Хентай
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Хента́й (яп. 変態, へんたい 
хентайфайл укр. дивна зовнішність, збочений) - різновид манґи, аніме, а також комп'ютерних ігор та зображень основним елементом яких є порнографічні сцени.
У цьому значенні слово вкрай рідко вживається в самій Японії - зазвичай подібні твори там називають дзюхатікін (яп. 18禁- заборона на продаж особам до 18 років)[1]
Незважаючі на те, що історія японського мистецтва еротичної гравюри та малюнка нараховує багато століть, хентай як окремий різновид аніме та манґи з'явився тільки в першій половині 80-х років XX ст.
Також як і у випадку зі звичайним аніме, більшість аніме в жанрі хентай створені за мотивами манґи (в даному випадку хентайної манґи). Різновид аніме та манґи, який не відноситься до хентаю і приблизно відповідає традиційному поняттю еротика, називається етті.
Аніме або манґа, в яких згвалтування, педофілія або інцест є лише елементами сюжету, до хентаю не відносяться.
Порнографічні сцени, які обігруються в хентаї, подібно до решти порнографії, можуть бути різноманітного змісту та характеру. Окремі більш специфічні для хентаю напрямки включають в себе гомосексуальні відносини (яой, юрі), ранні сексуальні відносини (сьотакон, лолікон), садиські та БДСМ-практики (ґуро, тентаклі, сібарі).
Незважаючи на порнографічну спрямованість, класифікувати хентай виключно за змістом еротичних сцен помилково, оскільки в ньому часто виділяються сюжетні жанри - комедія, містика, фантастика, фентезі, романтика і т. д.
Через закони Японії творці хентаю, як і будь-яких інших продуктів які містять порнографічні елементи, змушені піддавати їх частковій цензурі, зокрема, ретушувати статеві органи. Іноземні релізи аніме, як правило, не мають цензури, внаслідок чого користуються більшою популярністю ніж оригінальні продукти.
Зміст |
[ред.] Етимологія
Вперше термін «хентай» був використаний в період Мейдзі, коли цим словом позначали такі паранормальні явища, як телепатія та гіпноз[2]. Цей термін використовувався тільки серед медичних спеціалістів та не мав сексуального підтексту. З 1917 року це слово почали широко використовувати в японських медичних журналах, таких як Хентай сінрі (укр. Ненормальна фізіологія).
Паралельно з фізіологією слово хентай увійшло і до сексології під виглядом терміну хентай сеійоку (укр. ненормальні сексуальні бажання). Це словосполучення почало широко вживатися після 1894 року, коли воно з'явилося в японському перекладі праці німецького сексолога Ріхарда Крафт-Ебінга Фізіологія збоченних сексуальних бажать (Хентай сеійоку сінріґаку)[3].
Подальшій популярізації хентай сеійоку сприяло використання цього терміну в працях японського лікаря та письменника Морі Оґаі, а також в таких популярних працях з сексології періоду Тайсьо, як Хентай сеійоку Савади Дзундзіри та роботах Хабуто Еідзі[4].
В 1920-х роках, з ростом інтересу японського суспільства до теми нетрадиційних сексуальних практик, словосполучення хентай сеійоку почало вживатися набагато ширше ніж тільки в спеціалізованій медичній літературі.
Після Другої світової війни термін хентай відоізмінився. Його стали використовувати як окреме слово та записувати не кандзі, а латинськими літерами чи катаканою.
З початку 1950-х років слово хентай поступово витісняється абревіатурою H або етті, яке стало позначати звичайний секс, у той же час, як за терміном хентай залишилося лише позначення збоченних бажань.
Зараз слово хентай вкрай рідко вживається в самій Японії - зазвичай подібні твори там називають дзюхатікін (яп. 18禁- заборона на продаж особам до 18 років)[1].
[ред.] Історія
[ред.] Передісторія
Історія японського мистецтва еротичної гравюри та малюнка нараховує багато століть. Вже перші настінні малюнки середини I тис. н. е., містили в собі виразні сексуальні мотиви. Деякі з цих малюнків малювалися для домашнього вжитку, інші переслідували релігійні цілі. Адже відомо, що в Японії поширені так звані фалічні культи, які використовують в обрядах зображення фалосів - чоловічих статевих органів. Сільськогосподарські свята, пов'язані з цією символікою, проводяться спрадавна, і не зникли до нашого дня.
