Ернест Хемінгуей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Хемінгуей Ернест)
Перейти до: навігація, пошук
Ернест Міллер Хемінгуей
Ernest Miller Hemingway

Дата народження: 21 липня 1899
Місце народження: Ок-Парк
Дата смерті: 2 липня 1961
Місце смерті: Кетчем
Громадянство: США
Рід діяльності: Письменник та журналіст
Magnum opus: По кому подзвін

Ерне́ст Мі́ллер Хемінгуе́й (також іноді Гемінґвей, англ. Ernest Miller Hemingway; 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття.

Зміст

[ред.] Біографічні відомості

Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, був лікарем, а його мама, Грейс Голл, присвятила життя вихованню дітей. Ернест був першою дитиною в сім'ї. Літературне покликання Хемінгуея з'явилось ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцеву газету Star.

Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись шофером швидкої допомоги. 8 липня 1918 р. він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто ді П'яве. У воєнному шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка, тим не менше, відмовила йому. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест Хемінгуей відновив літературні експерименти, працюючи журналістом в Чикаго. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його послали від газети Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С.Фітцджеральд, Г.Стайн і Езра Паунд, які оцінили праці молодої людини. В Парижі в 20-ті роки Ернест Хемінгуей зустрічався з Джойсом . Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах Свято, яке завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Вже в 1925 р. була опублікована книга Хемінгуея — «У наш час» («англ. In Our Times»). Перший, по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея в 1926 р. після виходу в світ «І сонце сходить»[1] або "Фієста" («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але одночасно блискучого роману про «втрачене покоління» французьких і іспанських репатріантів 1920-х рр. Післявоєнні роки Хемінгуей присвятив повністю літературі.

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибалкою. В 1927 р. вийшов збірник розповідей «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а в 1933 році - «Переможець нічого не отримує» ("англ. Winner Takes Nothing"), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як унікального автора коротких оповідань. Серед найвідоміших з них є «Вбивці», «Щасливе життя Френсіса Макобера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшості Хемінгуей запам'ятався через роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — історю нещасливого кохання, яке розвивалось на тлі баталій І Світової війни.

Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди була виражена в романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танганьїки зафіксовані в «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описані в романі «Мати чи не мати» («англ. To Have Or Have Not»), 1937. Хемінгуей тяжко переживав Громадянську війну в Іспанії в середині 1930-х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, які боролись з генералом Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших в творчості Хемінгуея. З початком ІІ Світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках, був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому, його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і в 1953 р. десь у Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу. В тому ж році Е. Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за невеликий роман «Старий і море» («The Old Man and The Sea»), 1952. Цей твір повпливав також на присудження Хемінгуеєві Нобелівської премії з літератури у 1954 р.

В 1959 році Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. В 1960 році письменник повернутися до США, в Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав тяжкими депресіями і розладами психіки, а також цирозом печінки. В 1960 р. він лежав в клінці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці. Це відбулось 2 липня 1961 р. в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.

[ред.] Видання творів Е. Хемінгуея українською мовою

  • Твори в чотирьох томах. Київ, видавництво художньої літератури «Дніпро», 1979-1981 рр.
Перекладачі: Володимир Митрофанов, Петро Соколовський, Мар Пінчевський, Сергій Сингаївський, Оксана Тараненко, Іван Лещенко, Леся Маланчук, Микола Сизоненко, Оксана Дяченко, Кіра Сухенко, Нінель Тарасенко, Юрій Покальчук, Людмила Гончар, Ольга Ночева, Соломія Павличко, Віктор Ружицький.

[ред.] Примітки

  1. ↑ "Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де воно має заходити", Святе письмо, Проповідник:5,

[ред.] Інтернет-ресурси

Логотип «ВікіЦитати»
ВікіЦитати містять висловлювання, автором яких є:
п • о • р
Лауреати Нобелівської премії з літератури
1901—1925 Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Бйорнсон (1903) • Містраль / Ечеґерай І Ейзаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лагерлеф (1909) • Хейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) •Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Ґ'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартинес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925)
1926—1950

Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Люїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Голсуорсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Силланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жид (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Рассел (1950) •
1951—1975

Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчілль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хименес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975)
1976—2000

Беллоу (1976) • Алейсандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсіа Маркес (1982) • Голдінг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродський (1987) • Магфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Хіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаго (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000)
2001—2025

Найпол (2001) • Кертес (2002) • Кутзее (2003) • Єлінек (2004) • Пінтер (2005) • Памук (2006) • Лессінг (2007) • Ле Клезіо (2008)


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%A5%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B3%D1%83%D0%B5%D0%B9
Особисті інструменти