Хокуса бунряку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зображення російського корабля з рукопису Хокуса бунряку

Хокуса бунряку (також можливе, хоч і малоймовірне[1] прочитання хокуса монряку) (яп. 北槎聞略, Скорочений виклад почутого у північних краях) — перший в Японії науковий твір про Російську імперію. Написаний японським вченим Кацураґавою Хосю в кінці 18 століття на основі розповідей купця та капітана Даїкокуї Кодаю[2] про його майже десятирічне перебування в цій державі (17831792) з коментарями на основі голландських та китайських джерел.

Передісторія написання[ред.ред. код]

В жовтні 1792 року до берегів Хоккайдо прибула російська бригантина «Єкатерина». Це була експедиція очолювана Адамом Кириловичем Лаксманом, що мала на меті встановити офіційні стосунки з Японією та започаткувати торгівлю між країнами. На цьому кораблі окрім російського екіпажу було троє японців, які поверталися на батьківщину. Це були Дайкокуя Кодаю, Ісокіті та Коїті (останній незабаром помер).

В той час сьоґунат проводило так звану політику «ізоляції» встановлену ще з 30-их років 17 століття. Несанкціоноване відвідування Японії іноземцями, особливо європейцями і американцями, було суворо заборонене. Виключенням були лише китайці та голандці, причому їх перебування в країні також суворо регулювалися та обмежувалися. Внаслідок цього японці не мали прямої інформації про більшість країн світу, в тому числі про відносно сусідню Росію. Відомості в основному надходили через голландців та китайців.

Отримавши від місцевої влади доповідь про прибуття російського корабля уряд наказав вченому Кацурагаві Хосю зібрати відомості про Російську імперію. Хосю склав на основі голандських джерел дві роботи «Оросія-ші» (Записи про Росію) та «Оросія ряккі» (Короткі записи про Росію). Після того як японців, які повернулися з російським посольством, було неодноразово допитано на основі записаних зі слів очевидців протоколів, Кацураґава Хосю написав кілька нових робіт з яких найбільшою була «Хокуса бунряку».

Мандрівка Даїкокуї Кодаю та його супутників[ред.ред. код]

15[3] лютого 1783 року[4] з бухти Сіроко в Ісе[5] до Едо (місто) вийшов корабель Шіншьо-мару який віз вантаж рису та інших товарів. Команда складалася з 17 людей, капітаном корабля був Даікокуя Кодаю. Останній за походженням був купцем, вихідцем з селян. Це була освідчена та розумна людина з дуже доброю пам'яттю. Коли корабель вийшов у відкрите море він потрапив у бурю яка зірвала вітрила, поламала йому щоглу та руля. Хоч пізніше команді вдалося зробити нове маленьке вітрило, але в цілому корабель був некерований і його сім місяців носило північною частиною Тихого океану[6]. Завдяки великому вантажу рису та зібраній під час дощів воді команда не страждали від голоду та спраги і на кораблі померла тільки одна людина.

В серпні 1783 року корабель прибило до Амчітки, одного з Алеутських островів. На цьому острові серед тубільців та російських промисловців японці прожили чотири роки. За цей час семеро з них померло від хвороб. Раз на 5 років на острів прибував корабель який змінював промисловців та забирав зібрані ними хутра, однак черговий розбився якраз під островом. Тож росіяни та японці з уламків своїх кораблів зробили судно на якому перебралися на Камчатку. Там вони прожили біля року. За цей час від цинги померло ще троє японців і залишилося лише шестеро — Кодаю, Коіті, Ісокіті, Шінджьо, Шьоджьо, Кюемон. Місцева влада відправила їх до Іркутська (через Тігіль, Охотськ та Якутськ).

18 лютого 1789 року японці прибули до Іркутська де їх узяли на казенне утримання та запропоновали охреститися та обрати собі зантяття подуші. Їм навіть запропонували чиновницькі посади чи початковий капітал якщо вони вирішать стати купцями. Шьоджьо та Шінджьо пристали на ці пропозиції — охрестилися та взяли собі російські імена, однак більшість японців наполегливо просили відправити їх на батьківщину. Їх прохання офіційно розглядалося два рази, однак обидва відхилялося.

