Хронологія далекого майбутнього

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Через 7 мільярдів років, після того, як Сонце вступить в стадію червоного гіганта,Земля, можливо, буде виглядати приблизно так.

На космологічній шкалі часу події можуть бути передбачені з більшим або меншим відсотком імовірності. І хоча пророкування майбутнього не може бути абсолютно точним[1], справжнє наукове розуміння в різних галузях науки дозволяє давати прогнозований курс на майбутні події.

Легенда[ред.ред. код]

Key.svg Галузь науки
Астрономія і астрофізика Астрономія і астрофізика
Геологія і планетологія Геологія і планетологія
Фізика елементарних часток Фізика елементарних часток
Математика Математика
Технологія та культура Технологія та культура

До 10 000 років вперед[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Технології і культура ~300 Американський зонд «Вояджер-1» увійде в хмару Оорта[2].
Технології і культура ~320 Зона відчуження Чорнобильської АЕС стане придатною для життя[3].
Астрономія і астрофізика ~600 Час, коли відповідно до сучасних уявлень про межі сузір'їв, прецесія осі Землі змістить весняне рівнодення з сузір'я Риб в сузір'я Водолія[4].
Астрономія і астрофізика ~1000 В результаті прецесії земної осі північною полярною зіркою стане Гамма Цефея[5].
Астрономія і астрофізика 3200 В результаті прецесії земної осі північною полярною зіркою стане Йота Цефея[5].
Математика 5200 Григоріанський календар почне відставати на одну добу від астрономічного часу[6].
Астрономія і астрофізика 9700 Зірка Барнарда підійде на відстань 3,8 світлових років від Сонячної системи. В цей час вона буде нашою найближчою сусідкою[7].

10 000 — 100 000 рр[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Астрономія і астрофізика 10,000 Піонер 10 пролітає на відстані 3.8 світлових років від Зорі Барнарда.[8]
Технології та культура 10,000 Передбачувана тривалість життя декількох поточних проектів безприбуткової організації Long Now Foundation, до яких належать 10 000-річний годинник, відомий як годинник «Long Now», а також проекти «Розетта» та «Long bet».[9]
Математика 10,000 До цієї дати людство може вимерти, за однією з версій суперечливої теореми Судного дня, автором якої є Брендон Картер. За цією версією, половина людей, які будь-коли населятимуть землю, вже, найімовірніше, була народжена.[10]
Астрономія і астрофізика 25,000 Послання Аресібо — зібрання даних, відіслане у вигляді радіосигналу 16 листопада 1974 року, досягає свого пункту призначення — кулястого скупчення Геркулеса.[11] Це — єдине міжзоряне радіопослання, відіслане до настільки віддаленого регіону нашої галактики. Якщо припустити використання такого самого методу комунікації, будь-яка відповідь на це радіоповідомлення потребуватиме щонайменше стільки ж часу, аби дістатися Землі.
Астрономія і астрофізика 32,000 Піонер 10 пролітає на відстані 3 світлових років від Росс 248.[12][13]
Астрономія і астрофізика 36,000 Невелика зоря, червоний карлик Росс 248, проминає Землю на відстані 3.024 світлових років, стаючи найближчою зіркою до Сонця.[14] Далі вона віддалятиметься на протязі 8 000 років, роблячи найближчими зорями спершу Альфу Центавра, а потім — Глізе 445[14] (див. графік).
Астрономія і астрофізика 40,000 Вояджер-1 пролітає на відстані 1.6 світлових років від Глізе 445 — зірки із сузір'я Жирафи.[15]
Астрономія і астрофізика 50,000 Космічна капсула часу KEO, якщо вона буде запущена, повернеться в земну атмосферу.[16]
Геологія і планетологія 50,000 Завершується теперішній міжльодовиковий період (згідно з дослідженнями Бергера та Лутра[17]), після чого Земля знову ввійде у наступний льодовиковий період теперішньої льодовикової ери, враховуючи обмеженість впливу на земний клімат антропогенного глобального потепління.

Ніагарський водоспад цілковито розмиє останні 32 км до озера Ері, і таким чином припинить своє існування.[18]

Астрономія і астрофізика 50,000 Тривалість дня, який використовується для астрономічної хронометрії, досягає близько 86 401 секунди (СІ) внаслідок того, що місячні припливи й відпливи сповільнюють обертання Землі. При сьогоднішній системі вимірювання часу, з'явиться потреба додавати до годинника одну високосну секунду кожної доби.[19]

