Хоткевич Гнат Мартинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хоткевич Гнат Мартинович
фотографія
Гнат Хоткевич
Основна інформація
Дата народження 12 січня 1878(1878-01-12)
Місце народження Харків
Дата смерті 8 жовтня 1938(1938-10-08) (60 років)
Національність українець
Професія композитор, педагог, письменник, історик, бандурист, мистецтвознавець, етнограф, театральний і громадсько-політичний діяч.

Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім: Гнат Галайда; * 31 грудня 1877 (12 січня 1878)(18780112)[1], Харків — † 8 жовтня 1938, розстріляний) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляка) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки зі Сумщини.

1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу.

1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту[2].

1900 — короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці.

Розробив власний проект дизельного поїзда (1901) на 30 років раніше від американського аналогу.

За участь у керівництві політичним страйком 1905 зазнав переслідувань і в січні 1906 був вимушений переїхати в Галичину, яка була тоді в складі Австрії. У Галичині Хоткевич оселився спочатку у Львові, а потім у Криворівні; об'їхав усю Галичину й Буковину з скрипковими концертами та концертами українських народних пісень у супроводі бандури.

Повернувшись з Галичини 1912 року на Велику Україну, оселився в Києві і долучився до літературного й мистецького життя: виступав з лекціями, з лютого 1913 став редактором літературного журналу «Вісник культури і життя». В той же час продовжував концертувати з бандурою із серіями концертів «Вечір бандури».

Знову переслідуваний з початку Першої світової війни і висланий 1915 року за межі України, оселився у Воронежі, де жив до революції 1917.

До більшовицької окупації України поставився з недовірою, але з 1920 активно включився до літературно-мистецького життя. У 19201928 роках викладав українську мову й літературу в Деркачівському зоотехнікумі.

19261932 — викладав у Харківському музично-драматичному інституті, де проводив клас бандури.

1928-1932 — художній керівник Полтавської капели бандуристів.

Потрапив у неласку до влади в 1932 р. і після смерті М.Скрипника втратив державні роботи. Твори його були заборонені.

1934 — потрапив під поїзд, був важко травмований.

За єжовщини був заарештований. Особливою трійкою УНКВС по Харківській області 29 вересня 1938 засуджений до розстрілу за «участь у контрреволюційній організації». Вирок виконаний 8 жовтня 1938 року.

Реабілітований 11 травня 1956 року. По реабілітації видано «Твори в двох томах» (1966).

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Виставка рукописів та спадщина Г. Хоткевича в Торонто, Канада.

Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Подальші твори його великої літературної спадщини: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (18971901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914-1915 була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані 1931); повість «Авірон» (1928), роман «Берестечко» та інші. Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидавана (у різних редакціях) пізніше. Хоткевич є автором низки драматичних творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу.

Багата й тематично різноманітна літературно- мистецтвознавча спадщина Хоткевича. Серед іншого: «Григорій Савич Сковорода» (1920), низка наукових розвідок про Т.Шевченка, Ю.Федьковича, О. Кобилянську, «Музичні інструменти українського народу» (1930). За радянських часів Хоткевич багато перекладав з світової класики: Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюґо.

Належачи за радянських часів до політично ненадійних і стоячи осторонь тодішніх літературних дискусій, Хоткевич, проте, був одним з найпопулярніших письменників в Україні, про що свідчить поява його «Творів» у 8 томах (1928-32). Але далі знову почалися утиски, внаслідок яких останній його роман «Довбуш» не був надрукований і лишилася незакінчена тетралогія про Т.Шевченка, над якою Хоткевич працював від 1928.

