Харківський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Харківський район
Harkiv1.png Harkivskiy rayon prapor.gif
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Харківська область Харківська область
Код КОАТУУ: 6325100000
Утворений: 1932
Населення: 183 111 (на 1.08.2013)
Площа: 1403.4 км²
Густота: 130.5 осіб/км²
Тел. код: +380-57
Поштові індекси: 62402—62493
Населені пункти та ради
Районний центр: Харків
Міські ради: 2
Селищні ради: 14
Сільські ради: 14
Міста: 2
Смт: 14
Села: 68
Селища: 22
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 61034, м. Харків, вул. Комсомольське шосе, 52, 777-20-52
Веб-сторінка: Сторінка районної влади
Голова РДА: Збукар Віталій Павлович[1]
Голова ради: Третяк Михайло Володимирович

Ха́рківський райо́н — район на півночі Харківської області. Площа — 1403,4 км². Населення — 187,1 тис. чол. Рік утворення — 1932. Районний центр — місто Харків. В районі два міста: Мерефа і Південне (Люботин — місто обласного значення).


Географія[ред.ред. код]

Район розташований на півночі Харківської області.

З півдня, заходу і сходу оточує місто Харків - адміністративний, культурний і економічний центр області.

Харківський район займає вигідне економічно-географічне положення і входить до складу приміської зони Харкова.

На півночі район межує з Бєлгородською областю Росії, на сході з Вовчанським та Чугуївським районами, на півдні з Нововодолазьким і Зміївським, на заході з Дергачівським та Валківським районами Харківської області.

Основні річки — Лопань, Харків, Уда.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіально поділяэться на 2 міські ради, 15 селищних рад та 14 сільських рад, які об'єднують 106 населених пунктів та підпорядковані Харківській районній раді[2].

Населені пункти зняті з обліку[ред.ред. код]

  • Ключки
  • Роганка
  • Велика Данилівка

Мерефа[ред.ред. код]

Мерефа — місто районного підпорядкування Харківського району, розташоване на річці Мож (притока Сіверського Дінця) за 25 км на південний захід від Харкова. Перші згадки про Мерефу належать до середини XVII століття, часу інтенсивного заселення півдня Росії. Місто виросло з козацької слободи, яка виникла спочатку на річці Мерефа (притока річки Мжа) в 1645 році. Її заснували козаки-переселенці з Лівобережної та Правобережної України. Мабуть, від назви річки походить і назва міста.

На місці поселення стояла фортеця, оточена валом заввишки 3,5 сажня, завширшки 6 сажнів; на кожному розі фортеці стояла чавунна гармата.

Об'єкти туризму[ред.ред. код]

Археологічні:[ред.ред. код]

Поблизу міста Мерефа виявлено рештки поселення часів неоліту (IV тисячоліття до н. е.); життя продовжувалось тут і в період бронзи (кінець ІІ-початок І тисячоліття до н. е.). Виявлено тут і поселення скіфського часу (V–III століття до н. е.) та поселення Салтово-Маяцької культури (VIII-ІХ століття н. е.).

У селищі Дорошеве знайдено велике городище, що збудовано в скіфські часи (IV-ІІІ століття до н. е.) і використовувалось слов'янами в другій половині І тисячоліття н. е. та в період Київської Русі (Х-ХІІІ століття н. е.). Біля городища є також кургани.

Біля села Циркуни розташоване городище та курганний могильник скіфського часу (IV-III століття до н. е.).

В околицях селища Васищеве знайдено 4 неолітичні поселення (IV тисячоліття до н. е.), два поселення періоду пізньої бронзи (початок І тисячоліття до н. е.) та 4 поселення скіфського часу (V-IV століття до н. е.). У селищі Коротич знайдено 4 кургани скіфського часу (V–III століття до н. е.).

Природні:[ред.ред. код]

Дендрологічний парк загальнодержавного значення Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва. Парк засновано в 1972 році. Ідея створення дендропарку виникла в 1950 році, а в 1970 році у зв'язку з перебазуванням інституту в селище Рогань з'явилась можливість її здійснення. Парк планувався як навчальна база для студентів, тому за період з 1972 по 1992 роки за спеціально розробленим проектом були посаджені дерева і кущі, які перетворили дику місцевість в оригінальний лісопарковий ландшафт.

