Ернест Хемінгуей
| Ернест Міллер Хемінгуей | |
| Ernest Miller Hemingway | |
 Ернест Хемінгуей, 1923 р. |
|
| Дата народження: | 21 липня 1899 |
|---|---|
| Місце народження: | Оук-Парк |
| Дата смерті: | 2 липня 1961 |
| Місце смерті: | Кетчем |
| Громадянство: | США |
| Рід діяльності: | Письменник та журналіст |
| Magnum opus: | По кому подзвін |
Ерне́ст Мі́ллер Хемінгуе́й, англ. Ernest Miller Hemingway МФА: [ˈɝnɛst ˈmɪlɚ ˈhɛmɪŋweɪ̯]; 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.
Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь було названо малу планету 3656 Хемінгуей.
Зміст |
[ред.] Біографічні відомості
[ред.] Дитинство
Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, штат Іллінойс, США, передмісті Чикаго. Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, працював лікарем, а його мама, Грейс Голл — музикантом. Ернест був першою дитиною в сім'ї. Його назвали в честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Хемінгуею не подобалося і він „пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Уайльда «Як важливо бути серйозним»“.
Мама Хемінгуея часто виконувала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест дуже не хотів займатися музикою та співами, але його супротив було придушено і він щодня відвідував уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.
Сім'я Хемінгуеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще котедж «Уіндмер» на озері Валлун. Кожне літо Хемінгуей з батьками, братами і сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки в «Уіндмер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі і він міг займатися своїми справами - сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.
[ред.] Літературна діяльність
Літературне покликання Хемінгуея з'явилось ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцеву газету Star.
Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись шофером швидкої допомоги. 8 липня 1918 р. він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто ді П'яве. У воєнному шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка, тим не менше, відмовила йому. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест відновив літературні експерименти, працюючи журналістом в Чикаго. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.
У Парижі, куди його послали від газети Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. Фітцджеральд, Г.Стайн і Езра Паунд, які оцінили праці молодої людини. В Парижі в 20-ті роки Ернест Хемінгуей зустрічався з Джойсом. Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах Свято, яке завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Вже в 1925 р. була опублікована книга Хемінгуея — «У наш час» («англ. In Our Times»). Перший, по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуей у 1926 р. після виходу в світ «І сонце сходить»[1] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але одночасно блискучого роману про «втрачене покоління» французьких і іспанських репатріантів 1920-х рр. Післявоєнні роки Хемінгуей присвятив повністю літературі.
Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибалкою. В 1927 р. вийшов збірник розповідей «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а в 1933 році — «Переможець нічого не отримує» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як унікального автора коротких оповідань. Серед найвідоміших з них є «Вбивці», «Щасливе життя Френсіса Макобера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшості Хемінгуей запам'ятався через роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — історію нещасливого кохання, яке розвивалось на тлі баталій І Світової війни.
Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди була виражена в романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танганьїки зафіксовані в «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описані в романі «Мати чи не мати» («англ. To Have Or Have Not»), 1937. Хемінгуей тяжко переживав Громадянську війну в Іспанії в середині 1930-х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, які боролись з генералом Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших в творчості Хемінгуея. З початком ІІ Світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках, був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому, його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.
Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і в 1953 р. десь у Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу. В тому ж році Е. Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea»), 1952. Цей твір повпливав також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури у 1954 р.
В 1959 році Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. В 1960 році письменник повернувся до США, в Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав тяжкими депресіями і розладами психіки, а також цирозом печінки. В 1960 р. він лежав в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці. Це відбулось 2 липня 1961 р. в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.
[ред.] Видання творів українською мовою
- Твори в чотирьох томах. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1979—1981 рр.
- Перекладачі: Володимир Митрофанов, Петро Соколовський, Мар Пінчевський, Сергій Сингаївський, Оксана Тараненко, Іван Лещенко, Леся Маланчук, Микола Сизоненко, Оксана Дяченко, Кіра Сухенко, Нінель Тарасенко, Юрій Покальчук, Людмила Гончар, Ольга Ночева, Соломія Павличко, Віктор Ружицький.
- Марево. Журнал ВСЕСВІТ №1-2 і №3-4 за 2004 р. Переклав Іван Яндола. У 1999 р. посмертно виданий незакінчений, значною мірою автобіографічий роман англ. True at First Light[2] про сафарі 1953 р. у східній Африці.
[ред.] Вибрані твори
- Індійський Табір ("англ. Indian Camp") (1926)
- (англ. "The Sun Also Rises") (1926)
- Прощавай, зброє! (англ. "A Farewell to Arms") (1929)
- (англ. "The Short Happy Life of Francis Macomber") (1935)
- (англ. "For Whom the Bell Tolls") (1940)
- (англ. "The Old Man and the Sea") (1951)
- (англ. "A Moveable Feast") (1964, posthumous)
- (англ. "True at First Light") (1999)
[ред.] Примітки
- ↑ «Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де воно має заходити», Святе письмо, Проповідник:5,
- ↑ Назва роману надихнута уривком з нього: «In Africa a thing is true at first light and a lie by noon and you have no more respect for it than for the lovely, perfect weed-fringed lake you see across the sun-baked plain. You have walked across that plain in the morning and you know that no such lake is there. But now it is there, absolutely true, beautiful and believable», де дійсно йдеться про марево, але уривок дає підставу і для іншої назви роману українською мовою — «Те що правдиве на світанку».
[ред.] Посилання
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Хемінгуей Ернест |
- Хемінгуей на Кубі
- Эрнест Хемингуэй: победитель не получает ничего
- Біографія Хемінгуея
- Біографія Хемінгуея (рос.)
- Хемингуэй, который всю жизнь хотел быть мужчиной
- В інтернеті з'явиться унікальний архів Хемінгуея
- Творчість Ернеста Хемінгуея в українському літературному процесі XX століття (рецепція і типологія). Автореферат кандидатської дисертації 2005 рік.
|
|||||||||||||||||
