук

Філантропі́я (від грец. φιλέω, «любити» і ἄνθρωπος, «чоловік») — любов до людей, доброзичливе ставлення до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, заступництво нужденних, людинолюбство, безкорислива допомога.

Приклади філантропії часто перетинаються с прикладами благодійності, хоча не всяка філантропія є благодійністю, як і навпаки, не всяка благодійність є філантропією.

Однією з найдавніших форм філантропії була милостиня і піклування про убогих, переважно при церквах і монастирях.

Філантропія — повна протилежність мізантропії.

Походження назви[ред.ред. код]

Поняття «філантропія» в перекладі з грецької мови означає любов до людей. У V ст. до н. е. воно означало божественну прихильність, а у IV ст. н. е. — доброзичливе ставлення до людини. На сучасному етапі поняття «філантропія» почало активно вживатися у Франції, звідки і було запозичено в нашу мову.[1]

Слово «філантропія» вперше[2] з'явилося в трагедії Есхіла «Прометей Прикутий» для позначення божественної допомоги людям.

Історія[ред.ред. код]

Стародавній світ[ред.ред. код]

Організацією філантропії у Стародавній Греції займалися притани[2], що обиралися за жеребом з членів міської ради. Тоді формами філантропії були: громадські трапези, роздача грошей нужденним, будівництво храмів і лазень.

Благодійні заходи у Стародавній Греції не поширювалася на рабів, оскільки вони не були громадянами поліса.

Гай Юлій Цезар

У Стародавньому Римі набула великого значення допомога нужденним як засіб досягнення влади. Зокрема, Гай Юлій Цезар виплачував кожній людині, який потребувала матеріальної підтримки, по 300 сестерціїв[2]. При виникненні труднощів з постачанням до Риму продовольства часто роздавав хліб за найнижчою ціною або навіть задарма, а грошові виплати подвоював.

У рамках корисливої допомоги нужденним виникло таке явище римської культури, як меценатство (допомога діячам культури). Гай Цільній Меценат, представник стану вершників, прославився своїм заступництвом[2] Вергілія, Горація, Проперція та інших поетів, надаючи їм матеріальну підтримку, хоча і не зовсім безкорисливо: їх творчість використовувалася для прославлення самого себе.

У Малій Азії філантропією прославився Василій Великий (близько 329379). Він був єпископом міста Кайсері, ученим, невтомним борцем за православ'я і дуже багато допомагав простим людям. Святий Василій Кесарійський говорив:

« «Зайвий хліб, що зберігається тобою, належить голодному, зайве плаття нагому, а срібло, зарите тобою — бідному»[3]  »

У Візантії важливу роль у розвитку благодійності зіграв святий Іоанн Злотоустий (близько 344407) — один з головних отців церкви, єпископ Константинополя. Він закликав до благодійності, стверджуючи, що:

« «Усякий раз, коли ми не будемо здійснювати милостині, ми будемо забиті, як грабіжники»[3]  »

Іоанн Златоустий став ідеалом проповідника у Візантії і на Русі, був канонізований Російською православною церквою.

Середні віки[ред.ред. код]

Перша[2] богадільня була створена християнською церквою в 542 р. в м. Ліоні. Початок створенню дитячих притулків було покладено в 787 р.[2] в Мілані.

« «Я не хочу, щоб дітей, плодів перелюбу, матері вбивали з-за сорому, і наказую приймати підкидьків в пожертвуваний мною будинок і давати їм годувальницю» (Архієпископ Детай)[2]  »
Володимир Святославич

З прийняттям християнства 988 р. з однією з його основних заповідей — про любов до ближнього — у Київській Русі вперше заговорили про піклування бідних, що тоді знайшло своє вираження в роздачі милостині убогим.

На честь свого одруження із сестрою візантійського імператора Анною князь Володимир наказав[4] звести в Києві церкву Пресвятої Богородиці, де з коштів скарбниці годували жебраків, сиріт і вдів. В ознаменування перемоги над печенігами Володимир виділив 300 гривень срібла для роздачі бідним.

