Хабіру

Хабіру давньоєгипетськими ієрогліфами

Хабіру або ж хапіру чи апіру (назва походить ймовірно від хабару — віїжджати, емігрувати, тобто хабіру — чужинці, прибульці, біженці, бездомні) — група людей, соціальне явище країнах родючого півмісяця у ІІ тисячолітті до нашої ери.

Історія

Це не хабіру, а просто давньоєгипетське зображення якихось близькосхідних волоцюг, однак хабіру приблизно так і виглядали. Певно жінок в них було менше, а зброї — більше.

Перші згадки про хабіру трапляються в асирійських та вавилонських документах XVIII–XVII століть до нашої ери в яких вони виступають як воїни на утриманні місцевих правителів у Вавилонії, Кападокії, Марі. В документах з Алалаху XV століття до нашої ери перераховуються бойові загони хабіру по сусідніх містах. В джерелах того ж часу з Нузі вказують, що загони та окремі хапіру знаходилися під захистом держави. В акадських документах з Угаріта говориться про хабіру хетського царя і про окремий квартал хабіру в місті Халбу. В XV–XII сторіччях до нашої ери вони згадуються і в єгипетських документах як полонені з Ханаану та Сирії та як раби зайняті на важких роботах в каменярнях та руднях і часом в сільському господарстві.

Хабіру ніколи не були якимось єдиним народом. В Марі наприклад відомий допоміжний загін званий іамутбальські хабіру — за назвою західносемітського клану та території в Межиріччі на північ від сучасного Багдаду. В джерелах з Марі та Алалху вказуються міста з яких походять місцеві хабіру. В Нузі вони були вихідцями з Аккаду, Асирії та інших місць. Так само різноманітними є імена хабіру — в ранньовавилонських джерелах вони переважно аккадські та західносемітські, в Аллаласі переважно несемістські, в Нузі як акадські так і несемітські. Характерною ознакою соціальної, а не етнічної природи хапіру є те, що цей термін в джерелах різними мовами ніколи не вживається з закінченнями які вказують, що це назва народу чи племені.

Оскільки хабіру були біженцями та безправиними чужинцями, то в нових місцях мали низький статус і змушені були йти під руку місцевих правителів. Щодо деяких з хабіру прямо вказується, що вони втекли з батьківщини від правителів, власних проблем чи взагалі були злочинцями. Зазвичай хабіру наймалися на військову службу, але іноді наймитували на домашніх чи сільських роботах. В часи політичного безладу та занепаду значення хапіру зростало і згадується, що вони грабували міста, часом в спілці з жителями сусідніх міст. Наприклад в XV–XIV століттях до нашої ери послаблення єгипетського впливу в Ханаані та міжусобні війни місцевих князів викликали посилення розбійницьких банд хапіру. Вони діяли чи самі чи в спілці з місцевими, чи як найманці князів або ж єгипетських намісників — в будь якому випадку це призводило до грабунків та посилювало безлад та беззаконня в країні.

Як явище хабіру виникли на початку ІІ і зникли на початку І тисячоліття до нашої ери. Ні їх поява ні зникнення не були випадковими, а є наслідком соціально-політичних процесів регіону. На почтаку ІІ тисячоліття суспільство зазнало глибоких соціальних змін — руйнування старої общинної структури суспільства, політична нестабільність, війни, високі відсотки та украй жорсткі боргові умови тощо виштовхували людей зі звичного місця і змушували кидати свої громади та шукати кращої долі на чужині. Навпаки на початку І тисячоліття виникли великі національно-територіальні держави які стабілізували ситуацію та поклали край міграціям декласованих людей.

Хабіру та стародавні євреї

Вже давно зауважено, що терміни хабіру та біблійна назва євреїв іврім схожі. Тож існує теорія, що друга походить від першої. З одного боку незрозуміло як підкерслено соціальний, позаетнічний термін став назвою народу. З іншого боку в Біблії термін іврім вживається щодо євреїв лише в додержавний період і лише в контекстах де вони є емігрантами та чужинцями, або ж його використовують філістимляни як назву народу з якого виходять найманці правителів філістимлянських міст. Тобто фактично Біблія використовую слово іврім так само як інші давньосхідні джерела хабіру.