Хата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хата початку XX століття
Рєпін І. Ю. «Українська хата», 1880 рік

Хата  — слово, що ним описують традиційне українське житло. Сьогодні воно вживається як у традиційному значенні — сільський одноповерховий житловий будинок, так і в значенні житла загалом.

Внутрішня площа хати, її забудова на території України схожа, хоча у кожній місцевості внутрішній інтер'єр відбиває регіональні особливості життя українців. Прообразом української хати вважають житла трипільців, часів неоліту.

Етимологія[ред.ред. код]

«Треба побілити хати, щоб вони вигляд мали хороший, щоб вони відповідали поняттю, яке склалося в народі про українську хату, — хороша, чиста хата і всередині і зовні, побілена, розмальована, з хорошим садочком біля неї.»

Микита Хрущов, виступаючи на нараді партійного, радянського і колгоспного активу Київської області 28 січня 1949 р.[1]

Етимологічний словник Фасмера зазначає, що слово є запозичення давньоугорської форми сучасного угорського слова ház («дім»), що на думку Фасмера походять від авестійського kata — «дім, яма». Франц Міклошич та Ян Чекановський вважають, що слово запозичене безпосередньо із іранських мов.[2] Інші вважають, що слово споріднене з нім. Hütte («курінь», «хижа») — цієї думки дотримувалися харківський вчений Г. Успенський та Д. М. Бантиш-Каменський. Академік А. Кримський і археолог В. Седов відстоювали думку про іранське походження слова.

Побілена дерев'яна хата з солом'яною стріхою із села Луги на Поділлі

Конструкція[ред.ред. код]

Загальний тип української хати тягнувся від підніжжя Карпат на схід до Орловської, східної частини Воронізької та Курської губерній. Звичайна українська садиба поділялася на дві частини: город та двір. У центрі двору стояла хата, обсаджена садком.

«Оскільки-бо одна мова народня від Карпат і до Кубані, оскільки однакова одіж, удача народня — остільки ж однакова і архітектура: чи то як хати будують, чи як комори, клуні.»[Джерело?]

Зазвичай хата була 9 (14) аршинів завдовжки та 8 (9) аршинів завширшки . Всі хати були трихкамерні на одну та на дві половини. Хата з однієї половини поділялась на хату та комору переділену по-середині сіньми. Хата на дві половини складалася з хати, з хати, а посередині були сіни з комірчиною.

Типова стріха української хати була чотирьохсхилою, що відрізняло її від двосхилої польської та російської і наближало до стріхи болгарської та сербської хати. Стріха була вища за хату, на чотири боки і робилася з сніпків соломи, а в лісовій місцевості з ґонту. На лівобережній Україні стріха була рівна та гладка, а на правобережній Україні та в Галичині — стріха була вища, з високим гребенем та з острішкамина чотирьох рогах.

Вікна, двері, піч, мисник, стіл, лави і т. ін. в українських хатах мали завжди визначене місце. Кругом хати йшла призьба, стінка у призьбі робилася з дощок, а середину висипали глиною та вимазували зверху червоною або жовтою глиною.

При вході в хату з сіней праворуч була розміщена піч, по іншу сторону від дверей був мисник. У куті коло печі стояла кочерга, рогалі, чаплія. Від мисника до образів стояла широка дебела лава, попід причілок стояла ще одна лава. Від причілка до печі був піл (поміст), на якому спали. На покутті стояв дерев'яний стіл, покритий скатертиною або рушником. На чоло хати виходили два або три вікна, на причілок одне або два. Над полом вгорі було маленьке «напільне» віконце. Стеля клалася на трямках, а трямки на дебелому довгому сволоку, що йшов через усю хату. На дубових чи липових сволоках часто викарбовували ім'я господаря та рік побудови хати, а також сволоки прикрашали хрестом, різьбленим узором або кольоровим орнаментом з птахами та квітами. До сволока підвішували колиску. Зі сторони входу на сволоках містилися також написи релігійного змісту. В козацьких хатах були також груби та печі, роблені з полив'яних кахлів. У заможних господарів на Полтавщині та Черніговщині хати були просторі, на помості з ґанком чи рундуком з двору. Стіни в таких хатах були з дубового чи соснового брусу, поставленого «в зруб» чи «замок». Одвірки в хатах були різьблені або розмальовані. Стіни в середині хати інколи обшивали липовими панелями з різьбленою лиштвою. Попід стіною ставили лави або осліни з різьбленими спинками, на підлозі стелили килими та рядна. На покутті були образи, а за ними малюнки на історичні теми або портрети. На сволоки клали завжди пахучі трави: васильки, капупер, материнку. На Чернігівщини хати будували з дерева «в зруб» та з ґанками. Покривали такі хати солом'яними сніпками. Вікна вирізували в стінах після закінчення будівництва. Вікна знадвору зачинялися розмальованими віконницями. В південній Україні та на Кубані хати мали ґанки і, з чолової сторони хати, дашки на стовпчиках, що йшли через усю стіну.

Конструкція хат досягла досконалості за багато століть. Покрівля хати-мазанки (стріха) чотирисхила, на взір побудови кінця 1 тисячоліття у південних та західних слов'ян. Хати завжди жупили (покривали) кулями. Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату для зведення стін використовувалися найрізноманітніші матеріали: дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою (валькові або саманні хати), або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною. Іноді стіни зводилися з колод, покладених у зруб.