Одним з попередників сучасної хентайної манґи вважаються відверті еротичні гравюри на дереві сюнґа - «весняні картинки», які широко відомі по всьому світу. Сюнґа та аналогічні книги та гравюри активно створювалися в Японії за часів сьоґунів Токуґава (1603-1867), оскільки пригодницька та еротична творчість тоді повністю замінила заборонену політичну.
Зараз публікація цих витворів мистецтва в Японії заборонена цензурним законодавством. Ці закони було прийняті в 1890 році в результаті реформ, які послідували за Реставрацією Мейдзі, коли Японія почала перебудову на західний зразок. Засновано нове законодавство було на кримінальних кодексах Пруссії та Великобританії, у той час надзвичайно пуританських.
Хоча багато що з японських законів було переписане американцями після капітуляції Японії в Другій Світовій війні, але 125-а стаття Кримінального Кодексу залишилася. Не дивлячись на значні зміни в суспільній свідомості, відмінити або змінити її японці поки не можуть, хоча окремі спроби порушувати застарілий закон і робляться.
[ред.] Виникнення хентаю
В 1920-х роках японська сексологія переживала свій розквіт. Крім робіт японських вчених з'явилось багато перекладів таких відомих західних науковців, як Зигмунд Фрейд. В японському суспільстві зріз інтерес до нетрадиційних сексуальних практик. Саме в цей час з'явився термін ероґуро, тобто еротична гротескна нісенітниця. Кінець 20-х років за висловом Мацудзави Ґоіті став справжнім хентайним бумом[4]. У відповідь на зростаючий інтерес суспільства до цієї теми в японській літературі з'являється велика кількість еротичних та порнографічних творів.
Але з початку 1930-х років, зі зростанням цензури, порнографічна література занепадає та уходить у підпілля. Тільки у післявоєнний час відбувається її відродження.
В кінці 1960-х років після сексуальної революції в Японії починається другий бум хентайної літератури.
З літератури хентай проник у відео анімацію. В 1984 році з'явилися перші два еротичних OAV-серіала - Лоліта (1984) та Вершки першої ночі (Cream Lemon, 1984-1986).
Останній серіал став особливо популярний, оскільки поєднував секс та еротику з пародіями на популярні манґа- та аніме-серіали. Більша частина його серій не були об'єднані персонажами та сюжетами і представляли собою окремі новели різних жанрів з однією загальною умовою - мінімум один статевий акт. Крім різноманітності сюжетних мотивів, у серіалі була представлена велика частина відомих статевих збочень, в основному з ухилом в лесбійських та садомазохістичний секс.
Вершки першої ночі так добре продавалися, що, крім серіалу-продовження, був випущений ще цілий ряд побічних OAV, включаючи «полегшену» версію для юної аудиторії.
Слово «лимон» стало загальним позначенням для аматорських пародій, де задіюється сексуальна тематика.
Наступною значною подією в світі порнографічного аніме став OAV-серіал Хлопець-бродяга - Легенда про Надлюдину (Urotsukidoji Choujin densetsu, 1987-1989) режисера Хідекі Такаямі за мотивами манґи Тосіо Маеди.
В цьому серіалі заплутаний та містичний сюжет поєднувався з сценами оргій людей та демонів. Саме цей OAV-серіал сформував естетику містичного хентаю (еротики та порнографії) як самостійного жанру (а не пародії на вже існуючі жанри) і в черговий раз відкрив полеміку про те, чи може відверте зображення статевого акту мати художню цінність.
У наступні роки, втім, експерименти такого роду більше не повторювалися. Хентай зайняв чітко окреслену культурну нішу, його сюжети суттєво спростилися, хоча і не редукувалися, як це сталося після приходу відео у світ акторської порнографії. Містика стала лише приводом для введення в твір анатомічно неправдоподобніх величезних статевих органів - так званих тентаклів (щупальців). Виникло навіть поняття «порно зі щупальцями», оскільки аналогічні «пристрої» намагалися використовувати і в японській порнографії з живими акторами.
