Хронологія далекого майбутнього

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Через 7 мільярдів років, після того, як Сонце вступить в стадію червоного гіганта, Земля, можливо, буде виглядати приблизно так.

Тоді як майбутнє неможливо передбачити з абсолютною точністю,[1] сучасне наукове розуміння у різноманітних наукових дисциплінах дозволило спроектувати розвиток подій у часі, тим самим окресливши, з більшим чи меншим відсотком імовірності, основні події, що відбудуться у найдальшому майбутньому. До таких дисциплін належать астрофізика, яка спромоглася визначити, яким чином формуються, взаємодіють, та врешті помирають планети та зорі; фізика елементарних частинок, яка допомогла визначити, як поводиться матерія у найменших масштабах; еволюційна біологія, яка дозволяє передбачити, яким чином життя еволюціонуватиме з плином часу; і, врешті, тектоніка плит, яка демонструє, як зміщуються континенти з плином тисячоліть.

Всі передбачення майбутнього Землі, Сонячної системи та самого Всесвіту повинні узгоджуватись із другим законом термодинаміки, за яким ентропія, або втрата доступної енергії, необхідної для виконання роботи, повинна збільшуватися з плином часу.[2] Поступово зорі повинні вичерпати свої запаси водневого палива, і вигоріти. Найближче розташовані один до одного об'єкти можуть викликати гравітаційне викидання планет із їхніх зоряних систем, та цілих зоряних систем із їхніх галактик.[3] Зрештою, й сама матерія підкориться впливові радіоактивного розпаду, оскільки навіть найстабільніші речовини розпадаються на субатомні частинки.[4] Поточні дані дозволяють припускати, що Всесвіт є плоским, а отже, він не зазнає Великого стискання, що мало б відбутися за певний скінченний проміжок часу,[5] тому нескінченне майбутнє потенційно уможливлює виникнення надзвичайно малоймовірних подій та явищ, таких як формування Больцманівського мозку.[6]

Графіки, подані тут, описують події, починаючи із, приблизно, восьми тисяч років від сьогодні[a], і до найдальшого майбутнього, куди тільки можна сягнути сучасною науковою думкою. Подекуди подаються декілька альтернативних варіантів подій, аби покрити ті питання, які зараз залишаються нерозв'язаними, зокрема питання причини, з якої людство буде приречене на вимирання, а також питання, чи розпадаються протони, і чи Земля зможе пережити розростання Сонця до розміру червоного гіганта.

Легенда[ред.ред. код]

Key.svg Галузь науки, через яку була визначена подія
Астрономія та астрофізика Астрономія та астрофізика
Геологія і планетологія Геологія та планетологія
Біологія Біологія
Фізика елементарних частинок Фізика елементарних частинок
Математика Математика
Технологія та культура Технологія та культура

Майбутнє Землі[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Геологія і планетологія 10,000 Якщо послаблення «льодової пробки» підльодовикового басейну Вілкса має в наступні декілька століть стати загрозою для Східно-Антарктичного льодовикового щита, ця пробка потребуватиме приблизно саме стільки часу, аби розтопитись остаточно. Рівень моря підніметься на 3-4 метри.[7] (Один із потенціальних довготривалих наслідків глобального потепління, він є відокремленим від короткотермінової загрози, яку становить танення Західно-Антарктичний льодовиковий щит.)
Геологія і планетологія 50,000 Завершується теперішній міжльодовиковий період (згідно з дослідженнями Бергера та Лутра[8]), після чого Земля знову ввійде у наступний льодовиковий період теперішньої льодовикової ери, враховуючи обмеженість впливу на земний клімат антропогенного глобального потепління.

Ніагарський водоспад цілковито розмиє останні 32 км до озера Ері, і таким чином припинить своє існування.[9]

Чимало льодовикових озер на Канадському щиті будуть стерті з нього в результаті гляціоізостазії та ерозії.[10]

Астрономія та астрофізика 50,000 Тривалість дня, який використовується для астрономічної хронометрії, досягає близько 86 401 секунди (СІ) внаслідок того, що місячні припливи й відпливи сповільнюють обертання Землі. При сьогоднішній системі вимірювання часу, з'явиться потреба додавати до годинника одну високосну секунду кожної доби.[11]
Астрономія та астрофізика 100,000 Власний рух зірок по небесній сфері, який є результатом їхнього руху крізь галактику, зробить багато відомих сузір'їв невпізнаваними.[12]
Геологія і планетологія 100,000[b] Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 400 км3 магми.[13]
Біологія 100,000 Місцеві північноамериканські дощові черви, такі як Megascolecidae, природним шляхом поширять свій ареал проживання на північ, крізь Верхній Середній Захід Сполучених Штатів, до канадської границі, відновлюючись після зледеніння Лаврентійського льодовикового щита (від 38° пн. ш. до 49° пн. ш.), за умови, що швидкість міграції становитиме 10 м/рік.[14] (Проте, варто зауважити, що немісцеві інвазивні дощові черви Північної Америки вже були виявлені людьми на значно коротшому проміжку часу, спричинивши справжнє потрясіння у регіональних екосистемах.)
Геологія і планетологія 100,000+ Як один із довготривалих наслідків глобального потеплення, 10% антропогенного діоксиду вуглецю все ще залишатиметься в стабілізованій атмосфері.[15]
Геологія і планетологія 250,000 Lōʻihi, наймолодший вулкан Гавайського хребта, підніметься над поверхнею океану й стане новим вулканічним островом.[16]
Астрономія та астрофізика 500,000[b] Земля постраждає від удару метеорита діаметром приблизно в 1 км, за умови, що зіткнення не вдасться уникнути.[17]
Геологія і планетологія 500,000 Вкрай нерівномірний рельєф національного парку Бедлендс у Південній Дакоті цілковито вирівняється під впливом ерозії.[18]
Геологія і планетологія 950,000 Аризонський кратер, великий метеоритний кратер в Аризоні, який вважається «найсвіжішим» із цього типу кратерів на Землі, до цього часу цілковито зрівняється із рештою території під впливом ерозії..[19]
Геологія і планетологія 1 мільйон[b] Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 3 200 км3 магми. Таку подію можна порівняти хіба що з виверженням супервулкана Тоба 75 000 років тому.[13]
Біологія 2 мільйони Приблизний час, необхідний для того, аби екосистеми коралових рифів фізично перебудувались та біологічно відновились від теперішнього закислення океанів.[20]
Геологія і планетологія 2+ мільйони Великий Каньйон під впливом ерозії незначно поглибиться, але значно розшириться, аж до утворення просторої долини, що оточуватиме ріку Колорадо.[21]
Геологія і планетологія 10 мільйонів Долина Східно-Африканського рифта, що розширюється, буде затоплена водами Червоного моря, чим спричинить розділення Африканського континенту[22] та Африканської плити на новоутворені Нубійську та Сомалійську плиту.
Біологія 10 мільйонів Приблизний час, коли біорізноманіття мало б цілковито відновитися після потенційного голоценового вимирання, якби воно досягло масштабів п'яти попередніх масових вимирань.[23]

Навіть без наявності масового вимирання, до цього часу більшість теперішніх видів тварин зникнуть внаслідок фонового вимирання, поряд із поступовою еволюцією багатьох клад у нові форми.[24] (Однак, навіть без масового вимирання, вже зараз присутня екологічна криза, яка потребуватиме мільйонів років до відновлення).

