Роберт Гайнлайн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Роберт Енсон Гайнлайн
Robert Anson Heinlein
Гайнлайн підписує книжки на 34-му всесвітньому форумі наукової фантастики (1976)
Ім'я при народженні англ. Robert Anson Heinlein
Псевдонім Енсон Мак-Дональд (англ. Anson MacDonald), Лайл Монроангл. Lyle Monroe, Джон Ріверсайд англ. John Riverside, Кейлеб Сондерз (англ. Caleb Saunders), Саймон Йорк англ. Simon York
Народився 7 липня 1907(1907-07-07)
Батлер, Міссурі, США
Помер 8 травня 1988(1988-05-08) (80 років)
Кармел-бай-зе-Сі, Монтерей, Каліфорнія, США[1]
·серцева недостатність
Громадянство США США
Місце проживання Колорадо-Спрінгз
Санта-Крус
Діяльність письменник
Сфера роботи література
Alma mater Військово-морська Академія США (1929)
Мова творів англійська[2][3]
Роки активності 1939—1987
Напрямок наукова фантастика, фентезі
Жанр оповідання, романи
Magnum opus Вільні володіння Фарнхема, Зоряний десант, Чужинець на чужині, Маю скафандр — готовий до подорожі, Подвійна зірка і Ляльководи
Партія Демократична партія США
Конфесія атеїзм
У шлюбі з Virginia Heinleind
Автограф
Премії премія Гросмейстер фантастики — 1975, премія «Г'юґо» — 6 разів, Локус, «Прометей» — двічі
Сайт: The Heinlein Society
CMNS: Роберт Гайнлайн у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ро́берт Е́нсон Гайнла́йн (англ. Robert Anson Heinlein; 7 липня 1907, Батлер, Міссурі, США — 8 травня 1988, Кармел-бай-те-Сі, Каліфорнія, США) — один із найвідоміших письменників-фантастів, який мав суттєвий вплив на формування сучасної наукової фантастики. В англомовній літературі Гайнлайна, разом з Артуром Кларком та Айзеком Азімовим зараховують до «Великої трійки» письменників-фантастів. Гайнлайн — перший лауреат найпрестижнішої премії фантастики за заслуги перед жанром Гросмейстер фантастики (1975) та одним з перших введений до Залу слави наукової фантастики (1998). Він також є єдиним шестиразовим володарем престижної премії «Г'юго» в номінації «найкращий роман»[5] та нагороджений іншими помітними преміями — журналу Локус, «Прометей», «Секвоя» (The Sequoyah Children's Book Award), премією бібліотечної асоціації тощо. На честь письменника названі астероїд[6], кратер на Марсі та 2 премії — Премія імені Роберта Гайнлайна та Премія Гайнлайна за успіхи в комерціалізації космосу, ще одна премія — «Райслінг» — названа на честь персонажа його твору.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 7 липня 1907 року в місті Батлер, округ Бейтс, штат Міссурі. Був третьою дитиною в сім'ї Рекса Айвора Гайнлайна і Бем Лайл Гайнлайн. Крім двох старших братів, Лоуренса і Рекса-молодшого, пізніше з'явилися три молодші сестри й брат[7].

Сім'я незабаром переїхала в Канзас-Сіті, де Роберт у 1924 році закінчив середню школу, а потім рік навчався в місцевому університеті. За прикладом одного зі своїх старших братів, вирішив вступити до Військово-морської академії в Аннаполісі, для чого доклав неймовірних зусиль. Щоб одержати допуск до вступних іспитів у цей престижний навчальний заклад, була потрібна рекомендація сенатора або конгресмена — вони мали право давати лише по одній в рік, — або самого президента. Гайнлайн відправив сенаторові Джеймсу Ріду п'ятдесят листів з проханнями про сприяння, приблизно стільки ж, скільки надіслала решта здобувачів разом узятих. Феноменальна наполегливість не залишилася непоміченою, і майбутній письменник, заручившись бажаною рекомендацією, блискуче склав усі іспити й був зарахований до академії, яку закінчив у 1929 році.

Фото Роберта Гайнлайна з фотоальбому Військово-морської академії (1929)

Відбувши практику на авіаносці «Лексингтон», провів у плаваннях на інших кораблях ще кілька років, поки в 1934 році не захворів на туберкульоз, його вилікували, після чого звільнили з військової служби.

