Хеліцери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
3D вигляд хеліцер павука-скакуна. Педипальпи видалені, щоб було видно хеліцери

Хеліцери — перша пара головних кінцівок у хеліцерових, використовується як щелепи для захоплення та розривання здобичі. Складається з 2—3 члеників та часто закінчуються клешнею (примітивні хеліцерові). Хеліцери гомологічні антенам ракоподібних.

Різноманітність хеліцер[ред.ред. код]

Різні форми хеліцер: А — двочленикові, у формі підклешнів (павуки), B — двочленикові, у формі клешнів (сольпуги), C — трьохчленикові, у формі клешнів (сінокосці).
Ортогнатні хеліцери(Ch) павука Atrax robustus: кігті хеліцер спрямовані вперед та вниз паралельно один одному.
Лабідогнатні хеліцери(Ch) павука Metellina sp.: кігті хеліцер спрямовані назустріч одне одному.

Тричленикові клешнеподібні хеліцери, ймовірно, являють собою вихідний (плезіоморфний) для хеліцерових варіант будови і характерині для мечехвостів, ракоскорпіонів, скорпіонів, кліщів та сінокосців.

Двочленикові клешнеподібні хеліцери характерні для сольпуг та псевдоскорпіонів.

Двочленикові хеліцери у формі підклешен, ймовірно, являють собою найбільш спеціалізований варіант будови цих придатків. Згідно з гіпотезою Шульца (Shultz 1990), їх слід розглядати як синапоморфію групи Tetrapulmonata (чотирьохлегеневі), що об'єднує павуків та близьких до них ряди Amblypygi, Schizomida та Thelyphonida. Відомо два варіанти їхньої будови: ортогнатний та лабідогнатний. При ортогнатному рухомі кігті хеліцер спрямовані вперед і вниз паралельно один одному, при лабідогнатному кігті розташовані з боків до площини двобічної симетрії тіла та спрямовані назустріч один одному. Лабідогнатні хеліцери характерні тільки для аранеоморфних павуків.

Хеліцери можуть набувати вторинної модифікації. У павуків вони мають кігтеподібний кінцевий членик, на якому відкривається протока отруйної залози. У паразитичних кліщів хеліцери часто перетворені на колючі стилети або несуть ріжучі лопасті і гачки, якими кліщ утримується на тілі хазяїна.

Джерела[ред.ред. код]

  • Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М. С. Гиляров. — М.: Сов. энциклопедия, 1986. — 831 с.
  • Беклемишев В. Н. Основы сравнительной анатомии беспозвоночных. Изд. 3-е. — М.: Наука, 1964. — Т. 1-2.
  • Клюге Н. Ю. Современная систематика насекомых. Принципы систематики живых организмов и общая система насекомых с классификацией первичнобескрылых и древнекрылых. — СПб.: Изд-во «Лань», 2000. — 336 с.
  • Shultz, J. W. (1990): Evolutionary morphology and phylogeny of Arachnida. Cladistics 6: 1-38.
  • Snodgrass, R. E. Morphology of the insect head and its appendages. Smithsonian Miscellaneous Collections. 1928. 81(3): 1-158.
  • Snodgrass, R. E. Evolution of the Annelida, Onychophora, and Arthropoda. Smithsonian Miscellaneous Collections. 1938. 97 (6): 1-159.
  • Snodgrass, R. E. The feeding organs of Arachnida, including mites and ticks. Smithsonian Miscellaneous Collections. 1948. 110: 1-93.
  • Damen, W. G. M., M. Hausdorf, E.-A. Seyfarthdagger, & D. Tautz. A conserved mode of head segmentation in arthropods revealed by the expression pattern of Hox genes in a spider. Proceedings of the National Academy of Sciences. Vol. 95, Issue 18, 10665-10670, September 1, 1998 (Інтернет-версія) (англ.)
  • Scholtz, G. & G. D. Edgecombe. The evolution of the arthropod heads: reconciling morphological, developmental and palaeontological evidence. Development Genes and Evolution. 2006. 216: 395—415.