Хмелько Михайло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Іванович Хмелько
Myxajlo Xmelko.jpg
Михайло Хмелько
Дата народження 23 жовтня 1919(1919-10-23)
Місце народження Київ
Дата смерті 15 січня 1996(1996-01-15) (76 років)
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр Живопис
Навчання Київський художній інститут
Напрямок Соціалістичний реалізм
Роки творчості з 1943
Вплив Карпо Трохименко
Твори «Тост за великий російський народ» (1947), «Тріумф Батьківщини-переможниці» (1949), «Навіки з Москвою» (1951)[1]
Нагороди
Орден Леніна
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни II ступеня
Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії

Сталінська премія Сталінська премія

Миха́йло Іва́нович Хмелько́ (*23 жовтня 1919[2] — †15 січня 1996) — український радянський художник, один з найвизначніших радянських художників 1940-х. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1951), Народний художник УРСР (1963), двічі лауреат Сталінської премії (1948, 1950).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 23 жовтня 1919 року в Києві у родині робітника заводу «Арсенал», революціонера та партійного діяча Івана Миколайовича Хмелька та домогосподарки. З дитинства захоплювався малюванням, з 10 років відвідував художню студію Михайла Ярового.

У 1933 році вступає до Київського художнього технікуму та влаштовується гравером до Першої державної типографії. З 1935 року навчався в Одеський художній технікум, який закінчив у 1940 році, після чого одразу був призваний до армії артилеристом-обчислювачем.

Брав участь у Другій світовій війні. Почав війну в Сім'ятичах на Берестейщині, дивізії, у якій служив художник, вдаслося вибратися з оточення та пройти до Ніжина. В Ніжині Михайло Хмелько пройшов перепідготовку та став сапером-картографом. Невдовзі був тяжко поранений поблизу Гребінки та відправлений до польового шпиталю в Лубнах, де потрапив в окупацію. Потрапити назад на фронт Хмелькові не вдалося, і він повернувся до матері в Київ. У Києві підробляв тим, що писав портрети на замовлення та допомагав по господарству в приміських селах. Після того, як Київ знову взяли радянські війська, Хмелько приєднався до бригади фронтових художників Політуправління Першого Українського фронту.

В 1946 році закінчив Київський художній інститут, де вчився у Карпа Трохименка. З 1947 року регулярно бере участь у республіканських та всесоюзних виставках.

З 1948 до 1973 року викладає в Київському художньому інституті[3], з 1962 — професор. З 1960 по 1970 роки був завідувачем кафедри живопису, керував майстернею історичного живопису (1960—1973). Викладав живопис, композицію, рисунок, досліджував методику живопису й особливості композиції[4]. Найвідоміші учні — Едуард Ревенко, Леоніла Стебловська, Олена Титова[5]

У 1951 — 1955 роках керував Спілкою художників УРСР, що дало змогу побувати у творчих відрядженнях в США, Канаді, Великобританії, Японії та ряді соціалістичних країн. Член КПРС з 1954 року.

У 1950-х роках був відзначений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями.

У 1970-х почав зловживати алкоголем, через що був звільнений з художнього інституту. У 1986 почав працювати над автобіографією, але вона так і залишилася чернеткою. З початком перебудови картини художника про партійних та військових діячів перестали мати попит, художник тяжко переживав розпад СРСР, крім того, почалися сімейні негаразди. Це, а також зловживання алкоголем, призвело до смерті Хмелька 15 січня 1996 року після тривалої хвороби[1].

Творчість[ред.ред. код]

«Навіки з Москвою» (1951)

Автор багатофігурних композицій пропагандивного характеру: «Тост за великий російський народ» (1947), «Тріумф Батьківщини-переможниці» (1949, про Парад Перемоги), «Навіки з Москвою» (1951, про Переяславську раду), «Шахтарське весілля» (1957), «На вірність партії» (1958, про I з'їзд ВЛКСМ) тощо. Також писав картини на тему Великої Вітчизняної війни, зокрема, «Форсування Дніпра» (1946), «Над Києвом прапор Перемоги» (1975) «1941 — оборона Києва. Голосіївський ліс» (1988).

У 1961 був запрошений на зустріч Юрія Гагаріна, за зібраним з якої матеріалом написав картину «Батьківщина зустрічає героя», яку згодом високо оцінив сам Гагарін.

У 1961 був запрошений на зустріч Юрія Гагаріна, за зібраним з якої матеріалом написав картину «Батьківщина зустрічає героя», яку згодом високо оцінив сам Гагарін.

Для київського музею медицини створив діораму «Медична допомога у військах Богдана Хмельницького». За картину «Тост за великий російський народ» був удостоєний Сталінської премії II ступеня 1948 року, а сама картина про тост, піднятий 24 травня 1945 року Йосипом Сталіном на зустрічі з генералітетом Червоної армії, часто прикрашала зали адміністративних будівель, клубів, бібліотек тощо[1]. За картину «Тріумф Батьківщини-переможниці» Михайло Іванович отримав Сталінську премію I ступеня 1950 року.

Творчість художника високо цінували провідні партійні діячі, зокрема, Йосип Сталін, Микита Хрущов, Климент Ворошилов та Володимир Щербицький. Хмельку присвячені деякі вірші радянських поетів.

Твори художника зберігаються в київському Національному художньому музеї, московській Третяковській галереї, музеях Львова та інших міст.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Ю. Іванов (19.05.2007). «Найграндіозніший тост». Дзеркало тижня. Процитовано 14.06.2014. 
  2. Культура і мистецтво України. Знаменні і пам'ятні дати
  3. Хмелько Михаил Иванович — АртРу.инфо (рос.)
  4. Хмелько Михайло Іванович // Учені вузів Української РСР: Довідник. — К.: Видавництво Київського університету, 1968. — С. 450.
  5. Художники України. Випуск 5: Живопис, графіка, скульптура, монументально-декоративне мистецтво

Джерела[ред.ред. код]