Ходжалинська різня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
180px

Частина серій

Азербайджанці

Культура

Архітектура  • Образотворче мистецтво  • Кіно  • Кухня  • Література  • Міфологія  • Музика
Національний костюм  • Релігія
ЗМІ  • Спорт  • Танці  • Театр
Туризм  • Імена

Країни регіону
Вірменія • Іран • Грузія
Росія
Релігія
Іслам • Християнство • Юдаїзм
Зороастризм
Мова
Азербайджанська
Пам'ятні події
Березневі події • Чорний січень • Різня у Ходжали
Азербайджанський портал
Поштова марка Азербайджану 2007 року

Ходжали́нська різня́ [1] [2] [3] [4] (азерб. Xocalı soyqırımı) — масове убивство жителів азербайджанського міста Ходжали вірменськими збройними формуваннями [5] [6] [7], яке у низці джерел характеризується як найбільше та найжорстокіше кровопролиття за часів Карабаської війни [8] [9].

В ніч з 25 на 26 лютого 1992 року вірменські збройні формування, за участі деяких військовослужбовців 366-го полку Об’єднаних сил СНД, дислокованого у Степанакерті (ймовірно, діяли без наказу командування [10] [11] [12] [13]), зайняли місто Ходжали. Під час штурму та після нього загинули сотні мирних жителів.

Передісторія[ред.ред. код]

Наступ вірменських збройних формувань на населене азербайджанцями місто Ходжали був зумовлений стратегічним розташуванням міста. Населений пункт знаходиться за 10 км на південний схід від Степанакерту, на гряді Карабаських гір. Через Ходжали проходять дороги АгдамШуша, АскеранСтепанакерт [14], тут розташовано аеропорт — єдиний у Нагірному Карабаху, здатний приймати крупні літаки.

Починаючи з 1988 року, Ходжали неодноразово ставав епіцентром конфліктів між місцевою та республіканською владою. Вірменська сторона виступала проти того, щоб влада Азербайджану здійснювала там інтенсивне будівництво й розміщувала біженців — азербайджанців і турків-месхетинців, вважаючи це цілеспрямованими діями зі зміни демографічної ситуації у регіоні. Населення селища, яке у 1988 році становило 2135 осіб, до 1991 року збільшилось до 6300 чоловік, у тому числі й за рахунок біженців-азербайджанців зі Степанакерту й деяких інших населених пунктів Нагірного Карабаху. У місті також оселились 54 родини турків-месхетинців, які втікали від погромів з Фергани (Узбецька РСР). У 1990 році Ходжали отримав статус міста. Тут розташовувався підрозділ ЗМСП МВС Азербайджану, який з 1990 року контролював аеропорт. Є численні свідчення про насильство та знущання з боку співробітників ЗМСП над пасажирами й пілотами вірменської національності, поки аеропорт ще функціонував [15]. Для забезпечення зайнятості населення, що різко зросло, в місті було розгорнуто будівництво філій найкрупніших промислових підприємств Азербайджану, житлових будівель та інших об’єктів побутового призначення [14].

З осені 1991 року Ходжали було практично блоковано вірменськими збройними формуваннями, а після виводу внутрішніх військ СРСР з Нагірного Карабаху встановилась повна блокада. З січня 1992 року у Ходжали не подавалась електроенергія [15]. Частина жителів залишила блоковане місто, однак повної евакуації мирного населення, незважаючи на наполягання глави азербайджанської виконавчої влади Ходжали Е. Мамедова, організовано не було [15].

У Ходжали не було телефонного зв’язку, електрики, опалення, водопровідної води. З жовтня 1991 року єдиним засобом сполучення із зовнішнім світом стали вертольоти [16] [17]. До 13 лютого 1992 року, коли було здійснено останній рейс вертольоту до Ходжали, звідти загалом евакуювали менше 300 жителів.

Керівником оборони міста був Аліф Гаджиєв. Під його керівництвом Ходжали протримався кілька місяців [18].