100 000 — 1 млн рр[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Технології та культура 100,000 — 1 мільйон Найкоротший термін, за який людство змогло б колонізувати галактику розміром у 100 000 світлових років, і спромоглося б опанувати всю доступну енергію галактики, за умови, що швидкість пересування космічних апаратів на той час досягне 0.1c або й більше.[20]
Астрономія і астрофізика 100,000 Власний рух зірок по небесній сфері, який є результатом їхнього руху крізь галактику, зробить багато відомих сузір'їв невпізнаваними.[21]
Астрономія і астрофізика 100,000[a] Гіпергігант, зірка VY Великого Пса, до цього часу, швидше за все, перетвориться на гіпернову в результаті вибуху..[22]
Геологія і планетологія 100,000[a] Земля постраждає від виверження супервулкана, достатньо великого, аби викинути на поверхню до 400 км3 магми.[23]
Геологія і планетологія 250,000 Lōʻihi, наймолодший вулкан Гавайського хребта, підніметься над поверхнею океану й стане новим вулканічним островом.[24]
Астрономія і астрофізика 296,000 Вояджер-2 пролітає на відстані 4.3 світлових років від Сіріуса — найяскравішої зірки на нічному небі.[15]
Астрономія і астрофізика 500,000[a] Земля постраждає від удару метеорита діаметром приблизно в 1 км, за умови, що зіткнення не вдасться уникнути.[25]

1 млн — 1 млрд рр.[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Geology and planetary science 1 million[a] Earth will likely have undergone a supervolcanic eruption large enough to erupt 3,200 km3 of magma; an event comparable to the Toba supereruption 75,000 years ago.[23]
Astronomy and astrophysics 1 million[a] Highest estimated time until the red supergiant star Betelgeuse explodes in a supernova. The explosion is expected to be easily visible in daylight.[26][27]
Astronomy and astrophysics 1.4 million The star Gliese 710 passes as close as 1.1 light years to the Sun before moving away. This may gravitationally perturb members of the Oort cloud, a halo of icy bodies orbiting at the edge of the Solar System, thereafter increasing the likelihood of a cometary impact in the inner Solar System.[28]
Astronomy and astrophysics 2 million Pioneer 10 passes near the bright star Aldebaran.[29]
Astronomy and astrophysics 4 million Pioneer 11 passes near one of the stars in the constellation Aquila.[29]
Технології та культура 5 — 50 мільйонів Time by which the entire galaxy could be colonised by means within reach of current technology.[30]
Astronomy and astrophysics 8 million The moon Phobos comes within 7,000 km of Mars, the Roche limit, at which point tidal forces will disintegrate the moon and turn it into a ring of orbiting debris that will continue to spiral in toward the planet.[31]
Astronomy and astrophysics 8 million The LAGEOS satellites' orbits will decay, and they will re-enter Earth's atmosphere, carrying with them a message to any far future descendants of humanity, and a map of the continents as they are expected to appear then.[32]
Geology and planetary science 10 million The widening East African Rift valley is flooded by the Red Sea, causing a new ocean basin to divide the continent of Africa.[33]
Astronomy and astrophysics 11 million The ring of debris around Mars hits the surface of the planet.[31]
Geology and planetary science 50 million The Californian coast begins to be subducted into the Aleutian Trench due to its northward movement along the San Andreas Fault.[34]

Africa's collision with Eurasia closes the Mediterranean Basin and creates a mountain range similar to the Himalayas.[35]

Astronomy and astrophysics 100 million[a] Earth will have likely been hit by a meteorite comparable in size to the one that triggered the K-Pg extinction 65 million years ago.[36]
Mathematics 230 million Beyond this time, the orbits of the planets become impossible to predict due to the limitations of Lyapunov time.[37]
Astronomy and astrophysics 240 million From its present position, the Solar System completes one full orbit of the Galactic center.[38]
Geology and planetary science 250 million All the continents on Earth may fuse into a supercontinent. Three potential arrangements of this configuration have been dubbed Amasia, Novopangaea, and Pangaea Ultima.[39][40]
Geology and planetary science 400-500 million The supercontinent (Pangaea Ultima, Novopangaea, or Amasia) will have likely rifted apart.[40]
Astronomy and astrophysics 500-600 million[a] Estimated time until a gamma ray burst, or massive, hyperenergetic supernova, occurs within 6,500 light-years of Earth; close enough for its rays to affect Earth's ozone layer and potentially trigger a mass extinction, assuming the hypothesis is correct that a previous such explosion triggered the Ordovician-Silurian extinction event. However, the supernova would have to be precisely oriented relative to Earth to have any negative effect.[41]
Astronomy and astrophysics 600 million Tidal acceleration moves the Moon far enough from Earth that total solar eclipses are no longer possible.[42]
Geology and planetary science 600 million The Sun's increasing luminosity begins to disrupt the carbonate-silicate cycle; higher luminosity increases weathering of surface rocks, which traps carbon dioxide in the ground as carbonate. As water evaporates from the Earth's surface, rocks harden, causing plate tectonics to slow and eventually stop. Without volcanoes to recycle carbon into the Earth's atmosphere, carbon dioxide levels begin to fall.[43] By this time, they will fall to the point at which C3 photosynthesis is no longer possible. All plants that utilize C3 photosynthesis (~99 percent of present-day species) will die.[44]
Geology and planetary science 800 million Carbon dioxide levels fall to the point at which C4 photosynthesis is no longer possible.[44] Multicellular life dies out.[45]

