Філон Александрійський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Філон Олександрійський (гравюра)
Запит «Філон» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Філон Олександрійський (Філон Юдейський, Philon Alexandreos; * біля 25 до н. е., Александрія, Єгипет50 н.е.) — видатний представник еврейського еллінізму, центром якого була Александрія. Богослов, апологет юдейства, який своїми працями мав сильний вплив на богословський світогляд своїм экзегетичним методом і своїм вченням про Логос. Філон намагався пов'язати догми юдейської релігії з грецькою філософією (Платон, стоїцизм, Піфагор). Він є автором вчення про Логос, якого він втілює то у вигляді вищої ідеї, то у вигляді верховного архангела (намісника Божого). Згідно з його вченням, істинність платоновської і стоїцької філософії полягає, передусім, у Торі. Юдейські закони — закони природи, які важливі для всіх людей. Людину він вважав інтелектуальною істотою, яка нерозривно пов'язана з тілом, що роздвоюється між хтивістю і огидою. Головним завданням людини є наслідування Логосу і уподобання Богу шляхом екстазу.

Вчення Філона[ред.ред. код]

Як філософ, Філон був прихильником еклектичного платонізму, сильно забарвленого стоїцизмом який набув широкого поширення в Александрії. Подібно до інших сучасних йому еклектикам, він вбачає у такому вченні загальну суть всієї грецької філософії, разом з тим, подібно до інших юдеїв‑еліністів, визнає джерелом грецької мудрості святе откровення Старого Завіту, з якого, на його думку, черпали знання давні філософи.

Книги Мойсея, за Філоном, боговдуховлені, де в кожній літері не тільки єврейського оригіналу, але й того грецького перекладу, який використовував Філон, вміщують в образній, соєрідній формі вчення Платона, Піфагора, Зенона і Клеанфа. Тому найзначніші твори Філона є по суті коментарями до святих книг (головним чином книги Буття), які дають тлумачення їх у світлі популярної тоді грецької філософії. Надчуттєва істина, пристосовується до людської немічі, обгортається в алегоричну форму; все Писання є алегорія, і задача тлумача полягає в тому, щоб розкрити «духовний» зміст, захований в цій алегорії. Таким чином Філон є посередником між філософією і Божим одкровенням — і в цьому його значення. Його віра в універсальну розумність слова Божого, яка яскраво виражена в його (Філона) экзегетиці, і в його вченні про Логос, зробила його вчителем і попередником наступних апологетів і богословів, особливо олександрійської школи.

В космології Філон Александрійський розвиває популярну теодицею стоїків, у психології — слідує платонізованим стоїкам. Він тлумачить біблійний переказ про гріхопадіння у світлі вчення Платона: душа існує завдяки Богу, зарікання від усього кінцевого, самозречення; найвища мета — містичне, безпосереднє возз'єднання з Богом у блаженстві экстазу.

Праці Філона[ред.ред. код]

  • De Aeternitate Mundi
  • De Abrahamo
  • De Migratione Abrahami
  • De Mutatione Nominum
  • De Plantatione
  • De Agricultura
  • De Confusione Linguarim
  • De Congressu Eruditiones Gratia
  • De Decalogo
  • De Sacrificius Abelis et Cainis
  • De Posteritate Caini
  • De Ebrietate
  • De Escrecationibus
  • De Fuga et Inventione
  • De Gigantibus
  • De Josepho
  • De Opificio Mundi
  • De Vita Contemplativa
  • De Vita Mosis
  • De Sobrietate
  • De Somniis
  • De Specialibus Legibus
  • De Virtutibus
  • De Praemiis et Poenis
  • Legum Allegoriae
  • Legatio ad Gaium
  • In Flaccum
  • Quaestiones in Genesim
  • Quaestiones in Exodum
  • Quis Serem Divinarum Heres Sit
  • Quod Deterius Potiori Insidari Soleat
  • Quod Deus Sit Immutabilis
  • Quod Omnis Probus Líber Sit

Джерела[ред.ред. код]

  • Margey (1742), Aucher (1822-26: соч., сохранившиеся в армянской версии)
  • Cohn und Wendland (полное критическое издание, с 1896 г.)
  • Zeiler, «Philos. d. Griechen», III, 3;
  • Schurer, «Gesch. d. jud. Volkes im Zeitalter Jesu Christi» (1898, т. III, 487 и сл.);
  • кн. С. Трубецкой, «Учение о Логосе» (1900, 77 сл.);
  • Siegfried, «Philo v. Alexandrien als Ausleger des А. Т.» (1875);
  • Drummond, «Philo Judaeus» (т. I и II, 1888);
  • Муретов, «Философия Ф. Александрийского в отношении к учению Иоанна Богослова о Логосе» (1885).