Дендропарк закладено з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найефективнішого наукового, навчального, культурного, рекреаційного та іншого використання. Парк розташований на площі 22,8 га, з яких 14,1 га займає колекція і експозиція, 6 га — архівні та клинові насіннєві плантації сосни і дуба, маточно-сортові плантації фундука, решта площі — господарче подвір'я та інтродукційний розплідник. Дендропарк включає штучні насадження паркового типу з інтродукованих порід місцевого походження.

В колекції парку 895 таксонів дерев і кущів, 80 % із них екзоти. Такі види дерев, як береза низька, тис ягідний, сосна кедрова, що входять до колекції дендропарку, занесені до Червоної книги України. За довгі роки існування дендропарк став сучасним навчально-науковим ботаніко-дендрологічним центром, здатним вирішувати питання не тільки інтродукції та акліматизації, а і колекціювання матеріалу для насіннєвого та вегетативного розмноження, охорони природи та раціонального використання природних ресурсів.

Ботанічний заказник місцевого значення «Рязанова балка». Площа 10,0 га, розташований біля с. Рогань. Ділянка східного варіанту лугового степу, де збереглись рідкісні рослини, які знаходяться під загрозою зникнення: астрагал гіллястий, ковила волосиста, ірис низький, анемона, півонія вузьколиста, сон-трава, ломиніс цілолистий, горицвіт весняний. Геоботанічна ділянка служить місцем для проведення наукових дослідів та польової практики студентів.

Ботанічний заказник місцевого значення «Савичів яр». Площа 35,1 га, розташований біля смт. Буди.

Ботанічний заказник місцевого значення «Дроб'янське». Площа 12,6 га. На території Люботинського лісництва під пологом вікових насаджень дубу ростуть рослини, що рідко зустрічаються в лісах області (барвінок, лікарські рослини).

Ботанічний заказник місцевого значення «Альошкина дача». Площа 6,0 га, розташований біля с. Бобрівка, де ростуть рідкі для регіону первоцвіти і рослини занесені до Червоної Книги України: ковила волосиста, ковила Лессінга, а також сон-трава.

Ботанічний заказник місцевого значення «Ковиловий степ». Площа 78,0 га. Балка з унікальною для Європейської частини материка степовою рослинністю.

Ентомологічний заказник місцевого значення «Лаптєве». Площа 5,0 га. Ділянка на південно-східному степовому схилі яружно-балочної системи біля с. Сороківка. Росте різнотрав'я степової і лісостепової рослинності, чагарники. Живе близько 25 видів корисних комах-запилювачів сільськогосподарських культур, в тому числі одиночні бджоли, джмелі.

Ентомологічний заказник місцевого значення «Смородський». Площа 3,0 га. Ділянка на південно-східному степовому схилі балки біля с. Смородське. Росте трав'яниста рослинність цілинного типу. Живе близько 10 видів диких одиночних бджіл і біля 30 видів інших корисних комах.

Ентомологічний заказник місцевого значення «Попова дача». Площа 1,5 га. Біля с. Зернове у верхів'ї степової балки — місце, де ростуть ковила волосиста, сон-трава, горицвіт. Живуть одиночні бджоли, джмелі, дикі оси.

Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Лісосмуга № 65». Площа 0,4 га. Посадка в с. Рогань 1952 р. Сіянці другого покоління гібридів дубів Високого і Комарова, виведених професором С. С. П'ятницьким. Представляють велику наукову цінність.

Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Просіки». Площа 4,2 га. Ділянка дубового лісу віком до 180 років. Під пологом дерев-гігантів в 1960 р. посаджені ландшафтні культури дубу червоного, берези, горобини, кленів.

Ботанічний пам'ятник природи місцевого значення «Два дуби-велетні». Площа 0,1 га. Знаходяться в Люботинському лісництві, зрісшись стовбурами на висоті 3 м два 80-річних дуба.

Ботанічний пам'ятник природи місцевого значення «Великий ліс». Площа 0,2 га. Розташований в Люботинському лісництві. Дерева — залишки дубових лісів віком понад 250 років, заввишки 24 м, діаметром 124 см.

Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення «Джерело ім. Г. С. Сковороди». Площа 6,3 га. Названий на честь українського просвітителя, філософа-демократа Г. С. Сковороди. Джерело з водою високої питної якості. Розташований серед дібров.