Вступив до Каліфорнійського університету, вивчав точні науки (зокрема математику), до яких був схильний з дитинства, однак, не маючи грошей для закінчення курсу, вимушений працювати на різних роботах. Гайнлайну доводилося працювати на шахті, журналістом, маклером. Перепробувавши ще кілька фахів, він подався в політику, але на перших же виборах до Законодавчих зборів штату його кандидатура не пройшла.

Помер уві сні 8 травня 1988 року, від набряку легенів (emphysema) та серцевої хвороби, яка мучила його протягом останніх кількох років життя.

Шлюби[ред. | ред. код]

У 1929 році Хайнлайн одружився з Елінор Каррі з Канзас-Сіті[8], однак їх шлюб тривав лише близько року. Його другий шлюб в 1932 році з Леслін Макдональд (1904—1981) тривав 15 років. Макдональд, за спогадами контрадмірала Кела Ленінга, друга Гайнлайна по флоту, була «дивно розумною, дуже начитаною і надзвичайно ліберальною, хоча і зареєстрованою, як республіканка»,[9] у той час як Айзек Азімов пізніше згадував, що тоді Гайнлайн був «палким лібералом».

На військово-морській корабельні Філадельфії Гайнлайн зустрівся з інженером-хіміком на ім'я Вірджинія (Джіні) Герстенфельд. Після війни вона переїхала в Лос-Анджелес задля докторантури з хімії в Каліфорнійському університеті та знову зустрілася з Гайнлайном.

Оскільки алкоголізм його другої дружини поступово вийшов з-під контролю[10], Гайнлайн пішов, і пара подала на розлучення. Дружба Гайнлайна з Вірджинією переросла у відносини, і 21 жовтня 1948 року вони одружилися в місті Ратон, штат Нью-Мексико, незабаром після того, як організували домашнє господарство в Колорадо. Вони залишалися в шлюбі до смерті Гайнлайна.

У 1965 році, після того, як з'ясувалося, що різні хронічні проблеми зі здоров'ям Вірджинії були пов'язані з висотною хворобою, вони переїхали в Санта-Крус, штат Каліфорнія, який розташований на рівні моря. Вони побудували нову резиденцію в сусідньому селі Бонні Дун. Роберт і Вірджинія самі спроєктували і побудували свій каліфорнійський будинок, який має круглу форму.

Роберт і Вірджинія Гайнлайн на Таїті, 1980.

Джіні, безсумнівно, послужила зразком для багатьох з його розумних, люто незалежних жіночих персонажів[11][12]. Вона була хіміком і інженером-випробувачем ракет, і мала в військово-морському флоті вище звання, ніж сам Гайнлайн. Вона також була досвідченою спортсменкою[13].

У 1953—1954 роках Гайнлайни подорожували по всьому світу (переважно океанськими і вантажними лайнерами, тому що Джіні ненавиділа літати), Гайнлайн описав це в «Бродячій королівській скелі», також це дало довідковий матеріал для науково-фантастичних романів, дія яких відбувається на борту космічних кораблів під час довгих рейсів («Марсіанка Подкейн», «Фрайді» і «Йов, або комедія справедливості»).

Джіні стала першим читачем його рукописів. Айзек Азімов вважав, що одружившись з Джіні, Гайнлайн зробив політичний поворот вправо.

Письменство[ред. | ред. код]

Довідавшись про конкурс на найкраще оповідання, який оголосив часопис Thrilling Wonder Stories наприкінці 1938 року, Гайнлайн вирішив спробувати себе в жанрі наукової фантастики. Він відправив оповідання «Лінія життя» (1939) у часопис «Astounding Science Fiction», редактором якого був Джон Вуд Кемпбелл-молодший, один зі стовпів тогочасної американської фантастики. Через кілька місяців твір опублікували, і Гайнлайн отримав за нього сімдесят доларів — перші гроші, здобуті письменницькою працею. Йому запропонували співпрацювати з часописом і далі[14].

Незабаром надруковано низку його творів: «Невдаха» (1939), «Реквієм» (1940), «Вибух завжди можливий» (1940), «Дороги повинні котитися» (1940), які демонстрували відмінну наукову підкованість автора, уміння віртуозно моделювати сюжет. Він доводив свої ідеї до досконалості і прагнув внутрішньої логічності оповідання.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Роберт Гайнлайн

Гайнлайн ніколи не переставав писати (за винятком періоду з 1942 по 1947 роки).

