Хотинська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хотинська війна 1620—1621 років — війна султанської Туреччини проти Польщі, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ проти турецько-татарських загарбників під Хотином (звідси її назва) і поразкою турків.

Зміст

Передумови війни.[ред.ред. код]

Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоювання Речі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100 тис. чол. До турецького війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Ослаблена поразкою під Цецорою Річ Посполита перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державою, Швецією та іншими країнами. Вона могла зібрати лише 30-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків із закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права та привілеї. Польський сейм ухвалив козацький реєстр у 20 тис. чол. з платнею 100 тисяч злотих на рік.[ред.ред. код]

Причини війни[ред.ред. код]

Основними причинами Хотинської війни стали агресивна зовнішня політика Туреччини щодо слов'янського світу, безперервні руйнівні походи запорожців на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщі напівбандицьких загонів так званих лісовчиків на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати про-польськи налаштованого молдавського князя Граціана і знову підпорядкувати Молдавію своєму впливу.

Цецорська битва[ред.ред. код]

Влітку 1620 р. Іскандер паша на чолі 60-тисячного війська почав наступ на Молдавію. Польський уряд ухвалив рішення подати Граціану військову допомогу залучивши до походу значну кількість українських козаків. Але коронний гетьман Станіслав Жолкевський не надто бажав бачити їх під своїм командуванням і все повторював — «не хочу я з Грицями воювати нехай ідуть до ріллі альбо свині пасти». Але й козаки не прагнули з ним воювати. Незважаючи на успіхи в Московщині у козацькій пам'яті він залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не більше 1.6 тис. реєстрових козаків у тому числі й сотню Михайла Хмельницького де перебував і його син Богдан. Все військо Жолкевського налічувало приблизно 9 тис. жовнірів.

24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. військо Жолкевського переправилося на правий берег Дністра i захопило молдавські фортеці. Тут до нього приєднався господар Молдавії Граціан з 600-ма своїми однодумцями. Військо союзників зробило стрімкий марш i 2 вересня зайняло позиції поблизу с. Цецори, розташованого на березі Прута за 18 верст від Ясс. 8 — 11 вересня відбулись вирішальні бої під Цецорою в ході яких польське військо зазнало поразки. Багато жовнірів і козаків загинуло, серед них і Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числі й Богдан Хмельницький. Відступаючих до Кам'янця-Подільського поляків турки і татари остаточно розгромили 26 вересня біля с. Савки. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станіслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та інші були взяті у полон. Головну причину поразки польські урядовці вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до війни необхідну кількість козаків.

Річ Посполита втратила військо і опинилась безборонною перед грізним противником. Татарські орди розтеклися по Поділлю i Галичині, дійшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували міста і села. На захист України виступила Запорозька Січ. Частина запорожців рушила на Поділля, дійшла до кордонів Молдавії, завдала низку поразок невеликим татарським загонам і захопила Білгород. А 15 тис. козаків вирушили у похід на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських містечок, у тому числі Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми діями запорожці витискали татар з українських земель і попереджали можливий наступ.

Перегрупування[ред.ред. код]

На початку вересня 1620 року у Варшаві зібрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої від наступу противника. Було вирішено збільшити коронне військо, довести козацький реєстр до 20 тис., виділити для нього 100 тис. злотих, зібравши їх з шляхти. Підготовка до війни велася мляво, шляхта не поспішала платити податок на воєнні потреби. I погляди польських урядовців знову звернулись до українського козацтва. До запорожців на початку зими 1621 року було відправлено Бартоша Обалковського з відповідними пропозиціями, на які козаки спочатку не дали конкретної відповіді. Але самі почали готуватися до воєнних дій. Заготовляли дерево для чайок, харчі, боєприпаси, потім вийшли з Січі на волость i в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхідності об'єднання перед ворожою загрозою прихильників гетьмана Яцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козаків зима і рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман ІІ відмобілізував війська, наказав головному адміралові прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер від можливого нападу Чорноморського флоту козаків і у квітні вирушив у похід на Річ Посполиту. Шлях був довгим і тяжким. Військові вантажі перевозились в основному морем.

Невдовзі Запорозька Січ почала активні воєнні дії на морі. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Дністра. Турецька ескадра Халіли-паші потопила 5, захопила 18 козацьких чайок і полонила близько 300 козаків. Для захисту гирла Дунаю султан відправив головного адмірала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили містечко Ахіоль, а потім на 16 чайках пішли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бій з козаками і лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам і в інших місяцях, тримаючи їх у постійній напрузі, змушуючи постійно звертатись до султана по допомогу.

Тим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольців для участі у воєнних діях. У червні в урочищі Суха Діброва, що між Білою Церквою i Ржишевом, відбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожців у війні. На неї прибуло понад 40 тис. осіб. У тяжку годину козацькі лідери припинили суперечки і заради майбутнього вирішили подати Польщі максимальну допомогу. Рада ухвалила рішення направити козацьке військо на чолі з гетьманом Бородавкою у Молдавію, а Сагайдачного — у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кілька разів зустрічався з королем і вів з ним переговори стосовно задоволення вимог козаків. Реакція Владислава на них була позитивною.

