Гокон VII

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хокон VII)
Перейти до: навігація, пошук
Гокон VII
норв. Haakon VII
Гокон VII
Гокон близько 1942 року
Royal CoA of Norway.svg
Прапор
53-й Король Норвегії
18 листопада 1905 — 21 вересня 1957
Коронація: 22 червня 1906
Попередник: Оскар II
Спадкоємець: Олаф V
 
Народження: 3 серпня 1872(1872-08-03)
Копенгаген, Данія
Смерть: 21 вересня 1957(1957-09-21) (85 років)
Осло, Норвегія
Династія: Глюксбурги
Батько: Фредерік VIII
Мати: Луїза Шведська
Дружина: Мод Уельська
Діти: Олаф
 
Нагороди:
Кавалер ордена Золотого руна
SWE Royal Order of the Sword - Commander Grand Cross BAR.png
Орден Лазні
Орден Святого Олександра Невського
SWE Order of the Polar Star (after 1975) - Commander Grand Cross BAR.png
Орден Білого Орла
Великий хрест Ордену Спасителя
Орден Святого Андрія Первозванного
SWE Order of Vasa - Commander Grand Cross BAR.png Вищий орден Хризантеми
Орден Слона
Орден Святого Станіслава
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Орден Святої Анни
Орден підв'язки
Королівський Вікторіанський орден
Орден Серафимів
Орден Червоного орла
Кавалер ордена Святих Маврикія й Лазаря
Орден Нідерландського лева

Гокон VII (норв. Haakon VII, *3 серпня 1872 — †21 вересня 1957) — король Норвегії, перший після її відділення від Швеції (1905). Належить до династії Глюксбургів.

Один з небагатьох вибраних монархів, котрий швидко заслужив пошану та прихильність своїх підданих і відігравав основну роль в об'єднанні Норвезької нації у боротьби за звільнення від німецької п'ятирічної окупації під час Другої Світової війни. До своєї смерті, у віці 85-ти років у 1957, Гокон керував Норвегією уже 52-й рік.

Життєпис[ред.ред. код]

Мод Уельська
Карл у 1897

Гокон народився 3 серпня 1872 року в палаці Шарлоттенлунд, недалеко від Копенгагена. Він був другим сином короля Фрідріха VIII та королеви Луїзи Швецької. За народженням датський принц Карл (Крістіан Фредерік Карл Георг Вальдемар Аксель) з роду Глюксбургів, онук Крістіана IX, його батько у 1906 став датським королем як Фредерік VIII, а старший брат в 1912 як Християн X. Обраний на норвезький престол парламентом після того , як Норвегія розірвала династичну унію зі Швецією і скинула шведського короля Оскара II. По матері він доводився онуком старшому братові Оскару, не залишив синів — Карлу XV, так що міг вважатися норвезьким спадкоємцем по жіночій лінії. Прибувши до Норвегії, змінив ім'я на давньонорвежське Гокон, а його син з Олександра на Улафа, згодом король Улаф V.

Освіта[ред.ред. код]

Принц Карл брав приватні уроки разом зі своїм старшим братом, майбутнім королем Християном X. У 1886 році він почав службу в якості морського офіцера. Закінчив Військово-морську академію у 1893 році і був призначений в чині молодшого лейтенанта у датський флот.[1]

Сім'я[ред.ред. код]

Одружився 22 липня 1896 року на своїй двоюрідній сестрі, 26 річній Мод Уельській, дочці Едуарда VII. Вінчання відбулося у каплиці Букінгемського палацу. Батько нареченої надав молодій родині Епплтон-хаус Сандрингемського палацу в якості заміської резиденції під час візитів до Англії. У подружжя був один син, що народився за сім років після їхнього весілля:

До 1905 року родина жила в Данії, оскільки Карл був офіцером данського флоту. У червні 1905 стортинг, розірвавши унію із Швецією, запропонував зробити принца норвезьким монархом. У листопаді після народного опитування Карл прийняв норвезький трон і став королем під ім'ям Гокон VII.[2] Спадкоємця престолу, принца Олександра, нарекли йменням Олаф. Церемонія коронації короля Гокона та королеви Мод відбулася у Нідароському соборі у Тронхеймі.[3][4]

Восени 1938 року померла королева Мод Уельська, котра важко хворіла останні роки та перенесла за рік до смерті важку операцію. У листопаді 1938 року вона вирушила на обстеження до Англії, та коли з'ясувалося, що хвороба розгорілася з новою силою, послала чоловікові телеграму. Гокон VII, відклавши всі справи, поїхав до неї, але не встиг. 8 грудня королева була похована в Осло, у фортеці Акерсгус. Так закінчила свої дні ця незвичайна жінка, ім'я якої відомий норвезький полярний дослідникик Роальд Амундсен, назвав частину території у Антарктиді — «Земля Королеви Мод». У молоді роки вона захопилася велосипедом. Потім вона дуже цікавилася полярними дослідженнями та автомобілями. Після переїзду до Норвегії вона стала завзятою лижницею. Їй дуже хотілося самій спробувати політати на аеропланах, але чоловік не давав своєї згоди — це було дуже небезпечно. Все ж спокуса була великою, і королева ризикнула. Єдиний раз у житті вона пролетілась на літаку, чим розсердила свого чоловіка. Рідкісний випадок у історії їхнього спільного життя.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Мирна спокійне життя королівського сімейства, як втім, і мільйонів інших європейців, була порушена у вересні 1939 року. Почалася Друга світова війна, Гітлер зайняв Польщу, а в кінці листопада 1939 гуркіт грому прокотилися і над Скандинавією. Радянський Союз напав на Фінляндію. Взимку 1940 року в Лондоні та Парижі серйозно обговорювали можливість висадки союзного експедиційного корпусу в Норвегії, який повинен був через Швецію прийти на допомогу Фінляндії. 13 березня був підписаний мирний договір між СРСР та Фінляндією, не минуло й місяця, як нацистська Німеччина напала на Норвегію.