Внутрішній розподіл[ред.ред. код]

Внутрішне оздоблення хати рибалки.
Різний крам на миснику.


Внутрішню площу хати умовно можна поділити на робочу, обрядову і побутову:

Стіни класичної української хати білили вапном. Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:

« Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.  »

Хати часто розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін — по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чолової стіни.

Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг орнаментували з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, що мали магічне та символічне значення.

Перед столом ставили ослін, себто лаву на дерев'яних ніжках. Від печі до причілка на жердці зберігали побутові тканини й буденний одяг. Стіл завжди стояв у кутку, навпроти печі. Найсвятіше місце в хаті — покуття. Ікони на покуті прикрашалися засушеними квітами — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишитими господинею полотняними рушниками.

Неодмінний атрибут української хати — дерев'яна окута залізом скриня. Скриня належала дівчині і супроводжувала її у наступному родинному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг — вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж причілку, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля. У XVIIXVIII століттях скриню використовували як стіл.

Зовнішнє оздоблення[ред.ред. код]

Широко побутували в Україні настінні розписи. Проте вже на кінець XIX століття декоративні мотиви-розписи традиційного житла втратили свій символічний зміст. Прикладом кольорового оздоблення зрубних будинків є фарбування швів. На Лемківщині розмальовували на вхідних дверях «квіт» — своєрідну інформацію про склад сім'ї: гілка з листям барвінку символізувала жінок у родині, а гілка з зірками — чоловіків. Народжувалась дитина — домальовували гілку, а коли помирав якийсь член родини — малювали хрестик.[3]

Українська хата, як правило, була розміщена до вулиці причілками, тому декоративно оздоблювалися і чола, де часто стріха завершувалася фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи чолові стріхи прикрашалися великими розетами — символом сонця, а також зображення птахів, квітів.

Типи української хати[ред.ред. код]

Етнографічний тип української хати мав такі загальні риси: чотирьохсхильна стріха, трикамерністю, однаковий план та однакове розташування в середині хати, як частин так і хатніх речей, обмазування глиною та білення з середини та знадвору.

Хати центральної частини України представлені полтавським та київським типом. В плані вони однакові, трикамерні (хата, сіни, комора), побілені на біло. В хатах такого типу однакова кількість вікон та їх розмішення, однакові комини. Різниця полягає у стрісі, хати київського типу мають гребінь та острішки, в той час як полтавські не мають їх геть. Тип полтавської хати був поширений також на Харківщині, на півночі Катеринославської губернії, в південній частині Чернігівщини (різниця полягала у комині). На півночі Чернігівщини біле забарвлення хат зникало, а натомість з'являлося — глиняне (жовте) та стріхи з дранки. На Херсонщині та на півдні Катеринославської губернії були поширені хати київського типу. А починаючи від Знаменки на південь з'являвся південний тип український хат (полтавський). Такі хати мали ґанок, та прибудову збоку хати, а також невелике підстрішник вздовж усієї чільної стіни. Цей видозмінений вид київського та полтавського типу був також і на Кубані. На Волині були хати київського типу, а починаючи з півночі овруцького, луцького та ковельського повітів побілені хати зникали, а натомість з'являлися хати із стріхою покритою дранками, наближені до білоруського типу. На Поділлі, Буковині, Галичині, Покутті побутували хати київського типу. В Буковині та Галичині хати в кін. 19 ст, були більші і кращі ніж на Великій Україні та мали часто галерейку вздовж чолової стіни. На Бойківщині та Лемківщині білені хати мали стріхи з острішками та однаковий план з загальноукраїнською хатою, а відміна полягала у тому, що такі хати ускладнювались об'єднанням з господарськими будівлями, були великі та мали галерею спереду. Гуцульські хати були з дерева та з дерев'яною стріхою.

Символіка[ред.ред. код]

Трійця[ред.ред. код]

План української хати
Васильківський С. І. «Козацький двір»

Число «3» традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв'язку обжитого простору з Всесвітом.

  • Верхній ярус житла — це зв'язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.
  • Елементи середнього ярусу — стіни, двері, вікна, простінки — це проміжок між ідеалізованою небесною сферою та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі канатів спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.
  • Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) — це поєднання з Матір'ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

У житловій кімнаті зазвичай було 3 вікна, на чоловій стіні — 3 отвори (двері та 2 вікна). Саме житло найчастіше було трикамерне:

Вікно робилося на 3 шибки, а настінні розписи розміщувалися трьома горизонтальними смугами: середня визначалася висотою вікон, а дві інші — відстанню від вікон до даху та призьби. Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі. У багатьох було ще маленьке віконце над піччю. Вікна — «очі» хати, що освітлюють житло, «зв'язуючи замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу».[3]

Вогнище[ред.ред. код]

Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора — родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім'ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу. Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів'я переконує:

« Сказав би, та піч у хаті.  »

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Символіка поселення і житла українців // Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін. Словник символів / За заг. ред. О. І. Потапенка, М. К. Дмитренка. — К., 1997.

Посилання[ред.ред. код]


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.