Поки турецька армія повільно рухалась по західному узбережжю Чорного моря, запорожці всіляко їй шкодили. У липні одна частина козаків морем відправилась на Трапезунд, а друга — в район Дунаю, де будувався міст для переправи турецької армії. Проти них Халіла-паша 11 липня відрядив 150 кораблів різного типу. В морському бою запорожці вийшли переможцями, потім висадились на берег над Прутом і зав'язали бої з ордою Кантеміра мурзи. Дії запорожців у Туреччині та на Подунайщині вносили тривогу в серця турків, гальмували просування турецької армії.

Досить активно діяло козацьке військо Бородавки. У липні — першій половині серпня невеликі козацькі загони розійшлися по території Молдавії й розгорнули активні воєнні дії. Вони спалили села в околицях Сорок та інших багатьох міст і навіть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тікати за Дунай під захист турецьких військ, а козаки взяли під свій контроль мало не всю країну. Основне козацьке військо трималось купи, готове відбити напади татарської орди чи турок.

У середині серпня вся турецька армія переправилась через Дунай і рушила в глиб Молдавії. Козацькі загони нав'язували несподівані бої авангардним частинам турок і таким чином затримували просування всієї армії. Один з них чисельністю 300 осіб при відступі від Сучави наштовхнувся на татарську орду і мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всі війська. Приблизно 100 козаків пробились до р. Прут і засіли там у великій печері й кілька днів відбивали всі штурми ворога. Тільки димом турки викурили козаків зі схованки і всіх перебили.

200 козаків переправились через Прут, i, відбиваючись від татарської кінноти, заклали оборонний табір і цілий день боронились від противника. Під прикриттям ночі козаки вислизнули з табора, розділились на дві частини і відступили лісом. Але на ранок їх наздогнали ворожі підрозділи й змусили знову стати табором. Тільки під вечір туркам вдалось прорвати оборону захисників, увірватись до табору й захопити 30 зранених і до смерті замучених козаків. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонів і майже всіх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського військ і розгромити їх поодинці.

Хотинська битва[ред.ред. код]

Петро Конашевич Сагайдачний

Польське військо під командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича підійшло до лівого берега Дністра і зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього і діяти спільно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру поляків з турками і відповів, що дасть згоду, коли польське військо вступить на територію Молдавії. Це означало початок Польщею воєнних дій безпосередньо проти Туреччини. Після цього польському урядові вже не було куди відступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Дністра і заклав табір під Хотином.

На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустріли і командування, i прості вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речі Посполитої на відміну від непевного Бородавки. На чолі невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького війська, щоб прискорити його рух. Вночі він наскочив на турецький табір, під час сутички був поранений у руку татарською стрілою і ледве врятувався. Проблукавши цілу ніч по лісу, він на ранок вийшов до Дністра, переправився на лівий берег і добрався до козацького війська, що стояло під Могилевом.

На козацькій раді Сагайдачний розповів про обіцянки польського короля задовольнити козацькі прохання і тим самим привернув на свій бік частину присутніх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмілому командуванні, невиправданих втратах людей, нездатності забезпечити військо всім необхідним і скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари і пізніше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного і він протягом тижня, відбиваючись від татар, вів козаків до польського табору. Першого вересня (н.с.) союзники об'єднались. Наступного дня під Хотин підійшов і турецький султан зі своєю армією.

Вирішальний чинник Українського війська[ред.ред. код]

Ю.Брандт. Повернення козаків з походу

Усвідомлюючи загрозу поневолення руського (українського) народу турками, скликана 15-17.VI.1621 р. в урочищі Сухій Діброві (на Черкащині) загальна козацька рада прийняла рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарської агресії. В той же час козацька рада послала у Варшаву посольство у складі П.Сагайдачного та інших козацьких старшин, щоб підписати угоди про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Русі-Україні тощо. Влітку 1621 р. 40 тисяч козаків на чолі з запорізьким гетьманом Я.Бородавкою рушило в Молдову. Одночасно запорожці почали напади на турецькі і кримські чорноморські прибережні міста. Перейшовши Дністер, козацькі загони протягом серпня 1621 р. вели героїчну боротьбу, стримуючи просування турецького війська до Хотина, поблизу якого був укріплений табір польсько-шляхетського війська. Після скинення з гетьманства Я.Бородавки і обрання гетьманом П.Сагайдачного козацьке військо (в складі його було 700 донських козаків), відбиваючи безперервні атаки турецького авангарду, 1.ІХ.1621 р. з'єдналося під Хотином з польсько-шляхетським військом. З 2.ІХ.1621 р. ворог почав штурмувати укріплені табори козацького і польсько-шляхетського військ. В останньому, генеральному штурмі 28.IX.1621, коли турецьким силам вдалося оволодіти польсько-шляхетськими укріпленнями, козацьке військо ударами з флангів розгромило ворога. Побоюючись остаточного знищення своїх військ, султан змушений був припинити воєнні дії і укласти Хотинський мир 1621 р. Головна заслуга в перемозі над турецько-татарськими військами належала українським козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польсько-шляхетське військо від розгрому й ліквідували небезпеку турецько-татарського поневолення руського (українського) і польського народів.

Міжнародне значення наслідків Хотинської війни[ред.ред. код]

Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення. Вона примусила Туреччину відмовитися від планів завоювання Європи. Розгром під Хотином привів у султанській Туреччині до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецьких поневолювачів. Як зазначає Петро Сас:

...на полях Хотинської війни вирішувалась не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації

[1]

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]