Хатіко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фотографія Хачі

Ха́чі (яп. 【ハチ公】, Хачі-ко, «пан Хачі»; 10 листопада 19238 березня 1935) — японський собака акітської породи. 9 років продовжував чекати померлого господаря перед залізничною стацією Шібуя в Токіо. Уособлення вірності і відданості. На згадку про нього перед станцією Шібуя встановлено бронзовий памятник із підписом «Памятник вірному собаці, пану Хачі» (【忠犬ハチ公像】). Також — князь Хачі, пан Хачі (від яп. ハチ公), Хачіко (від англ. Hachikō), Хатіко (від рос. Хатико), вірний пес Хачі тощо.

Життя[ред.ред. код]

Хачі з'явився на світ 10 листопада 1923 в японській префектурі Акіта. Фермер, який колись навчався в сільськогосподарській школі при Імператорському університеті (нині — Токійський університет), вирішив подарувати живу іграшку своєму колишньому професору Хідесабуро Уено. Той завжди тримав вдома собак, віддаючи перевагу великим псам. Уено назвав нового чотириногого вихованця Хачі (японською — Восьмий), тому що це був його восьмий за рахунком собака.

Опудало Хачі в музеї Науки, Токіо
Могила Хідесабуро Уено та Хачі на цвинтарі Аояма, Мінато-ку, Токіо
Могила Хачі на японському віртуальному цвинтарі домашніх тварин, Японія.


Коли Хачі підріс, він став постійно супроводжувати господаря. Той щоденно їхав у місто у справах. Тому Хачі проводжав професора до входу на залізничну станцію Сібуя, а о 3 годині дня знову приходив до станції, щоб зустріти його.

Але одного разу, це було 21 травня 1925, у професора прямо на роботі трапився інфаркт. Викликані лікарі не зуміли врятувати його. Додому пан Уено вже не повернувся. Але як це було пояснити собаці? Хачі щодня приходив до станції і терпляче, до пізнього вечора чекав господаря. Ночувати собака йшов на ґанок професорського будинку. Знайомі спробували прилаштувати Хачі в інший будинок, але все було марно. Хачі щоденно ходив на станцію, де чекав на свого улюбленого господаря. Місцеві торговці підгодовували охлялого собаку, захоплюючись між собою його наполегливістю. А залізничники стежили за тим, аби собаку, що став неодмінним атрибутом пристанційної площі, ніхто не ображав.

Пес став відомим на всю Японію в 1932 після публікації в одній з найбільших газет Токіо статті «Відданий старий пес чекає повернення свого господаря, який помер сім років тому». Історія підкорила серця японців, і на станцію Сібуя стали приїжджати зацікавлені з метою подивитися на пса.

Хачі приходив на станцію протягом дев'яти років аж до своєї смерті 8 березня 1935. Мертвого Хачі знайшли на вулиці, неподалік від станції. Він помер від філярій серця, а в його шлунку було знайдено кілька паличок від якіторі.

Звістка про смерть знаменитого собаки рознеслася досить швидко, і в країні був оголошений день жалоби! Кістки Хачі були поховані на токійському кладовищі Аояма, поруч з могилою його колишнього господаря. А зі шкіри зробили опудало, яке досі зберігається в Національному музеї науки. Частина останків Хачі поховано на цвинтарі Аояма в районі Мінато-ку, Токіо поруч із його хазяїном. Також Хачі відведено почесне місце на японському віртуальному цвинтарі домашніх тварин.

Хачі в культурі Японії[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

Відомий скульптор Теру Андо виліпив собаку в бронзі і 21 квітня 1934 встановив пам'ятник перед станцією Сібуя, на відкритті якого і сам Хачі присутній був. Тоді на постаменті і з'явився напис «Вірний собака Хачі». Копію скульптури Андо підніс імператорові. Треба згадати, що пам'ятник зберігся у своєму первісному вигляді порівняно недовго. Почалася війна на Тихому океані, і в 1944 році бронзову статую забрали на металобрухт для військових потреб. А невдовзі під час чергової американського бомбардування загинув і сам скульптор.

Після закінчення війни, Сібуя стала одним з торгових центрів столиці, що відроджувалася після бомбардувань і пожеж. Місцеві підприємці звернулися до Такесі Андо, сина скульптора, з проханням відновити зниклий пам'ятник. Тут же утворили відповідний комітет, який почав збирати добровільні пожертвування. Відновити скульптуру для Такесі було нескладно. За його словами, він, пам'ятаючи творчість батька, зміг би виліпити фігуру з закритими очима. Однак чи то грошей не вистачило, чи то такі були вимоги замовлення, але новий пам'ятник виявився трохи менше — 91 см у висоту замість 127 см для статуї і 162 см замість 180 для постаменту. Відкриття пам'ятника відбулося 15 серпня 1948 року. З тих пір він став місцевою визначною пам'яткою.

Ще дві скульптури, пов'язані з життям Хачі, з'явилися на станції Одате в префектурі Акіта, там, де народився славний пес. Одна скульптура повторює статую на Сібуя, друга зображає групу цуценят породи акіта і називається «Юний Хачі і його друзі».

Інші згадки в культурі[ред.ред. код]

  • Житєпис Хачі, якщо можна застосувати такий термін, стало відоме цілій країні ще за життя собаки. З'явилися розповіді про вірного собаку, найкращого з яких було включено до шкільної хрестоматії.
  • Тему «вірного Хачі» стали експлуатувати і підприємці. Універмаг Токю, побудований біля станції, відкрив невеликий магазинчик, що спеціалізується на продажу сувенірів «від Хачі» — м’яких іграшкових собак та рушників з відбитком собачої лапи. Магазинчик процвітає, адже його неодмінними відвідувачами стають всі школярі Японії, які приїжджають на канікули до столиці. Жоден з них не повертається додому, не сфотографувавшись на фоні Хачі.
  • Тема Хачі виявилася практично невичерпною. У Японії з’явилося кілька книг про життя собаки, одна була підготовлена у вигляді коміксу. У 2004 році дві книги про цього собаку були випущені в США.
  • У 1987 році на екранах з надзвичайним успіхом вийшов фільм «Хачі-ко моногатарі» («Повість про пана Хачі»), за сценарієм, написаним відомим режисером Кането Сіндо.
  • На історії Хачі був заснований фільм 2009 року «Хатіко: Найвірніший друг», що зібрав схвальні відгуки глядачів і критиків.
  • Відсилання на історію пса Хачі є в серії мультсеріалу «Футурама». У ній головний герой Фрай до свого випадкового заморожування і відправлення в майбутнє доглядав за одним цуценям, яке було, за його словами, «одним з його єдиних друзів». Після того, як Фрай застряг в майбутньому, цуценя чекало його біля піцерії, в якій працював Фрай, протягом всього свого життя. У цій же серії Фрай, подорожуючи руїнами старого Нью-Йорка, замурованого в каналізацію, знаходить скам'яніле тіло свого пса.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]