Російський правозахисний центр «Меморіал», який провів власне розслідування обставин трагедії, стверджує, що до початку штурму в місті перебувало від 2 до 4 тис. жителів, включаючи декілька сотень захисників міста: «Ходжали захищали ополченці, співробітники ЗМСП МВС Азербайджанської Республіки й солдати Національної Армії Азербайджану. За інформацією, отриманою з обох сторін, в місті знаходились 3 одиниці бронетехніки, а також установка «Алазань». За твердженням вірменської сторони, у Ходжали знаходились також 2 реактивні установки залпового вогню «Град» [19]».

Упродовж зимових місяців 1991-92 років Ходжали перебував під постійним артилерійським обстрілом. В основному обстріли здійснювались вночі. Міжнародна правозахисна організація «Human Rights Watch» зібрала свідчення біженців, які вказують, що деякі обстріли мали невпорядкований характер чи були прямо направлені на цивільні об’єкти, що призводило до жертв серед мирного населення [17].

Штурм Ходжали[ред.ред. код]

Близько 11 години вночі 25 лютого 1992 року розпочався артилерійський обстріл Ходжали, а з 1 ночі до 4 ранку наступного дня піхотні загони входили до міста, придушивши останній осередок захисників Ходжали до 7 ранку [19].

Деякі джерела також вказують на те, що наступу на Ходжали було вжито у річницю подій у Сумгаїті й він міг розглядатись як свого роду акт помсти [20].

Частина населення невдовзі після початку штурму стала залишати Ходжали, намагаючись піти у бік Агдаму.

За повідомленням «Меморіалу», «в результаті обстрілу міста невстановлена кількість мирних жителів загинула на території Ходжали під час штурму. Вірменська сторона практично відмовилась надати інформацію про кількість загиблих таким чином людей».

За даними «Human Rights Watch», яка також провела власне розслідування трагедії, по ЗМСПу та жителям міста, що відходили, вірменами та військовослужбовцями 366-го полку СНД було відкрито вогонь у полі поблизу села Нахічеваник, яке тоді перебувало під контролем вірменів [21].

Дані про кількість жертв[ред.ред. код]

За офіційними даними розслідування, здійсненого азербайджанським парламентом, в результаті цієї трагедії загинуло (включаючи тих, хто замерз дорогою) 485 осіб. На думку Тома де Ваала, ці дані найбільш достовірні.

Окрім тих, хто зазнав вогнепальних поранень, десятки людей загинули від холоду й обмороження у лісах. Понад тисячу жителів Ходжали було взято у полон, серед них і кілька десятків турків-месхетинців, біженців із Середньої Азії. За офіційними даними азербайджанської влади, в результаті цієї трагедії загинуло 613 людей, з них:

дітей — 63,
жінок — 106,
Похилого віку — 70 чоловік,
8 родин знищено цілком,
25 дітей втратили обох батьків,
130 дітей втратили одного з батьків,
Поранено — 487 осіб, з них,
дітей — 76,
Побували у заручниках — 1275 осіб,
Зникло без вісти — 150 осіб [22]

Дані про кількість заручників[ред.ред. код]

Як повідомляє «Меморіал», до 28 березня 1992 року азербайджанській стороні було передано понад 700 полонених жителів Ходжали, затриманих як у самому місті, так і дорогою до Агдама. Основну масу серед них становили жінки й діти.

Реакція на події[ред.ред. код]

Реакція Аяза Муталібова[ред.ред. код]

У інтерв’ю «Независимой газеті» за 2 квітня 1992 року до того часу відставний президент Азербайджану Аяз Муталібов поклав відповідальність за злочин на неназвані сили, що домагались його відставки. На думку Томаса де Ваала таким чином він намагався применшити свою роль у неспроможності захистити місто.