1 млрд — 1 трлн рр.[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Geology and planetary science 1 billion[b] The Sun's luminosity has increased by 10 percent, causing Earth's surface temperatures to reach an average of ~320 K (47 °C, 116 °F). The atmosphere will become a «moist greenhouse», resulting in a runaway evaporation of the oceans.[46] Pockets of water may still be present at the poles, allowing abodes for simple life.[47][48]
Geology and planetary science 1.3 billion Eukaryotic life dies out due to carbon dioxide starvation. Only prokaryotes remain.[45]
Geology and planetary science 1.5-1.6 billion The Sun's increasing luminosity causes its circumstellar habitable zone to move outwards; as carbon dioxide increases in Mars's atmosphere, its surface temperature rises to levels akin to Earth during the ice age.[45][49]
Geology and planetary science 2.3 billion The Earth's outer core freezes, if the inner core continues to grow at its current rate of 1 mm per year.[50][51] Without its liquid outer core, the Earth's magnetic field shuts down,[52] and charged particles emanating from the Sun strip away the ozone layer, which protects the Earth from harmful ultraviolet rays.[53]
Geology and planetary science 2.8 billion Earth's surface temperature, even at the poles, reaches an average of ~420 K (147 °C, 296 °F). At this point life, now reduced to unicellular colonies in isolated, scattered microenvironments such as high-altitude lakes or subsurface caves, will completely die out.[43][54][c]
Astronomy and astrophysics 3 billion Median point at which the Moon's increasing distance from the Earth lessens its stabilising effect on the Earth's axial tilt. As a consequence, Earth's true polar wander becomes chaotic and extreme.[55]
Astronomy and astrophysics 3.3 billion 1 percent chance that Mercury's orbit may become so elongated as to collide with Venus, sending the inner Solar System into chaos and potentially leading to a planetary collision with Earth.[56]
Geology and planetary science 3.5 billion Surface conditions on Earth are comparable to those on Venus today.[57]
Astronomy and astrophysics 3.6 billion Neptune's moon Triton falls through the planet's Roche limit, potentially disintegrating into a planetary ring system similar to Saturn's.[58]
Astronomy and astrophysics 4 billion Median point by which the Andromeda Galaxy will have collided with the Milky Way, which will thereafter merge to form a galaxy dubbed «Milkomeda».[59] The planets of the Solar System are expected to be relatively unaffected by this collision.[60][61][62]
Astronomy and astrophysics 5.4 billion With the hydrogen supply exhausted at its core, the Sun leaves the main sequence and begins to evolve into a red giant.[63]
Astronomy and astrophysics 7.5 billion Earth and Mars may become tidally locked with the expanding Sun.[49]
Astronomy and astrophysics 7.9 billion The Sun reaches the tip of the red-giant branch of the Hertzsprung-Russell diagram, achieving its maximum radius of 256 times the present day value.[63] In the process, Mercury, Venus and possibly Earth are destroyed.[64]

During these times, it is possible that Saturn's moon Titan could achieve surface temperatures necessary to support life.[65]

Astronomy and astrophysics 8 billion Sun becomes a carbon-oxygen white dwarf with about 54.05 percent its present mass.[63][66][67][d]
Astronomy and astrophysics 20 billion The end of the Universe in the Big Rip scenario, assuming a model of dark energy with w = −1.5.[68] Observations of galaxy cluster speeds by the Chandra X-ray Observatory suggest that this will not occur.[69]
Astronomy and astrophysics 50 billion Assuming both survive the Sun's expansion, by this time the Earth and the Moon become tidelocked, with each showing only one face to the other.[70][71] Thereafter, the tidal action of the Sun will extract angular momentum from the system, causing the lunar orbit to decay and the Earth's spin to accelerate.[72]
Astronomy and astrophysics 100 billion The Universe's expansion causes all galaxies beyond the Milky Way's Local Group to disappear beyond the cosmic light horizon, removing them from the observable universe.[73]
Astronomy and astrophysics 150 billion The cosmic microwave background cools from its current temperature of ~2.7 K to 0.3 K, rendering it essentially undetectable with current technology.[74]
Astronomy and astrophysics 450 billion Median point by which the ~47 galaxies[75] of the Local Group will coalesce into a single large galaxy.[76]
Astronomy and astrophysics 800 billion Expected time when the net light emission from the combined Milkomeda galaxy begins to decline as the red dwarf stars pass through their blue dwarf stage of peak luminosity.[77]

