Хваран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сучасна корейська реконструкція хварана.

Хваран (кор. 화랑, 花郞) — соціальний інститут у стародавньому корейському королівстві Сілла. Елітні групи молоді, які займалися як військовою підготовкою так і вивчали корейську культуру та релігію.

У сучасній історичній науці питання походження та конкретних функцій хваранів залишається дискусійним.

До кінця VII ст. велика частина Корейського півострова була об'єднана під владою королівства Сілла, яке виявилося найсильнішим з Трьох держав. Не останню роль в цьому зіграв географічний фактор — максимальна віддаленість від Китаю. Перемогу в боях з китайськими військами нерідко пов'язують, в тому числі і з особливою культурою військового виховання аристократичної молоді — хваран.

Як військово-культурно-виховна організація інститут хваранів існував з часу правління короля Чінхин-вана (540575) до царювання королеви Чінсон-ньован (887896). Разом із загибеллю самого королівства Сілла зник і інститут хваранів. Проте слово «Хваран» проіснувало в корейській мові до кінця XIX століття, позначаючи при цьому вихідців з «підлого стану»: чоловіків-шаманів, чоловіків шаманок чи співаків та акторів.

Джерела вивчення[ред.ред. код]

Збереглося не так багато джерел, з яких можна почерпнути відомості про хваранів. Перш за все це «Історичні записи Трьох держав» («Самгук Сагі») історика Кім Бусіка і «Достопам'ятні події Трьох держав» («Самгук Юса») буддійського ченця Ірена. Про хваранів оповідають найдавніші пам'ятники корейської поезії в жанрі пісень хянга, що дійшли до наших днів — «Пісня про хварана Чукчі», «Пісня про хварана Кіпха». Крім того, в 1989 році в Південній Кореї було знайдено твір під назвою «Записи про покоління хваранів» («Хваран Сегі»). Його авторство приписується відомому вченому і високопоставленому вельможі Сілла Кім Демуну, що жив за часів правління короля Сондог-вана (702736). Знайдений рукописний примірник тексту датується досить пізнім часом, десь між 1801 і 1834 роками. Тому багато вчених сумніваються в його достовірності. У «Самгук Сагі» про хваранів написано наступне:

На 37-му році правління короля Чінхин-вана вперше викликали до двору людей, що іменувалися вонхва, що означає «джерело квітів». Оскільки ще раніше стали турбуватися про те, що незабаром не з кого буде відбирати майбутніх воєначальників. Ось чому вирішили викликати до двору гідних людей і подивитися, хто є хто і в кого які здібності. Спочатку знайшли і представили двох дуже красивих молодих дівчат на ім'я Наммо і Чунчжон. Кожна з них зібрала по 300 чол. бойових дружин. Дівчата ревно ставилися до краси одна однієї. Тому якось Чунчжон привела Наммо до себе додому, напоїла вином і втопила в річці. Після таких дій дружини розпустили, а саму Чунчжон стратили. Однак через деякий час знову почали відбирати красивих і гідних за якостями юнаків, яких стали іменувати хваран, що означає «квіткові мужі», і утворили з них нові дружини. Ці юнаки навчалися осягненню Шляху і Справедливості, тренували себе і ще співали гарні пісні і подорожували по країні, відвідуючи мальовничі гори і річкові потоки[1].

У Самгук Юса також сказано, що, після того як у правління государя Чінхин-вана скасували вонхва, все ж таки зрозуміли, що країні не обійтися без «Шляху вітрів і місяця». Тому з родин шанованих людей почали відбирати красивих молодих людей гідної поведінки, яких називали хваран, а їх керівників — сол'воллан («первинна квітка полину») — стали почитати за «державних святих».

Ідеологія[ред.ред. код]

Відомо, що у хваранів були «П'ять приписів для повсякденного життя», які їм заповідав буддійський чернець Вонгван, що жив за часів правління короля Чінпхьон-вана (579631):

  • Вірно служи правителю;
  • З синівською шанобливістю служи батькам;
  • Довірою знаходь друзів;
  • Під час бою не відступати;
  • У вбивстві або залишенні живим є вибір.

