Хайку
Ха́йку (яп. 俳句, はいく)— жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
Зміст |
Структура [ред.]
Оригінальне японське хайку складається з 17 складів (хоча уже в Басьо зустрічаються відступи від норми складового змісту), записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами - кіредзі (яп. 切れ字 кіредзі, «ріжуче слово») - текст хокку ділиться у відношенні 2:1 - або на 5-му складі, або на 12-му. На заході хайку уособлюють собою тривірш складової структури 5-7-5. Класичні хайку обов'язково будуються на співвіднесенні людини (автора), його внутрішнього світу, біографії з природою, при чому природа повина бути визначена відносно пори року - для цього в якості обов'язкового елемента тексту використовується кіго. Найчастіше розповідь ведеться в теперішньому часі: автор показує свої переживання. Дуже важливим є те, скількома рисками малюються ієрогліфи, які стоять поряд. Якщо кількість рисок рівна, то японці вважають, що це хороше хайку. А чим більша різниця в кількості рисок в поблизу намальованих ієрогліфах - тим воно гірше.
Історія [ред.]
Ха́йку виник у Японії, в 16 ст., що було зумовленно розвитком міської культури. Існувало кілька шкіл хайку: «Кофу» — «давня школа», пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» — «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, котрий реформував хокку у новий жанр хайку: відтоді суб'єктивний ліризм поступився перед безпосереднім зображенням природи.
Зверталися до хокку такі поети, як Йоса Бусон (18 століття), Кобаясі Ісса (19 століття), Масаока Сікі (межа 19-20 століття) та інші. Цей жанр привертав увагу й українських поетів (приміром, В. Коломійця), які вбачали в його лаконічній формі можливість точного вираження ліричного настрою.
Приклад хокку — з доробку Марії Ревакович:
- наші голоси —
- скорбні двійники
- мов крила вітру в степу.
Хокку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання.
Мацуо Басьо написав три правила доброго написання Хокку:
- Сабі (японською) — зосередженість, спокійна радість самотності;
- Сіфі — усвідомлення гармонії прекрасного;
- Наусомі — глибина проникнення
Примітки [ред.]
Джерела та література [ред.]
- (укр.) Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
- Бондаренко І. Антологія японської поезії. Хайку XVII — XX ст. — Київ: Дніпро, 2002.
- Луна над горой. - СПб.: Кристалл, 1999.
Посилання [ред.]
