Хор (колектив)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Хор (грец. χορός — «хороводний танок зі співом» рос. собраніє поющих (П. Чесноков) — колектив співаків; організований колектив співаків, який здатен виконати будь-який твір на найвищому професійному рівні (К. Пігров); колектив співаків, які разом виконують який-небудь вокальний твір з інструментальним супроводом чи без нього (Музична енциклопедія, М.,1981)

Зміст

1 Класифікація хорів
2 Хорові партії та їх комплектування
3 Навички в хоровому співі
4 З історії хорового виконавства
5 Див. також
6 Українські хорові колективи в Інтернеті
7 Джерела

[ред.] Класифікація хорів

У залежності від складу виконавців, розрізняють хори:

Чоловічий — складається з тенорів (розділяються на I та II партії) та басів (роздідяються на баритони й баси)
Жіночий — складається з сопрано та альтів (розділяються на I та II партії)
Дитячий - розділяється на сопрано (дисканти) та альти
Хор хлопчиків та юнаків — хлопчики розділяються на дисканти та альти, юнаки — на тенори та баси (як в мішаному хорі)
Мішаний — розділяється на сопрано, альти, тенори, та баси (можуть бути поділені на баритони та баси)

За кількісним складом виконавців розрізняють:

Малий (мінімальна кількість - 12 чол.), виконуює переважно камерні хорові твори, переважно малої форми.
Середній (25-35 чол.), є технічна можливість поділу партій (divisi), що дозволяє виконувати більш складні твори, твори крупної форми.
Великий (50-60 чол.), має найбільші технічні можливості, що дозволяє йому виконувати будь-які хорові твори.
Хоровий масив (60-120 чол.), використовуються переважно в оперних театрах
Зведені хори (від кількасот чол.), використовуються для виконання урочистих творів.

За манерою співу розрізняють:

Академічний хор
Народний хор

Хор може мати різний статус.

Професійний — складаються з професійних співаків та ведуть регулярну концертну діяльність. Можуть бути як незалежні, так і з державною підтримкою.
Любительський — об'єднують людей, для яких спів у хорі — це хоббі. Можуть існувати при палацах культури, клубах, при организаціях чи установах, при (немузыкальних) навчальних закладах і т. п.: хор студентів, хор співробітників, хор ветеранів.
Церковні хорі беруть участь в церковних службах (див.церковна музика).
Учбові хори існують в музичних навчальних закладах (консерваторіях, музичних училищах, інститутах мистецтв і т.п.).

[ред.] Хорові партії та їх комплектування

Мішаний хор традиційно поділяється на 4 партії - 2 жіночі (сопрано та альти) та 2 чоловічі (тенори та баси). Кожна з партій може співати як в унісон, так і бути поділеною на декілька самостійних голосів. Так, в партесних концертах зустрічаємо 12 і більше хорових партій; «Stabat Mater» Кшиштофа Пендерецького написана для тройного хору по 16 голосів в кажному (загалом - 48 хорових партій).

Традиційна комплектація хорових партій та їх діапазони виглядають наступним чином:

партія	діапазон	партія	діапазон
Перші сопрано	$c 1$ до $g 3$	Другі сопрано	$c 1$ до $g 2$
Перші альти	$a$ до $f 2$	Другі альти	$g$ до $d 2$
Перші тенори	$c$ до $b 1$	Другі тенори	$B$ до $f 2$
Баритони	$A$ до $f 1$	Баси	$F$ до $d 1$
Октавісти	від С

Є декілька варіантів розташування хорового колективу на сцені. Найчастіше хористи розташовуються в два або декілька рядів за схемою

........Тенори........	..Баси (Баритони)..
.......Сопрано........	.........Альти..........
(диригент)

В деяких випадках (переважно камерні хори), хор може розташовуватись по квартетах настурним чином:

Бас	Тенор	Альт	Сопрано	Бас	Тенор	Альт	Сопрано	і т.д...
(диригент)

[ред.] Навички в хоровому співі

Співаки хору можуть істотно відрізнятись можливостями і вмінням. Найкращі хорові співаки крім іншого спроможні виконувати наступне:

точно відтворювати тон та вокальний тембр, що доповнює інших співаків;
співати з точно контрольованою гучністю звуку, відтворюючи динаміку та нюанси позначені в партитурі чи показані диригентом, без надмірно голосного співу що дозволяв би ясно розрізняти індивідуальний голос на фоні всієї вокальної партії;
бігло читати музику «з листа»;
точно читати текст та вимовляти слова в манері вказаній диригентом, незалежно від мови твору;
перебувати в стані повної готовності протягом тривалого часу, уважно слідкуючи за всім, що відбувається на репетиції чи виступі;
слідкувати за власним співом і помилками;
приймати вказівки чи побажання від інших для блага всього колективу, навіть якщо власні естетичні відчуття співака суперечать таким вказівкам;
відтворювати здоровий і приємний на слух звук застосуванням відповідної вокальної техніки;
чисто інтонувати ноти

Співаки, що мають абсолютний слух все ж повинні вміти наступне:

виконувати музику в іншій тональності, чим вона написана в партитурі; це необхідно тому, що в хорах часто виконують музику в транспонованій формі;
підстроюватись під ансамбль, навіть якщо ансамбль трохи відхиляється від «ідеального» тону

[ред.] З історії хорового виконавства

Хоровий спів, очевидно, існував з часів первисно-общинного строю (див. також хорова музика). Вже в стародавній Греції голоси розрізняли по регістрах - netoide - високі голоси, mesoide - середні, iroide - низкьі. Початком професійного хорового виконавства пов'язують з раннім середньовіччам, коли з церковної общини виділяється клірос. До епохи Відродження професійне хорове виконавство було пов'язане винятково з церквою.

В 14-15 ст. з розвитком багатоголосся формується поняття хорової партії, кожна з яких могла виконуватись в унісон, або розділятися на кілька голосів. Епосі раннього відродження характерні 3-4 голосні хори з головним голосом - тенором, пізніше - 6-8 голосні.

Становлення класичного гармонічного мислення в 17-18 ст. визначило поділ голосів на 4 основні партії - дисканти (сопрано), альти, тенори та баси. Хор стає невід'ємним учасником опери, з'являються також світські капели, що пов'язано з розвитком жанрів ораторії, кантати, хорових концертів тощо.

На українських землях хоровий спів відомий з часів Київської Руси, де хорові колективи існували в монастирях і на княжих дворах; в 11 століття хорового співу навчали в жіночій монастирській школі у Києві. З 16 століття хорові колективи були організовані церковними братствами; кращі з них у Києві, Львові, Луцьку. Особливо відзначався хор Києво-Могилянської Академії чисельністю понад 300 чоловік.

З кінця XIX століття - на початку XX організація хорових колективів повсюдно на Україні набрала спонтанного характеру і була свого роду виявом національного пробудження. Найкращі хори їздили репрезентувати хорове мистецтво України за кордоном: подорож Української Республіканської Капели і Українського Національного Хору на чолі з О. Кошицем по Західній Європі й Північній Америці (1919 - 27), виступи київського хору «Думка» у Франції, зокрема в Парижі (1929), під керівництвом Н. Городовенка, гостинні виступи «Візантійського Хору» (Утрехт, Голландія). За часів УРСР любительські хорові колективи організовувались при будинках культури повсюдно.

Серед провідних хорових колективів України сьогодні - Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім.Верьовки, Муніципальний камерний хор «Київ», хор «Трембіта» (Львів), Закарпатський народний хор та інші.