Хеттська міфологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Небесні божества вбивають драконa Іллуянку, вапнякова плита з Левових воріт Малітії (Малатья), 850-800 роки до н. е.

Хе́ттська міфо́логіярелігійні вірування і ритуали, що практикувалися в хеттів.

Хеттська міфологія розвивалася під впиливом давніх міфологічних уявлень племені хаттіїв (протохеттів), чия мова була близька до абхазо-адигських мов. Царя хеттів отожнювали з богом, і він мав необмежену владу головного жерця.

Боги[ред.ред. код]

Статуетка хеттського божества з дитиною, XVXIII століття до н. е., Анатолія
Статуетка хеттського божества, XIII століття до н. е.

Хеттський пантеон богів був політеїстичним. Хетти поклонялися ассирійським, вавилонським, шумерським і навіть індійським богам. Головними богами були бог сонця Естан, богиня сонця Вурунсему, бог ковальства Хасамілі, бог престолу Хальмсуїт, бог родючості Теленіку, богиня війни Інара. Особливими почестями наділялися бог грози Тешуб і його дружина Хепа, від імені якої пішло ім'я першої біблійної жінки Єви.

З об'єднанням країни в середині XVII століття до н. е. культ бога Тешуба став загальнодержавним. Його символами була двосічна сокира і двоголовий орел. Існував у хетів і культ Великої матері — богині родючості Кібели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Аттіса.

Релігійне життя[ред.ред. код]

З утворенням економічно і політично самостійних областей в їх адміністративних центрах зводили храми на честь божеств, яких вважали покровителями і володарями цих земель. Господарська система уподібнювалася до храмового господарства. Храму належали раби, худоба, знаряддя праці.

Хетти приділяли особливу увагу поховальному культу своїх царів, спеціально споруджували храми — «кам'яні будинки», які згодом ставали культовими центрами. В їх релігії чітко окреслилося спільне для всіх релігій поєднання місцевих племінних культів у єдиний державний культ Тешуба. Держава сприяла зміцненню офіційної релігії, інші культи пепреслідувала. Так, друга таблиця хеттських законів містить положення:

« Якщо вільний вб'є змію і мовить ім'я іншого (бога), то він мусить дати 1 міну срібла, якщо це раб — то він повинен вмерти.  »

Поширеним також було використання одного міфологічного сюжету стосовно різних богів. Наприклад, міф про божество, яке зникає, забираючи з собою родючість, а згодом, після довгих роздумів, повертається, відновлюючи родючість, пов'язують з богами сонця, грози та іншими.

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Луна, упавшая с неба, М., 1977;
  2. (рос.) Довгяло Г. И. Становление идеологии раннеклассового общества (на материале хеттских клинописных текстов), Минск, 1980;
  3. (рос.) Гютербок Г. Г. Хеттская мифология // Мифологии древнего мира. Пер. с англ. М., 1977.
  4. (італ.) Archi A. Trono regale e trono divinizzato nell’Anatolia ittita. — «Studi micenei ed egeo-anatolci», fasc. 1, Roma, 1966;
  5. (нім.) Bossert H. T. Die Schicksalsgöttinnen der Hethiter, «Die Welt des Orients», 1957, Bd 2, № 4;
  6. (нім.) Brandenstein C. G. von Hethitische Götter nach Bildbeschreibungen in Keilschrifttexten, Lpz., 1943 («Mitteilungen der Vorderasiatisch-Aegyp-tischen Gesellschaft», Bd 46, № 2);
  7. (нім.) Carruba O. Das Beschwörungsritual für die Göttin Wisurijan-za, Wiesbaden, 1966 (Studien zu den Boğazköy-Texten, Bd 2);
  8. (фр.) Danmanville J. Iconographie d’Ištar-Šauśga en Anatolie ancienne, «Revue d'assyriologie et d'archeologie orientale», 1962, t. 56, № 1—3, 4;
  9. (фр.) Dussuaud R., Les religions des hittites et des hourrites, des phéniciens et des syriens, в кн.: «Mana, t. 2 — Les anciennes religions orientales», P., 1945;
  10. (нім.) Friedrich J., Ein hethitisches Gebet an die Sonnengöttin der Erde, «Rivista degli studi orientali», t. 32, 1957;
  11. (фр.) Furlani G., La religione degli Hittiti, Bologna, 1936;
  12. (нім.) Goetze A., Kleinasien, 2 Aufl., Münch., 1957;
  13. (англ.) Gurney O. R., Some aspects of Hittite religion, N. Y., 1977;
  14. (англ.) Hoffner Н. A., The Hittites and Hurrians, в кн.: Peoples of Old Testament times, Oxf., 1973;
  15. (нім.) Kümmel H. M., Ersatzrituale für den hethitischen König, Wiesbaden, 1967 (Studien zu den Boğazköy-*Texten, Bd 3);
  16. (фр.) Laroche E. Le dieu anatolien Sarruma, «Syria», 1963, t. 40;
  17. (фр.) Laroche E. Textes mythologiques hittites en transcription, «Revue hittite et asianique», 1965, v. 23, fasc. 77, 1968, v. 26, fasc. 82;
  18. (фр.) Laroche E. Les dieux de Yazilikaya, там же, 1969, v. 27;
  19. (фр.) Laroche E. Un syncrétismes dans les religions grecque et romaine, P., 1973;
  20. (англ.) Macqueen J. G., Hattian Mythology and Hittite monarchy, «Anatolian Studies», 1959, v. 9;
  21. (нім.) Otten H. Die Gottheit Lelvani der Bogazkoy-Texte, «Journal of Cuneiform-Studies», 1950, v. 4;
  22. (нім.) Otten H. Das Hethiterreich, в кн.: Kulturgeschichte des Alten Orient, Stuttg., 1961;
  23. (нім.) Otten H. Eine althethitische Erzählung urn die Stadt Zalpa, Wiesbaden, 1973 (Studien zu den Boğazköy-Texte, 17);
  24. (нім.) Schuler E., Kleinasien. Die Mythologie der Hethiter und Hurriter, в кн.: Wörterbuch der Mythologie, *Stuttg., 1965, Bd 1—2;
  25. (фр.) Vieyra M., Ciel et enfers hittites, «Revue d'assyriologie et d'archeologie orientale», 1965, t. 59, № 3.

Посилання[ред.ред. код]