Коли на початку 1990-х років відбулося світове відкриття японської відео-анімації, хентай відразу став широковідомим та популярний, оскільки подібного по відвертості та якості графіки в США та Європі не було.
Відіграв тут свою роль і маркетинговий фактор - ліцензії на порно-аніме можна було дешево купити, а потім - легко продати, рекламуючи небачене раніше, але цілком зрозуміле видовище, не перевантажене незрозумілими елементами японської культури.
Поширення Інтернету розвило цю ситуацію, оскільки хентайні картинки та відеофрагменти зайняли важливе місце у різноманітних еротичних галереях, створюючи у відвідувачів відчуття, що вся японська анімація - це мальована порнографія.
Отголоски цього культурного шоку помітні і зараз.
[ред.] Різновиди хентаю
[ред.] За змістом
Порнографічні сцени, що обіграються в хентаї, можуть бути різного змісту і характеру. Варіації напрямів досить обширні від стандартного сексу та фансервісу до різного роду збочень (яой, юрі, сьотакон, лолікон та ін.).
[ред.] Гомосексуальні відносини
[ред.] Яой
Яой (яп. ヤオイ) — жанр манґи та аніме, який зображає гомосексуальні стосунки між персонажами чоловічої статі.
Само слово «yaoi» є акронімом від яп. 「ヤマなし、オチなし、意味なし」 (Yama nashi, ochi nashi, imi nashi), тобто - «Немає кульмінації, немає кінцівки, немає сенсу». Цей термін був створений в кінці 1970-их років манґаками Саката Яасуко та Хацу Акіко[5] та став популяним з 1980-их років[6]. Це слово, особливо серед фудзьосі (жінок-фанатів яою), також часто розшифровується як Yamete, oshiri ga itai (яп. やめて お尻が 痛い, укр. Припини, мій зад болить!)[7][8][9].
В Японії для позначення цього типу продукції часто використовується термін любов хлопців (яп. ボーイズラブ боідзу рабу).
Яой - суто японське явище, яке не має світових аналогів. Виникнення цього жанру сьодзьо-манґи пов'язано з тим, що традиційна японська культура вважала абсолютно неприпустимим для дівчини бути ініціатором романтичних відносин. Молода японка могла лише приймати чи не приймати чоловічі залицяння. Це істотно обмежувало художні можливості сьодзьо-манґи, для якої активна жіноча поведінка було особливо цікава.
Тому дві молоді манґаки, Мото Хаґіо та Кейко Такемія в манзі Серце Томаса (1974) вигадали незвичайний вихід зі становища - зобразити як ініціатора романтичних відносин хлопця - пасивного гомосексуаліста, надавши йому жіночу зовнішність та характер[10]. Адже чоловічий гомосексуализм ніколи не вважався в Японії особливо злочинним, а деякими класиками самурайської літератури (в тому числі і автором знаменитого трактату Приховане в листі Цунетомо Ямамото) навіть наголошувався обов'язковим елементом життя справжнього воїна.
В аніме яой, як окремий різновид хентаю, з'явився в 1987 році, коли вийшла OAV Пісня вітру та дерев (Kaze to ki no uta) за мотивами класичної манґи Кейко Такемії. На відміну від самої манґи, аніме культурною подією не стало, оскільки було лише ілюстрацією манґи, призначеної виключно для її прихильників.
Яой принципово відрізняється від створеної на Заході жіночої художньої літератури про чоловічий гомосексуалізм. Якщо такі письменниці як Мергеріт Юрсенар або Карсон МакКаллерс зашифровувати в описах чоловіків-гомосексуалів свій бісексуалізм або лесбіянство, то творці яоя «вписували» до нього нові соціальні відносини, які виникли в повоєнному японському суспільстві і не мають жодного відношення до «нестандартної» орієнтації. Тому абсолютно невірно називати яой гей-манґою[11][12]. Навпаки, деякі японські гей-організації послідовно виступають проти нього як «спотворення реальних образів та поведінки японських гомосексуалів»[13]. Яой призначений виключно для жіночої аудиторії, як правило гетеросексуальної[14].