В той час в Іркутську жив вчений Кирило (Ерік) Густавович Лаксман. Він зацікавився японцями, познайомився з ними та узяв під свою опіку. В січні 1791 року він поїхав в Петербург взявши з собою Кодаю якого намовив подати своє прохання про повернення безпосередньо в столиці. В Петербурзі Лаксман через стас-секретаря Олександра Безбородька подав Катерині II прохання Кодаю та власний проект офіційного посольства до Японія задля встановлення з нею торгових стосунків. Повернення з цим посольством японців на батьківщину мало стати знаком дружнього ставлення до сусідньої країни.

Катерина ІІ зацікавилася цим проектом і 28 червня 1791 року прийняла на аудієнції в Царському селі Кодаю та Лаксмана під час якої співчутливо поставилася до розповідей мандрівка. Після цього Кодаю ще кілька разів зустрічався з імператрицею та спадкоємцем престолу — розповідав їм про Японію, показував японський одяг та інші речі. Взагалі Кодая на певний час став знаменитістю серед петербургської знаті завдяки чому завів знайомство та бував у гостях в багатьох тодішніх російських можновладців.

13 вересня 1791 року Катерина ІІ підписала «іменний» указ № 16985 іркутському генерал-поруччику Пілю про організацію експедиції до японії з метою встановлення торгових стосунків. Експедиція організовану на основі цього наказу очолив син професора Лаксмана. поручик Адам Кирилович Лаксман. Вона відплила до японії з Охотська 24 вересня 1792 року.

Книга[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

У вісімнадцятий день дев'ятого місяця п'ятого року Кансей (2 листопада 1793 року) Кодаю та Ісокіті були допитані в присутності сьоґуна Токуґави Іенарі. На цьому ж прийомі був присутній Кацураґава Хосю який склав протокольний запис, що отримав назву «Хьомін ґоран-но кі» («Запис про прийом сьогуном тих, хто зазнав аварії»). Різномантіні варіанти цього документу були відомі як сучасникам так і пізнішим історикам. Кацураґава Хосю написав за наказом сьоґуна в серпні 1794 значно повніший твір — «Хокуса бунряку» («Скорочений виклад почутого у північних краях»). Однак хоч про цей твір було відомо, але сам він понад сторіччя був недоступний. Внаслідок політики закриття країни документи, що містили відомості про інші країни вважалися секретними, зберігалися в державних установах і не публікувалися. Наприклад відомо, що написавши «Оросія ряккі» Хосю здав чистовий варіант в архів, а чорновик спалив «щоб запобігти розголошенню таємниці».

Лише на початку 20-го століття історику Камеі Такайоші вдалося віднайти оригінал рукопису. За двадцять років книжка з коментарями вченого була вперше опублікована у 1937 році.

Характеристика[ред.ред. код]

На думку першого дослідника рукопису Камеі Такайоші серед усіх розповідей про мандрівку Кодаю та й взагалі сереж усієї подібної літератури про японців чиї кораблі зазнали аварій в чужих краях праця Кацураґави Хосю відрізняється своїм обсягом та якістю. Щодо розміру, то «Хокуса бунряку» на один-два порядки більше за інші твори про мандрівку Кодаю. Щодо якості, то окрім тексту рукопис мав додатки з малюнками корабля «Катерина», медалей отриманих Кодаю та Ісокічі від Катерини ІІ, російського одягу, предметів побуту, монет тощо Окрім того в самому рукописі окрім між текстом був ряд ілюстрацій та чотири географічні карти як перемальовані з європейських та самостійно складених Хосю на їх основі.

