Хорватська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хорватська мова
hrvatski jezik
Хорватські діалекти в Хорватії та Боснії і Герцеґовині
Хорватські діалекти в Хорватії та Боснії і Герцеґовині
Поширена в: Хорватія, Боснія і Герцеговина
Регіон: Південно-Східна Європа
Носії: 5,5 млн
Писемність: латинка (гаєвиця)
Класифікація: Індо-Європейська
 Балтослов'янська
  Слов'янська
   Південно-слов'янська
Офіційний статус
Офіційна: Хорватія Хорватія
Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина
Сербія Сербія (Воєводина)
Європейський Союз Європейський Союз
Регіональна: Чорногорія Чорногорія
Австрія Австрія
Угорщина Угорщина
Італія Італія
Румунія Румунія
Регулює: Рада з нормативної стандартної хорватської мови (хорв. Vijeće za normu hrvatskoga standardnog jezika)
Коди мови
ISO 639-1 hr
ISO 639-2 hrv
ISO 639-3 hrv

Хорватська мова (хор. hrvatski jezik) — стандартизований варіант сербохорватської мови,[1][2][3] який використовують переважно в Хорватії, Боснії та Герцеговині і сербській Воєводині. Крім того, мова має статус міноритарної в Чорногорії, Австрії, Італії, Угорщині, Румунії, а також офіційною мовою Європейського Союзу Належить до групи південнослов'янських мов.

Стандартизована хорватська базується на найпоширенішому наріччі сербохорватської — штокавському, що є основою також стандартизованих сербської, боснійської та чорногорської. Інші сербохорватські наріччя (чакавське, кайкавське, торлацьке, крашевське) також поширені серед хорватів. Ці чотири наріччя, як і чотири стандартизовані мови часто окреслюють разом терміном сербохорватська мова. Щоправда, цей термін є дискусійним, особливо серед носіїв цих мов,[4] і в деяких колах вживають парафраз «боснійсько-сербсько-хорватсько-чорногорська мова».

В середині 18-го століття було здійснено перші спроби сформувати хорватський літературний стандарт на основі нео-штокавського діалекту, який служив міжрегіональною лінґва франка, відводячи на другий план чакавське, кайкавське та штокавське просторіччя.[5] Вирішальну роль зіграли хорватські вуківці (послідовники Вука Караджича), які наприкінці 19-го ст. — на поч. 20-го ст. закріпила використання нео-штокавського як літературного стандарту, а також фонологічної орфографії.[6]

Для запису хорватської мови використовують латинську абетку «гаєвицю».[7]

Поширення і діалекти[ред.ред. код]

Поширена в Боснії і Герцеговині, Хорватії, а також в Австрії та Італії.

Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський діалект. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов'янських народів.

Штокавська говірка[ред.ред. код]

Штокавська говірка є розмовною головним чином в 2/3 з Хорватії. Хорватів в Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговині — штокавська говірка є розмовною головним чином.

Приклад: Šta ću vam reć: u nama tuče hrvatsko srce!

Моліська хорватська говірка[ред.ред. код]

Моліська хорватська говірка є розмовною в трьох селах італійськой Молісії (Kruč, Štifilić, Mundimitar) що заселені нащадками, південних хорватів, які мігрували туди зі східного Адріатичного узбережжя в 15-му сторіччі. Оскільки ці люди мігрували далеко від решти частини їхніх родичів тому, мова діаспори чіткіша від стандартної мови, і має більший вплив італійської мови. Моліська хорватська говірка — штокавська-чакавська говірка.

Чакавська говірка[ред.ред. код]

Хорватська мова — чакавський діалект і піддіалекті (2008).

Чакавська говірка є розмовною в західній, центральній, і південній частині Хорватії, переважно в Істрії, затоці Кварнер, Далмації, а також в хорватських внутрішніх територіях (Гака, Покуп'є тощо). За чакавським говором ять здебільшо вживають як і або т як e (рідко як ye), або навіть змішано екавська-ікавська вимова. Багато говорів чакавської мають багато запозичень з венеціанської, італійської, грецької і інших середеземноморських мов.

Приклад: Ča ću vom reć: u nom tuče harvosko sarce!