«Історія Майбутнього»[ред. | ред. код]

Цикл творів «Історія Майбутнього», який автор створював протягом 1940—1950-х і до якого повертався пізніше, містить у собі деякі ранні оповідання і романи, такі як: «Якщо це триватиме надалі…» (1940), «Діти Мафусаїла» (1941), «Пасинки Всесвіту» (1963), книжка, яку згодом порівнювали з «Володарем мух» Вільяма Голдінга. Гайнлайн зі властивим йому комплексним підходом склав і повісив на стіну свого кабінету структурно-хронологічну схему розвитку цього напряму своєї творчості, хоча втілив не все задумане.

Категоризація творчості[ред. | ред. код]

Зрілу творчість Гайнлайна заведено поділяти на дві частини. Подібна класифікація радше формальна:

Перша складається з романів «Лялькарі» (1951), «Подвійна зірка» (1956), «Двері до літа» (1957) та низки інших.

Друга — романи, орієнтовані на підлітків і юнацтво (хоча читають і дорослі): «Ракетний корабель „Галілео“» (1947), «Космічний кадет» (1948), «Червона планета» (1949) тощо. У них письменник уклав дуже багато не тільки від власного досвіду, але і від розуміння глобальних проблем усієї цивілізації, включаючи інтелектуальні й філософські дилеми.

Тематика творчості[ред. | ред. код]

Улюбленою темою Гайнлайна стала соціологія, а згодом — комунікативна психологія. Його цікавили «людський фактор», «хвороби» суспільства і їхнє значення для цивілізації.

У своїх творах він твердо стоїть на позиціях позитивізму і віри в усвідомлений обов'язок і призначення людини, у величезне значення її волі в кульмінаційні періоди. Так, Торбі з «Громадянина Галактики», здобувши багатство і сім'ю, з якою був розлучений, йде проти всіх порядків свого рідного суспільства, прагнучи з'ясувати істину про загибель своїх батьків, і боротися далі з ненависним йому рабовласництвом. Міцний духовний стрижень — те, що відрізняє головних героїв Гайнлайна (недарма дослідники кажуть про вплив концепцій Ортеги-і-Гассета на його світогляд).

Основний конфлікт більшості творів Гайнлайна відбувається не між розумом (чи обов'язком) і почуттям, не між особистістю і світом або природою, а між наборами аксіом різних культур, між цивілізаційною і генетичною приналежністю людини і її моральним вибором.

Чудова мова з віртуозним моделюванням ідіоматики і семантики людської і відмінних від неї культур майбутнього, невимушене використання розмовної мови, наукової (і не тільки технічної, але і гуманітарної) лексики, — незмінна іронія, явні і приховані цитати, — усе це робить твори Гайнлайна приємними і захопливими. При цьому вони багатошарові й розраховані на різні види сприйняття і категорії читачів.

«Чужинець на чужій землі»[ред. | ред. код]

«Чужинець на чужій землі» (1961) — одна з найвідоміших і найскладніших для розуміння книжок фантаста. Навряд чи якийсь інший письменник до нього намагався розкрити за допомогою фантастики стільки каверзних питань. Їх занадто багато, і з кожною сторінкою стає дедалі більше: віра чи юродство; що взагалі називати релігією; моральність і мораль універсальні чи задані культурою; чи дійсно прекрасні ті почуття, звичаї і догми, що встановило людство, і чи існує гідна альтернатива; визначає мова мислення, чи ні; чи можливий міжкультурний діалог різними мовами чи взагалі без мови тощо. З контексту роману виділяється ще одне, приховане запитання: а чи є розум узагалі благом?

Реакції[ред. | ред. код]

Повісті й романи Гайнлайна робили фурор, часом викликали зовсім різну реакцію — від захопленого вихваляння до звинувачень у мілітаризмі (за «Зоряний десант», який став бестселером 1959). Чотири рази він одержував премію «Г'юго» і став першим, кому була вручена премія «Гросмейстер фантастики» за внесок до жанру фантастики.

