Харша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Найбільше поширення імперії Харша

Харша або Харшавардхана (гінді हर्षवर्धन, Harshavardhana) — правитель у 606 — 646/647 роках великої держави у Північній Індії, під цією ж назвою відома і сама держава. Харша походив з роду Пушпабхуті (Пуш'ябхуті).

Він був сином Прабхакара Варжхана і молодшим братом Раджавардхана, правителя Тханесара. Його спадкові володіння були у верхній частині долини Ямуни і Гангу, східному Пенджабі та східній Раджпутані, першою столицею була Стханешвара. Харша відвоював у бенгальського правителя Шашанки і Гупти Малви територію держави Маукхар'їв в середній течії Гангу і об'єднав з ними своє князівство. Новою столицею Харша зробив Каннаудж. Харша завоював частину Малви і здійснив похід на Декан, але був розбитий на річці Нарбада близько 612 року. До 643 року Харша завоював територію Бенгалу і сучасного штату Орісса. Імперія Харша була типово військово-феодальною державою, що складалася з великого числа васальних князівств, і розпалася після смерті свого творця.

При дворі Харші зібралося велика кількість поетів та музик, творчіх особистостей, яких надавав покровительство Харша. Серед них, відомий поет Банабхата.

Творчість[ред.ред. код]

Авторству Харші також приписувалися 3 знамениті староіндійські драми — «Ратнавалі», «Пріядаршика» і «Нагананда».

«Ратнавалі» і «Пріядаршика» вважаються ранніми творами Харші. За формою, змістом є доволі схожими. Обидві вони запозичують сюжет з «Бріхаткатхи» Гунадх'ї; в обох розповідається, як легендарний цар Ватса Удаяна полюбив красуню-служницю (у першій п'єсі — Ратнавалі, у другій — Пріядаршику), і після того, як з'ясовується, що насправді вона царівна, робить її однією зі своїх дружин; обидві в побудові сюжету, змалюванні характерів і загальної ситуації надзвичайно близькі до «Малявікагнімітри» Калідаси.

Їх стиль простий і витончений, дія розвивається жваво, а окремі описи за своєю поетичністю не поступаються аналогічним сценам у Калідаси. Багато мистецтва проявляє Харша в побудові сюжету, що зводиться по суті до інтриги, за допомогою якої закохані зустрічаються. Тут він використовує і стали вже традиційними прийоми (переодягання, підслуховування, малювання портрета коханого і т. д.), але знаходить також і нові композиційні засоби, зокрмеа прийом, що нагадує про знамениту «п'єсі в п'єсі» шекспірівського «Гамлета», став після Харші вельми популярним в санскритській драматургії.

Найбільш оригінальна серед драм є «Нагананда». Ймовірно написана наприкінці життя, коли Харша почав схилятися до буддизму. Цим можна пояснити і те, що індуїстські уявлення виявляються в ній змішаними з буддійськими ідеями, а звичайний для Харші любовний сюжет перших трьох актів несподівано завершується в наступних двох драматизацією благочестивої буддійської легенди про самопожертву царевича Джімутавахани заради порятунку нагов-змій. Мозаїчна композиція п'єси призводить до того, що в ній химерно поєднуються самі різнорідні елементи: ліричні описи і трагічні епізоди, комічні сцени та моральні проповіді.

Література[ред.ред. код]

  • Sri-harsha-charita, trans. Cowell and Thomas (1897)
  • Ettinghausen, Harsha Vardhana (Louvain, 1906).
  • Political and Social history of the Jats, Dr B K Dabas, 2001. Sanjay Prakashan, New Delhi, India
  • Jat Viron ka Itihaas, Dilip Singh Ahlawat, 1998, Mathan Press, Rohtak, India
  • Deb-Ther-Dkar-Po, The White Annals, Tibetan Freedom Press, Darjeeling, 1964.
  • Ацамба Ф. М. и др. История стран Азии и Африки в средние века. Учебник для вузов (в 2-х ч.). 3-е изд. М., 1987


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.