Понад 1 трлн років вперед[ред.ред. код]

Key.svg Років вперед Подія
Astronomy and astrophysics 1012 (1 trillion) Low estimate for the time until star formation ends in galaxies as galaxies are depleted of the gas clouds they need to form stars.[76]

The universe's expansion, assuming a constant dark energy density, multiplies the wavelength of the cosmic microwave background by 1029, exceeding the scale of the cosmic light horizon and rendering its evidence of the Big Bang undetectable. However, it may still be possible to determine the expansion of the universe through the study of hypervelocity stars.[73]

Astronomy and astrophysics 3×1013 (30 trillion) Estimated time for the remnant Sun to undergo a close encounter with another star in the local Solar neighborhood. Whenever two stars (or stellar remnants) pass close to each other, their planets' orbits can be disrupted, potentially ejecting them from the system entirely. On average, the closer a planet's orbit to its parent star, the longer it takes to be ejected in this manner, because stars rarely pass so closely.[78]
Astronomy and astrophysics 1014 (100 trillion) High estimate for the time until normal star formation ends in galaxies.[76] This marks the transition from the Stelliferous Era to the Degenerate Era; with no free hydrogen to form new stars, all remaining stars slowly exhaust their fuel and die.[79]
Astronomy and astrophysics 1.1-1.2×1014 (110–120 trillion) Time by which all stars in the universe will have exhausted their fuel (the longest-lived stars, low-mass red dwarfs, have lifespans of roughly 10-20 trillion years).[76] After this point, the stellar-mass objects remaining are stellar remnants (white dwarfs, neutron stars and black holes). Brown dwarfs also remain.

Collisions between brown dwarfs will create new red dwarf stars on a marginal level: on average, about 100 will be present in the galaxy. Collisions between stellar remnants will create occasional supernovae.[76]

Astronomy and astrophysics 1015 (1 quadrillion) Estimated time until stellar close encounters detach all planets in Solar Systems from their orbits.[76]

By this point, the Sun will have cooled to five degrees above absolute zero.[80]