Літературні твори[ред.ред. код]

  • «Блудний син» (1898)
  • «Різдвяний вечір» (1899)
  • «Добром усе переможеш» (1899)
  • Цикл «Життєві аналогії» (18971901)
  • «Дивні пригоди комахи Саґвіна» (1901)
  • «Поезія в прозі» (1902)
  • «Сагайдачний» (1908),
  • «Гуцульський рік», п'єса (1910)
  • «Непросте» (1911)
  • «Камінна душа» (1911, роман вийшов з ілюстраціями автора)
  • збірка «Гірські акварелі» (1914)
  • «Гуцульські образки» (1914-1915, уперше надруковані 1924)
  • «Авірон» (1917)
  • «Григорій Савич Сковорода» (1920)
  • Повість «Авірон» (1928)
  • «Твори» у 8 тт. (1928-1932)
  • «Довбуш» (перше видання — 1965)
  • «Твори в двох томах» (1966)
  • «Тарасик» (перше видання — 2002)

Театральна діяльність і творчість[ред.ред. код]

Г.Хоткевич у студентській виставі, 1899

Ще бувши студентом, Хоткевич організував в селі Деркачах на Харківщині сільський театр (1895). У студентські роки керував студентським театром в Харкові, що роз'їжджав по окраїнах Слобожанщини.

В 1903 році заснував перший в Україні робітничий театр, який протягом 3 років дав понад 50 вистав, переважно української класики, українською мовою. Для неї спеціально написав ряд п'єс між ними.

На еміграції в Галичині заснував у с. Красноїлля (тепер Івано-Франківської області) Гуцульський театр. Для неї спеціально написав п'єси «Довбуш» (1909), «Гуцульський рік» (1910), «Непросте» (1911) та ін.

В 1912 році після повернення в Харків відновив діяльність робітничого театру.

З інших драматичних творів Хоткевича слід ще назвати «На залізниці» (1925), історичну п'єсу «О полку Ігоревім» (1926) і тетралогію «Богдан Хмельницький» (1929), високо оцінені тодішньою критикою (О. Білецький). Зокрема, в останній частині тетралогії «Переяслав» Хоткевич, супроти офіційної концепції, засудив Переяславську угоду як акт, що призвів до поневолення України Росією.

Автор кількох десятків кіносценаріїв. Зіграв у фільмі «Назар Стодоля» роль кобзаря Кирика (1937).

Розвідки: «Народний і середньовічний театр у Галичині» (1924), «Театр 1848 року» (1932).

Музична діяльність і творчість[ред.ред. код]

Кобзарський виступ на ХІІ Археологічному концерті в 1902 р.
Г. Хоткевич та Харківський квартет бандуристів на основі студентів ХМДІ.
Удосконалена харківська бандура Г. Хоткевича роботи майстра Горгуля.

В молоді роки Хоткевич вивчав гру на скрипці у харківського професора скрипки Ільницького і досяг професійного виконавського рівня даючи численні сольові концерти скрипкової музики. Рівно ж він вправно володів грою на фортепіано та володів професійними навичками співу, співаючи баритоном. Професійна музична підготовка на скрипці допомогла йому засвоїти та удосконалити гру на бандурі та закласти ґрунт для пізнішого створення професійних курсів гри на бандурі.

Хоткевич почав вивчати гру на бандурі в 1896 р. і як бандурист-соліст об'їхав майже всі великі міста України. На базі народного способу гри на бандурі, який використовували слобожанські кобзарі, Хоткевич створив свою так звану Харківську школу гри на бандурі.

1902 — на ХІІ Археологічному з'їзді він організував виступ кобзарів та приготував доповідь, яка мала вирішальне значення для подальшого розвитку кобзарського мистецтва в Україні. Це був перший відомий виступ ансамблевого виконавства на бандурі.

1909 — у Львові видав перший підручник гри на бандурі.

19261931 — керував класом бандури в Харківському Музично-Драматичному Інституті.

Працюючи над удосконаленням конструкції бандури, створив педагогічну літературу для бандури «Підручник гри на бандурі» (1909, 1929, 1930, 1931), «Короткий курс гри на бандурі» й уклав низку композицій і обробок народних пісень.

19281931 — керував Полтавською капелою бандуристів, для якої створив поважний репертуар. Колектив під його орудою досяг такого успіху, що став першим радянським колективом, який отримав контракт на гастролювання Північною Америкою.

Музичні композиції[ред.ред. код]

Хоткевич є автором близько 600 музичних творів — романсів, хорів, струнних квартетів, творів великого формату для бандури та оркестру бандур. Його «Поема про Байду», «Буря на Чорному морі», «Невільничий ринок у Кафі», «Осінь», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка», «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького» сьогодні вважаються народними. та ін. Хоч чимало композицій Г. Хоткевича були видані за його життя, в 1931 році вони всі були заборонені і виключені з виконавської практики, тож на сьогодні більшість його творів забуто.