Місця пов'язані з життям і діяльністю видатних осіб:[ред.ред. код]

В Мерефї, за деякими відомостями, народився легендарний отаман Запорізької Січі Іван Сірко (р. н. невідомий, помер 1680 р.) — людина надзвичайної мужності, сміливості, відваги і воєнного таланту.

З Харківським районом пов'язане життя відомого філософа, педагога Г. С. Сковороди. У 70-ті роки 18 століття Г. С. Сковорода гостював в Бабаях у свого учня, священика Якова Правицького, якому присвятив трактат «Жену Лотову».

Історія селища Високий нерозривно пов'язана з іменами визначного діяча української культури Г. М. Хоткевича, вчених Г. Ф. Проскури, Я. М. Савченка та ін. В селищі мешкали відомі харківські письменники В. Добровольський, І. Муратов, В. Мисик.

Недалеко від Бабаїв біля Холодної криниці, де любив відпочивати Григорій Савич Сковорода, в 1995 році було встановлено бюст філософа (скульптор С. Ястреба).

Також в Бабаях був маєток П. А. Щербініна, харківського прокурора. Один з представників цього роду був знайомий з О. С. Пушкіним. Саме молодий Михайло Щербінін став прототипом Євгенія Онєгіна. О. С. Пушкін присвятив своєму другу вірші «Весёлый пир» та «Щербинину». У Руських Тишках народився А. І. Кіпріанов — український радянський хімік-органік, академік АН УРСР, заслужений діяч науки.

У с. Борисівка народився Д. І. Яворницький (1855–1940 рр.) — радянський історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, академік АН УРСР.

Здравниці[ред.ред. код]

Санаторій «Рай-Оленівка»[ред.ред. код]

Санаторій «Рай-Оленівка» — це воістину «райський куточок» на Слобожанщині, що знаходиться в знаменитій дачно-курортній зоні «Пісочин» на відстані 12 км від Харкова. Тут чисте лісостепове повітря, прекрасні природні умови, красивий ландшафт, листяний ліс і сосновий бір. Територія санаторію займає 52 га, з них 46 га — під парком і фруктовим садом. Є 2 ставки, де водяться раки, черепахи і достатньо річкової риби. Основним лікувальним фактором є мінеральна вода «Рай-Оленівка». Вода мінерального джерела «Рай-Оленівка» є близьким аналогом Березівських мінеральних вод і Трускавецької мінеральної води «Нафтуся». Її особливість — значний вміст кременистих з'єднань і заліза.

На даний момент санаторій не працює.

Санаторій «Гай»[ред.ред. код]

На південній окраїні селища Пісочин, в оточенні каштанів, кленів, беріз розмістився санаторій «Гай». Це санаторій місцевого значення для лікування хворих із серцево-судинними захворюваннями. Вода в «Гаю», що тут одержують із двох артезіанських свердловин, по складу близька до «Березівської» і має успіх у лікувальних цілях. Територія санаторію займає 27 гектарів. У старому тінистому парку росте майже 24 тисячі дерев і чагарників, серед них вікові дуби і липи. На доглянутих клумбах — троянди, жоржини. Центральна алея, прикрашена квітами і фонтанами, закінчується сходами, що веде до ставка з проточною водою. Його дзеркало становить сім гектарів. Улітку тут знаходиться пляж, де можна відпочити. Санаторій «Гай» знаходиться на висоті 168 метрів над рівнем моря, осторонь від промислових підприємств і транспортних артерій. Тут чисте, сухе, насичене киснем повітря. Клімат помірно континентальний, без різких коливань температури.

Люботин[ред.ред. код]

Люботин — місто обласного підпорядкування, розташоване поблизу автомагістралі Харків-Київ, за 24 км на захід від Харкова. Великий залізничний вузол. Площа — 31,1 км². Населення — 24,2 тис. чоловік.

Слобода Люботин була заснована переселенцями з Правобережної України близько середини XVII століття. В цей час досить інтенсивно заселялися й інші південно-західні землі, утворювалась так звана Слобідська Україна. Поблизу річки Люботинки, як підтверджують купчі і дарчі записи Курязького монастиря, було покладено початок цій слободі. Адже на її території вже 1650 року побудовано церкву. За адміністративним поділом Люботин того часу, що був сотенним центром, належав до Харківського полку.

