Хатинь (Білорусь)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Меморіальний комплекс «Хатинь»
Khatyn - Villages.jpg
Засновано 5 липня 1969
Розташування Логойський район, Мінська область Білорусь Білорусь
Координати 54°20′10″ пн. ш. 27°56′27″ сх. д. / 54.33611° пн. ш. 27.94083° сх. д. / 54.33611; 27.94083
Сайт khatyn.by
Пам'ятник Йосипу Камінському з убитим сином на руках

Хатинь (біл. Хатынь) — колишнє село в складі Логойського району, розташоване в Мінській області Білорусі. 22 березня 1943 року, після вбивства партизанами декількох німецьких солдатів, село було знищено німецькими каральними підрозділами. Під час спалення села вбуло вбито і 149 місцевих мешканців.

5 липня 1969 року на місці, де розташовувалось село був відкритий Меморіальний комплекс «Хатинь», а сама назва Хатинь стала одним із символів знищення цивільного населення під час Другої світової війни.

Історія трагедії[ред.ред. код]

21 березня 1943 року в селі заночували червоні партизани з загону «Месники» бригади «Дяді Васі» під командуванням старшого лейтенанта Морозова. Наранок 22 березня, в 6 кілометрах від села вони влаштували засідку до котрої портрапило два взводи 1-ї роти 118-го поліцейського охоронного батальйону, сформованого з військовополонених та радянських громадян.[1] Внаслідок атаки загинуло троє поліцейських та двоє німецьких солдат, в тому числі, шеф-командир роти гауптштурмфюрер Ганс Вельке, що був олімпійським чемпіоном 1936 року. Поранений командир взводу Мелешко надав наказ про перслідування партизан. Під час переслідування німецьки підрозділи натрапили на 30 заготівельників лісу з села Козирі і вбили їх, прийнявши за партизан. Після проведення операції, партизани відступили до найближчого села — Хатині і зупинились там на відпочинок, тим самим, підставивши під удар місцевих мешканців.

Про напад було доповідано штурмбаннфюреру СС Дірлевангеру, котрий прийняв рішення про проведення операції із зачистки села. На підмогу викликали частину 36-тої гренадерської дивізії СС «Дірлевангер» (нім. SS-Sonderregiment Dirlewanger), більшу частину вояків якого, складали кримінальники або вояки, які скоїли злочини під час служби в армії[2][3]. Дивізія також мала у свому складі антитерористичні підрозділи — «айнзацгруппе».

В 17:00 село було оточено і розпочався його штурм. Під час операції було вбито декілька партизан, ще біля двадцяти підозрілих осіб відправили у штаб батальйону. Наказом ССПФ генеральної округи «Білорусь» обергруппенфюрера Курта фон Готтберга село було визнане партизанською базою і прийняте рішення про його ліквідацію. Селян зігнали до дерев'яного сараю розміром 12х6 метрів, зачинили двері, обклали соломою й підпалили. Тих, що намагались втекти із сараю, розстрілювали кулеметники. Таким чином було вбито та спалено живцем 149 жителів села Хатинь, в тому числі 75 дітей, врятувалось лише декілька чоловік.[4][5][6][7][8]

Після війни десятки колабораціоністів були засуджені за цей злочин, судові процеси над ними тривали аж до грудня 1986 р., коли Військовим трибуналом Білоруського військового округу був засуджений і розстріляний начальник штабу 118-го батальйону Григорій Васюра[9].

Меморіальний комплекс[ред.ред. код]

В пам'ять білоруським селам, знищених нацистами в роки Другої світової війни, в січні 1966 року ЦК КПБ прийняв рішення про створення, на місці спаленого села в Логойському районі, меморіального комплексу «Хатинь». У березні 1967 року був оголошений конкурс на створення проекту меморіалу, де перемогу отримав проект архітекторів: Ю. Градова, В. Занковіча, Л. Левіна та скульптора С. Селіханова. 5 липня 1969 року відбулось урочисте відкриття меморіального комплексу «Хатинь».

Галерея[ред.ред. код]

Hatyn 1.JPG Hatyn 2.JPG Hatyn 12.JPG
Khatyn - Villages.jpg Khatyn - Wall.jpg Khatyn - Eternal Flame.jpg

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нацистський злочин з українським акцентом. Історична правда.
  2. Martin Windrow, Francis K. Mason, The World's Greatest Military Leaders, p. 117
  3. Timothy Snyder (Oct 2, 2012). Bloodlands: Europe Between Hitler and Stalin. Basic Books. с. 241—242, 304. ISBN 0465031471. Процитовано Шаблон:Nobreak. 
  4. Zur Geschichte der Ordnungspolizei 1936–1942, Teil II, Georg Tessin, Dies Satbe und Truppeneinheiten der Ordnungspolizei, Koblenz 1957, s.172-173
  5. Leonid D. Grenkevich; David M. Glantz (1999). The Soviet Partisan Movement, 1941-1944: A Critical Historiographical Analysis. London: Routledge. с. 133–134. ISBN 0-7146-4874-4. 
  6. Per A. Rudling, «Terror and Local Collaboration in Occupied Belorussia: The Case of Schutzmannschaft Battalion 118. Part One: Background», Historical Yearbook of the Nicolae Iorga History Institute (Bucharest) 8 (2011), p.202-203
  7. Petrouchkevitch Natalia Victims and criminals: Schutzmannschaft battalion 118: Theses and Dissertations (Comprehensive) — Belarus, Ukraine, Wilfrid Laurier University — 1999. — P. 35.
  8. 118-й охранный батальон // Сайт Государственного мемориального комплекса «Хатынь» (khatyn.by) (Перевірено 5 жовтня 2010)
  9. Горелик Е. Убиение Хатыни: палачи и подручные. Неизвестные подробности известных событий // Белорусская деловая газета. — 2003. — 5 марта.

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Панорама меморіального комплексу «Хатинь», березень 2010 року