Говірка хорватів Бургенланду[ред.ред. код]

Ця хорватська говірка — чакавсько-штокавська говірка. Вона є розмовною перш за все у федеральній землі Бургенланд в Австрії, та в сусідніх областях у Відні, Словаччині, і Угорщині серед нащадків хорватів, які мігрували туди у 16-му сторіччі. Ці говори або, можливо, сімейство говорів абсолютно відмінне від стандартної хорватської. На них сильно вплинула німецька мова, а також угорська. Крім того, вони мають деякі властивості від усіх трьох головних діалектних груп у Хорватії, оскільки переселенці не походять цілком з тих самих областей Хорватії. Стандарт «Мікро-літературний» заснований на чакавській говірці &, і, подібен до чакавського говору, характеризується найконсервативнішими граматичними структурами: він зберігає ті форми, що втратила штокавська говірка офіційної хорватської мови.

Як мінімум 100 000 осіб говорять хорватською бургенладською говіркою, і майже всі двомовні з німецькою мовою. Її майбутнє непевне, але є деякий рух, щоб зберегти її. Вона має офіційний статус в шести районах Бургенланду, і використовується в деяких школах в Бургенланді і сусідніх західних частинах Угорщини.

Кайкавська говірка[ред.ред. код]

Кайкавська говірка є здебільшого розмовною у мешканців півночі і північного заходу Хорватії, зокрема треті країни біля угорського і словенського кордону: головним чином навколо міст Загреб, Вараждин, Чаковец, Копривниця, Петриня, Делніце тощо. Подає ять здебільшо як e (рідко як дифтонг i); ця вимова не може дорівнювати екавсько-штокавській говірці, оскільки багато кайкавських говорів мають закритий e приблизно ae (від ять) і відкритий e (від оригінального e).

Є нестача декількох піднебінних звуків (ć, lj, nj, dž), знайдених в штоквській говірці, і має деякі запозичені слова від сусідніх словенських говорів, а також з німецької, головним чином у містах.

Приклад: Kaj bu vam rekel: v nam tuče horvatsko serce!

Історія[ред.ред. код]

Башчанська плита. Приклад хорватської мови межі XIXII століть
Місал князя Новака. Приклад хорватської мови 1368 року

Найдавніші писемні пам'ятки датуються XII сторіччям (Башчанський напис, написаний глаголицею, близько 1100 року; Грамота Куліна, написана кирилицею 1189 року). У теперішній мові використовується хорватський варіант латинки.

Літературна мова створена у 2-ій половині XV століття на основі штокавських говірок.[8] У її формуванні визначну роль відіграли хорватські францисканці, єзуїти, хорвати Бартол Кашич, Людевіт Ґай. Об'єднання у літературній мові особливостей різних діалектів дало велику варіативність літературної мови як у лексиці, так у фонетиці і морфології. Орфоепічна норма вимови — подвійна: на місці старого «ятя» (Ѣ) допускається вимова [ije] (mlijeko — молоко,) або [je] (mljekara), що відповідно називається ijекавською та кавською вимовою.

Фонетика[ред.ред. код]

Мові властиві довгі та короткі голосні та тонічний (музикальний) наголос, що відрізняє її від усіх інших слов'янських мов. Існує складотвірний сонант [r].

Розвиток Ять[ред.ред. код]

Прото-слов'янський голосний звук ять з часом змінився, і зараз щодо нього існують три варіанти:

  • В ікавській вимові ять перетворився на звук [i] (штокавська, чакавська, кайкавська говірка).
  • В екавській вимові ять перетворився на звук [e] (кайкавська, чакавська, штокавська говірка).
  • В ієкавській вимові (ijekavski) ять перетворився на дифтонг [ie] і передається на письмі як ije або je (штокавська, чакавська говірка).

У хорватській мові довгий дифтонг реалізується як [ie][9].

Морфологія[ред.ред. код]

Іменники, прикметники, займенники та числівники змінюються за відмінками.

Дієслово має розвинену систему дієвідміни: чотири ряди простих та складних форм минулого часу, два ряди форм майбутнього часу. Інфінітив може заміняти конструкція зі сполучника «da» і форми теперішнього часу.