Astronomy and astrophysics 1019 to 1020 (10-100 quintillion) Estimated time until 90% — 99% of brown dwarfs and stellar remnants are ejected from galaxies. When two objects pass close enough to each other, they exchange orbital energy, with lower-mass objects tending to gain energy. Through repeated encounters, the lower-mass objects can gain enough energy in this manner to be ejected from their galaxy. This process eventually causes the galaxy to eject the majority of its brown dwarfs and stellar remnants.[76][81]
Astronomy and astrophysics 1020 (100 quintillion) Estimated time until the Earth collides with the black dwarf Sun due to the decay of its orbit via emission of gravitational radiation,[82] if the Earth is neither first engulfed by the red giant Sun a few billion years from now[83][84] nor subsequently ejected from its orbit by a stellar encounter.[82]
Astronomy and astrophysics 1030 Estimated time until those stars not ejected from galaxies (1% — 10%) fall into their galaxies' central supermassive black holes. By this point, with binary stars having fallen into each other, and planets into their stars, via emission of gravitational radiation, only solitary objects (stellar remnants, brown dwarfs, ejected planets, black holes) will remain in the universe.[76]
Particle physics 2×1036 The estimated time for all nucleons in the observable Universe to decay, if the proton half-life takes its smallest possible value (8.2×1033 years).[85][86][e]
Particle physics 3×1043 Estimated time for all nucleons in the observable Universe to decay, if the proton half-life takes the largest possible value, 1041 years,[76] assuming that the Big Bang was inflationary and that the same process that made baryons predominate over anti-baryons in the early Universe makes protons decay.[86][e] By this time, if protons do decay, the Black Hole Era, in which black holes are the only remaining celestial objects, begins.[79][76]
Particle physics 1065 Assuming that protons do not decay, estimated time for rigid objects like rocks to rearrange their atoms and molecules via quantum tunneling. On this timescale, all matter is liquid.[82]
Particle physics 5.8×1068 Estimated time until a stellar mass black hole with a mass of 3 solar masses decays by the Hawking process.[87]
Particle physics 1.9×1098 Estimated time until NGC 4889, the currently largest known supermassive black hole with a mass of 21 billion solar masses, decays by the Hawking process.[87]
Particle physics 1.7×10106 Estimated time until a supermassive black hole with a mass of 20 trillion solar masses decays by the Hawking process.[87] This marks the end of the Black Hole Era. Beyond this time, if protons do decay, the Universe enters the Dark Era, in which all physical objects have decayed to subatomic particles, gradually winding down to their final energy state in the heat death of the universe.[79][76]
Particle physics 10200 Estimated high time for all nucleons in the observable Universe to decay (if they don't via the above process), through any one of many different mechanisms allowed in modern particle physics (higher-order baryon non-conservation processes, virtual black holes, sphalerons, etc.), on time scales of 1046 to 10200 years.[76]
Particle physics 101500 Assuming protons do not decay, the estimated time until all baryonic matter has either fused together to form iron-56 or decayed from a higher mass element into iron-56.[82] (see iron star)
Astronomy and astrophysics 10^{10^{26}}[f][g] Low estimate for the time until all matter collapses into black holes, assuming no proton decay.[82] Subsequent Black Hole Era and transition to the Dark Era are, on this timescale, instantaneous.
Particle physics 10^{10^{50}} Estimated time for a Boltzmann brain to appear in the vacuum via a spontaneous entropy decrease.[88]
Particle physics 10^{10^{56}} Estimated time for random quantum fluctuations to generate a new Big Bang, according to Carroll and Chen.[89]
Astronomy and astrophysics 10^{10^{76}} High estimate for the time until all matter collapses into black holes, again assuming no proton decay.[82]
Particle physics 10^{10^{120}} High estimate for the time for the Universe to reach its final energy state.[88]
Багато моделей, що описують далеке майбутнє Всесвіту, припускають, що чорні діри залишаться єдиними астрономічними об'єктами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Rescher, Nicholas (1998). Predicting the future: An introduction to the theory of forecasting. State University of New York Press. ISBN 0-7914-3553-9. 
  2. [1][2]
  3. Doug Sanders. «Area around Chernobyl remains uninhabitable 25 years later». Globe and Mail. Процитовано 2011-06-14.  Проігноровано невідомий параметр |YEAR= (можливо, |year=?) (довідка)
  4. Nick Strobel. «Astronomy without a Telescope». astronomynotes.com. Архів оригіналу за 2012-08-14. Процитовано 2011-04-16. 