Своїм Статутом 996 року князь Володимир офіційно зобов'язав[4] духовенство займатися громадським піклуванням, визначивши десятину на утримання монастирів, церков, богаділень і лікарень. Протягом багатьох століть церква і монастирі на Русі залишалися осередками соціальної допомоги старим, убогим і хворим.

Князь Ярослав Мудрий, який вступив на престол 1016 року, вніс[4] до Церковного і Земського статутів спеціальні розділи, пов'язані з доброчинністю. На особисті кошти він заснував училище для сиріт, в якому навчалися і проживали 300 вихованців. При Ярославі набуло поширення безоплатне надання медичної допомоги при монастирях.

Ель Ґреко. Франциск Ассізький молиться

Сестра Володимира Мономаха Анна Всеволодівна відкрила[4] в Києві на власні кошти жіноче училище для всіх станів, сама навчала учениць грамоті й ремеслам.

Проблеми благодійності були в центрі уваги Хуана Луїса Вівеса, іспанського філософа. Він запропонував план[2] допомоги нужденним: реєстрація бідних людей, збір приватних пожертвувань для надання їм допомоги, а також надання роботи тим, які були здорові.

На знак протесту проти розкоші ієрархів католицької церкви в ХІІІ ст. стали виникати чернечі ордени. Франциск Ассізький був засновником Ордену францисканців. Його статут[2] не дозволяв володіти майном не тільки окремим ченцям, а й організаціям у цілому. Францисканці проповідували мовою простого народу бідність і аскетизм, а також займалися благодійною діяльністю.

Новий час[ред.ред. код]

король Генріх VIII

Перший[2] закон про бідних був прийнятий в Англії в 1536 р. за короля Генріха VIII. Основна ідея — необхідність диференційованого підходу: непрацездатним слід допомагати, а тих, хто не бажають працювати, треба карати.

Сім'я Тюдорів

Правляча сім'я Тюдорів, будучи сильно стурбованою можливістю громадського бунту, викликаного сільськогосподарським кризою і зростаючою міграцією народу в міста, в 1597 р. представили[5] «Акт про використання благодійних коштів». Фактично з цього часу й бере відлік офіційна філантропія в Англії. Потім Акт був переглянутий в 1601 році, з метою просування ідеї філантропії серед аристократів і купців.

У цей же період з'являється «Закон про бідність», що дозволило місцевим законодавцям підняти поріг бідності. Цей закон формально залишався[5] в збірці законів до 1948 р.

Англія часів Тюдорів, відзначилася секуляризацією благодійності в Британії.

1843 р. у м. Нью-Йорк була створена Асоціація за поліпшення положення бідних, у 1869 р. були створені спільноти благодійних організацій в Англії та США з метою координації зусиль по збору коштів, а також розподілу їх серед нужденних.

Французька листівка 1915 року на честь ролі медичного персоналу Червоного Хреста

Поєднання пропаганди християнського вчення з допомогою нужденним було характерно для Армії спасіння, створеної в 1865 р. Вільямом Бутом. У різних країнах світу Армія порятунку відкрила велику кількість нічліжних будинків, їдалень, притулків для повій та інших установ.

Першою організацією з надання допомоги військовополоненим став Червоний Хрест. Організація займається наданням допомоги постраждалим від стихійних лих, а також проведенням заходів щодо попередження захворювань.

Після Жовтневої революції 1917 р. у СРСР благодійні організації були розпущені[2], а їх майно перейшло до Народного комісаріату соціального забезпечення. До функцій комісаріату входили: соціальне забезпечення працівників у всіх випадках непрацездатності; охорона материнства і дитинства; піклування про інвалідів війни та їх сім'ї, про людей похилого віку та неповнолітніх.

Сучасність[ред.ред. код]

У 2011 р. найбільша британська благодійна організація Charities Aid Foundation (CAF) опублікувала[6] Світовий рейтинг благодійності, в якому оцінила рівень філантропії в різних країнах.

На першій позиції опинилися одразу дві країни — Австралія та Нова Зеландія. Далі йдуть Канада, Ірландія, Швейцарія, США, Нідерланди, Великобританія, Шрі-Ланка і Австрія. Україна опинилася на 150-му місці, Росія стала 138-ою. Замикає список з 153 країн Мадагаскар.