Із зазначених заповідей видно, що при навчанні хваранів велике значення надавалося основним нормам конфуціанської моралі, пов'язаних з відносинами зі старшими (служіння правителю, батькам) і з рівними членами співтовариства (друзів). З іншого боку, дві останні заповіді вказують на військову спрямованість організації хваранів з орієнтацією на захист батьківщини і в той же час на прагнення уникати безглуздих вбивств.

Організація[ред.ред. код]

З часу правління государя Чінхин-вана (540575) з місцевої молоді стали відбирати людей для того, щоб зробити з них хваранів. На чолі хваранів стояли так звані куксон («державні святі»), яких могли ще називати вонхва («джерело квітів»), хвачжу («господарі квітів») або пхунвол'чжу («господарі [Шляху] вітру і місяця»). Таких вонхва було небагато — від одного до трьох-чотирьох на всю державу. Кожному з вонхва підпорядковувалося від 3-4 до 7-8 власне хваранів. У останніх у підпорядкуванні знаходилися сотні або навіть тисячі таких же, як і вони, молодих людей, яких називали нандо, тобто «супроводжувачі [квіткових] воїнів», або «супроводжувачі [квіткових] мужів».

Таким чином, в країні могло бути одночасно кілька подібних військово-патріотичних виховних молодіжних структур на чолі з вонхва. Хто стояв над вонхва і як їх діяльність координувалась державними органами, сказати важко.

Виходячи з повідомлень Самгук Сагі, можна відзначити, що першими вонхва були жінки. У зв'язку з цим деякі дослідники роблять припущення, що у хваран не було розділення за ознакою статі, і навіть знаходять у цьому зачатки корейської демократії. Однак можна зустріти і зовсім іншу точку зору, яка стверджує, що перші жінки-вонхва були звичайними кісен[2], яких державні структури використовували для залучення молодих людей.

Функції[ред.ред. код]

За родом діяльності організація хваранів була не тільки військовою, а й виховно-тренувальною з елементами військової підготовки. Виділяють три основні види діяльності хваранів:

  1. гарт душі й тіла через вивчення моралі і осягнення Шляху;
  2. вивчення пісень, музики, писання віршів,
  3. подорож по країні в пошуках гарних гір і річкових потоків.

Треба відзначити, що у хваранів було прийнято розмальовувати обличчя. Нанесення гриму пояснюють або бажанням бути більше схожим на жінку, щоб привернути до себе увагу і допомогу різних духів, або безпосереднім впливом шаманізму: розфарбовування особи і є акт становлення шаманом.

Соціальний та віковий склад[ред.ред. код]

Щодо соціального складу хваранів існують дві точки зору. Одна, яка на сьогодні є більш розповсюдженою, стверджує, що хвараном ставали представники вищого стану — чінгол з 6-го по 4-й ранг тупхум, або в крайньому випадку — багаті вільні простолюдини, які могли дозволити собі не працювати. Відповідно до другої точки зору, хваранами ставали звичайні прості люди.

Віковий склад хваранів визначають у межах 15-18 років. Окремі дослідники відсувають верхню межу віку до 20 років. Вонхва, що керували хваранами, були дорослими людьми. Місцем, де хварани проходили свою підготовку, було або гористе узбережжя Японського моря, або гори в околицях столиці Сілла. Термін навчання — 3-4 роки.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ким Бусик Самгук саги. — Москва : Восточная литература, 2001.
  2. Кісен — жінка у стародавній Кореї, яка прислужувала чоловікам на бенкетах і розважала їх співом і танцями.

Джерела[ред.ред. код]

  • С. О. Курбанов История Кореи. С древности до начала XXI века. — Москва: Издательство Санкт-Петербургского университета, 2009. — 680 с. — ISBN 978-5-288-04852-4.
  • Ким Бусик Самгук саги.. — Москва: Восточная литература, 2001.
  • Rutt, Richard. «The Flower Boys of Silla (Hwarang), Notes on the Sources.» Transactions of the Korea Branch of the Royal Asiatic Society, 38 (October 1961):1-66.