Письмо[ред.ред. код]

A a B b C c Č č Ć ć D d Đ đ
Dž dž E e F f G g H h I i J j
K k L l Lj lj M m N n Nj nj O o
P p R r S s Š š T t U u V v
Z z Ž ž (i+e=ie) (r+r=ŕ)

Словник прикладів відмінностей між мовами[ред.ред. код]

Англійська Верхньолужицька Хорватська Сербська
Compare Přirunanje Usporedba Поређење (Poređenje)
Europe Europa Europa Европа (Evropa)
Netherlands Nižozemska Nizozemska Холандија (Holandija)
Italians Italčenjo Talijani Италијани (Italijani)
Universe Uniwersum, swětnišćo Svemir Васиона (Vasiona)
Spine Rjap Kralježnica Кичма (Kičma)
Air Powětr Zrak Ваздух (Vazduh)
Education Kubłanje, wukubłanje Odgoj Васпитање (Vaspitanje)
Week Tydźeń Tjedan Седмица (Sedmica)
History Stawizny Povijest Историја (Istorija)
Pantaloons Cholowy Hlače Панталоне (Pantalone)
Belly Brjuch Trbuh Стомак (Stomak)
Science Wěda Znanost Наука (Nauka)
Personally Wosobnje Osobno Лично (Lično)
Persona Wosoba Osoba Лице (Lice)
United Nations Zjednoćene narody Ujedinjeni Narodi Уједињене Нације (Ujedinjene Nacije)
Bread Chlěb Kruh Хлеб (Hleb)
Artificial Kumštny Umjetno Вештачки (Veštački)
Cross Křiž Križ Крст (Krst)
Democracy Demokratija Demokracija Демократија (Demokratija)
Detection Spóznaće Spoznaja Сазнање (Saznanje)
Island Kupa Otok Острво (Ostrvo)
Officer Oficěr Časnik Официр (Oficir)
Road traffic Nadróžny wobchad Cestovni promet Друмски саобраћај (Drumski saobraćaj)
Autobahn Awtodróha Autocesta Аутопут (Autoput)
Length Dołhosć Duljina Дужина (Dužina)
Association Udruga Удружење (Udruženje)
Factory Fabrika, twornja Tvornica Фабрика (Fabrika)
General Powšitkowny Opće Опште (Opšte)
Christ Chrystus Krist Христос (Hristos)
I'm sorry Wodajće prošu Oprosti Извини (Izvini)
Native language standard Maćernorěčny standard Materinski jezični standard Матерњи језички стандард



Примітки[ред.ред. код]

  1. David Dalby, Linguasphere (1999/2000, Linguasphere Observatory), pg. 445, 53-AAA-g, "Srpski+Hrvatski, Serbo-Croatian".
  2. Benjamin W. Fortson IV, Indo-European Language and Culture: An Introduction, 2nd ed. (2010, Blackwell), pg. 431, "Because of their mutual intelligibility, Serbian, Croatian, and Bosnian are usually thought of as constituting one language called Serbo-Croatian."
  3. Václav Blažek, "On the Internal Classification of Indo-European Languages: Survey" retrieved 20 Oct 2010, pp. 15-16.
  4. Radio Free Europe – Serbian, Croatian, Bosnian, Or Montenegrin? Or Just 'Our Language'? Živko Bjelanović: Similar, But Different, Feb 21, 2009, accessed Oct 8, 2010
  5. Bičanić et al. (2013:55)
  6. Bičanić et al. (2013:84)
  7. «Croatia: Themes, Authors, Books | Yale University Library Slavic and East European Collection». Library.yale.edu. 2009-11-16. Процитовано 2010-10-27. 
  8. Stjepan Babić: Hrvatski jučer i danas, Školske novine, Zagreb, 1995., str. 250, 953—160-052-X
    Od ulaska štokavskoga narječja u hrvatsku književnost hrvatski književni jezik štokavskoga tipa razvijao se evolutivno, bez velikih lomova i usjeka pa se kraj 15. stoljeća može s pravom smatrati početkom današnjeg hrvatskog književnoga jezika odnosno početkom njegovog standardiziranja, jer je među ostalim, već onda bio polivalentnim. Točnije, jezik najrazvijenije i vrlo utjecajne dubrovačke književnosti, koja je utjecala na sve ostale pisce na hrvatskom jeziku, postao je standardnim.
  9. Govor XXV (2008), 1 S. Habijanec: Fonološki opis hrvatskoga dvoglasnika i slovačkih dvoglasnika, str. 50
    «Problematika fonološkoga statusa /i͡e/ u hrvatskom jezikoslovlju mnogo je izraženija, budući da njegova fonematičnost još uvijek nije potpuno dokazana niti općeprihvaćena. Ono u čemu se svi autori slažu jest da je refleks dugoga praslavenskoga jata u hrvatskom jednosložan…, refleks dugoga jata u hrvatskom se jeziku ostvaruje kao jedinstveni dvoglasnik 'i͡e' koji se u realizaciji razlikuje od dvosložnog slijeda ije, ali i od jednosložnoga slijeda 'jē'.»