При складанні рейтингу були враховані три риси благодійної поведінки: фінансові пожертвування, віддача власного часу (волонтерство) і допомогу незнайомим людям.

Філантропія в релігіях[ред.ред. код]

Християнство[ред.ред. код]

Давньогрецьке Синопське Євангеліє, V ст.
Коран  — священна книга мусульман та релігії ісламу.
« «... Треба підтримувати слабких і пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: "Блаженніше давати, ніж приймати"» (Діян. 20, 35)[7]  »

Свій початок філантропія бере ще зі Старого Завіту. Старозавітна мораль визначила благодійність як першу і невідкладну справу:

« «... до бідного ти будь поблажливий і милостинею йому не барися; заради заповіді допоможи бідному і в нужді його не відпускай його ні з чим...» (Сир 29. 11-15)[7]  »

Благодійнику було обіцяно прощення його гріхів:

« «... спокутувати гріхи твої правдою і беззаконня милосердям до бідних» (Дан 4.24)[7]  »

У Старому Завіті зустрічаються вказівки на такі види[7] філантропії:

  • допомогти бідному
  • нагодувати голодного
  • напоїти спраглого
  • одягнути голого
  • допомогти хворому і каліці
  • надати гостинність бездомним, мандрівникам
  • подбати про в'язнів

Іслам[ред.ред. код]

Ісламська філантропія проявляється в чотирьох напрямках[8]:

  • Перший полягає в наданні добровільної безоплатної допомоги у вигляді різних дарів, милостині, пожертвувань.
« «О люди! Робіть пожертвування з того, що ви припасаєте — в цьому користь для вас, а якщо причаїте — в цьому для вас збиток. Немає на вас провини, якщо залишите собі те, що потрібно для ваших потреб, і в першу чергу витрачайте на тих, хто на вашому утриманні. Рука подає краще руки прохальної». (Аль-Бухарі)[9]  »
  • Другим напрямком роботи є добровільна безвідсоткова виплата боргу нужденним в ньому.
  • Третім є обов'язкова виплата закята (певного відсотка річного доходу за певних обставин)
  • І четвертий напрямок — вакф, вічне пожертвування, яке є найкращим видом благодійності в ісламі.

Буддизм[ред.ред. код]

В буддизмі філантропія піднесена[10] в ранг космічного закону, тільки дотримуючись якого, віруючий може досягти головної мети вчення — нірвани, або пробудження. Одним з основних понять буддизму є Бодгічітта.

Схиляння перед знанням в буддизмі призводить до того, що поширення Учення — найвища форма благодійності.

Індуїзм[ред.ред. код]

Індуїсти вірять в особливу дієвість жертвування і в поняття «хорошої карми» або пуньї, яка отримується за рахунок благодійності, вчинення «добрих справ» і накопичується протягом життя, забезпечуючи захист і добробут в наступному перевтіленні[11]

Відомі філантропи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. [Гузенко Ю. І. Становлення і діяльність громадських благодійних об'єднань на Півдні Українив другій половині XIX — на початку XX ст. (на матеріалах Херсонської губернії). — Миколаїв : Вид-во «Іліон», 2006. — 232 с.]
  2. а б в г д е ж и к л м http://dbs.sfedu.ru/www/umr.umr_download?p_umr_id=5402
  3. а б «Давайте деньги, господа»!
  4. а б в г История благотворительности в России
  5. а б История британской благотворительности
  6. Україна опинилася на 150 місці в світовому рейтингу доброчинності
  7. а б в г Благотворительность в христианстве
  8. Благотворительность в Исламе
  9. Благотворительность в Исламе
  10. Высшее деяние — знание
  11. Library of Congress Country Studies
  12. http://dnevnik.bigmir.net/article/1031780/#
  13. "Full house for Mother Teresa ceremony
  14. а б Біографія Третьякова
  15. а б в Біл Гейтс витратить усі свої мільярди на благодійність. Економічна Правда
  16. ΟΛΥΜΠΙΑΚΟΙ ΑΓΩΝΕΣ|ΟΛΥΜΠΙΑΚΟΙ ΑΓΩΝΕΣ(гр.)
  17. а б peoples.ru