[ред.] Юрі
Менш розвинутий напрямок любительскої сьодзьо-манґи, пов'язаний із зображенням лесбійських відносин, отримав назву юрі (яп. 百合 лілія)[15]. Також використовується термін сьодзьо-аі (яп. 少女 дівчина + яп. 愛 любов)[16] чи просто дівоча любов (яп. ガールズラブ ґарудзу рабу)[17]
Юрі бере свій початок в японській лесбійській літературі початку XX ст.[18][19], зокрема в роботах японської письменниці Йосії Нобуко[20].
Вперше тема жіночого гомосексуалізму з'явилася в манзі Ямаґісі Руоко Наша біла кімната (1971), хоча популярність до жанру прийшла тільки після манґи Ікеди Рійоко Моєму дорогому брату (Onii-sama e...), яка вийшла в 1973 році[21]. Характерно, що дія серіалу відбувалася в стінах закритої приватної школи. У таких же установах жили і герої перших яой-проектів, тільки їх школи були чоловічими. Манґа Ікеди була перетворена на телесеріал тільки в 1991 році, коли в Японії з'явилися кабельні телеканали.
Якщо чоловічий гомосексуалізм в його яойній версії став вельми популярною темою манґи та аніме, то жіночий гомосексуалізм до цих пір залишається малорозвинутим.
Як і у випадку з яоєм, хоча перші зразки жанру з'явилися в комерційній манзі, назву напряму дали додзінсі-проекти. Після виходу в середині 1980-х книжного і ТБ-серіалу Брудна парочка ринок любительської манґи заполонили твори про любов головних героїнь серіалу - Кей та Юрі. Дійсно, хоча в оригіналі обидві були строго гетеросексуальні, їх тотальна невдача з чоловіками та нежіночні характери давали масу приводів для спекуляцій. Оскільки це була перша «епідемія» лесбійської додзінсі, намальованих дівчатами для дівчат, той напрям в цілому отримав назву «юрі» - на честь однієї з головної героїнь серіалу[22].
На відміну від чітко зорієнтованого на жінок яою, юрі як жанр є більш універсальним. Трапляються твори орієнтовані як на чоловіків та і на жінок. Жіноче юрі романтичніше та зосереджується перш за все на стосунках героїв. Головні персонажі різного зросту та помітно різної зовнішності, більша увага приділяється обличчю, перш за все очам, ніж фігурі. Чоловіче юрі перш за все показує статеві стосунки жінок, героїні як правило приблизно однакового зросту, та мають підкреслено жіночні форми - великі груди та широкі стегна.
[ред.] Ранні сексуальні відносини
[ред.] Сьотакон
Сьотакон (яп. ショタコン) чи сьота (яп. ショタ) - скорочення від Комплекс Сьотаро (яп. 正太郎コンプレックス) - жанр хентаю, який зображає романтичні та сексуальні відносини за участю хлопчиків.
Найчастішими темами сьотакону є гомосексуальні відносини між хлопчиками та між хлопчиком і чоловіком. Іноді (відносно рідко) зустрічаються роботи, які зображають гетеросексуальні відносини між хлопчиком та дорослою жінкою.
Вельми часто тематикою сьотаконних робіт є хлопчики, які одягаються та поводяться як дівчата.
На відміну від яою та сьонен-аі, цільовою аудиторією сьотакону є чоловіки, в основному так звані бойлавери (англ. boy хлопчик, хлопець англ. love любити)[23], а не дівчата та жінки, тому сьотакон менш орієнтований на драматичні моменти, а більше направлений на фізіологічні, хоча грані між сьотаконом і яоєм дуже розмиті (часто трапляються роботи в жанрі сьотакон, витримані в традиційній яойній стилістиці).
Назва жанру походить від імені головного героя Сьотаро манґи Йокоями Міцутеру Залізна людина #28 (1956-1966)[24], а сам жанр став популярним з початку 1980-их років.
[ред.] Лолікон
Лолікон (яп. ロリコン рорікон) - японська назва комплексу Лоліти[25][26].
Слово ロリコン в японській мові означає педофілію[27][28], однак в інших мовах використовується як назва жанру аніме та манґи, які містять еротичні або романтичні сцени за участю маленьких або явно неповнолітніх дівчат.
