Хлорела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хлорела
LM image (10000x)
LM image (10000x)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Зелені водорості (Chlorophyta)
Клас: Trebouxiophyceae
Порядок: Chlorellales
Родина: Chlorellaceae
Рід: Хлорела (Chlorella)
Beijerinck 1890
Види
Близько 100 видів, у тому числі:

Хлорела (від грец. χλωρός, "зелений" і лат. ella - "маленький") — рід мікроскопічних одноклітинних зелених водоростей, має вигляд мікроскопічної нерухомої (без джгутиків) кульки від 2 до 10 мкм у діаметрі. Зовні клітини вкриті твердою двоконтурною оболонкою целюлозної природи. Оболонка багатьох видів містить шар спорополеніну, що надає їй хімічної стійкості та міцності. У цитоплазмі міститься один пристінний чашоподібний хлоропласт з одним піреноїдом у потовщеній його частині. Піреноїд зазвичай оточений крохмальною обгорткою. Ядро одне, однак у живій клітині без спеціальної обробки його не видно. Запасні речовини -- крохмаль та безбарвна олія. Колоній та агрегатів не утворює. Вперше описана М. Беєринком 1890 року із ставку в Дельфті, що у Голландії. Типом роду є вид Chlorella vulgaris Beijer.

Розмноження[ред.ред. код]

Розмножується нестатевим шляхом, утворюючи автоспори. Статевий процес -- автогамія. При цьому в материнській клітині 2-8 автоспор, які через розрив оболонки спорангію виходять у воду й набувають вигляду дорослої особини. Для деяких видів роду описані спочиваючі клітини -- акінети.

Поширення в природі[ред.ред. код]

Хлорела невибаглива до умов існування і завдяки простому життєвому циклу здатна до інтенсивного розмноження, тому є космополітом: у прісних водоймах, морях, грунті та аерофітоні. Може бути симбіонтом найпростіших та фікобіонтом лишайників. У зоологічній літературі зустрічається під назвою зоохлорела.

Варто піти дощу або піднятися туману, як на чорній корі дерев з'являється зелений наліт. Такий же наліт можна побачити і на вологому грунті. Зелений наліт на корі дерев теж складається з таких же кульок - хлорели. У воді, освітленій сонцем, вона швидко розмножується. Вміст клітинки хлорели ділиться на 4, 8, 16 частин, утворюються маленькі кульки - «спори». Вони розривають оболонку материнської клітини і плавають у воді, починаючи самостійне життя. Харчуються ці зелені кульки розчинними у воді солями і вуглекислим газом і ростуть, утворюючи в своєму тільце жири, білки і цукор і виділяючи на світлі кисень.[1]

Хлорела використовує 25 - 30% сонячної енергії, у той час як квіткові рослини - тільки 7-13%[1].

Застосування людиною[ред.ред. код]

Клітина хлорели — зручний об'єкт для різних досліджень. Хлорела — основний об'єкт масового культивування водоростей для практичного використання в різних напрямах, вона є першою водорістю, що започаткувала фікотехнологію. Значну роль у формуванні підвищеного інтересу до неї відіграв її хімічний склад. У перерахунку на суху речовину хлорела містить повноцінних білків 40 % і більше, ліпідів — до 20 %, вуглеводів — до 35 %, зольних речовин — до 10 %. Є вітаміни групи В, аскорбінова кислота (віт. С) і філохінони (віт. К). Знайдено речовину, яка має антибіотичну активність — "хлорелін". У деяких країнах хлорелу використовують у їжу після спеціальної обробки, що поліпшує її засвоєння. Для споживання використовують свіжу біомасу хлорели або спеціальну пасту з неї. Разом з легкістю культивування хлорела є не дуже вдалим об'єктом, через наявність спорополеніну біомасу технічно важко переробляти.

Саме хлорела була відправлена разом з іншими живими рослинами і тваринами в кабіні 2-го космічного корабля[1].

За вмістом білка урожай водорості хлорели з 1 га дорівнює врожаю пшениці з 25 га і врожаю картоплі з 10 га[1]. Характерно й те, що урожай хлорели не дає відходів: немає коріння, соломи, листя, все тіло її - живильний продукт. Хлорела так швидко розмножується, що в одному літрі води виходить до 55 г продукції в сухому вигляді[1]. Людині для харчування достатньо 500 г[1].

У Японії хлорелу розводять в басейнах на дахах будинків. У США, Франції та інших країнах організовані цілі заводи з отримання хлорели[1].

Суха хлорела в Японії йде в їжу людям і в корм птахам, худобі і рибам на розведенні[1]. Але особливо цінно отримання з хлорели препарату, що містить вітамін В12, який допомагає при захворюванні на білокрів'я[1]. Багато вчених планують не тільки міжпланетні кораблі з хлорели, але і вдома на планетах, де немає атмосфери[1].

Хлорела цікавить вчених і як сировина для одержання нових продуктів харчування. В дельті річки річки Міссісіпі проектується завод, на якому планують щоденно отримувати 30 т хлорели, що містить 50% білків, що дорівнює виробництву 35 000 т яловичини (така кількість може забезпечити білковим харчуванням близько 3 мільйонів осіб)[1].

Більше того, для отримання рослинної продукції намічають використовувати моря і океани, які займають 2/3 поверхні нашої планети[1].

Хлорелу розводять тепер і в стічних водах в басейнах біля заводів[1].

Біодизель із мікроводоростей[ред.ред. код]

Вміст ліпідів у Scenedesmus dimorphus за різних умов може коливатися в межах 16–40%, а в Chlorella vulgaris — 14–22% від маси сухої речовини[2].

Залежно від кількості тих чи інших солей змінюється склад хлорели. Вона накопичує від 8 до 88% білків, від 4 до 85% жирів і від 5 до 37% вуглеводів (крохмалю або цукру)[1]. Урожай хлорели - 70 г сухої речовини з 1 м² площі, або 700 кг з 1 га[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. Енергоресурс О. Золотарьова, Є. Шнюкова «Куди прямує біопаливні індустрія?» ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2010, № 4

Література[ред.ред. код]

  • Андреева В. М. Почвенные и аерофильные зеленые водоросли (Chlorophyta: Tetrasporales, Chlorococcales, Chlorosarcinales).-СПб Наука.1998 -- 351 с.
  • Chlorella у Index nominum algarum(англ.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]