Геологія і планетологія 50 мільйонів Розпочнеться субдукція каліфорнійського узбережжя в Алеутську западину внаслідок її руху вздовж розлому Сан-Андреас.[25]

Зіткнення Африки із Євразією замкне Середземноморський басейн та створить гірський хребет на подобу Гімалаїв.[26]

Вершини Аппалачів здебільшого будуть зруйновані ерозією,[27] при швидкості вивітрювання у 5.7 одиниць Бубнова, хоча виразність цих гір порівняно з рештою рельєфу навпаки зросте, оскільки місцеві долини поглиблюватимуться вдвічі швидше.[28]

Геологія і планетологія 50 — 60 мільйонів Канадські скелясті гори під впливом ерозії перетворяться на рівнину, за умови, що швидкість ерозії становитиме 60 одиниць Бубнова.[29] (Південні скелясті гори у США піддаються ерозії дещо повільніше.[30])
Геологія і планетологія 50 — 400 мільйонів Приблизний час, необхідний для того, аби Земля змогла природним чином поповнити свої запаси горючих корисних копалин.[31]
Геологія і планетологія 80 мільйонів Великий острів стане останнім із зараз існуючих Гавайських островів, що потоне під хвилями.[32]
Астрономія та астрофізика 100 мільйонів[b] Земля, найімовірніше, постраждає від удару метеорита, розмір якого можна порівняти з тим, який спричинив крейдове вимирання 65 мільйонів років тому.[33]
Геологія і планетологія 250 мільйонів Всі континенти на Землі можуть об'єднатись в єдиний суперконтинент. Три потенційні варіанти розташування теперішніх континентів у новому утворенні отримали назви Амазія, Новопангея, та Пангея Ультима.[34][35]
Геологія і планетологія 400-500 мільйонів Суперконтинент (Пангея Ультима, Новопангея, або Амазія), найімовірніше, розколеться на кілька окремих континентів.[35]
Астрономія та астрофізика 500-600 мільйонів[b] Ймовірний час, коли відбудеться гамма-сплеск, або вибух масивної, гіперенергетичної наднової в межах 6 500 світлових років від Землі; достатньо близько для того, аби її промені вплинули на озоновий шар Землі та потенційно спричинили масове вимирання, за умови, що вірною є гіпотеза, за якою подібний вибух спричинив Ордовицько-силурійське масове вимирання. Втім, щоб будь-який негативний вплив від такого вибуху став можливим, треба, аби розташування наднової було чітко зорієнтованим відносно Землі.[36]
Астрономія та астрофізика 600 мільйонів Припливне прискорення віддалить Місяць від Землі на відстань, достатню для того, аби повні сонячні затемнення перестали бути можливими на Землі.[37]
Геологія і планетологія 600 мільйонів Збільшення світності Сонця почне руйнувати карбонатно-силікатний цикл; вища світність спричинить також збільшення вивітрювання поверхневих порід, яке заточуватиме діоксид вуглецю у ґрунті у формі карбонатів. При випаровуванні води із поверхні Землі, породи затвердіватимуть, тим самим сповільнюючи та зрештою зупиняючи тектоніку плит. При відсутності вулканів, які б повторно викидали вуглець у земну атмосферу, рівень діоксиду вуглецю у ній поступово спадатиме.[38] До цієї дати рівень діоксиду вуглецю в атмосфері спаде до точки, в якій фотосинтез C3 перестає бути можливим. Усі рослини, що використовують фотосинтез C3 (~99 відсотків усіх сучасних видів), загинуть.[39]
Геологія і планетологія 800 мільйонів Рівень діоксиду вуглецю спаде до точки, у якій фотосинтез C4 перестає бути можливим.[39] Вільний кисень та озон зникнуть з атмосфери. Багатоклітинні форми життя вимруть.[40]
Геологія і планетологія 1 мільярд[c] До цього часу світність Сонця збільшиться на 10 відсотків, спричинивши підвищення температури на Землі до середнього значення у ~47 °C (320 K, 116 °F). Атмосфера перетвориться на «вологий парник», результатом чого стане безперервне випаровування океанів.[41] Резервуари води можуть бути все ще присутніми на полюсах, забезпечуючи умови для проживання найпростіших форм життя.[42][43]
Геологія і планетологія 1.3 мільярда Еукаріотичне життя вимре внаслідок діоксид-вуглецевого голоду. Залишаться лише прокаріоти.[40]
Геологія і планетологія 2.3 мільярда Зовнішнє ядро Землі застигне, якщо суб'ядро продовжить зростати із тією ж швидкістю, що й зараз — 1 мм на рік.[44][45] Без рідкого зовнішнього ядра магнітне поле Землі припинить існування,[46] а заряджені частинки, які випромінюються Сонцем, поступово спустошать земну атмосферу.[47]
Геологія і планетологія 2.8 мільярда Температура на поверхні Землі, навіть на полюсах, досягне середнього значення у ~147 °C (420 K, 296 °F). У цій точці життя, тепер обмежене лише колоніями одноклітинних організмів у безладно розкиданих, ізольованих мікросередовищах на кшталт високогірних озер чи підповерхневих печер, зазнає цілковитого вимирання.[38][48][d]
Астрономія та астрофізика 3 мільярди Точка медіани, у якій відстань Місяця до Землі, що поступово й безперервно збільшується, послабить стабілізаційний ефект супутника на рівень нахилу осі обертання Землі. Як наслідок, блукання географічних полюсів Землі стане хаотичним та екстремальним.[49]
Геологія і планетологія 3.5 мільярда Умови на поверхні Землі стануть приблизно такими, які зараз можна спостерігати на Венері.[50]
Астрономія та астрофізика 7.59 мільярда Існує дуже висока ймовірність, що Земля та Місяць будуть знищені через падіння у Сонце, незадовго до того, як Сонце досягне піку своєї стадії червоного гіганта при максимальному радіусі у 256 сучасних його радіусів.[51][e] Перед остаточним зіткненням Місяць, ймовірно, перетне межу Роша, після чого розколеться на дрібні уламки, що утворять кільце навколо Землі; більшість цих уламків зрештою впаде на земну поверхню.[52]
Астрономія та астрофізика 50 мільярдів До цього часу Земля та Місяць досягнуть синхронного обертання (за умови, що вони не будуть поглинуті Сонцем), при чому як планета так і супутник будуть обернуті одне до одного лише одним боком.[53][54] Згодом припливна дія Сонця позбавить систему моменту імпульсу, тим самим спричинивши руйнацію орбіти Місяця, та прискоривши обертання Землі.[55]
Астрономія та астрофізика 1015 (1 квадрильйон) Приблизний час, коли Земля може бути від'єднана від своєї орбіти навколо Сонця внаслідок зоряного зближення (за умови, що вона не буде раніше поглинута Сонцем).[4]
Астрономія та астрофізика 1020 (100 квінтильйонів) Приблизний час, коли Земля, внаслідок руйнування орбіти через емісію гравітаційної радіації, зіткнеться із чорним карликом, на якого перетвориться Сонце,[56] за умови, що Земля не буде викинута зі своєї орбіти внаслідок зоряного зближення чи поглинута Сонцем на його стадії червоного карлика.[56]

Майбутнє Сонячної системи[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Астрономія та астрофізика 25,000 The northern Martian polar ice cap could recede as Mars reaches a warming peak of the northern hemisphere during the ~50,000 year perihelion precession aspect of its Milankovitch cycle.[57][58]
Астрономія та астрофізика 36,000 The small red dwarf star Ross 248 passes within 3.024 light years of Earth, becoming the closest star to the Sun.[59] It will recede after about 8,000 years, making first Alpha Centauri and then Gliese 445 the nearest stars[59] (see timeline).
Астрономія та астрофізика 1.4 million The star Gliese 710 passes as close as 1.1 light years to the Sun before moving away. This may gravitationally perturb members of the Oort cloud, a halo of icy bodies orbiting at the edge of the Solar System, thereafter increasing the likelihood of a cometary impact in the inner Solar System.[60]
Астрономія та астрофізика 2.7 million Average orbital half-life of current Centaur objects, that are unstable because of gravitational interaction of the several Outer planets.[61] See predictions for notable Centaurs.
Астрономія та астрофізика 8 million The moon Phobos comes within 7,000 km of Mars, the Roche limit, at which point tidal forces will disintegrate the moon and turn it into a ring of orbiting debris that will continue to spiral in toward the planet.[62]
Астрономія та астрофізика 11 million The ring of debris around Mars hits the surface of the planet.[62]
Геологія і планетологія 100 million Upper estimate for lifespan of the rings of Saturn in their current state.[63]
Математика 230 million Beyond this time, the orbits of the planets become impossible to predict due to the limitations of Lyapunov time.[64]
Астрономія та астрофізика 240 million From its present position, the Solar System completes one full orbit of the Galactic center.[65]
Геологія і планетологія 1.5-1.6 billion The Sun's increasing luminosity causes its circumstellar habitable zone to move outwards; as carbon dioxide increases in Mars's atmosphere, its surface temperature rises to levels akin to Earth during the ice age.[40][66]
Астрономія та астрофізика 3.3 billion 1 percent chance that Mercury's orbit may become so elongated as to collide with Venus, sending the inner Solar System into chaos and potentially leading to a planetary collision with Earth.[67]
Астрономія та астрофізика 3.6 billion Neptune's moon Triton falls through the planet's Roche limit, potentially disintegrating into a planetary ring system similar to Saturn's.[68]
Астрономія та астрофізика 5 billion With the hydrogen supply exhausted at its core, the Sun leaves the main sequence and begins to evolve into a red giant.[51]
Астрономія та астрофізика 7.5 billion Earth and Mars may become tidally locked with the expanding Sun.[66]
Астрономія та астрофізика 7.9 billion The Sun reaches the tip of the red-giant branch of the Hertzsprung-Russell diagram, achieving its maximum radius of 256 times the present day value.[69] In the process, Mercury, Venus and very likely Earth are destroyed.[51]