В Японії для позначення аніме та манґи цього жанру використовується просто слово «Лоліта», наприклад, «Лоліта-аніме», або «Лоліта-додзінсі». У слова «Лолікон» є також скорочена форма: «Лолі» (яп. ロリ), широко розповсюджена як в Японії так і за її межами.
Термін комплекс Лоліти вперше з'явився в Японії на початку 1970-их разом з перекладом на японську книги Русселла Треінера Комплекс Лоліти. В манзі цей термін був вперше використаний у творі Вади Сіндзі Битви на капустяному полі (1974)[29]. Але по справжньому популярним цей жанр став на початку 1980-их після робіт Адзуми Хідео. Його твори, зокрема Машина, що прийшла з моря (1982), здобули шалену популярність, особливо черед школярів.
Лолікон у чистому вигляді є різновидом хентаю, але часто це поняття вживається і по відношенню до інших аніме, особливо жанру етті, де еротична привабливість дівчат для глядача досягається за допомогою показу романтичних відносин та фансервісних сцен.
Вперше лолікон, як жанр анімації, з'явився в серії анімаційних фільмів під загальною назвою Лоліта аніме, яка була випущена в 1984-1985 роках студією Wonder Kids.
Майже одночасно зі студією Wonder Kids студія Nikkatsu Video випустила серію з трьох аніме, яка також мала назву Лоліта аніме і представляла собою екранізацію творів манґаки Утіями Акі.
Перше аніме з цієї серії Обуоко Акі-тян (яп. おビョーキ亜紀ちゃん) представляє собою сюрреалістичну історію, яка відбуваються всередині свідомості педофіла, і є першим хентайним аніме з тентаклями.
[ред.] Садиські та БДСМ-практики
[ред.] Ґуро
Ґуро або Ероґуро (яп. エログロ) - різновид хентаю, який характеризується наявністю еротичних сцен з розчленованими або випатраними тілами, канібалізмом, відрізанням кінцівок, збоченими вбивствами, некрофілією та ін.[30]
Термін ґуро - скорочення від англ. erotic grotesque nonsense (укр. еротична гротескова нісенітниця).
Історія ґуро не менш старовинна ніж історія хентаю. Традиційна японська мальована еротика часто має в собі елементи ґуро, так наприклад роботи Цукіоки Йосітосі, який творив в середині 1890-х років, містять у собі різні елементи насильства, а малюнки Ютаґави Кунійосі поєднують сцени насильства, згвалтувань та ін.
Термін ґуро вперше з`явився в японській літературі початку ХХ ст.[31][32]. Друге дихання жанр здобув після Другої Світової війни.
Зараз ґуро елемент багатьох японських фільмів жаху.
[ред.] Тентаклі
Тентаклі або сокусу ґоукан (яп. 触手強姦) - концепт винайдений в хентаї, коли різноманітні створіння зі щупальцями (це можуть бути як восьминоги чи кальмари так і фантастичні тварини) гвалтують жінок, інших тварин, футанарі чи, що рідко трапляється, чоловіків.
[ред.] Сібарі
Сібарі (яп. 縛る сібару - зв'язувати, прив'язувати; арештовувати) - японський стиль естетичного бондажу. На практиці в основному використовуються мотузки. Особливостями є підвищена складність та естетичність обвязок.
Сібарі як техніка зв'язування походить від техніки бойового зв'язування ходзодзуцу, яке виникло в Японії в XV-XVI століттях. Проте в якості естетико-еротичної практики сібарі сформувалася тільки в середині XX століття.
До цього часу відноситься поява в післявоєнній Японії шоу в стилі театру Кабукі, яке спеціалізувалося на естетичному зв'язуванні. Для постановок «театру сібарі» були характерні найвища складність обвязок, яка поєднується з успадкованим від Кабукі театральним дійством.
В наші дні сібарі застосовується в эротико-естетичному мистецтві та як складова частина БДСМ.
В аніме та манзі важко визначити конкретний жанр, де використовується сібарі. Прояви цього стилю можна знайти в багатьох хентайних творах, особливо в садиських та БДСМ.
[ред.] Інші критерії
Класифікувати хентай тільки за змістом еротичних сцен було б помилково, оскільки так само, як і в будь-якому іншому аніме, в хентаї можна виділити комедії, містику, фантастику, фентезі, романтику і таке інше.
