Христофор Радзивілл (Перун)
Христофор[1] Микола Радзивілл на прізвисько Перун (пол. Krzysztof Mikołaj Radziwiłł "Piorun"; 9 лютого 1547, Вільно - 20 листопада 1603) — військовий і державний діяч Великого князівства Литовського. Крайчий литовський в 1567-1569, підчаший литовський в 1569-1579, польний гетьман литовський в 1572-1589, каштелян трокський в 1579-1584 і одночасно підканцлер литовський в 1579-1585, воєвода віленський з 1584, великий гетьман литовський з 1589[2]. Староста кокенгаузький, солецький, жежмарайський, ужендувський, аінській, борисовський, новомисський. Князь (Reichsfürst) Священної Римської імперії.
Представник Біржайсько-дубінковської лінії роду Радзивіллів, син Миколи Радзивілла Рудого і Катерини Томіцької. Отримав домашню освіту[2].
Зміст |
Біографія [ред.]
Військова справа [ред.]
У 1564 році, будучи сімнадцятирічним, разом з батьком брав участь у Лівонській війні, бойове хрещення прийняв у битві при Чашниках[2]. Він показав себе кмітливим молодим воїном і заслужив прізвисько Перун. У 1567 році призначений ротмістром кінної роти. У той же рік почав і громадянську кар'єру, зайнявши посаду крайчого литовського. Через два роки став підчашим.
У 1572 році призначений польним гетьманом литовським, займався обороною південно-східного кордону Великого князівства Литовського[2].
Під час нового походу Івана Грозного в Лівонію, у 1580 році Радзивілл узяв замок Усвяти, провів успішну битву при Великих Луках і очолив облогу міста[2].
Брав участь у поході Стефана Баторія на Псков, у 1581 році чотирьохтисячний загін Христофора Радзивілла спільно з двохтисячним загоном Філона Кміти-Чорнобильського здійснив кінний рейд до верхів'їв Волги, щоб росіяни не змогли зібрати сили для зняття облоги Пскова. З 5 серпня по 22 вересня 1579 його війська пройшли 1400 кілометрів через Вітебськ, Ржев, Старицю, в якій зупинявся сам цар Іван IV, Торопець і Стару Русу біля озера Ільмень, неодноразово вступаючи в бій з московськими військами. Облога Пскова і рейд Радзивілла змусили Івана IV підписати перемир'я[2].
Після смерті батька в 1584 році був призначений на раніше займану батьком посаду воєводи віленського. Будучи одним з найбільш впливових людей у державі, виступав за незалежність Великого князівства Литовського, після смерті Стефана Баторія був одним з тих, хто підтримував план обрання королем польським і великим князем литовським російського царя Федора Івановича[2].
У 1589 році був призначений великим гетьманом литовським. У 1594-1596 роках воював із загонами повстанців Наливайко.
З початку польсько-шведської війни 1600-1611 років командував військами в Лівонії. У 1601 році разом з Яном Ходкевичем відбив наступ шведської армії під Кокенгаузеном, отримавши славетну перемогу, і звільнив фортецю Венден.
Цивільне життя [ред.]
У правління Сигізмунда Вази перейшов в опозицію, але дбав про збереження нормальних відносин з монархом. Подібно батькові, брату і племіннику, був затятим кальвіністом і прихильником протестантської церкви, відстоював позиції протестантів під час контрреформації. У 1584 році побудував дві євангелічні церкви в Біржах і Радзивіллішках, а в 1595 році — садибу Радзивіллів в Папілісе. Допомагав Біржайській гімназії та школі в Кейданах. При його дворі перебувало безліч видатних мислителів і поетів того часу, таких як Андрій Римша, Гальяш Пельгрімовський, Соломон Рисінський і Андрій Волан[2].
Володів однією з найбільших латифундій у Великому князівстві Литовському[2]. Основні володіння знаходилися на території сучасної Литви.
До 1575 року були перегороджені річки Апащя і Аглуона і болото карстового походження Шірвенос перетворилося в першу штучну водойму в Литві, площа його становила 400 гектарів. Будівництво бастіонів фортеці італійського типу почалося в 1586 році, а завершилося в 1589 році. Біржайський замок став важливим опорним пунктом Великого князівства Литовського і фамільною резиденцією Радзивіллів. 1 травня 1589 Біржам було надано магдебурзьке право.
У 1600 році Христофор влаштував шлюб свого сина Януша з княжною Софією Олелькович, після смерті якої в 1612 році всі численні володіння Олельковичів перейшли Радзивіллам[2].
Примітки [ред.]
| Попередник Микола Радзивілл «Рудий» |
 |
Воєвода віленський 1584—1603 |
|
Наступник Микола Кшиштоф Радзивілл «Сиротка» |