Відвідини СРСР[ред. | ред. код]

Письменник-фантаст був спостережливим соціальним аналітиком. Відвідавши Радянський Союз у 1960-ті роки, Роберт Гайнлайн зазначив, що радянські громадяни не розуміють демократичного спілкування:

В СРСР ви або нагорі, або внизу — але ніколи не рівні [і тому] …працівник «Інтуриста», залишившись наодинці з іноземцем, ніяк не може обрати позицію. Підлеглий він чи начальник? Зазвичай відбувається щось на зразок швидкої проби сил, після чого він одразу ж обирає ту чи іншу роль… У такому випадку необхідно моделювати свою поведінку за гіршим зразком гнівного припадку — вам доводилося його бачити під час виступу Хрущова; таке вони зрозуміють. В СРСР так поводиться тільки начальник…[15]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Нижче наведені окремі твори Роберта Гайнлайна

Переклади українською[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118773704 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ а б Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  5. ↑ 17 серпня 2018 року на 76-му Worldcon оголошено, що йому присуджено шосту за переліком премію в цій номінації за роман «Beyond This Horizon» (За цим горизонтом) у «1943 Retro Hugo Awards». Крім того, йому присуджено за цей рік премію за найкращу новелу «Waldo» («Волдо»), опубліковану під його псевдонімом Енсон Макдональд (Anson MacDonald) [1] (англ.)
  6. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  7. ↑ Роберт Гайнлайн. Біографічна довідка(англ.)
  8. ↑ «Social Affairs of the Army And Navy», Los Angeles Times; September 1, 1929; p. B8.
  9. ↑ Patterson, William H. Robert A. Heinlein: In Dialogue with His Century, Vol. 1 — Learning Curve (1907—1948), Tor Books, August 2010, ISBN 978-0-7653-1960-9
  10. ↑ Patterson, William (2010). Chapter 27. Robert A. Heinlein: 1907–1948, learning curve. New York: Tom Doherty Associates. ISBN 978-0-7653-1960-9. Процитовано 12 квітня 2011.
  11. ↑ The Rolling Stone. Heinleinsociety.org. 24 травня 2003. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 16 травня 2012.
  12. ↑ Heinlein's Women, by G. E. Rule. Heinleinsociety.org. 24 травня 2003. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 16 травня 2012.
  13. ↑ Virginia Heinlein, 86; Wife, Muse and Literary Guardian of Celebrated Science Fiction Writer [Архівовано 2014-11-10 у Wayback Machine.]. L.A. Times obituary by Elaine Woo. January 18, 2003. Reproduced in [2] retrieved November 10, 2014.
  14. ↑ Чим Роберт Гайнлайн відрізнявся від інших письменників-фантастів?. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 2 квітня 2015.
  15. ↑ Див.: Розширений Всесвіт (Heinlein, Robert Anson. Expanded Universe — Inside Intourist. — Ace Books, 1981. — 582 pp.)
  16. ↑ назва в рукописі The Heretic — «Еретик»
  17. ↑ Журнал «Всесвіт» у XX сторіччі: 1925—2000. Бібліографічний покажчик. — Київ, Видавничий дім «Всесвіт». — 2004. — 712 с. — С. 88.
Оповідання та повісті
Романи
Збірки
Історія майбутнього
Світ як міф
Підліткові романи
Інші романи
Основні
поняття
Піджанри
Культура
Медіа
Тематика
Основоположники
Пов'язані
статті
Сабреддіт (англ.)
Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
AAR: 12459684 · Autoritats UB: a1000168 · BIBSYS: 90052809 · BLBNB: 000203640 · BNC: a10933633 · BNCHL: 000046197 · BNE: XX1719892 · BNF: 119071495 · CANTIC: 981058515422306706 · CCAB: 000138496 · CiNii: DA01826301 · CONOR.BG: 2612581 · CONOR.SI: 12655715 · CONOR.SR: 3225191 · CUT: 80959 · DBC: 87097969510035 · ERRR: a11141748, a1147841x · FAST: 37871 · Freebase: /m/06bng · GND: 118773704 · ICCU: CFIV049101 · ISNI: 000000011977723X · J9U: 987007300332805171 · KANTO: 000043647 · KRNLK: KAC199612005 · LCCN: n79067868 · LIH: LNB:V*46764;=BN · LNB: 000013368 · MAK: 9810701426805606 · NCF: ncf12143098 · NDL: 00442926 · NKC: jn19990003337 · NLA: 1226173 · NLG: 90400 · NLI: 000223082 · NLP: a0000002923167 · NSK: 000035532 · NTA: 068759185 · NUKAT: n93090268 · PTBNP: 29510 · RERO: 02-A003359535 · RVK: HU 3846 · SHARE: 453356 · SUDOC: 026917777 · VIAF: 12309757 · WorldCat: lccn-n79067868 · РНБ: 7713526


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роберт_Гайнлайн&oldid=42246759