Також хентай за віком цільової аудиторії можна розділити на дві основні групи - хентай для підлітків та хентай для дорослих. Звичайно, багато дорослих продовжують читати підліткову манґу і у вельми солідному віці.
Підліткова хентайна манґа орієнтована на школярів старших класів і студентів. Її герої - теж школярі та студенти, які переживають вік першого кохання та труднощі перехідного періоду, що роблять перші кроки на дорослому світі. Секс в підлітковій манзі грає хоча і значну, але підлеглу роль, а в основі сюжету лежать важливіші та складніші теми, ніж просто відвертий показ сексуальних актів.
Хентайна манґа для дорослих набагато простіша та утилітарніша. Вона не несе ніяких ідей і не обговорює жодних проблем, її мета - доставити читачеві сексуальну насолоду. Сюжети в манзі для дорослих надзвичайно примітивні та схематичні, самі комікси повністю орієнтовані на показ сексуальних сцен, часто вельми збочених. Стиль графіки сильно відрізняється від підліткової манґи, він тяжіє до фотореалістичності, жінки часто зображаються потворними.
[ред.] Хентай-додзінсі
Значний сегмент ринку любительських коміксів займає хентай-додзінсі, часто виключно відверта і "збочена". За відсутністю кращих ідей, художники-початківці люблять привертати увагу до своєї продукції, зображаючи непристойні сцени за участю персонажів відомих творів. Такі переробки суперечать японському законодавству про авторські права, але компанії-правовласники рідко подають на порушників до суду. Виняток становлять випадки "особливого цинізму" (типовий приклад - хентай про "любов" Сатосі, головного героя ТБ-серіалу "Покемон", і його покемона Пікачу).
[ред.] Примітки
- ↑ а б Roland Kelts Japanamerica: How Japanese Pop Culture Has Invaded the U.S. ст. 127
- ↑ Saitō Hikaru ‘Hentai—H’. ст. 46
- ↑ Yokota-Murakami, Takayuki Don Juan East/West: On the Problematics of Comparative Literature
- ↑ а б Matsuzawa Goichi Meiji, Taishō, Shōwa, kindai fūzoku shuppan no rekishi ст. 54-55
- ↑ Robot Ghosts and Wired Dreams ст. 223
- ↑ McHarry, Mark Yaoi: Redrawing Male Love. The Guide.
- ↑ Fujimoto, Yukari (1991) "Shōjo manga ni okeru 'shōnen ai' no imi" ("The Meaning of 'Boys' Love' in Shōjo Manga"). // "Women and Expression". Tokyo: Gakuyō Shobō, ISBN 4313840427. http://matt-thorn.com/shoujo_manga/fujimoto.php (на японській). "やめ て、お尻が、いたいから" - "Stop, because my butt hurts"
- ↑ Lunsing, Wim. Yaoi Ronsō: Discussing Depictions of Male Homosexuality in Japanese Girls' Comics, Gay Comics and Gay Pornography Intersections: Gender, History and Culture in the Asian Context
- ↑ YAOI - for school
- ↑ Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию ст. 121
- ↑ Noh, Sueen (2002). Reading YAOI Comics: An Analysis of Korean Girls’ Fandom (PDF).
- ↑ Wilson, Brent; Toku, Masami. "Boys' Love," Yaoi, and Art Education: Issues of Power and Pedagogy 2003
- ↑ Definitions From Japan: BL, Yaoi, June. aestheticism.com.
- ↑ Харламов, Сергей. Краткий анимешно-русский разговорник anime*magazine Сакура-пресс. 2004 № 5 ст. 37
- ↑ Charlton, Sabdha. Yuri Fandom on the Internet. Yuricon.
- ↑ Friedman, Erica. What is Yuri?. What are Yuri and Shoujoai, anyway?. Yuricon and ALC Publishing.
- ↑ Morishima Akiko (2008) YurixYuri Kenbunroku. Comic Yuri Hime № 11
- ↑ Fujimoto, Yukari. Watashi no Ibasho wa Doko ni Aruno? (Where do I belong?) (1998) (Japanese), Gakuyo Shobo. ISBN 4313870113.