Слід вказати, що в своїй праці Хосю не обмежився переповідками слів Кодаю та Ісокіті він також широко використовував китайські та європейські, головно голандські джерела. При цьому критично[7] ставився як до писемних джерел та і до розповідей що відбилося на його коментарях.

Зміст[ред.ред. код]

В першому розділі наводиться повний перелік людей з корабля «Шіншьо-мару», а також відомості про подальшу долю кожного з них.

Два наступні розділи присвячені детальному описові пригод японців після аварії від їх злигоднів в океані до прийому Кодаю Катериною ІІ.

В четвертому розділі описуються місця де побував Кодаю та його супутники, причому не лише географічні данні, але й опис клімату, наслеення, господарства і т.п: острів Амчітка та кілька сусідніх; Камчатка та Тіґіль; Якутськ; Іркутськ; Удінськ: Тобольськ, Екатеринбург, Казань, Нижній Новгород, Москва[8]; Петербург та Царське село. Також дається список національних меншин Російської імперії та певні відомості про них[9]. Також наприкінці наводиться перелік з 52 держав з якими Росія торгувала. Цей список Кацураґава склав на основі голандських джерел і він скорше є переліком, відомих йому, значних країн світу.

В п'ятому розділі описуються: царська династія, природа, клімат, люди, звичаї, імена, прізвища, шлюб, похорони, хрещення, зміна імен іноземцями по хрещенні.

В шостому розділі описується державний лад Російської імперії, адміністративна система, відомості про чини та ранги, жалування, лікарів, священників, храми, календар, систему літочислення, писемність, гроші, податки, міри довжини, об'єму та ваги і ще багато про що.

В сьомому розділі міститься опис будівель, житлових будинків, бань, шкіл, аптек, державних установ, тюрем, лікарень, дитячих будинків, магазинів, банків, театрів та борделів.

Восьмий розділ містить опис найбільших свят, їжі та напоїв.

Дев'ятий розділ розповідає про транспорт, зброю, музичні інструменти, посуд, книгодрукування, папір, піщані годинники, більярд, шахи та інше.

В десятому розділі оповідається про природні багатсва, флору, фауну, корисні копалини.

Одинадцятий розділ розповідає про російську мову і фактично є першим російсько-японським словником, що містить біля 1,5 тисячі слів та виразів[10]. Російські слова записані катаканою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Найбільший в Японії словник японської мови видавництва Сьоґаккан в 15 т. подає основне бунряку; монряку стоїть в кінці статті як ситуаційний варіант (Т.12. — С.51.).
  2. Даїкокуї Кодаю (яп. 大黒屋光太夫, だいこくやこうだゆう; 1751 — 28 травня 1828))
  3. Усі дати наведені за «новим» стилем, а не за прийнятим тоді в Російській імперії юліанським календарем
  4. 13-й день дванадцятого місяця другого року Тенмей
  5. Зараз це Префектура Міє
  6. Згадується, що увесь час було холодно і доводилося постійно носити теплий одяг
  7. Праця написана дуже раціонально та логічно. На основі наведеної інформації автор нерідко робить власні, в більшості вірні висновки. Наприкалд, Хосю лише на співставлені слововжитку встановив, що Німеччина і Германія це одна та й сама країна, зміг встановити правильну кількість російських імператорів від Петра І до Катерини ІІ (8), хоч Кодаю вказав число 5 тощо
  8. Якщо в попередній місцях Кодаю перебував досить довго, часом роками, то в цих містах він був лише проїздом
  9. Характерно, що значно детальніше описані східні народи, яких Кодаю якщо й не бачив, то певно чув про них від очевидців, ніж західні
  10. До речі другий в історії подібний словник містив лише біля 600 гасел

Джерела[ред.ред. код]

  • Кацурагава Хосю. Краткие вести о скитаниях в северных волах («Хокуса Монряку»), перевод с японского, комментарий и приложения В. М. Константинова. — М.: Издательство «Наука», Главная редакция восточной литературы, 1978.
  • http://www.archives.go.jp/english/ourholdings/popup/09.html