  • Для хору — «Коломийки» (1919), «Зоре моя вечірняя» (1922), «Тече вода» (1922), «Реве та стогне Дніпр широкий» (1927), «Попід горою, яром, долом» (1927), «Защебетав жайворонок» (1927), «Ой діброво — темний гаю!» (1922),
  • Для голосу в супроводі ф-но — «Ой не п'ється пива, меду» (1927), «Веснянка» (1927), «У гаю гаю вітру немає» (1927), «Сонце гріє вітер віє» (1927), «Ой я свого чоловіка» (1927), «Весна прийшла» (1927), «Минає неясний день» (1928), «Шахтарі» (1928),
  • Для оркестру — «Осінь», «Містерія»,
  • Для бандури — «Одарочка» (1910), «Невільничий ринок у Кафі» (1913 та 1928), «Осінь» (1931), ряд мелодекламації на тексти українських поетів.
  • Для голосу в супроводі бандури — «Про смерть козака бандуриста», «Про Богдана Хмельницького», «Про Козака Голоту», «Про бурю на Чорному морі»,
  • Для капели бандуристів — «Поема про Байду», «Буря на Чорному морі», «Заповіт», «Софрон», «Нечай», «А в полі корчомка»,

Музикознавчі праці[ред.ред. код]

Учні бандуристи[ред.ред. код]


Доля родини[ред.ред. код]

Дружина Хоткевича, Платоніда Володимирівна була репресована і по війні вислана в Казахстан. Пізніше, після повернення в Україну, жила в Криворівні, де працювала в хаті-музеї Івана Франка.

Дочка Галина під час війни була вивезена в Німеччину, а потім з іншими переміщеними особами оселилася в Марокко, де довгий час була парафіянкою та півчою православної церкви Воскресіння Христового в Рабаті. З початку 1970-х — проживала в місті Гренобль, Франція († 26 січня 2010)[3].

Син Володимир записався до Української дивізії і пропав у боротьбі з червоним військом під Курськом.

Дочка Оля оселилася у Венесуелі.

Син Євген утопився, нелегально перетинаючи радянсько-іранський кордон.

Син Володимир залишився в Харкові і став ректором Харківського університету.

Конкурс імені Гната Хоткевича[ред.ред. код]

З 1998 року в Харкові раз на три роки проводиться Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах імені Гната Хоткевича. У конкурсі беруть участь бандуристи-інструменталісти, бандуристи-співаки, цимбалісти, сопілкарі, домристи, кобзарі. Традиційно до обов'язкової програми вони мають включити одну з п'єс харківських композиторів, спеціально створену для цього конкурсу[4][5].

Див. також[ред.ред. код]

«Камінна душа» (рос. «Каменная душа») — український художній фільм режисера Станіслава Клименка, відзнятий 1988 року на Київській кіностудії ім. О.Довженка за однойменною повістю Гната Хоткевича.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Супрун Н. Гнат Хоткевич — музикант. — Рівне, 1997 (280 с.)
  • Мізинець В. Трагічна доля видатного бандуриста. // Bandura, 1985, № 13-14, (С. 31—36)
  • Мішалов В. і М. Українські кобзарі-бандуристи. — Сідней, 1986 (106 с.)
  • Мішалов В. Ю. Харківська бандура - Культурологічно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на українському народному інструменті - (Серія Слобожанський світ)— Харків - Торонто, 2013 –368с.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Михайлин І. Л. Гнат Хоткевич у 1917 році / І. Л. Михайлин // Наукові записки кафедри українознавства Харківського університету. — Х. : Основа, 1994. — Вип. 1. — С. 55–67.
  • Михайлин І. Л. Бінарна опозиція «Україна – Московщина» в публіцистиці Гната Хоткевича 1917 р. / І. Л. Михайлин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. — Львів, 2000. — Вип. 8. — С. 358–366.

Посилання[ред.ред. код]