Хорова музика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хорова музика — музичні твори, призначені для хорового виконання.

Хоровий спів буває одноголосий і багатоголосий, з музичним супроводом або без нього — а капела. Це наймасовіший вид музичного мистецтва.

Професійне хорове мистецтво відоме з часів Стародавньої Греції. Воно здавна було невід'ємною частиною відправлення релігійних культів.

Перші співочі школи засновано в Римі (5 століття).

Церковна хорова музика в Україні[ред.ред. код]

Хорова музика в Україні розвивалася у тісному зв'язку з Церквою. У Церкві східного обряду хоровий спів практикується без супроводу музичних інструментів, унаслідок чого українська церковна хорова музика була й довгий час залишилася музикою для хору a capella. Саме тому в українській музиці саме хорова музика перебрала на себе функції, які у західноєвропейській музиці виконувала музика інструментальна.

Середньовіччя (монодія)[ред.ред. код]

Рання хорова церковна музика була монодичною у церквах як візантійського, так і римського обряду. В Україні цей тип співу представлений середньовічною монодією, що отримала назву "знаменний розспів". Русь запозичила з Візантії сувору регламентацію співів і молитов, які повинні виконуватися на різних Службах: вечірній, всенічній, ранковій та Літургії відповідно до церковного календаря, що розпочинався 1 вересня, а закінчувався 31 серпня. На кожне свято виконува¬лися відповідні молитви і співи. З Візантії прийшла й практика вико¬ристання в Службі трьох хорів; двох хорів співаків та хору прихожан. Найпоширенішими жанрами церковної музики були псалми, гімни, антифони (почерговий спів двох хорів), кондаки, тропарі, канони, стихіри. Деякі жанри з часом міняли свою специфіку (кондаки, тропарі). Усі ці жанри мають візантійське походження і були запозичені Київською митрополією. Відповідно до церковних жанрів у Візантії сформувалися певні типи церковноспівочих книг. До найдавніших (VIII ст.) відносяться «Стихирарій» (збірник стихир) та «Ірмолог» (збірник ірмосів канонів церковних свят, розташованих у системі восьмигласся).

Бароко (партесний спів)[ред.ред. код]

Наприкінці 16 століття в Україні виник новий тип церковного співу - багатоголосний ансамблевий (хоровий) партесний спів, який протягом другої половини 17 ст. і першої половини 18 ст. поширився також у Росію. Основним жанром професійної музики того часу став одночастинний партесний концерт. Кількість голосів варіювалася від простого три- і чотириголосся до складнішого восьми- та дванадцятиголосся, які стали типовими наприкінці 17 століття. Подеколи композитори доходили до 18 і більше голосів.

Серед найвидатніших композиторів партесної музики в Україні - Микола Дилецький, Симеон Пекалицький, Іван Домарацький, Герман Левицький та ін.

Про багатство репертуару української партесної (хорової) музики того часу свідчить збережений список нот Львівського братства (1697 р.), в якому названо 396 партесних композицій, зокрема 151 концерт і 56 літургій.

Якщо порівнювати партесний концерт із західноєвропейськими музичними жанрами того ж часу, то можна помітити чіткі аналогії між жанрами партесного концерта і concerto grosso.

Класицизм (хоровий концерт)[ред.ред. код]

У другій половині 18 століття на зміну партесному співові приходить новий жанр духовного хорового циклічного концерта, що в професійній музиці письмової традиції знаменує перехід від естетики Бароко до естетики Класицизму. З'являється нове покоління композиторів церковної хорової музики: Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та Артем Ведель. Починаючи із творів цих композиторів як панівний склад хору в українській хоровій музиці усталилося чотироголосся.

Якщо порівнювати хоровий концерт із західноєвропейськими музичними жанрами того ж часу, то можна помітити чіткі аналогії між жанрами хорового концерта і симфонії.

Світська хорова музика в Україні[ред.ред. код]

Розвиток світської хорової музики в Україні почався в першій половині 19 століття. Величезним вкладом у неї була творчість Миколи Лисенка, головно на полі оригінальної творчості, зокрема й широкорозбудованих хорово-оркестрових кантат та хорових обробок народних пісень.

Після Лисенка визначними творцями хорової музики були: Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Олександр Кошиць, Станіслав Людкевич, Пилип Козицький та ін.

У творчості українських композиторів 1920—1960-х хорова музика відійшла на другий план. Щойно у молодших представників сьогочасної музики (Леся Дичко, Іван Карабиць) вона знову набирає ваги.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

знаменний розспів партесний спів партесний концерт хоровий концерт

Посилання[ред.ред. код]

Свіжа інформація про дослідження партесної музики (укр.)