- ↑ Interview: Erica Friedman (page 2). Manga. About.com. Процитовано 2008-03-06.
- ↑ Hiromi Tsuchiya Yoshiya Nobuko’s Yaneura no nishojo (Two Virgins in the Attic): Female-Female Desire and Feminism // Homosexual/Homosocial Subtexts in Early 20th-Century Japanese Culture. Abstracts of the 2000 AAS Annual Meeting
- ↑ Shōjo Yuri Manga Guide Version 1.6. Yuricon.
- ↑ Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию ст. 122
- ↑ Does comic relief hurt kids? Tony McNicol The Japan Times
- ↑ Saitō Tamaki (2007) "Otaku Sexuality" in Christopher Bolton, Istvan Csicsery-Ronay Jr., and Takayuki Tatsumi ed., page 236 Robot Ghosts and Wired Dreams University of Minnesota Press ISBN 978-0-8166-4974-7
- ↑ Mead Rebecca Shopping rebellion; what the kids want (Letter from Tokyo). The New Yorker
- ↑ ロリコン. Sanseido.
- ↑ ロリコン. SPACE ALC.
- ↑ On the drawing board. (Lehmann Maupin gallery) Rosemary Feitelberg. Women's Wear Daily
- ↑ Вада Сіндзі, "Kyabetsu-batake de tsumazuite" Bessatsu Margaret 1974, ст. 121
- ↑ Reichert Jim Deviance and Social Darwinism in Edogawa Ranpo's Erotic-Grotesque Thriller Koto no Ōni \\ Journal of Japanese Studies том 27 № 1 ст. 113–114. 2001 10.2307/3591938}}
- ↑ Silverberg, Miriam Rom. "By Way of a Preface: Defining Erotic Grotesque Nonsense". Erotic Grotesque Nonsense: The Mass Culture of Japanese Modern Times
- ↑ Ian Buruma Inventing Japan ст. 67–68 2003 The Modern Library ISBN 0-679-64085-1
[ред.] Література
- Иванов Б. А. Введение в японскую анимацию.. — 2-е изд.. — М.: Фонд развития кинематографии; РОФ «Эйзенштейновский центр исследований кинокультуры», 2002. — 336 с. — ISBN 5-901631-01-3
- Aoyama, Tomoko Male homosexuality as treated by Japanese women writers // The Japanese Trajectory: Modernization and Beyond. — Cambridge University Press, 1988. — ISBN 0-521-34515-4
- Matsui, Midori. Little girls were little boys: Displaced Femininity in the representation of homosexuality in Japanese girls' comics // Feminism and The Politics of Difference. — Fernwood Publishing, 1993.
- McHarry, Mark Identity Unmoored: Yaoi in the West. — Palgrave Macmillan, 2007. — ISBN 140397490X
- Anne Allison Permitted and Prohibited Desires: Mothers, Comics and Censorship in Japan. — University of California Press, 2000. — 225 с. — ISBN 0-520-21990-2
- Yokota-Murakami, Takayuki Don Juan East/West: On the Problematics of Comparative Literature. — Penn State University Press, 2001. — ISBN 1528-4212
- Saitō Hikaru ‘Hentai—H’. In Kansai seiyoku kenkyūkai (eds) Sei no yōgoshū,. — Kōdansha gendaishinsho.
- Matsuzawa Goichi Meiji, Taishō, Shōwa, kindai fūzoku shuppan no rekishi. — Токіо: Wani no ana, 1997.
- Roland Kelts Japanamerica: How Japanese Pop Culture Has Invaded the U.S.. — Palgrave Macmillan, 2007. — 242 с. — ISBN 9781403984760
[ред.] Посилання
- Хентай: Минуле та сьогодення(англ.)
- Коротка історія хентаю Марк МакЛелланд(англ.)
|
|
||
|---|---|---|
| Напрями | Дзьосей · Сейнен · Сьонен · Сьодзьо · Кодомо |  |
| Специфічні | Меха · Гарем · Сентай (Меха-сентай) | |
| Еротичні | Хентай · Етті · Лолікон · Юрі · Яой (Сьотакон) · Гуро | |
| Інші | Махо-сьонен · Махо-сьодзьо · Спокон · Сьодзьо-аі · Сьонен-аі | |