  5. а б «Pole Star». Universe Today. Архів оригіналу за 2012-08-14. Процитовано 2011-04-16. 
  6. John Meeus, More Mathematical Astronomy Morsels. Section 6.3. Willmann-Bell, 2002. ISBN 978-0-943396-74-3
  7. García-Sánchez, J.; et al. (2001). «Stellar encounters with the solar system». Astronomy & Astrophysics 379. с. 642. Bibcode:2001A&A...379..634G. doi:10.1051/0004-6361:20011330. 
  8. «Hurtling Through the Void». Time Magazine. 20 June 1983. Процитовано 5 September 2011. 
  9. «The Long Now Foundation». The Long Now Foundation. 2011. Процитовано 21 September 2011. 
  10. Carter, Brandon; McCrea, W. H. (1983). «The anthropic principle and its implications for biological evolution». Philosophical Transactions of the Royal Society of London A310 (1512). с. 347–363. Bibcode:1983RSPTA.310..347C. doi:10.1098/rsta.1983.0096. 
  11. «Cornell News: "It's the 25th Anniversary of Earth's First (and only) Attempt to Phone E.T."». Cornell University. 12 November 1999. Архів оригіналу за 2 August 2008. Процитовано 29 March 2008. 
  12. «Pioneer 10 Spacecraft Nears 25TH Anniversary, End of Mission». nasa.gov. Процитовано 2013-12-22. 
  13. «SPACE FLIGHT 2003 – United States Space Activities». nasa.gov. Процитовано 2013-12-22. 
  14. а б Matthews, R. A. J. (Spring 1994). «The Close Approach of Stars in the Solar Neighborhood». Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society 35 (1). с. 1. Bibcode:1994QJRAS..35....1M. 
  15. а б «Voyager: The Interstellar Mission». NASA. Процитовано 5 September 2011. 
  16. «KEO FAQ». keo.org. Процитовано 14 October 2011. 
  17. Berger, A, and Loutre, MF (2002). «Climate: an exceptionally long interglacial ahead?». Science 297 (5585). с. 1287–8. doi:10.1126/science.1076120. PMID 12193773. 
  18. «Niagara Falls Geology Facts & Figures». Niagara Parks. Процитовано 29 April 2011. 
  19. Finkleman, David; Allen, Steve; Seago, John; Seaman, Rob; Seidelmann, P. Kenneth (June 2011). «The Future of Time: UTC and the Leap Second». ArXiv eprint 1106. с. 3141. arXiv:1106.3141. Bibcode:2011arXiv1106.3141F. 
  20. Kaku, Michio (2010). «The Physics of Interstellar Travel: To one day, reach the stars». mkaku.org. Процитовано 29 August 2010. 
  21. Tapping, Ken (2005). «The Unfixed Stars». National Research Council Canada. Процитовано 29 December 2010. 
  22. Monnier, J. D.; Tuthill, P.; Lopez, GB та ін. (1999). «The Last Gasps of VY Canis Majoris: Aperture Synthesis and Adaptive Optics Imagery». The Astrophysical Journal 512 (1). с. 351. arXiv:astro-ph/9810024. Bibcode:1999ApJ...512..351M. doi:10.1086/306761. 
  23. а б «Super-eruptions: Global effects and future threats». The Geological Society. Процитовано 25 May 2012. 
  24. «Frequently Asked Questions». Hawai'i Volcanoes National Park. 2011. Процитовано 22 October 2011. 
  25. Bostrom, Nick (March 2002). «Existential Risks: Analyzing Human Extinction Scenarios and Related Hazards». Journal of Evolution and Technology 9 (1). Процитовано 10 September 2012. 
  26. «Sharpest Views of Betelgeuse Reveal How Supergiant Stars Lose Mass». Press Releases. European Southern Observatory. 29 July 2009. Процитовано 6 September 2010. 
  27. Sessions, Larry (29 July 2009). «Betelgeuse will explode someday». EarthSky Communications, Inc. Процитовано 16 November 2010. 
  28. Bobylev, Vadim V. (March 2010). «Searching for Stars Closely Encountering with the Solar System». Astronomy Letters 36 (3). с. 220–226. arXiv:1003.2160. Bibcode:2010AstL...36..220B. doi:10.1134/S1063773710030060. 
  29. а б «The Pioneer Missions». NASA. Процитовано 5 September 2011. 
  30. Crawford, I. A. (July 2000). «Where are They? Maybe we are alone in the galaxy after all». Scientific American. Процитовано 20 July 2012. 
  31. а б Sharma, B. K. (2008). «Theoretical formulation of the Phobos, moon of Mars, rate of altitudinal loss». Eprint arXiv:0805.1454. Процитовано 10 September 2012. 
  32. «LAGEOS 1, 2». NASA. Процитовано 21 July 2012. 
  33. Haddok, Eitan (29 September 2008). «Birth of an Ocean: The Evolution of Ethiopia's Afar Depression». Scientific American. Процитовано 27 December 2010. 
  34. Garrison, Tom (2009). Essentials of Oceanography (вид. 5). Brooks/Cole. с. 62. 
  35. «Continents in Collision: Pangea Ultima». NASA. 2000. Процитовано 29 December 2010. 
  36. Nelson, Stephen A. «Meteorites, Impacts, and Mass Extinction». Tulane University. Процитовано 13 January 2011. 
  37. Hayes, Wayne B. (2007). «Is the Outer Solar System Chaotic?». Nature Physics 3 (10). с. 689–691. arXiv:astro-ph/0702179. Bibcode:2007NatPh...3..689H. doi:10.1038/nphys728. 
  38. Leong, Stacy (2002). «Period of the Sun's Orbit Around the Galaxy (Cosmic Year)». The Physics Factbook. Процитовано 2 April 2007. 
  39. Scotese, Christopher R. «Pangea Ultima will form 250 million years in the Future». Paleomap Project. Процитовано 13 March 2006. 