During these times, it is possible that Saturn's moon Titan could achieve surface temperatures necessary to support life.[70]

Астрономія та астрофізика 8 billion Sun becomes a carbon-oxygen white dwarf with about 54.05 percent its present mass.[51][71][72][f]
Астрономія та астрофізика 3×1013 (30 trillion) Estimated time for the Sun to undergo close encounters with other stars in local stellar neighborhoods, disrupting the planets' orbits or ejecting them from the Solar System completely.[73]
Астрономія та астрофізика 1015 (1 quadrillion) Stellar close encounters detach all planets from their orbits around the Sun.[4]

By this point, the Sun will have cooled to five degrees above absolute zero.[74]

Астрономія та астрофізика 1019 to 1020
(10-100 quintillion)
The Sun is ejected from the galaxy (90% — 99% chance) or falls into the galaxy's central supermassive black hole.[4][75]

Майбутнє Всесвіту[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Астрономія та астрофізика 100,000[b] The hypergiant star VY Canis Majoris will have likely exploded in a hypernova.[76]
Астрономія та астрофізика 1 million[b] Highest estimated time until the red supergiant star Betelgeuse explodes in a supernova. The explosion is expected to be easily visible in daylight.[77][78]
Астрономія та астрофізика 4 billion Median point by which the Andromeda Galaxy will have collided with the Milky Way, which will thereafter merge to form a galaxy dubbed «Milkomeda».[79] The planets of the Solar System are expected to be relatively unaffected by this collision.[80][81][82]
Астрономія та астрофізика 22 billion The end of the Universe in the Big Rip scenario, assuming a model of dark energy with w = −1.5.[83] Observations of galaxy cluster speeds by the Chandra X-ray Observatory suggest that this will not occur.[84]
Астрономія та астрофізика 100 billion The Universe's expansion causes all galaxies beyond the Milky Way's Local Group to disappear beyond the cosmic light horizon, removing them from the observable universe.[85]
Астрономія та астрофізика 150 billion The cosmic microwave background cools from its current temperature of ~2.7 K to 0.3 K, rendering it essentially undetectable with current technology.[86]
Астрономія та астрофізика 450 billion Median point by which the ~47 galaxies[87] of the Local Group will coalesce into a single large galaxy.[4]
Астрономія та астрофізика 800 billion Expected time when the net light emission from the combined Milkomeda galaxy begins to decline as the red dwarf stars pass through their blue dwarf stage of peak luminosity.[88]
Астрономія та астрофізика 1012 (1 trillion) Low estimate for the time until star formation ends in galaxies as galaxies are depleted of the gas clouds they need to form stars.[4]

The universe's expansion, assuming a constant dark energy density, multiplies the wavelength of the cosmic microwave background by 1029, exceeding the scale of the cosmic light horizon and rendering its evidence of the Big Bang undetectable. However, it may still be possible to determine the expansion of the universe through the study of hypervelocity stars.[85]

Астрономія та астрофізика 3×1013 (30 trillion) Estimated time for stars to undergo a close encounter with another star in local stellar neighborhoods. Whenever two stars (or stellar remnants) pass close to each other, their planets' orbits can be disrupted, potentially ejecting them from the system entirely. On average, the closer a planet's orbit to its parent star the longer it takes to be ejected in this manner, because it is gravitationally more tightly bound to the star.[73]
Астрономія та астрофізика 1014 (100 trillion) High estimate for the time until normal star formation ends in galaxies.[4] This marks the transition from the Stelliferous Era to the Degenerate Era; with no free hydrogen to form new stars, all remaining stars slowly exhaust their fuel and die.[3]
Астрономія та астрофізика 1.1-1.2×1014 (110–120 trillion) Time by which all stars in the universe will have exhausted their fuel (the longest-lived stars, low-mass red dwarfs, have lifespans of roughly 10-20 trillion years).[4] After this point, the stellar-mass objects remaining are stellar remnants (white dwarfs, neutron stars and black holes). Brown dwarfs also remain.

Collisions between brown dwarfs will create new red dwarf stars on a marginal level: on average, about 100 stars will be shining in the galaxy. Collisions between stellar remnants will create occasional supernovae.[4]

Астрономія та астрофізика 1015 (1 quadrillion) Estimated time until stellar close encounters detach all planets in star systems from their orbits.[4]
Астрономія та астрофізика 1019 to 1020 (10-100 quintillion) Estimated time until 90% — 99% of brown dwarfs and stellar remnants are ejected from galaxies. When two objects pass close enough to each other, they exchange orbital energy, with lower-mass objects tending to gain energy. Through repeated encounters, the lower-mass objects can gain enough energy in this manner to be ejected from their galaxy. This process eventually causes the galaxy to eject the majority of its brown dwarfs and stellar remnants.[4][75]
Астрономія та астрофізика 1030 Estimated time until those stars not ejected from galaxies (1% — 10%) fall into their galaxies' central supermassive black holes. By this point, with binary stars having fallen into each other, and planets into their stars, via emission of gravitational radiation, only solitary objects (stellar remnants, brown dwarfs, ejected planets, black holes) will remain in the universe.[4]
Фізика елементарних частинок 2×1036 The estimated time for all nucleons in the observable Universe to decay, if the proton half-life takes its smallest possible value (8.2×1033 years).[89][90][g]
Фізика елементарних частинок 3×1043 Estimated time for all nucleons in the observable Universe to decay, if the proton half-life takes the largest possible value, 1041 years,[4] assuming that the Big Bang was inflationary and that the same process that made baryons predominate over anti-baryons in the early Universe makes protons decay.[90][g] By this time, if protons do decay, the Black Hole Era, in which black holes are the only remaining celestial objects, begins.[3][4]
Фізика елементарних частинок 1065 Assuming that protons do not decay, estimated time for rigid objects like rocks to rearrange their atoms and molecules via quantum tunneling. On this timescale, all matter is liquid.[56]
Фізика елементарних частинок 5.8×1068 Estimated time until a stellar mass black hole with a mass of 3 solar masses decays into subatomic particles by the Hawking process.[91]
Фізика елементарних частинок 1.342×1099 Estimated time until the central black hole of S5 0014+81, as of 2015 the most massive known with the mass of 40 billion solar masses, dissipates by the emission of Hawking radiation,[91] assuming zero angular momentum (non-rotating black hole). However, the black hole is on the state of accretion, so the time it takes may be longer than stated on the left.
Фізика елементарних частинок 1.7×10106 Estimated time until a supermassive black hole with a mass of 20 trillion solar masses decays by the Hawking process.[91] This marks the end of the Black Hole Era. Beyond this time, if protons do decay, the Universe enters the Dark Era, in which all physical objects have decayed to subatomic particles, gradually winding down to their final energy state in the heat death of the universe.[3][4]
Фізика елементарних частинок 10200 Estimated high time for all nucleons in the observable universe to decay, if they don't via the above process, through any one of many different mechanisms allowed in modern particle physics (higher-order baryon non-conservation processes, virtual black holes, sphalerons, etc.) on time scales of 1046 to 10200 years.[4]
Фізика елементарних частинок 101500 Assuming protons do not decay, the estimated time until all baryonic matter has either fused together to form iron-56 or decayed from a higher mass element into iron-56.[56] (see iron star)
Фізика елементарних частинок 10^{10^{26}}[h][i] Low estimate for the time until all objects exceeding the Planck mass collapse via quantum tunnelling into black holes, assuming no proton decay or virtual black holes.[56] On this vast timescale, even ultra-stable iron stars are destroyed by quantum tunnelling events. First iron stars of sufficient mass will collapse via tunnelling into neutron stars. Subsequently neutron stars and any remaining iron stars collapse via tunnelling into black holes. The subsequent evaporation of each resulting black hole into sub-atomic particles (a process lasting roughly 10100 years) is on these timescales instantaneous.
Фізика елементарних частинок 10^{10^{50}}[b] Estimated time for a Boltzmann brain to appear in the vacuum via a spontaneous entropy decrease.[6]
Фізика елементарних частинок 10^{10^{56}} Estimated time for random quantum fluctuations to generate a new Big Bang.[92]
Фізика елементарних частинок 10^{10^{76}} High estimate for the time until all matter collapses into black holes, assuming no proton decay or virtual black holes,[56] which then (on these timescales) instantaneously evaporate into sub-atomic particles.
Фізика елементарних частинок 10^{10^{120}} High estimate for the time for the Universe to reach its final energy state, even in the presence of a false vacuum.[6]