У інтерв’ю 2006 року Муталібов спростував твердження про те, що він звинувачував у тому, що сталось, азербайджанську сторону. [23]

Реакція вірменської сторони[ред.ред. код]

За повідомленням «Меморіалу» «Верховна Рада НКР виступила із заявою, де висловила жаль з приводу жорстокості під час захоплення Ходжали. Однак жодних спроб розслідування злочинів, пов’язаних із цими подіями, вжито не було. Офіційні посадові особи не заперечували, що під час захоплення Ходжали могли мати місце звірства, оскільки серед членів вірменських збройних загонів були озлоблені люди, чиї родичі були убиті азербайджанцями, а також особи з кримінальним минулим».

За даними азербайджанських ЗМІ, деякі вірменські правозахисники публічно вибачались перед азербайджанцями за різню у Ходжали [24] [25].

Міжнародно-правова оцінка й реакція[ред.ред. код]

У письмовій декларації № 324, члени Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) з Албанії, Азербайджану, Болгарії, Великої Британії, Люксембургу, Македонії, Норвегії й Туреччини, заявили, що «26 лютого 1992 року, вірмени вирізали населення Ходжали й цілком знищили місто» та звернулись до Асамблеї із закликом визнати різню у Ходжали частиною «геноциду, що проводився вірменами проти азербайджанського населення» [26]. Парламентська асамблея Організації Ісламської конференції ухвалила документ, відповідно до якого парламентам 51 держави рекомендовано визнати Ходжалинську трагедію злочином проти людства [27].

Могили трирічної Гюльміри Мехтієвої та п’ятирічної дівчинки із Ходжали на Алеї Шехідів у Баку

Наслідки[ред.ред. код]

Ходжалинська різня стала найбільшою, відповідно до даних Human Rights Watch, й найжорстокішою на думку Тома де Ваала бійнею у конфлікті навколо Нагірного Карабаху [28] [9] .

26 лютого 2007 року Міллі Меджліс Азербайджану одностайно прийняв звернення до міжнародних організацій, парламентів та урядів країн світу із закликом визнати Ходжалинську трагедію актом геноциду проти азербайджанського народу [29], однак досі жодна держава чи міжнародна організація не прийняла такого рішення.

Щороку у багатьох країнах світу проходять заходи, присвячені Ходжалинській різні [30] [31] [32].



Примітки[ред.ред. код]

  1. Human Rights Watch/Helsinki, Azerbaijan: Seven Years of Conflict in Nagorno-Karabakh, [1], 1994, ISBN 1-56432-142-8, ISBN 978-1-56432-142-8 (англ.)
  2. Журнал «Time». Tragedy Massacre in Khojaly. 16 березня 1992 р.

    While the details are disputed, this much is plain: something grim and unconscionable happened in the Azerbaijani town of Khojaly two weeks ago. So far, some 200 dead Azerbaijanis, many of them mutilated, have been transported out of the town tucked inside the Armenian-dominated enclave of Nagorno-Karabakh for burial in neighboring Azerbaijan. The total number of dead — the Azerbaijanis claim 1,324 civilians were slaughtered, most of them women and children — is unknown.

    (англ.)
  3. The New York Times. Massacre by Armenians Being Reported. 3 березня 1992 р.

    Fresh evidence emerged today of a massacre of civilians by Armenian militants in Nagorno-Karabakh, a predominantly Armenian enclave of Azerbaijan.