Haakon7Small.jpg

Коли 9 квітня 1940 року гітлерівські війська почали вторгнення у Норвегії, Гокон VII, як очільник держави, встав на чолі опору загарбникам, що тривав майже два місяці. Вже на другий день вторгнення він категорично відмовився визнати поставлене окупантами уряд фюрера норвезьких нацистів Відкуна Квислинга.Це змусило німців тимчасово відмовитися від ідеї передачі влади у Норвегії місцевим фашистами орієнтуватися поки на помірних колабораціоністів. Тверда позиція короля, який відмовився йти на будь-які поступки агресорам, справила враження на уряд та парламент, котрі ухвалили історичне рішення — продовжувати опір. Протягом наступних двох місяців, коли норвезькі війська разом з прибулими до них на допомогу англійцями, французами та поляками вели бойові дії проти вермахту, Гокон VII разом із сином, принцом Улафом, перебував у діючій армії у якості верховного головнокомандувача всіма збройними силами Норвегії.

Вензель короля «Н7»

Після трагічних подій у Європі, коли 25 червня 1940 року впала Франція і союзники вивели свої війська з Норвегії, а норвезька армія припинила опір, Гокон VII разом з усією родиною та законним урядом, на британських військових судах виїхали в Лондон. Зазнавши невдачі у спробах усунути Гокона VII (9 квітня спеціальний загін спробував захопити його в Осло, а через кілька днів ескадрилья німецьких бомбардувальників піддала жорстокому бомбардуванню містечко Нюбергсунн, де перебував король, одна бомба розірвалася метрах в 20 від короля), гітлерівці чинили вплив на тих членів парламенту що залишилися у Норвегії, щоб змусити їх позбавити влади короля та уряд, обіцяючи натомість піти на значні послаблення в окупаційній політиці. Норвезькі помірні колабораціоністи поступилися — 27 червня 1940 президія Стортингу закликав Гокона VII добровільно відректися від престолу. З Лондона король звернувся по BBC до норвежцям із закликом чинити опір.[5] Його промова була розмножена підпільними друкарнями тисячми примірників, ставши одним з перших документів норвезького руху Опору. Вензель короля «Н7» був одним із символів опору, поряд з «V» — перемога.

Залишаючись у Великобританії аж до закінчення війни, Гокон VII продовжував виконувати обов'язки очільника держави та головнокомандувача збройними силами вільної Норвегії. Він постійно брав участь у засіданнях Державної ради, давав аудієнції. Його радіозвернення до норвезького народу через BBC ставали свого роду керівництвом норвезьким патріотам, які боролися проти гітлерівських окупантів та їх норвезьких ставлеників-квіслінгівців. Король постійно відвідував норвежські формувалися у Шотландії, що пішли з Норвегії для боротьби з окупантами.[6]

У 1942 році Гокон VII відзначив своє сімдесятиріччя. У Лондоні, в Гайд-парку, відбувся парад норвезьких частин, а потім у Альберт-Холі — урочисте засідання, в якому взяли участь близько 5 тис. осіб. Святкування сімдесятиріччя короля, яке потайки проводили і в окупованій Норвегії, стало символічною демонстрацією єднання нації навколо Гокона VII.

Після того як Гітлер покінчив з собою та впав Берлін, командування вермахтом у Норвегії, всупереч наполяганням імперського комісара Норвегії Тербовена, який закликав чинити опір до кінця, капітулював вже 7 травня 1945 року.

Повернення у Норвегію[ред.ред. код]

Майже рівно через п'ять років після того, як покину Норвегію, 7 червня 1945 року Гокон VII разом з королівською родиною повернувся у Осло. Його зустрів величезний натовп мешканців столиці.[7] Вітаючи повернувся короля лідер Норвезької робочої партії, мер Осло, а незабаром багаторічний прем'єр-міністр країни Ейнар Ґергардсен заявив:

« «У роки нестатків та боротьби король нашої країни був найпотужнішою гуртуючої силою. Він йшов на чолі свого народу що бореться, він представляв правову держава, у нього ніколи не було місця сумнівам. Він завжди був твердий у своїх поглядах, мудрий та мужній ... Нині весь народ вітає свого короля, республіканець і революціонер разом з монархістом та консервативним бюргером».  »

Саме повернення короля стало для всіх норвежців символом того, що важка боротьба завершена, що знову країна вільна та незалежна. Після повернення король Хокон багато їздив по країні, щоб побачити яких руйнувань завдала війни та почати відновлення країни. Перша частина подорожі була наприкінці літа 1945 року, другий — влітку наступного року.

Смерть[ред.ред. код]

Король Гокон VII помер 21 вересня 1957 року в Королівському палаці у Осло. Він був похований у королівському мавзолеї фортеці Акерсгус в Осло.[8]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Shirer, William L. (1956). The Challenge of Scandinavia. London: Robert Hale.
  • Bomann-Larsen, Tor (2004). Haakon og Maud I/Kongstanken. Oslo: Cappelen. ISBN 82-02-22527-2.
  • Bomann-Larsen, Tor (2004). Haakon og Maud II/Folket. Oslo: Cappelen. ISBN 978-82-02-22529-2.
  • Bomann-Larsen, Tor (2006). Haakon og Maud III/Vintertronen. Oslo: Cappelen. ISBN 978-82-02-24665-5.

Посилання[ред.ред. код]