Майбутнє людства[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Технологія та культура 10,000 Most likely estimated lifespan of technological civilization, according to Frank Drake's original formulation of the Drake equation.[93]
Біологія 10,000 If globalization trends lead to panmixia, human genetic variation will no longer be regionalized, as the effective population size will equal the actual population size.[94] (This does not mean homogeneity, as minority traits will still be preserved, e.g. no disappearing blonde gene, but will rather be evenly distributed worldwide.)
Математика 10,000 Humanity has a 95% probability of being extinct by this date, according to Brandon Carter's formulation of the controversial Doomsday argument, which argues that half of the humans who will ever have lived have probably already been born.[95]
Технологія та культура 20,000 According to the glottochronology linguistic model of Morris Swadesh, future languages should retain just 1 out of 100 «core vocabulary» words on their Swadesh list compared to that of their current progenitors.[96]
Геологія і планетологія 100,000+ Time required to terraform Mars with an oxygen-rich breathable atmosphere, using only plants with solar efficiency comparable to the biosphere currently found on Earth.[97]
Технологія та культура 100,000 — 1 million Estimated shortest time by which humanity could colonize the 100,000 light-year galaxy and become capable of harnessing all the energy of the galaxy, assuming a velocity of 10% the speed of light[98]
Біологія 2 million Vertebrate species separated for this long will generally undergo allopatric speciation.[99] Evolutionary biologist James W. Valentine predicted that if humanity has been dispersed among genetically isolated space colonies over this time, the galaxy will host an evolutionary radiation of multiple human species with a «diversity of form and adaptation that would astound us».[100] (This would be a natural process of isolated populations, unrelated to potential deliberate genetic enhancement technologies.)
Математика 7.8 million Humanity has a 95% probability of being extinct by this date, according to J. Richard Gott's formulation of the controversial Doomsday argument, which argues that we have probably already lived through half the duration of human history.
Технологія та культура 5 — 50 million Shortest time by which the entire galaxy could be colonised by means within reach of current technology.[101]
Технологія та культура 100 million Maximal estimated lifespan of technological civilization, according to Frank Drake's original formulation of the Drake equation.[102]
Астрономія та астрофізика 1 billion Estimated time for an astroengineering project to alter the Earth's orbit, compensating for the Sun's increasing brightness and outward migration of the habitable zone, accomplished by repeated asteroid gravity assists.[103][104]

Spacecraft and space exploration[ред.ред. код]

To date five spacecraft (Voyagers 1 and 2, Pioneers 10 and 11 and New Horizons) are on trajectories which will take them out of the Solar System and into interstellar space. Barring an unlikely collision, the craft should persist indefinitely.[105]

Key.svg Years from now Event
Астрономія та астрофізика 10,000 Pioneer 10 passes within 3.8 light years of Barnard's Star.[105]
Астрономія та астрофізика 25,000 The Arecibo message, a collection of radio data transmitted on 16 November 1974, reaches the distance of its destination, the globular cluster Messier 13.[106] This is the only interstellar radio message sent to such a distant region of the galaxy. There will be a 24-light-year shift in the cluster's position in the galaxy during the time it takes the message to reach it, but as the cluster is 168 light-years in diameter, the message will still reach its destination.[107]
Астрономія та астрофізика 32,000 Pioneer 10 passes within 3 light years of Ross 248.[108][109]
Астрономія та астрофізика 40,000 Voyager 1 passes within 1.6 light years of AC+79 3888, a star in the constellation Camelopardalis.[110]
Астрономія та астрофізика 50,000 The KEO space time capsule, if it is launched, will reenter Earth's atmosphere.[111]
Астрономія та астрофізика 296,000 Voyager 2 passes within 4.3 light years of Sirius, the brightest star in the night sky.[110]
Астрономія та астрофізика 800,000 — 8 million Estimated lifespan of the two Pioneer plaques, before the information stored on them is rendered unrecoverable.[112]
Астрономія та астрофізика 2 million Pioneer 10 passes near the bright star Aldebaran.[113]
Астрономія та астрофізика 4 million Pioneer 11 passes near one of the stars in the constellation Aquila.[113]
Астрономія та астрофізика 8 million The LAGEOS satellites' orbits will decay, and they will re-enter Earth's atmosphere, carrying with them a message to any far future descendants of humanity, and a map of the continents as they are expected to appear then.[114]
Астрономія та астрофізика 1 billion Estimated lifespan of the two Voyager Golden Records, before the information stored on them is rendered unrecoverable.[115]

Technological projects[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Технологія та культура 10,000 Planned lifespan of the Long Now Foundation's several ongoing projects, including a 10,000-year clock known as the Clock of the Long Now, the Rosetta Project, and the Long Bet Project.[116]

Estimated lifespan of the HD-Rosetta analog disc, an ion beam-etched writing medium on nickel plate, a technology developed at Los Alamos National Laboratory and later commercialized. (The Rosetta Project is named after and uses this technology).

Технологія та культура 100,000+ Estimated lifespan of Memory of Mankind (MOM) self storage-style repository in Hallstatt salt mine in Austria, which stores information on inscribed tablets of stoneware.[117]
Технологія та культура 1 million Planned lifespan of the Human Document Project being developed at the University of Twente in the Netherlands.[118]
Технологія та культура 1 million Estimated lifespan of «Superman memory crystal» data storage using femtosecond laser-etched nanostructures in glass, a technology developed at the University of Southampton.[119][120]
Технологія та культура 1 billion Estimated lifespan of «Nanoshuttle memory device» using an iron nanoparticle moved as a molecular switch through a carbon nanotube, a technology developed at the University of California at Berkeley.[121]

Human constructs[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Геологія і планетологія 50,000 Estimated atmospheric lifetime of tetrafluoromethane, the most durable greenhouse gas.[122]
Геологія і планетологія 1 million Current glass objects in the environment will be decomposed.[123]

Various public monuments composed of hard granite will have eroded one meter, in a moderate climate, assuming a rate of 1 Bubnoff unit (1 mm / 1,000 years, or ~1 inch / 10,000 years).[124]

Without maintenance, the Great Pyramid of Giza will erode into unrecognizability.[125]

On the Moon, Neil Armstrong's «one small step» footprint at Tranquility Base will erode by this time, along with those left by all twelve Apollo moonwalkers, due to the accumulated effects of space weathering.[126][127] (Normal erosion processes active on Earth are not present due to the Moon's almost complete lack of atmosphere).

Геологія і планетологія 7.2 million Without maintenance, Mount Rushmore will erode into unrecognizability.[128]
Геологія і планетологія 100 million Future archaeologists should be able to identify an «Urban Stratum» of fossilized great coastal cities, mostly through the remains of underground infrastructure such as building foundations and utility tunnels.[129]

Astronomical events[ред.ред. код]

Extremely rare astronomical events beginning at the 11th millennium AD (Year 10,001).