  40. а б Williams, Caroline; Nield, Ted (20 October 2007-10-20). «Pangaea, the comeback». New Scientist. Процитовано 2 January 2014. 
  41. Minard, Anne (2009). «Gamma-Ray Burst Caused Mass Extinction?». National Geographic News. Процитовано 2012-08-27. 
  42. «Questions Frequently Asked by the Public About Eclipses». NASA. Процитовано 7 March 2010. 
  43. а б O'Malley-James, Jack T.; Greaves, Jane S.; Raven; John A.; Cockell; Charles S. (2012). «Swansong Biospheres: Refuges for life and novel microbial biospheres on terrestrial planets near the end of their habitable lifetimes». arxiv.org. Процитовано 2012-11-01. 
  44. а б Heath, Martin J.; Doyle, Laurance R. (2009). «Circumstellar Habitable Zones to Ecodynamic Domains: A Preliminary Review and Suggested Future Directions». arXiv:0912.2482. 
  45. а б в Franck, S.; Bounama, C.; Von Bloh, W. (November 2005). «Causes and timing of future biosphere extinction». Biogeosciences Discussions 2 (6). с. 1665–1679. Bibcode:2005BGD.....2.1665F. doi:10.5194/bgd-2-1665-2005. Процитовано 19 October 2011. 
  46. Schröder, K.-P.; Connon Smith, Robert (1 May 2008). «Distant future of the Sun and Earth revisited». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 155–163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x. 
  47. Brownlee, Donald E. (2010). «Planetary habitability on astronomical time scales». У Schrijver, Carolus J.; Siscoe, George L. Heliophysics: Evolving Solar Activity and the Climates of Space and Earth. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-11294-9. 
  48. Li King-Fai; Pahlevan, Kaveh; Kirschvink, Joseph L.; Yung, Luk L. (2009). «Atmospheric pressure as a natural climate regulator for a terrestrial planet with a biosphere». Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America 106 (24). Bibcode:2009PNAS..106.9576L. doi:10.1073/pnas.0809436106. PMC 2701016. PMID 19487662. 
  49. а б Kargel, Jeffrey Stuart (2004). Mars: A Warmer, Wetter Planet. Springer. с. 509. ISBN 978-1-85233-568-7. Процитовано 29 October 2007. 
  50. Waszek, Lauren; Irving, Jessica; Deuss, Arwen (20 February 2011). «Reconciling the Hemispherical Structure of Earth's Inner Core With its Super-Rotation». Nature Geoscience 4 (4). с. 264–267. Bibcode:2011NatGe...4..264W. doi:10.1038/ngeo1083. 
  51. McDonough, W. F. (2004). «Compositional Model for the Earth's Core». Treatise on Geochemistry 2. с. 547–568. Bibcode:2003TrGeo...2..547M. doi:10.1016/B0-08-043751-6/02015-6. ISBN 978-0-08-043751-4. 
  52. Luhmann, J. G.; Johnson, R. E.; Zhang, M. H. G. (1992). «Evolutionary impact of sputtering of the Martian atmosphere by O+ pickup ions». Geophysical Research Letters 19 (21). с. 2151–2154. Bibcode:1992GeoRL..19.2151L. doi:10.1029/92GL02485. 
  53. Quirin Shlermeler (3 March 2005). «Solar wind hammers the ozone layer». nature news. doi:10.1038/news050228-12. 
  54. Adams, Fred C. (2008). «Long-term astrophysicial processes». У Bostrom, Nick; Cirkovic, Milan M. Global Catastrophic Risks. Oxford University Press. с. 33–47. 
  55. Neron de Surgey, O.; Laskar, J. (1996). «On the Long Term Evolution of the Spin of the Earth». Astronomie et Systemes Dynamiques, Bureau des Longitudes 318. с. 975. Bibcode:1997A&A...318..975N. 
  56. «Study: Earth May Collide With Another Planet». Fox News. 11 June 2009. Процитовано 8 September 2011. 
  57. Hecht, Jeff (2 April 1994). «Science: Fiery Future for Planet Earth». New Scientist (subscription required) (1919). с. 14. Процитовано 29 October 2007. 
  58. Chyba, C. F.; Jankowski, D. G.; Nicholson, P. D. (1989). «Tidal Evolution in the Neptune-Triton System». Astronomy & Astrophysics 219. с. 23. Bibcode:1989A&A...219L..23C. 
  59. Cox, J. T.; Loeb, Abraham (2007). «The Collision Between The Milky Way And Andromeda». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 461. arXiv:0705.1170. Bibcode:2008MNRAS.tmp..333C. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13048.x. 
  60. NASA (2012-05-31). «NASA's Hubble Shows Milky Way is Destined for Head-On Collision». NASA. Процитовано 2012-10-13. 
  61. Dowd, Maureen (29 May 2012). «Andromeda Is Coming!». New York Times. Процитовано 9 January 2014. «[NASA's David Morrison] explained that [the Andromeda-Milky Way collision] would just be two great big fuzzy balls of stars and mostly empty space passing through each other harmlessly over the course of millions of years.» 
  62. Braine, J.; Lisenfeld, U.; Duc, P. A. та ін. (2004). «Colliding molecular clouds in head-on galaxy collisions». Astronomy and Astrophysics 418 (2). с. 419–428. arXiv:astro-ph/0402148. Bibcode:2004A&A...418..419B. doi:10.1051/0004-6361:20035732. Процитовано 2 April 2008. 
  63. а б в Schroder, K. P.; Connon Smith, Robert (2008). «Distant Future of the Sun and Earth Revisited». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 155–163. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x. 
