Хвороба Паркінсона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хворо́ба Па́ркінсона — це повільно прогресуюче рухове порушення. Вона найчастіше починається у віці між п'ятдесятьтьма і шістдесятьма роками. Частота трапляння у Сполучених Штатах становить 20 випадків на 100 тисяч осіб у рік, а розповсюдженість 100—150 хворих на 100 тисяч населення. Шістдесят відсотків пацієнтів — мужчини. Назагал, протягом 5—10 років після появи симптомів, хвороба Паркінсона спричиняє помірні порушення життєдіяльності. Рівень смертності втричі вищий, ніж серед решти населення через інфекційні захворювання, падіння,травм та інших факторів, які утруднюють рухливість. Близько 90 % випадків мають ідіопатичне походження.

[ред.] Стадії неповносправності

Перебігу хвороби Паркінсона властиво 5 стадій, що супроводжуються відповідними симптомами.

При I стадії спостерігається слабкий тремор у розслабленогу стані, ригідність, брадикардія, дизартрія, нахил тулуба, некоординованість точних рухів і нерухомість обличчя, що не викликає неповносправності. Симптоми часто мають односторонній чи геміпаретичний характер.

II стадія призводить до легкої неповносправності, оскільки симптоми проявляються з обох сторін, а постава при стоянні стає згорбленою. Ході властиве човгання. Втома, брадикардія і слабкість негативно впливають на діяльність вдома і на роботі. Зап'ястя набувають трохи розігнутого положення. Характерна деформація кисті проявляється у згинанні зап'ястково-психологічних проблем мають таке саме значення при цьому захворюванні, як і при інших видах неповносправності. Здійснення безпечної, самостійної ходьби залежить від постави, рівноваги і координації рухів на початку ходьби і при зупинці.

Американська асоціація хворих на паркінсонізм пропонує такі практичні вказівки:

• При ходьбі або стоянні ступні повинні бути розставлені на 25 см одна від одної, а ноги не повинні перехрещуватись. Ступні треба старатись піднімати надто високо, щоби запобігти човганню по землі. Пальці ніг треба проносити над землею, щоби уникнути спотикання.
• При ходьбі також потрібно інтенсивно махати руками. Пацієнт повинен дивитись вперед, а не під ноги. Слід старатись робити ширші кроки. При повороті пацієнт повинен заздалегідь передбачати виконання широкої дуги, причому він має завжди йти тільки вперед і не повинен перехрещувати ноги. Якщо пацієнт усвідомлює, що він іде вперед або назад занадто швидко, то треба відразу ж зупинитись. Знову розпочати ходьбу можна широкими кроками, високо піднімаючи ноги. Під час ходьби не варто розмовляти, бо це відволікає пацієнта і не дозволяє йому зосередитись на правильному виконанні ходьби.
• При тренуванні ходьби можна допомагати собі, голосно рахуючи в такт крокам, марширувати під музику, перевіряти правильність постави перед дзеркалом, переступати через низькі предмети, розкладені на підлозі, тримати щось в руках (наприклад скручені в рулон журнали чи тягарці), щоби створити ефект маятника при помахах рук. За допомогою твердого, зручного взуття можна забезпечити більшу стійкість, а також полегшити незручність із-за скутості гомілково-стопного суглоба і молоткоподібних пальців.
• Для кращого самообслуговування можна переробити одяг під защіпки-«липучки» і зіпери. Можна порадити користуватись підвищеними сидіннями на унітаз, поруччям і великими ручками. Треба уникати тривалого сидіння або лежання.
• Щоби протидіяти мовній дизартрії варто виконувати вправи з глибокого, ритмічного дихання, тренувати артикуляцію під наглядом ортопеда, з яким можна також проконсультуватись щодо слинотечі і дисфагії.

[ред.] Домашня програма

Лікар повинен порекомендувати докладну програму домашніх вправ, яку пацієнт має освоїти під керівництвом фізіотерапевта або працетерапевта. Через коливання у загальній силі, витривалості і координації, у пацієнта часто бувають періоди більшої фізичної активності, після яких настає тривала імобілізація. Пацієнт повинен поступово збільшувати кількість неважких вправ і робити перерви для відпочинку під час загальної фізичної діяльності. Перенаруження, спотикання і дискомфорт повинні бути вказівкою щодо припинення або скорочення запланованих вправ. Американська асоціація хворих на паркінсонізм пропонує домашню програму для підтримання доброго стану м'язів, запобігання контрактурам і поліпшення координації. Бажано, щоби фізіотерапевт або працетерапевт допомагали пацієнтові розробляти індивідуальну домашню програму і в разі необхідності відвідували його вдома, щоби порадити допоміжні пристосування і переобладнання приміщень.

[ред.] Література

Це незавершена стаття з медицини. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.