Date / Years from now Event
Астрономія та астрофізика 20 August, 10,663 AD A simultaneous total solar eclipse and transit of Mercury.[130]
Астрономія та астрофізика 10,720 AD The planets Mercury and Venus will both cross the ecliptic at the same time.[130]
Астрономія та астрофізика 25 August, 11,268 AD A simultaneous total solar eclipse and transit of Mercury.[130]
Астрономія та астрофізика 28 February, 11,575 AD A simultaneous annular solar eclipse and transit of Mercury.[130]
Астрономія та астрофізика 17 September, 13,425 AD A near-simultaneous transit of Venus and Mercury.[130]
Астрономія та астрофізика 13,727 AD The Earth's axial precession will make Vega the northern pole star.[131][132][133][134]
Астрономія та астрофізика 13,000 years By this point, halfway through the precessional cycle, Earth's axial tilt will be reversed, causing summer and winter to occur on opposite sides of Earth's orbit. This means that the seasons in the northern hemisphere, which experiences more pronounced seasonal variation due to a higher percentage of land, will be even more extreme, as it will be facing towards the Sun at Earth's perihelion and away from the Sun at aphelion.[132]
Астрономія та астрофізика 5 April, 15,232 AD A simultaneous total solar eclipse and transit of Venus.[130]
Астрономія та астрофізика 20 April, 15,790 AD A simultaneous annular solar eclipse and transit of Mercury.[130]
Астрономія та астрофізика 14,000-17,000 years The Earth's axial precession will make Canopus the South Star, but it will only be within 10° of the south celestial pole.[135]
Астрономія та астрофізика 20,346 AD Thuban will be the northern pole star.[136]
Астрономія та астрофізика 27,800 AD Polaris will again be the northern pole star.[137]
Астрономія та астрофізика 27,000 years The eccentricity of Earth's orbit will reach a minimum, 0.00236 (it is now 0.01671).[138][139]
Астрономія та астрофізика October, 38,172 AD A transit of Uranus from Neptune, the rarest of all planetary transits.[140]
Астрономія та астрофізика 67,173 AD The planets Mercury and Venus will both cross the ecliptic at the same time.[130]
Астрономія та астрофізика 26 July, 69,163 AD A simultaneous transit of Venus and Mercury.[130]
Астрономія та астрофізика 70,000 Comet Hyakutake returns to the inner solar system, after traveling in its orbit out to its aphelion 3410 A.U. from the Sun and back.[141]
Астрономія та астрофізика 27 and 28 March, 224,508 AD Respectively, Venus and then Mercury will transit the Sun.[130]
Астрономія та астрофізика 571,741 AD A simultaneous transit of Venus and the Earth as seen from Mars[130]
Астрономія та астрофізика 6 million Comet C/1999 F1 (Catalina), one of the longest period comets known, returns to the inner solar system, after traveling in its orbit out to its aphelion 66,600 A.U. (1.05 light years) from the Sun and back.[142]

Calendric predictions[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Астрономія та астрофізика 10,000
The Gregorian calendar will be roughly 10 days out of sync with the Sun's position in the sky.[143]
Астрономія та астрофізика 10877 років, &&&&&&&&&&&&&050.&&&&&050 днів 10 June, 12,892 AD In the Hebrew calendar, due to a gradual drift with regard to the solar year, Passover will fall on the northern summer solstice (it is meant to fall around the spring equinox).[144]
Астрономія та астрофізика 18858 років, &&&&&&&&&&&&0255.&&&&&0255 днів 20,874 AD The lunar Islamic calendar and the solar Gregorian calendar will share the same year number. After this, the shorter Islamic calendar will slowly overtake the Gregorian.[145]
Астрономія та астрофізика 25,000
The Tabular Islamic calendar will be roughly 10 days out of sync with the Moon's phase.[146]
Астрономія та астрофізика 46885 років, &&&&&&&&&&&&0314.&&&&&0314 днів 1 March, 48,901 AD The Julian calendar (365.25 days) and Gregorian calendar (365.2425 days) will be one year apart.[147][j]

Nuclear power[ред.ред. код]

Key.svg Years from now Event
Фізика елементарних частинок 10,000 The Waste Isolation Pilot Plant, for nuclear weapons waste, is planned to be protected until this time, with a «Permanent Marker» system designed to warn off visitors through both multiple languages (the six UN languages and Navajo) and through pictograms.[148] (The Human Interference Task Force has provided the theoretical basis for United States plans for future nuclear semiotics.)

The Yucca Mountain nuclear waste repository is required by the U.S. Environmental Protection Agency to maintain an annual dose limit of 15 millirem until this time.[149]

Геологія і планетологія 30,000 Estimated supply lifespan of fission-based breeder reactor reserves, using known sources, assuming current world energy consumption.[150]
Геологія і планетологія 60,000 Estimated supply lifespan of fission-based light water reactor reserves if it is possible to extract all the uranium from seawater, assuming current world energy consumption.[150]
Фізика елементарних частинок 211,000 Half-life of technetium-99, the most important long-lived fission product in uranium-derived nuclear waste.
Фізика елементарних частинок 1 million The Yucca Mountain nuclear waste repository is required by the U.S. Environmental Protection Agency to maintain an annual dose limit of 100 millirem until this time.[149]
Фізика елементарних частинок 15.7 million Half-life of Iodine-129, the most durable long-lived fission product in uranium-derived nuclear waste.
Геологія і планетологія 60 million Estimated supply lifespan of fusion power reserves if it is possible to extract all the lithium from seawater, assuming current world energy consumption.[151]
Геологія і планетологія 150 billion Estimated supply lifespan of fusion power reserves if it is possible to extract all the deuterium from seawater, assuming current world energy consumption.[151]

Графічні хронології[ред.ред. код]

For graphical, logarithmic timelines of these events see:

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Примітки
  1. Точною точкою відліку є 0:00, 1 січня 10001 н. е.
  2. а б в г д е ж и This represents the time by which the event will most probably have happened. It may occur randomly at any time from the present.
  3. Units are short scale
  4. There is a roughly 1 in 100,000 chance that the Earth might be ejected into interstellar space by a stellar encounter before this point, and a 1 in 3 million chance that it will then be captured by another star. Were this to happen, life, assuming it survived the interstellar journey, could potentially continue for far longer.
  5. This has been a tricky question for quite a while; see the 2001 paper by Rybicki, K. R. and Denis, C. However, according to the latest calculations, this happens with a very high degree of certainty.
  6. Based upon the weighted least-squares best fit on p. 16 of Kalirai et al. with the initial mass equal to a solar mass.
  7. а б Around 264 half-lives. Tyson et al. employ the computation with a different value for half-life.
  8. 10^{10^{26}} is 1 followed by 1026 (100 septillion) zeroes.
  9. Although listed in years for convenience, the numbers beyond this point are so vast that their digits would remain unchanged regardless of which conventional units they were listed in, be they nanoseconds or star lifespans.
  10. Manually calculated from the fact that the calendars were 10 days apart in 1582 and grew further apart by 3 days every 400 years.
Джерела
  1. Rescher, Nicholas (1998). Predicting the future: An introduction to the theory of forecasting. State University of New York Press. ISBN 0-7914-3553-9. (англ.)
  2. Nave, C.R. «Second Law of Thermodynamics». Georgia State University. Процитовано 3 December 2011. 
  3. а б в г Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. ISBN 978-0-684-85422-9. 
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т Adams, Fred C.; Laughlin, Gregory (April 1997). «A dying universe: the long-term fate and evolution of astrophysical objects». Reviews of Modern Physics 69 (2). с. 337–372. arXiv:astro-ph/9701131. Bibcode:1997RvMP...69..337A. doi:10.1103/RevModPhys.69.337. 
  5. Komatsu, E.; Smith, K. M.; Dunkley, J. та ін. (2011). «Seven-Year Wilkinson Microwave Anisotropy Probe (WMAP) Observations: Cosmological Interpretation». The Astrophysical Journal Supplement Series 192 (2). с. 18. arXiv:1001.4731. Bibcode:2011ApJS..192...19W. doi:10.1088/0067-0049/192/2/18. 
  6. а б в Linde, Andrei. (2007). «Sinks in the Landscape, Boltzmann Brains and the Cosmological Constant Problem». Journal of Cosmology and Astroparticle Physics (subscription required) 2007 (1). с. 022. arXiv:hep-th/0611043. Bibcode:2007JCAP...01..022L. doi:10.1088/1475-7516/2007/01/022. Процитовано 26 June 2009. 
  7. Mengel, M.; A. Levermann (04-05-2014). «Ice plug prevents irreversible discharge from East Antarctica». Nature Climate Change. 
  8. Berger, A, and Loutre, MF (2002). «Climate: an exceptionally long interglacial ahead?». Science 297 (5585). с. 1287–8. doi:10.1126/science.1076120. PMID 12193773. 
  9. «Niagara Falls Geology Facts & Figures». Niagara Parks. Процитовано 29 April 2011. 
  10. Bastedo, Jamie (1994). Shield Country: The Life and Times of the Oldest Piece of the Planet. Arctic Institute of North America of the University of Calgary. с. 202. (англ.)
  11. Finkleman, David; Allen, Steve; Seago, John; Seaman, Rob; Seidelmann, P. Kenneth (June 2011). «The Future of Time: UTC and the Leap Second». ArXiv eprint 1106. с. 3141. arXiv:1106.3141. Bibcode:2011arXiv1106.3141F. 
  12. Tapping, Ken (2005). «The Unfixed Stars». National Research Council Canada. Процитовано 29 December 2010. 
  13. а б «Super-eruptions: Global effects and future threats». The Geological Society. Процитовано 25 May 2012. 
  14. Schaetzl, Randall J.; Anderson, Sharon (2005). Soils: Genesis and Geomorphology. Cambridge University Press. с. 105. (англ.)
  15. David Archer (2009). The Long Thaw: How Humans Are Changing the Next 100,000 Years of Earth's Climate. Princeton University Press. с. 123. ISBN 978-0-691-13654-7. (англ.)
  16. «Frequently Asked Questions». Hawai'i Volcanoes National Park. 2011. Процитовано 22 October 2011. 
  17. Bostrom, Nick (March 2002). «Existential Risks: Analyzing Human Extinction Scenarios and Related Hazards». Journal of Evolution and Technology 9 (1). Процитовано 10 September 2012. 
  18. «Badlands National Park - Nature & Science - Geologic Formations». (англ.)
  19. Landstreet, John D. (2003). Physical Processes in the Solar System: An introduction to the physics of asteroids, comets, moons and planets. Keenan & Darlington. с. 121. (англ.)
  20. Goldstein, Natalie (2009). Global Warming. Infobase Publishing. с. 53. (англ.)
  21. «Grand Canyon - Geology - A dynamic place». Views of the National Parks. National Park Service. (англ.)
  22. Haddok, Eitan (29 September 2008). «Birth of an Ocean: The Evolution of Ethiopia's Afar Depression». Scientific American. Процитовано 27 December 2010. 
  23. Kirchner, James W.; Weil, Anne (09-03-2000). «Delayed biological recovery from extinctions throughout the fossil record». Nature 404 (6774). с. 177–180. Bibcode:2000Natur.404..177K. doi:10.1038/35004564. PMID 10724168. (англ.)
  24. Wilson, Edward O. (1999). The Diversity of Life. W. W. Norton & Company. с. 216. (англ.)
  25. Garrison, Tom (2009). Essentials of Oceanography (вид. 5). Brooks/Cole. с. 62. 
  26. «Continents in Collision: Pangea Ultima». NASA. 2000. Процитовано 29 December 2010. 
  27. «Geology». Encyclopedia of Appalachia. University of Tennessee Press. 2011. http://www.encyclopediaofappalachia.com/category.php?rec=2. (англ.)
  28. Hancock, Gregory (January 2007). «Summit erosion rates deduced from 10Be: Implications for relief production in the central Appalachians». Geology 35 (1). doi:10.1130/g23147a.1. (англ.)
  29. Yorath, C. J. (1995). Of rocks, mountains and Jasper: a visitor's guide to the geology of Jasper National Park. Dundurn Press. с. 30. (англ.)
  30. Dethier, David P.; Ouimet, W.; Bierman, P. R.; Rood, D. H.; Balco, G. (2014). «Basins and bedrock: Spatial variation in 10Be erosion rates and increasing relief in the southern Rocky Mountains, USA». Geology 42 (2). с. 167–170. Bibcode:2014Geo....42..167D. doi:10.1130/G34922.1. (англ.)
  31. Patzek, Tad W. (2008). «Can the Earth Deliver the Biomass-for-Fuel we Demand?». У Pimentel, David. Biofuels, Solar and Wind as Renewable Energy Systems: Benefits and Risks. Springer. (англ.)
  32. Perlman, David (14-10-2006). «Kiss that Hawaiian timeshare goodbye / Islands will sink in 80 million years». San Francisco Chronicle. (англ.)
  33. Nelson, Stephen A. «Meteorites, Impacts, and Mass Extinction». Tulane University. Процитовано 13 January 2011. 
  34. Scotese, Christopher R. «Pangea Ultima will form 250 million years in the Future». Paleomap Project. Процитовано 13 March 2006. 
  35. а б Williams, Caroline; Nield, Ted (20 October 2007). «Pangaea, the comeback». New Scientist. Процитовано 2 January 2014. 
  36. Minard, Anne (2009). «Gamma-Ray Burst Caused Mass Extinction?». National Geographic News. Процитовано 2012-08-27. 
  37. «Questions Frequently Asked by the Public About Eclipses». NASA. Процитовано 7 March 2010. 
  38. а б O'Malley-James, Jack T.; Greaves, Jane S.; Raven; John A.; Cockell; Charles S. (2012). «Swansong Biospheres: Refuges for life and novel microbial biospheres on terrestrial planets near the end of their habitable lifetimes». arxiv.org. Процитовано 2012-11-01. (англ.)
  39. а б Heath, Martin J.; Doyle, Laurance R. (2009). «Circumstellar Habitable Zones to Ecodynamic Domains: A Preliminary Review and Suggested Future Directions». arXiv:0912.2482. 
  40. а б в Franck, S.; Bounama, C.; Von Bloh, W. (November 2005). «Causes and timing of future biosphere extinction». Biogeosciences Discussions 2 (6). с. 1665–1679. Bibcode:2005BGD.....2.1665F. doi:10.5194/bgd-2-1665-2005. Процитовано 19 October 2011. 
  41. Schröder, K.-P.; Connon Smith, Robert (1 May 2008). «Distant future of the Sun and Earth revisited». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 155–163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x. 
  42. Brownlee, Donald E. (2010). «Planetary habitability on astronomical time scales». У Schrijver, Carolus J.; Siscoe, George L. Heliophysics: Evolving Solar Activity and the Climates of Space and Earth. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-11294-9. 
  43. Li King-Fai; Pahlevan, Kaveh; Kirschvink, Joseph L.; Yung, Luk L. (2009). «Atmospheric pressure as a natural climate regulator for a terrestrial planet with a biosphere». Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 106 (24). Bibcode:2009PNAS..106.9576L. doi:10.1073/pnas.0809436106. PMC 2701016. PMID 19487662. 