  4. Leokadia Drobizheva, Rose Gottemoeller, Catherine McArdle Kelleher, Nagormo-Karabagh, Ethnic Conflict in the Post-Soviet World: Case Studies and Analysis, 1998, ISBN 1-56324-741-0, ISBN 978-1-56324-741-5 (англ.)
  5. Human Rights Watch World Report 1993 — The Former Soviet Union. (англ.)
  6. Доповідь правозахисного центру «Меморіал» про масові порушення прав людини, пов’язаних із захопленням населеного пункту Ходжали в ніч з 25 на 26 лютого 1992 року
  7. Martin Tamcke, Koexistenz und Konfrontation: Beiträge zur jüngeren Geschichte und Gegenwartslage der orientalischen Christen, [2], Hamburg, Germany-2003, ISBN 3-8258-6819-2
  8. Human Rights Watch / Helsinki, Azerbaijan: Seven Years of Conflict in Nagorno-Karabakh, 1994, ISBN 1-56432-142-8 (англ.)
  9. а б Томас де Ваал. Чорний сад. Між миром та війною. Глава 11. Серпень 1991 — травень 1992 рр. Початок війни
  10. Human Rights Watch, Bloodshed in the Caucasus: Escalation of the Armed Conflict in Nagorno Karabakh, [3], ISBN 1-56432-081-2 (англ.)
  11. Червона зірка, 11.03.92. Карабах: війна до переможного завершення?
  12. Доповідь правозахисного центру «Меморіал» про масові порушення прав людини, пов’язаних із захопленням Ходжали
  13. Юрій Гірченко. Армія Держави, Якої Немає.
  14. а б Шаріф Гусейнов — «Ходжалинський геноцид азербайджанців»
  15. а б в Доповідь Правозахисного Центру «Меморіал» про події у Ходжали
  16. Thomas Goltz. Azerbaijan Diary: A Rogue Reporter’s Adventures in an Oil-Rich, War-Torn, Post-Soviet Republic. — M.E. Sharpe, 1999. — P. 119. — Том де Ваал. Чорний сад (Глава 11. Серпень 1991 — травень 1992 рр. Початок війни)
  17. а б Human Rights Watch / Rachel Denber, Robert K. Goldman, Bloodshed in the Caucasus: escalation of the armed conflict in Nagorno Karabakh, [4], 1992, ISBN 1-56432-081-2
  18. «Alef Hajiev, the militia leader, helped Hodjali cling on for a few months with little food, no gas, no electricity and firefights around a contracting perimeter.» — Hugh Pope. Sons of the conquerors: the rise of the Turkic world. — New York: The Overlook Press, 2006. — P. 59, ISBN 1-58567-804-X
  19. а б «Доповідь правозахисного центру «МЕМОРІАЛ»» (ru). Меморіал. 
  20. Markar Melkonian. My Brother’s Road: An American’s Fateful Journey to Armenia. Pages 213—214. I. B. Tauris, London, 2005 ISBN 1-85043-635-5
  21. Human Rights Watch, Bloodshed in the Caucasus: Escalation of the Armed Conflict in Nagorno Karabakh, ISBN 1-56432-081-2 (англ.)
  22. Letter dated 23 April 2002 from the Chargé d’affaires a.i. of the Permanent Mission of Azerbaijan to the United Nations Office at Geneva addressed to the Chairperson of the Commission on Human Rights
  23. «Антиазербайджанська революція пройшла під червоним прапором»: інтерв’ю екс-президента Азербайджану Аяза Муталібова ІА REGNUM (6.02.2006)
  24. Інтерв’ю Day.Az, 04.08.2006
  25. Мікаел Даніелян, інтерв’ю Day.Az, 24 травня 2006
  26. «On 26 February 1992, Armenians massacred the whole population of Khodjaly and fully destroyed the city», and called on the Assembly to recognize the massacre in Khojaly as part of «genocide perpetrated by Armenians against the Azerbaijani population». Written Declaration No. 324, 2nd edition, originally tabled on 26 April 2001
  27. Ходжалинська різня — злочин проти людства
  28. Human Rights Watch / Helsinki, Azerbaijan: Seven Years of Conflict in Nagorno-Karabakh, ISBN 1-56432-142-8 (англ.)
  29. Новини-Азербайджан, Міллі Меджліс вимагає від міжнародного загалу визнати Ходжалинський геноцид, 28.02.2007
  30. У Парижі вшанували пам’ять жертв Ходжалинського геноциду
  31. У Вашингтоні відбулась презентація фільму про Ходжалинський геноцид
  32. У Великій Британії проведено поминальні церемонії у зв’язку з річницею Ходжалинського геноциду

Посилання[ред.ред. код]