Після скасування полкового устрою Люботин 1765 року ввійшов до Слобідсько-Української губернії, а 1780-го до Харківського намісництва.

Історія Люботина пореформеного періоду тісно пов'язана з будівництвом залізниці. Влітку 1871 року за 4 км на південь від слободи споруджено залізничну станцію. З селища, що виникло навколо станції, поступово виросло місто Люботин.

Спочатку тут було тільки три колії, рух поїздів був незначним. Поїзд проходив один раз за сім діб. Але вже у 80-90рр. XIX століття Люботин став великим залізничним вузлом на Харківсько-Миколаївській залізниці. Він щодоби приймав і відправляв поїзди в чотирьох напрямках: на Харків, Полтаву, Ворожбу і Мерефу. Кількість залізничників і службовців разом з їхніми сім'ями становила тоді близько — 5 тис. чоловік. Це було основне населення залізничного селища.

Об'єкти туризму:[ред.ред. код]

Археологічні:[ред.ред. код]

Археологічні дослідження підтверджують, що понад два з половиною тисячоліття тому, в часи раннього залізного віку, тут жили скіфи. Згодом цю місцевість заселили східні слов'яни, які досягли значного рівня розвитку ранньої землеробської культури.

Історичні:[ред.ред. код]

Як вказують деякі історики через територію нинішнього Люботина проходила армія перського царя Дарія І під час скіфсько-перської війни 514 року до н. е.

Місто Люботин відоме всім як «місто залізничників». Але мало кому відомо, що у грудні 1905 року під час революційних подій виникла «Люботинська республіка», коли десять днів влада перебувала в руках революційних залізничників. 10 грудня 1905 року робітники захопили станцію, її комендантом вони призначили слюсаря Павла Глуховцева. Старій адміністрації було запропоновано не втручатися в службові справи і залишатися вдома. В ніч на 13 грудня повстанці за допомогою дружинників Харкова обеззброїли та заарештували начальника станції, жандармів, пристава й урядника. Було взято під контроль усі перевезення через станцію. Маючи підтримку .місцевих залізничників, повстанці захопили в свої руки сусідні станції Рижов і Нову Баварію. Для охорони порядку вони створили озброєну народну міліцію — близько 200 чоловік, а також бойову дружину і загін сестер-жалібниць. 15 грудня повсталі забарикадували станцію, розібрали залізничну колію, повалили паровози і вагони на вихідних стрілках від Харкова і Полтави. З паровозів знімали і ховали важливі частини, створювали оборонні укріплення. Внаслідок цих дій рота солдатів 201-го Лебединського полку, а також інша рота, що прибула з Харкова, виявились безсилими перед повсталими робітниками і змушені були відступити. І це не випадково. Люботинські події в першій половині грудня 1905 року на деякий час викликали серед урядової адміністрації розгубленість і навіть переляк. Але 16 грудня з Харкова до Люботина прибув великий загін козаків і жандармерії. Протягом 17, 18 і 19 грудня робітники і селяни чинили героїчний опір царським військам. Та сили були нерівні. Гарматний вогонь карателів по станції, депо, робітничому селищу примусив повстанців припинити опір. 120 учасників повстання було вбито й поранено.

Архітектурні:[ред.ред. код]

Цікаві архітектурні пам'ятки Люботина. На околиці міста знаходиться палац князя Святополк-Мирського. Побудований кілька століть тому він вражає своєю помпезністю.

Вражає своєю красотою Миколаївський храм.

Місця пов'язані з життям і діяльністю видатних осіб[ред.ред. код]

Люботин — батьківщина поета Станіслава Шумицького, історика Євгена Альбовського, письменника Василя Мови, графіків М. Г. Глущенка, Є. С. Соловйова.

Народився в Люботині відомий скульптор Федір Петрович Балавенський (1865–1943) — автор надмогильного бронзового погруддя М. Л. Кропивницького.

У Люботині були: видатний письменник, композитор, педагог Гнат Хоткевич, поети Микола Бажан, Павло Тичина, Володимир Сосюра, письменник Петро Панч. В 1891 році в Люботин приїздив О. М. Горький, також в цьому місті був відомий педагог А. С. Макаренко.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]