Хасидизм
Хасиди́зм (від івр. חָסִיד, хасид — побожний, благочестивий; прибічник, послідовник) — містичне відгалуження юдаїзму, що виникло на території України у першій половині 18 століття як опозиція до догматично-обрядового формалізму і рабинської ортодоксії.
Засновником хасидизму був Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (скорочено Бешт; *1700—†1760), що діяв як «свята людина» і «чудодій» на Поділлі; він мав великий вплив на єврейські маси, зокрема через інших «праведних» людей, так званих цадиків. Наступником Бешта був рабі Дов-Бер (відомий як Магід із Межерича). Рух охопив і Галичину (зокрема, Покуття і Гуцульщину).
У середині 19 століття половина єврейських громад України визнавала хасидизм. Це викликало боротьбу проти хасидів з боку оборонців інституційної гебрейської релігії, а також польського, згодом російського урядів.
Хасидизм поширився з України до сусідніх Литви, Білорусі, Польщі, Угорщини й Румунії. Частина визнавців хасидизму емігрувала до Палестини, а рештки тих, що пережили Другу світову війну, опинилися в Америці, де вони стали однією з груп ортодоксальних євреїв.
Існує багато течій хасидизму. Найвідоміші з них: Любавицький хасидизм, відоміший як ХАБАД; Брацлавський хасидизм; Каролінський та інші. Назви походять від міст, де жили засновники цих течій — учні Магіда з Межерича.
Див. також [ред.]
Література [ред.]
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Посилання [ред.]
- Микола Кушнір «Садагурська» династія: між «світлом» та «мороком». Стаття про хасидизм на Буковині.
 |
Це незавершена стаття про юдаїзм. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