  44. Waszek, Lauren; Irving, Jessica; Deuss, Arwen (20 February 2011). «Reconciling the Hemispherical Structure of Earth's Inner Core With its Super-Rotation». Nature Geoscience 4 (4). с. 264–267. Bibcode:2011NatGe...4..264W. doi:10.1038/ngeo1083. 
  45. McDonough, W. F. (2004). «Compositional Model for the Earth's Core». Treatise on Geochemistry 2. с. 547–568. Bibcode:2003TrGeo...2..547M. doi:10.1016/B0-08-043751-6/02015-6. ISBN 978-0-08-043751-4. 
  46. Luhmann, J. G.; Johnson, R. E.; Zhang, M. H. G. (1992). «Evolutionary impact of sputtering of the Martian atmosphere by O+ pickup ions». Geophysical Research Letters 19 (21). с. 2151–2154. Bibcode:1992GeoRL..19.2151L. doi:10.1029/92GL02485. 
  47. Quirin Shlermeler (03-03-2005). «Solar wind hammers the ozone layer». nature news. doi:10.1038/news050228-12. (англ.)
  48. Adams, Fred C. (2008). «Long-term astrophysicial processes». У Bostrom, Nick; Cirkovic, Milan M. Global Catastrophic Risks. Oxford University Press. с. 33–47. 
  49. Neron de Surgey, O.; Laskar, J. (1996). «On the Long Term Evolution of the Spin of the Earth». Astronomie et Systemes Dynamiques, Bureau des Longitudes 318. с. 975. Bibcode:1997A&A...318..975N. 
  50. Hecht, Jeff (2 April 1994). «Science: Fiery Future for Planet Earth». New Scientist (subscription required) (1919). с. 14. Процитовано 29 October 2007. 
  51. а б в г Schroder, K. P.; Connon Smith, Robert (2008). «Distant Future of the Sun and Earth Revisited». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 155–163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x. 
  52. Powell, David (January 22, 2007), «Earth's Moon Destined to Disintegrate», Space.com (Tech Media Network), http://www.space.com/scienceastronomy/070122_temporary_moon.html, процитовано 2010-06-01. 
  53. Murray, C.D. and Dermott, S.F. (1999). Solar System Dynamics. Cambridge University Press. с. 184. ISBN 978-0-521-57295-8. (англ.)
  54. Dickinson, Terence (1993). From the Big Bang to Planet X. Camden East, Ontario: Camden House. с. 79–81. ISBN 978-0-921820-71-0. (англ.)
  55. Canup, Robin M.; Righter, Kevin (2000). Origin of the Earth and Moon. The University of Arizona space science series 30. University of Arizona Press. с. 176–177. ISBN 978-0-8165-2073-2. 
  56. а б в г д е Dyson, Freeman J. (1979). «Time Without End: Physics and Biology in an Open Universe». Reviews of Modern Physics (subscription required) 51 (3). с. 447. Bibcode:1979RvMP...51..447D. doi:10.1103/RevModPhys.51.447. Процитовано 5 July 2008. 
  57. Schorghofer, Norbert (23 September 2008). «Temperature response of Mars to Milankovitch cycles». Geophysical Research Letters 35 (18). Bibcode:2008GeoRL..3518201S. doi:10.1029/2008GL034954. 
  58. Beech, Martin (2009). Terraforming: The Creating of Habitable Worlds. Springer. с. 138–142. 
  59. а б Matthews, R. A. J. (Spring 1994). «The Close Approach of Stars in the Solar Neighborhood». Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society 35 (1). с. 1. Bibcode:1994QJRAS..35....1M. 
  60. Bobylev, Vadim V. (March 2010). «Searching for Stars Closely Encountering with the Solar System». Astronomy Letters 36 (3). с. 220–226. arXiv:1003.2160. Bibcode:2010AstL...36..220B. doi:10.1134/S1063773710030060. 
  61. Horner, J.; Evans, N.W.; Bailey, M. E. (2004). «Simulations of the Population of Centaurs I: The Bulk Statistics». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 354 (3). с. 798–810. arXiv:astro-ph/0407400. Bibcode:2004MNRAS.354..798H. doi:10.1111/j.1365-2966.2004.08240.x. 
  62. а б Sharma, B. K. (2008). «Theoretical formulation of the Phobos, moon of Mars, rate of altitudinal loss». Eprint arXiv:0805.1454. Процитовано 10 September 2012. 
  63. Lang, Kenneth R. (2003). The Cambridge Guide to the Solar System. Cambridge University Press. с. 328–329. 
  64. Hayes, Wayne B. (2007). «Is the Outer Solar System Chaotic?». Nature Physics 3 (10). с. 689–691. arXiv:astro-ph/0702179. Bibcode:2007NatPh...3..689H. doi:10.1038/nphys728. 
  65. Leong, Stacy (2002). «Period of the Sun's Orbit Around the Galaxy (Cosmic Year)». The Physics Factbook. Процитовано 2 April 2007. 
  66. а б Kargel, Jeffrey Stuart (2004). Mars: A Warmer, Wetter Planet. Springer. с. 509. ISBN 978-1-85233-568-7. Процитовано 29 October 2007. 
  67. «Study: Earth May Collide With Another Planet». Fox News. 11 June 2009. Процитовано 8 September 2011. 
  68. Chyba, C. F.; Jankowski, D. G.; Nicholson, P. D. (1989). «Tidal Evolution in the Neptune-Triton System». Astronomy and Astrophysics 219. с. 23. Bibcode:1989A&A...219L..23C. 
  69. Rybicki, K. R.; Denis, C. (2001). «On the Final Destiny of the Earth and the Solar System». Icarus 151 (1). с. 130–137. Bibcode:2001Icar..151..130R. doi:10.1006/icar.2001.6591. 
  70. Lorenz, Ralph D.; Lunine, Jonathan I.; McKay, Christopher P. (1997). «Titan under a red giant sun: A new kind of "habitable" moon» (PDF). Geophysical Research Letters 24 (22). с. 2905–8. Bibcode:1997GeoRL..24.2905L. doi:10.1029/97GL52843. PMID 11542268. Процитовано 21 March 2008. 
  71. Balick, Bruce. «Planetary Nebulae and the Future of the Solar System». University of Washington. Процитовано 23 June 2006. 
  72. Kalirai, Jasonjot S. та ін. (March 2008). «The Initial-Final Mass Relation: Direct Constraints at the Low-Mass End». The Astrophysical Journal 676 (1). с. 594–609. arXiv:0706.3894. Bibcode:2008ApJ...676..594K. doi:10.1086/527028. 
  73. а б Tayler, Roger John (1993). Galaxies, Structure and Evolution (вид. 2). Cambridge University Press. с. 92. ISBN 978-0-521-36710-3. 
  74. Barrow, John D.; Tipler, Frank J. (19 May 1988). The Anthropic Cosmological Principle. foreword by John A. Wheeler. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-282147-8. LC 87-28148. Процитовано 31 December 2009. 
  75. а б Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. с. 85–87. ISBN 978-0-684-85422-9. 
  76. Monnier, J. D.; Tuthill, P.; Lopez, GB та ін. (1999). «The Last Gasps of VY Canis Majoris: Aperture Synthesis and Adaptive Optics Imagery». The Astrophysical Journal 512 (1). с. 351. arXiv:astro-ph/9810024. Bibcode:1999ApJ...512..351M. doi:10.1086/306761. 
  77. «Sharpest Views of Betelgeuse Reveal How Supergiant Stars Lose Mass». Press Releases. European Southern Observatory. 29 July 2009. Процитовано 6 September 2010. 
  78. Sessions, Larry (29 July 2009). «Betelgeuse will explode someday». EarthSky Communications, Inc. Процитовано 16 November 2010. 
  79. Cox, J. T.; Loeb, Abraham (2007). «The Collision Between The Milky Way And Andromeda». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 461. arXiv:0705.1170. Bibcode:2008MNRAS.tmp..333C. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13048.x. 
  80. NASA (2012-05-31). «NASA's Hubble Shows Milky Way is Destined for Head-On Collision». NASA. Процитовано 2012-10-13. 
  81. Dowd, Maureen (29 May 2012). «Andromeda Is Coming!». New York Times. Процитовано 9 January 2014. «[NASA's David Morrison] explained that the Andromeda-Milky Way collision would just be two great big fuzzy balls of stars and mostly empty space passing through each other harmlessly over the course of millions of years.» 
  82. Braine, J.; Lisenfeld, U.; Duc, P. A. та ін. (2004). «Colliding molecular clouds in head-on galaxy collisions». Astronomy and Astrophysics 418 (2). с. 419–428. arXiv:astro-ph/0402148. Bibcode:2004A&A...418..419B. doi:10.1051/0004-6361:20035732. Процитовано 2 April 2008. 
  83. «Universe May End in a Big Rip». CERN Courier. 1 May 2003. Процитовано 22 July 2011. 
  84. Vikhlinin, A.; Kravtsov, A.V.; Burenin, R.A. та ін. (2009). «Chandra Cluster Cosmology Project III: Cosmological Parameter Constraints». The Astrophysical Journal 692 (2) (Astrophysical Journal). с. 1060. arXiv:0812.2720. Bibcode:2009ApJ...692.1060V. doi:10.1088/0004-637X/692/2/1060. 
  85. а б Loeb, Abraham (2011). «Cosmology with Hypervelocity Stars». Harvard University. arXiv:1102.0007v2. 
  86. Chown, Marcus (1996). Afterglow of Creation. University Science Books. с. 210. 
  87. «The Local Group of Galaxies». University of Arizona. Students for the Exploration and Development of Space. Процитовано 2 October 2009. 
  88. Adams, F. C.; Graves, G. J. M.; Laughlin, G. (December 2004). Red Dwarfs and the End of the Main Sequence. У García-Segura, G.; Tenorio-Tagle, G.; Franco, J. та ін. «Gravitational Collapse: From Massive Stars to Planets. / First Astrophysics meeting of the Observatorio Astronomico Nacional. / A meeting to celebrate Peter Bodenheimer for his outstanding contributions to Astrophysics». Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica (Serie de Conferencias) 22. с. 46–49. Bibcode:2004RMxAC..22...46A.  See Fig. 3.
