Хорхе Рафаель Відела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хорхе Рафаель Відела
Хорхе Рафаель Відела

Час на посаді:
29 березня 1976 — 28 березня 1981
Попередник Ісабель Мартінес де Перон
Наступник Роберто Едуардо Віола

Народився 2 серпня 1925(1925-08-02)
Мерседес, Аргентина
Помер 17 травня 2013(2013-05-17) (87 років)
Дружина Алісія Ракель Хартрідж
Діти Марія Крістіна (1949), Хорхе Орасіо (1950), Алехандро Еухеніо (1951-1971), Марія Ісабель (1958), Педро Ігнасіо (1966), Фернандо Габріель (1961), Рафаель Патрісіо (1953)
Професія військовик
Релігія Католик

Хо́рхе Рафае́ль Віде́ла Редо́ндо (ісп. Jorge Rafael Videla Redondo, *2 серпня 1925 — †17 травня 2013) — високопоставлений офіцер аргентинської армії, президент Аргентини де-факто у 1976–1981 роках.

Відела прийшов до влади здійснивши державний переворот, що повалив Ісабель Мартінес де Перон. Після повернення демократичного уряду до влади, він був звинувачений у масштабних порушеннях прав людини і злочинах проти людяності, під час його правління, зокрема у викраденнях людей, тортурах і вбивствах активістів, політичних опонентів (як реальних, так і підозрюваних), а також членів їх сімей, у секретних концентраційних таборах. Він звинувачувався у викраденнях багатьох дітей, народжених у незаконних місцях утримання під вартою. Перебував під домашнім арештом до 10 жовтня 2008, коли його було відправлено до військової в'язниці[1]. 5 липня 2010 року Віделу було визнано повною мірою відповідальним за дії армії у часи його правління. «Я приймаю відповідальність як представник вищої військової влади під час міжусобної війни. Мої підлеглі виконували мої накази», сказав він суду[2]. 22 грудня 2010 року Відела був засуджений до довічного ув'язнення за вбивство 31 в'язнів після перевороту, який привів його до влади[3][4].

Кар'єра в армії[ред.ред. код]

Хорхе Рафаель Відела навчався у Національному військовому коледжі (ісп. Colegio Militar de la Nación) з 3 березня 1942 по 21 грудня 1944 року і закінчив його у званні молодшого лейтенанта піхоти. Далі Відела вчився у Вищій військовій школі (ісп. Escuela Superior de Guerra) у 1952—1954 роках, закінчив її штаб-офіцером. Працював у міністерстві оборони у 1958—1960 роках. Після цього керував військовою академією до 1962 року. У 1971 році отримав звання бригадного генерала і був призначений Алехандро Агустином Лануссе на посаду директора Національного військового коледжу. Наприкінці 1973 року Леандро Анайя призначив Віделу начальником штабу армії. Протягом липня та серпня 1975 року Відела був головою Об'єднаного комітету начальників штабів (ісп. Estado Mayor Conjunto) аргентинських збройних сил[5]. У серпні 1975 року президент Ісабель Перон призначила Віделу Головнокомандувачем армії.

Ісабель Перон, віце-президент при її чоловікові Хуанові Пероні, за конституцією зайняла пост президента після його смерті. Скориставшись нестабільною ситуацією в країні, 24 березня 1976 року Відела очолив військовий переворот, який позбавив влади Ісабель Перон. Була утворена Військова хунта, до якої окрім самого Відели увійшли адмірал Еміліо Массера (представник флоту) і бригадний генерал Орландо Рамон Агості (представник ВПС). Через два дні після перевороту Відела офіційно вступив на посаду президента Аргентини.

Президентство[ред.ред. код]

Порушення прав людини[ред.ред. код]

Докладніше: Брудна війна

Військова хунта захопила владу в період крайньої нестабільності, після терористичних актів марксистських груп ERP, Монтонерос, FAL, FAR і FAP, які пішли у підпілля після смерті Хуана Перона в липні 1974 року, і правих радикалів аргентинського антикомуністичного альянсу на чолі з Хосе Лопесом Регою. Генерал-лейтенант Хорхе Відела сам ледве уникнув трьох замахів Монтонерос і ERP у період з лютого 1976 по квітень 1977[6]. Члени хунти скористалися цим, щоб виправдати переворот, назвавши адміністрацію «Процес національної реорганізації».

За різними оцінками від 9 000 до 30 000 аргентинців зазнали насильницького «зникнення» (ісп. Desaparecidos) і найпевніше були вбиті, багато людей були незаконно затримані та піддані тортурам, інші зазнали вигнання. Асамблея з прав людини (ісп. Asamblea por los Derechos Humanos) вважає, що 12 261 осіб було вбито або зникло безвісти під час «Національного процесу реорганізації»[7]. Вся законодавча влада була зосереджена в руках дев'яти офіцерів хунти, і всі важливі місця в національному уряді були зайняті лояльними офіцерами.

Конфлікт з Чилі[ред.ред. код]

Ще до початку правління Відела Аргентина мала конфлікт з Чилі щодо місця проведення кордону у протоці Бігля, зокрема претендувала на три острови у цьому регіоні. 1977 року було ухвалене арбітражне рішення, згідно з яким острови відходили Чилі[8]. Військова хунта на чолі з Віделою не визнала рішення суду і 22 грудня 1978 року почала окупацію островів, яка отримала назву операція «Суверенітет». Лише завдяки втручанню папи Івана Павла ІІ вдалося уникнути війни між двома країнами[9].

Конфлікт не було повністю вирішено до закінчення влади президента Відели. Договір про мир і дружбу від 1984 року між Чилі та Аргентиною (ісп. Tratado de Paz y Amistad) визнав чилійський суверенітет над островами.

Кінець правління і суди[ред.ред. код]

Втративши опору всередині хунти, 29 березня 1981 року Відела передав президентські повноваження генералу Роберто Едуардо Віолі. Пізніше, після відновлення демократії, в 1983 році Віделу було притягнуто до суду і в 1985 р. засуджено до довічного ув'язнення. У 1990 році президент Менем помилував його, разом з іншими членами хунти, і помістив під домашній арешт у зв'язку з погіршенням здоров'я.

Після обрання в 2003 році президентом Аргентини Нестора Кіршнера Відела більше не вважається законним президентом Аргентини, його портрет знятий з усіх публічних місць. 6 вересня 2006 року помилування, дане Віделі Менемом, було оголошено неконституційним, і судове переслідування продовжено. 30 жовтня 2008 року його було заарештовано знову і поміщено у військову в'язницю.

23 грудня 2010 року Відела був знову засуджений до довічного ув'язнення за звинуваченням в організації вбивства 31 політичного в'язня. Відела у своє виправдання заявив, що силою зброї він зупиняв в країні хаос і насильство:

«Це була справедлива війна. Мали місце крайності і жах важко виправдати, але їх слід розуміти в рамках тієї жорстокості, яка властива військовому внутрішньому конфлікту»[10]

Посилання[ред.ред. код]

Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Примітки[ред.ред. код]