Хемінгуей Ернест Міллер
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Ернест Міллер Хемінгуей | |
| Ernest Miller Hemingway | |
| Дата народження: | 21 липня 1899 |
|---|---|
| Місце народження: | Ок-Парк |
| Дата смерті: | 2 липня 1961 |
| Місце смерті: | Кетчем |
| Громадянство: | США |
| Рід діяльності: | Письменник та журналіст |
| Magnum opus: | По кому подзвін |
Ернест Міллер Хемінгуей (англ. Ernest Miller Hemingway) (21 липня 1899 — 2 липня 1961) американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.
Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття.
[ред.] Біографічні відомості
Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, був лікарем, а його мама, Грейс Голл, присвятила життя вихованню дітей. Ернест був першою дитиною в сім'ї. Літературне покликання Хемінгуея з'явилось ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцеву газету Star.
Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись шофером швидкої допомоги. 8 липня 1918 р. він був поранений на австро-італійському фронті, під Фоссальто ді П'яве. У воєнному шпиталі Ернест закохався у медсестру Агнес фон Куровські, яка, тим не менше, відмовила йому. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест Хемінгуей відновив літературні експерименти, працюючи журналістом в Чикаго. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.
У Парижі, куди його послали від газети Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С.Фітцджеральд, Г.Стайн і Езра Паунд, які оцінили праці молодої людини. Вже в 1925 р. була опублікована книга Хемінгуея — «У наш час» («англ. In Our Times»). Перший, по-справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея в 1926 р. після виходу в світ «І сонце сходить»[1] або "Фієста" («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але одночасно блискучого роману про «втрачене покоління» французьких і іспанських репатріантів 1920-х рр. Післявоєнні роки Хемінгуей присвятив повністю літературі.
Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибалкою. В 1927 р. вийшов збірник розповідей «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а в 1933 році - «Переможець нічого не отримує» ("англ. Winner Takes Nothing"), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як унікального автора коротких оповідань. Серед найвідоміших з є «Вбивці», «Щасливе життя Френсіса Макобера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшості Хемінгуей запам'ятався через роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — історю нещасливого кохання, яке розвивалось на тлі баталій І Світової війни.
Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди була виражена в романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танганьїки зафіксовані в «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описані в романі «Мати чи не мати» («англ. To Have Or Have Not»), 1937. Хемінгуей тяжко переживав Громадянську війну в Іспанії в середині 1930-х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, які боролись з генералом Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших в творчості Хемінгуея. З початком ІІ Світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках, був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Його записи, тому, мають не лише літературну, але й історичну цінність.
Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і в 1953 р. десь у Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу. В тому ж році Е. Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за невеликий роман «Старий і море» («The Old Man and The Sea»), 1952. Цей твір повпливав також на присудження Хемінгуеєві Нобелівської премії з літератури у 1954 р.
В 1959 році Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. В 1960 році письменник повернутися до США, в Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав тяжкими депресіями і розладами психіки, а також цирозом печінки. В 1960 р. він лежав в клінці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці. Це відбулось 2 липня 1961 р. в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.
[ред.] Примітки
- ↑ "Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де воно має заходити", Святе письмо, Проповідник:5,
[ред.] Інтернет-ресурси
|
|
|
|---|---|
| 1901—1925 | Сюллі-Прюдом (1901) • Моммзен (1902) • Бйорнсон (1903) • Містраль / Ечеґерай І Ейзаґірре (1904) • Сенкевич (1905) • Кардуччі (1906) • Кіплінг (1907) • Ойкен (1908) • Лаґерлеф (1909) • Гейзе (1910) • Метерлінк (1911) • Гауптман (1912) •Тагор (1913) • Роллан (1915) • Гейденстам (1916) • Ґ'єллеруп / Понтоппідан (1917) • Шпіттелер (1919) • Гамсун (1920) • Франс (1921) • Бенавенте-і-Мартинес (1922) • Єйтс (1923) • Реймонт (1924) • Шоу (1925) |
| 1926—1950 |
Деледда (1926) • Бергсон (1927) • Унсет (1928) • Манн (1929) • Люїс (1930) • Карлфельдт (1931) • Ґолсворсі (1932) • Бунін (1933) • Піранделло (1934) • О'Ніл (1936) • Мартен дю Гар (1937) • Бак (1938) • Силланпяя (1939) • Єнсен (1944) • Містраль (1945) • Гессе (1946) • Жид (1947) • Еліот (1948) • Фолкнер (1949) • Рассел (1950) • |
| 1951—1975 |
Лагерквіст (1951) • Моріак (1952) • Черчілль (1953) • Хемінгуей (1954) • Лакснесс (1955) • Хименес (1956) • Камю (1957) • Пастернак (1958) • Квазімодо (1959) • Перс (1960) • Андрич (1961) • Стейнбек (1962) • Сеферіс (1963) • Сартр (1964) • Шолохов (1965) • Агнон / Закс (1966) • Астуріас (1967) • Кавабата (1968) • Беккет (1969) • Солженіцин (1970) • Неруда (1971) • Белль (1972) • Вайт (1973) • Юнсон / Мартінсон (1974) • Монтале (1975) |
| 1976—2000 |
Беллоу (1976) • Алейсандре (1977) • Зінгер (1978) • Елітіс (1979) • Мілош (1980) • Канетті (1981) • Гарсіа Маркес (1982) • Голдинг (1983) • Сейферт (1984) • Сімон (1985) • Шоїнка (1986) • Бродский (1987) • Магфуз (1988) • Села (1989) • Пас (1990) • Гордімер (1991) • Волкотт (1992) • Моррісон (1993) • Ое (1994) • Хіні (1995) • Шимборська (1996) • Фо (1997) • Сарамаго (1998) • Грасс (1999) • Гао (2000) |
| 2001—2025 | |
| Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