  89. Nishino, Super-K Collaboration та ін. (2009). «Search for Proton Decay via Шаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particle and Шаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particle in a Large Water Cherenkov Detector». Physical Review Letters 102 (14). с. 141801. Bibcode:2009PhRvL.102n1801N. doi:10.1103/PhysRevLett.102.141801. 
  90. а б Tyson, Neil de Grasse; Tsun-Chu Liu, Charles; Irion, Robert (2000). One Universe: At Home in the Cosmos. Joseph Henry Press. ISBN 978-0-309-06488-0. 
  91. а б в Page, Don N. (1976). «Particle Emission Rates from a Black Hole: Massless Particles from an Uncharged, Nonrotating Hole». Physical Review D 13 (2). с. 198–206. Bibcode:1976PhRvD..13..198P. doi:10.1103/PhysRevD.13.198.  See in particular equation (27).
  92. Carroll, Sean M.; Chen, Jennifer (27 Oct 2004). «Spontaneous Inflation and the Origin of the Arrow of Time». arXiv:hep-th/0410270. Bibcode:2004hep.th...10270C. 
  93. Smith, Cameron; Davies, Evan T. (2012). Emigrating Beyond Earth: Human Adaptation and Space Colonization. Springer. с. 258. 
  94. Klein, Jan; Takahata, Naoyuki (2002). Where Do We Come From?: The Molecular Evidence for Human Descent. Springer. с. 395. 
  95. Carter, Brandon; McCrea, W. H. (1983). «The anthropic principle and its implications for biological evolution». Philosophical Transactions of the Royal Society of London A310 (1512). с. 347–363. Bibcode:1983RSPTA.310..347C. doi:10.1098/rsta.1983.0096. 
  96. Greenberg, Joseph (1987). Language in the Americas. Stanford University Press. с. 341–342. 
  97. McKay, Christopher P.; Toon, Owen B.; Kasting, James F. (8 August 1991). «Making Mars habitable». Nature 352 (6335). с. 489–496. Bibcode:1991Natur.352..489M. doi:10.1038/352489a0. 
  98. Kaku, Michio (2010). «The Physics of Interstellar Travel: To one day, reach the stars». mkaku.org. Процитовано 29 August 2010. 
  99. Avise, John; D. Walker; G. C. Johns (1998-09-22). «Speciation durations and Pleistocene effects on vertebrate phylogeography». Philosophical Transactions of the Royal Society B 265 (1407). с. 1707–1712. doi:10.1098/rspb.1998.0492. PMC 1689361. PMID 9787467. 
  100. Valentine, James W. (1985). «The Origins of Evolutionary Novelty And Galactic Colonization». У Finney, Ben R.; Jones, Eric M. Interstellar Migration and the Human Experience. University of California Press. с. 274. 
  101. Crawford, I. A. (July 2000). «Where are They? Maybe we are alone in the galaxy after all». Scientific American. Процитовано 20 July 2012. 
  102. Bignami, Giovanni F.; Sommariva, Andrea (2013). A Scenario for Interstellar Exploration and Its Financing. Springer. с. 23. 
  103. Korycansky, D. G.; Laughlin, Gregory; Adams, Fred C. (2001). «Astronomical engineering: a strategy for modifying planetary orbits». Astrophysics and Space Science 275. с. 349. doi:10.1023/A:1002790227314. Astrophys.Space Sci.275:349-366,2001. 
  104. Korycansky, D. G. (2004). «Astroengineering, or how to save the Earth in only one billion years». Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica 22. с. 117–120. 
  105. а б «Hurtling Through the Void». Time Magazine. 20 June 1983. Процитовано 5 September 2011. 
  106. «Cornell News: "It's the 25th Anniversary of Earth's First (and only) Attempt to Phone E.T."». Cornell University. 12 November 1999. Архів оригіналу за 2 August 2008. Процитовано 29 March 2008. 
  107. Dave Deamer. «In regard to the email from». Science 2.0. Процитовано 2014-11-14. 
  108. «Pioneer 10 Spacecraft Nears 25TH Anniversary, End of Mission». nasa.gov. Процитовано 2013-12-22. 
  109. «SPACE FLIGHT 2003 – United States Space Activities». nasa.gov. Процитовано 2013-12-22. 
  110. а б «Voyager: The Interstellar Mission». NASA. Процитовано 5 September 2011. 
  111. «KEO FAQ». keo.org. Процитовано 14 October 2011. 
  112. Lasher, Lawrence. «Pioneer Mission Status». NASA. Процитовано 8 April 2000. 
  113. а б «The Pioneer Missions». NASA. Процитовано 5 September 2011. 
  114. «LAGEOS 1, 2». NASA. Процитовано 21 July 2012. 
  115. Шаблон:Cite AV media
  116. «The Long Now Foundation». The Long Now Foundation. 2011. Процитовано 21 September 2011. 
  117. «MOM - Memory of Mankind». 
  118. «Human Document Project 2014». 
  119. «5D ‘Superman memory’ crystal could lead to unlimited lifetime data storage». University of Southhampton. 9 July 2013. 
  120. Zhang, J.; Gecevičius, M.; Beresna, M.; Kazansky, P. G. (June 2013). «5D Data Storage by Ultrafast Laser Nanostructuring in Glass». CLEO: Science and Innovations (Optical Society of America). с. CTh5D–9. 
  121. Begtrup, G. E.; Gannett, W.; Yuzvinsky, T. D.; Crespi, V. H.; Zettl, A. (13 May 2009). «Nanoscale Reversible Mass Transport for Archival Memory». Nano Letters 9 (5). с. 1835–1838. Bibcode:2009NanoL...9.1835B. doi:10.1021/nl803800c. 
  122. «Tetrafluoromethane». Toxicology Data Network (TOXNET). United States National Library of Medicine. Процитовано 4 September 2014. 
  123. «Time it takes for garbage to decompose in the environment». New Hampshire Department of Environmental Services. 
  124. Lyle, Paul (2010). Between Rocks And Hard Places: Discovering Ireland's Northern Landscapes. Geological Survey of Northern Ireland. 
  125. Weisman, Alan (2007-07-10), The World Without Us, New York: Thomas Dunne Books/St. Martin's Press, сторінки 171–172, ISBN 0-312-34729-4, OCLC 122261590 
  126. «Apollo 11 -- First Footprint on the Moon». Student Features. NASA. 
  127. Meadows, A. J. (2007). The Future of the Universe. Springer. с. 81–83. 
  128. Weisman, Alan (2007-07-10), The World Without Us, New York: Thomas Dunne Books/St. Martin's Press, сторінка 182, ISBN 0-312-34729-4, OCLC 122261590 
  129. Zalasiewicz, Jan (2008-09-25), The Earth After Us: What legacy will humans leave in the rocks?, Oxford University Press , Review in Stanford Archaeolog
  130. а б в г д е ж и к л м Meeus, J. and Vitagliano, A. (2004). «Simultaneous Transits». Journal of the British Astronomical Association 114 (3). Процитовано 7 September 2011. 
  131. «Why is Polaris the North Star?». NASA. Процитовано 10 April 2011. 
  132. а б Plait, Phil (2002). Bad Astronomy: Misconceptions and Misuses Revealed, from Astrology to the Moon Landing "Hoax". John Wiley and Sons. с. 55–56. 
  133. Falkner, David E. (2011). The Mythology of the Night Sky. Springer. с. 116. 
  134. Calculation by the Stellarium application version 0.10.2, http://www.stellarium.org, процитовано 2009-07-28 
  135. Kieron Taylor (1 March 1994). «Precession». Sheffield Astronomical Society. Процитовано 2013-08-06. 
  136. Falkner, David E. (2011). The Mythology of the Night Sky. Springer. с. 102. 
  137. Komzsik, Louis (2010). Wheels in the Sky: Keep on Turning. Trafford Publishing. с. 140. 
  138. Laskar, J. та ін. (1993). «Orbital, Precessional, and Insolation Quantities for the Earth From ?20 Myr to +10 Myr». Astronomy and Astrophysics 270. с. 522–533. Bibcode:1993A&A...270..522L. 
  139. Laskar et al. «Astronomical Solutions for Earth Paleoclimates». Institut de mecanique celeste et de calcul des ephemerides. Процитовано 20 July 2012. 
  140. Aldo Vitagliano (2011). «The Solex page». Universit... degli Studi di Napoli Federico II. Процитовано 20 July 2012. 
  141. James, N.D (1998). «Comet C/1996 B2 (Hyakutake): The Great Comet of 1996». Journal of the British Astronomical Association 108. с. 157. Bibcode:1998JBAA..108..157J. 
  142. Horizons output. «Barycentric Osculating Orbital Elements for Comet C/1999 F1 (Catalina)». Процитовано 2011-03-07. 
  143. Borkowski, K.M. (1991). «The Tropical Calendar and Solar Year». J. Royal Astronomical Soc. of Canada 85 (3). с. 121–130. Bibcode:1991JRASC..85..121B. 
  144. Bromberg, Irv. «The Rectified Hebrew Calendar». 
  145. Strous, Louis (2010). «Astronomy Answers: Modern Calendars». University of Utrecht. Процитовано 14 September 2011. 
  146. Richards, Edward Graham (1998). Mapping time: the calendar and its history. Oxford University Press. с. 93. 
  147. «Julian Date Converter». US Naval Observatory. Процитовано 20 July 2012. 
  148. WIPP Permanent Markers Implementation Plan, rev1 (2004)
  149. а б «About Yucca Mountain Standards». Environmental Protection Agency. 2012. Процитовано 2014-05-13. 
  150. а б Fetter, Steve (March 2006). «How long will the world's uranium supplies last?». 
  151. а б Ongena, J; G. Van Oost. «Energy for future centuries - Will fusion be an inexhaustible, safe and clean energy source?». Fusion Science and Technology. 2004 45 (2T). с. 3–14.