Хортиця
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Хортиця |
||||
| Карта | ||||
|---|---|---|---|---|
 |
||||
| Місце знаходження | Запоріжжя | |||
| Координати | 47°49′ пн. ш.; 35°5′ сх. д. | |||
| Площа | 23,59 км² | |||
| Країна |  Україна |
|||
| Область | Запорізька область | |||
Хо́ртиця – найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя нижче Дніпрогесу, унікальний природний й історичний комплекс. Хортиця є одним з семи чудес України.
Мешканці міста Запоріжжя називають Хортицю - "острів".
Зміст |
[ред.] Опис
Хортиця є найбільшим островом на Дніпрі. На північній стороні острова був останній дніпровський порог. Хортиця витягнута із північ-заходу на південь-схід, має довжину 12,5 км, ширину в середньому 2,5 км і площу приблизно З 000 га.
Острів до останнього часу зберігав ліси в прибережних балках, а в післявоєнні часи був залісений лісовим господарством в північній частині, де грунти є пісчаними. В південній частині зберігається степ з багатьма реліктовими видами рослин, які зберіглися тількі на острові, але в давнини зростали на всій території півдня України. На крайньому півдні острова існують плавні.
[ред.] Природа
З геологічної точки зору, Хортиця являє собою частину Українського кристалічного щита. Долина Дніпра в районі Хортиці є єдиною збереженою ділянкою порожистої частини ріки. До будівництва Дніпрогесу русло Дніпра перетинало дев'ять порогів. Безпосередньо біля о. Хортиці не було порогів, але збережені скельні острови й скельні структури в північній частині острова мають характерні для порогів особливості. Хортиця й прилягаючі до неї острови оголошені геологічним заказником «Дніпровські пороги».
Геологічною основою острова служать докембрійські породи віком близько 2,5 млн. років, у першу чергу – граніти, покриті шаром більш молодих осадових порід. У північній частині Хортиці над берегом піднімаються скелі висотою 40-50 м, що спадають до півдня.
Флора Хортиці нараховує більше 1000 видів вищих рослин, з яких 15% є ендеміками. На острові зустрічаються різноманітні природні зони: різнотравно-ковилові степи, дубові й хвойні ліси, заплавні луки. Завдяки особливим мікрокліматичним умовам, утвореним могутньою рікою, рослинні групування істотно відрізняються від материкових.
[ред.] Назва
У Воскресенському літопису під 1223 роком названий Варязьким островом.
Костянтин Багрянородний називає острів Святого Григорія (гадають просвітника Вірменії, що колись мандрував на Русь по Дніпру), що мало бути надане християнами у оточенні київського князя Ігоря.
В руських літописах він називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом. Вперше назва Хортичий острів згадана у зв'язку з походом князя Святослава Ізяславича проти половців 1103 року.
Еріх Лясота, Боплан називають його Хортицею та Хіртицею. Польський хроніст Мартин Більський — Хорчика. Василь Зуєв й князь Мишецький — Хортиц У атласі Дніпра 1786 року адмірала Пущина — Хитрицький. Рігельман — Хордецький острів.
Дослідники виводять назву від тюрксько-половецького „орт”, „орта”, що означає „середній”. Слово Хортиця також виводять від «хорт» - «пес», і від давньослов'янського бога Хорса
Згідно версії В. Фоменка, грецька назва Хортиці — острів Святого Георгія, походить від імені скіфів-землеробів, де грецьке георгія означає землеробоство.
[ред.] Історія
Завдяки стратегічному положенню Хортиця мала багате історичне минуле. Хортиця відіграла чималу роль у боротьбі козаків проти татар і поляків.
1965 року острів Хортиця став державним історико-культурним заповідником, в якому передбачено створити музейний комплекс, присвячений історії запорозького козацтва. Археологічні і історичні знахідки здебільшого зберігаються в Запорізькому історичному музеї у північній кінцівки острова.
[ред.] Мезоліт
Людина з'явилася на острові ще в епоху палеоліту та мезоліту.
Перші археологічні знахідки відносять ще за доби мезоліту (10 6 тисячоліття до Р.Х.)у північній та східній частинах Хортиці. Пам'ятки дніпро-донецької культури (ДДК) доби неолиту (5-3 тис. до Р.Х.) у селі Середій Стіг і урочище Вирва.
[ред.] Енеоліт
Поселення знайдено у північно-східній частині острова, де до 1970 рр. існувало давнє козацьке село Середній Стіг дало назву Середньостогівській культурі енеоліту 4 тис. до Р.Х.. Від цих поселень залишилися численні поховання, городища й культові спорудження, велика кількість крем'яних, кам'яних, кістяних та рогових знарядь праці на острові Байди, в урочищах Вирва, Дурна Скеля, Соловка Гай та в північній частині Хортиці. Численні знахідки цього часу було піднято зі дна Старого Дідпра.
[ред.] Бронза
Перші істотні досліджені поселення належать до епохи бронзи (III—II тис. до Р. Х.). Пам'ятки бронзи відомі по всій території Хортиці:
- поселення племен ямної культури 3-2 тис. до Р.Х. (північно-східна частина острову),
- поселення племен катакомбної культури перша половина 2 тис. до Р.Х. (східний схил балки Совутиної);
- поселення племен культури багатовалікової кераміки 16-15 сторічч до Р.Х. (північно- східна частина острову);
- поселення племен зрубної культури 15-14 сторічч до Р.Х. (південний схил балки Молодняга).
На острові Байда була виявлена потужна фортеця з кількома рядами стін та ровів, що була столичним замком всього Нижнього Подніпров'я. Тут було знайдено святилища, що можливо проводили астрономічні спостереження.
[ред.] Залізна доба
Городище "Совутина Скеля" є пам'яткою скіфського часу 7-3 сторіч до Р.Х., де досліджено оборонні (до 6 м), житлові та господарчі будівлі. Численні грунтові і курганні могильники (6 курганних груп).
Сармати з 2 сторіччя до Р.Х. до 3 сторіччя залишили окремі поховання і монети. В 1925 poцi була знайдена тетрадрахма царя Єфтидема Бактрійського 2-1 сторіччя до Р.Х. (в річці біля Хортиці) і римський динарій императора Адріана.
Могильник черняхівської культури (2 сторіччя) на території сучасної СШ №43, поселення на острові Байда та на piчці Середня Хортиця.
[ред.] Русь — бродники
В 9 сторіччі на півдні острова виникла неукріплене містечко бродників, назване А.Сокульським «Протолче». Воно було слов'янське. Поселення лежало біля стародавньої переправи через Дніпро — Протолчий брід. Поселення існувало у 10-14 сторіччях. Про торгівельну активність населення можуть свідчити виявлені тут арабські і інші монети.
Костянтин VII Багрянородний згадує в середині 10 ст. Хортицю у творі «De administrando imperio» як острів св. Григорія.
По легенді, 972 року біля Дніпрових порогів загинув у боротьбі з печенігами князь Святослав Ігоревич, повертаючись із походу на Константинополь.
В 1928 році, під час будівництва Дніпрогесу поблизу Хортиці на дні Дніпра були виявлено чотири мечі й один клинок без рукояті. За написами, клинки є франкського походження, за орнаментацією рукоятей – вироблені на берегах Балтіки в другій половині 10 – початку 11 сторічч (ще один подібний меч 10 сторіччя сторіччя був знайдений у протоці устя Дніпра).
У подальшому постійно використовувався як українська база проти половців і монголо-татар. 1103 руські князі на чолі з Святополком Ізяславичем зійшлися на Хортиці перед походом на половців (Іпатський літопис).
Також 1224 року руські князі зустрілися на нараду на Хортиці перед битвою з татарами.
[ред.] Запорозькі козаки
На острові багато назв пов'язаних з перебуванням запорожців: урочище Сагайдачного, Січові ворота, Козача могила, Совутина скеля та інші.
У 15 сторіччі Хортиця стала центром формування протидії Польщі зі сторони козаків. Козаки будували тут, як і на інших островах «засіки». Саме на Малій Хортиці ( можливо в 10 км на північ від Хортиці, або на острові Байди), у 1550-х pp. князь Дмитро Вишневецький-Байда збудував фортецю, що планувалася польським урядом для контролю над рухом козаків через Дніпро і на Хортиці. У січні 1557 рр. турецько-татарські війська напали на фортецю і згодом зруйнували. На острові Байда були виявлені залишки дерев'яних укріплень, оборонні, господарчі споруди та житлові приміщения 16 сторіччя.
У 1596—1648 рр. з короткими перервами на Хортиці перебувала залога реєстрових козаків; звідти починали повстанські походи Тарас Федорович-Трясило (1630), Іван Сулима (1635). Богдан Хмельницький 1648 розгромив на Хортиці польську залогу.
У 1660—1670-х pp. Хортиця була військовою базою Івана Сірка.
В балках Молодняга i Липова відкриті зимовники запорозьких козаків 18 сторіччя, де знайдені цвяхи, кераміка, ножі та інше.
Багато пам'яток з російсько-турецької війни 1735-1739 років, в якій брали участь запорожці.
У 1736 poці на Хортиці була заснована Запорозька верф, і для її захисту побудовані фортеця та ретраншемент. Декілька десятків чайок верфи затонуло біля острова.
До зруйнування Січі (1775) Хортиця належала до володінь Запорізької Січі. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рр. на Хортиці збудовано укріплення, залишки яких збереглися.
[ред.] За царату - німецька колонія
На східному березі острову існувала німецька колонія Острів Хортиця, що входила до Хортицької волості Катеринославського повіту. У 1886 року тут було 452 мешканця, 23 двори, школа.
[ред.] Сучасність
Острів інтегрований в структуру міста Запоріжжя. Через острів проходить залізниця з станцією "Запорізька Січ" в середені острова. Три існуючі автомобільні мости дають доступ людям перетинати Дніпро й користуватися багатствами острова.
На острові знаходяться заселені селища. В північно-східній частині розміщено залишене село - Середній Стіг. На території острова велика кількість означених пам'яток історії й археології. Десятки будинків відпочинку, санаторіїв, туристичних баз. Пісочні пляжи. Смерекові й листяні ліси. Унікальні плавні на півдні.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
- Эварницкий Д. История запорожских козаков, т. 1. — П., 1892
- Киценко М., Пещанов В. Хортиця. — К., 1968
- Jana Bürgers Mythos und Museum. Kosakenmythos und Nationsbildung in der postsowjetischen Ukraine am Beispiel des Kosakengeschichtsmuseums auf der Insel Chortycja.//Bianka Pietrow-Ennker (Ред.): Kultur in der Geschichte Russlands. — Göttingen, 2006. ISBN 3-525-36293-5
- Christian Ganzer Sowjetisches Erbe und ukrainische Nation. Das Museum der Geschichte des Zaporoger Kosakentums auf der Insel Chortycja. Mit einem Vorwort von Frank Golczewski. — Stuttgart, 2005 (Soviet and Post-Soviet Politics and Society, vol. 19). ISBN 3-89821-504-0