  64. Rybicki, K. R.; Denis, C. (2001). «On the Final Destiny of the Earth and the Solar System». Icarus 151 (1). с. 130–137. Bibcode:2001Icar..151..130R. doi:10.1006/icar.2001.6591. 
  65. Lorenz, Ralph D.; Lunine, Jonathan I.; McKay, Christopher P. (1997). «Titan under a red giant sun: A new kind of "habitable" moon» (PDF). Geophysical Research Letters 24 (22). с. 2905–8. Bibcode:1997GeoRL..24.2905L. doi:10.1029/97GL52843. PMID 11542268. Процитовано 21 March 2008. 
  66. Balick, Bruce. «Planetary Nebulae and the Future of the Solar System». University of Washington. Процитовано 23 June 2006. 
  67. Kalirai, Jasonjot S. та ін. (March 2008). «The Initial-Final Mass Relation: Direct Constraints at the Low-Mass End». The Astrophysical Journal 676 (1). с. 594–609. arXiv:0706.3894. Bibcode:2008ApJ...676..594K. doi:10.1086/527028. 
  68. «Universe May End in a Big Rip». CERN Courier. 1 May 2003. Процитовано 22 July 2011. 
  69. Vikhlinin, A.; Kravtsov, A.V.; Burenin, R.A. та ін. (2009). «Chandra Cluster Cosmology Project III: Cosmological Parameter Constraints». The Astrophysical Journal 692 (2) (Astrophysical Journal). с. 1060. arXiv:0812.2720. Bibcode:2009ApJ...692.1060V. doi:10.1088/0004-637X/692/2/1060. 
  70. Murray, C.D. and Dermott, S.F. (1999). Solar System Dynamics. Cambridge University Press. с. 184. ISBN 978-0-521-57295-8. 
  71. Dickinson, Terence (1993). From the Big Bang to Planet X. Camden East, Ontario: Camden House. с. 79–81. ISBN 978-0-921820-71-0. 
  72. Canup, Robin M.; Righter, Kevin (2000). Origin of the Earth and Moon. The University of Arizona space science series 30. University of Arizona Press. с. 176–177. ISBN 978-0-8165-2073-2. 
  73. а б Loeb, Abraham (2011). «Cosmology with Hypervelocity Stars». Harvard University. arXiv:1102.0007v2.pdf. 
  74. Chown, Marcus (1996). Afterglow of Creation. University Science Books. с. 210. 
  75. «The Local Group of Galaxies». University of Arizona. Students for the Exploration and Development of Space. Процитовано 2 October 2009. 
  76. а б в г д е ж и к л м н Adams, Fred C.; Laughlin, Gregory (April 1997). «A dying universe: the long-term fate and evolution of astrophysical objects». Reviews of Modern Physics 69 (2). с. 337–372. arXiv:astro-ph/9701131. Bibcode:1997RvMP...69..337A. doi:10.1103/RevModPhys.69.337. 
  77. Adams, F. C.; Graves, G. J. M.; Laughlin, G. (December 2004). Red Dwarfs and the End of the Main Sequence. У García-Segura, G.; Tenorio-Tagle, G.; Franco, J. та ін. «Gravitational Collapse: From Massive Stars to Planets. / First Astrophysics meeting of the Observatorio Astronomico Nacional. / A meeting to celebrate Peter Bodenheimer for his outstanding contributions to Astrophysics». Revista Mexicana de Astronomía y Astrofísica (Serie de Conferencias) 22. с. 46–49. Bibcode:2004RMxAC..22...46A.  See Fig. 3.
  78. Tayler, Roger John (1993). Galaxies, Structure and Evolution (вид. 2). Cambridge University Press. с. 92. ISBN 978-0-521-36710-3. 
  79. а б в Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. ISBN 978-0-684-85422-9. 
  80. Barrow, John D.; Tipler, Frank J. (19 May 1988). The Anthropic Cosmological Principle. foreword by John A. Wheeler. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-282147-8. LC 87-28148. Процитовано 31 December 2009. 
  81. Adams, Fred; Laughlin, Greg (1999). The Five Ages of the Universe. New York: The Free Press. с. 85–87. ISBN 978-0-684-85422-9. 
  82. а б в г д е Dyson, Freeman J. (1979). «Time Without End: Physics and Biology in an Open Universe». Reviews of Modern Physics (subscription required) 51 (3). с. 447. Bibcode:1979RvMP...51..447D. doi:10.1103/RevModPhys.51.447. Процитовано 5 July 2008. 
  83. Schröder, K.-P.; Connon Smith, Robert (2008). «Distant Future of the Sun and Earth Revisited». Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 386 (1). с. 155. arXiv:0801.4031. Bibcode:2008MNRAS.386..155S. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13022.x. 
  84. Sackmann, I. J.; Boothroyd, A. J.; Kraemer, K. E. (1993). «Our Sun. III. Present and Future». Astrophysical Journal 418. с. 457. Bibcode:1993ApJ...418..457S. doi:10.1086/173407. 
  85. Nishino, Super-K Collaboration та ін. (2009). «Search for Proton Decay via Шаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particle and Шаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particleШаблон:Subatomic particle in a Large Water Cherenkov Detector». Physical Review Letters 102 (14). с. 141801. Bibcode:2009PhRvL.102n1801N. doi:10.1103/PhysRevLett.102.141801. 
  86. а б Tyson, Neil de Grasse; Tsun-Chu Liu, Charles; Irion, Robert (2000). One Universe: At Home in the Cosmos. Joseph Henry Press. ISBN 978-0-309-06488-0. 
  87. а б в Page, Don N. (1976). «Particle Emission Rates from a Black Hole: Massless Particles from an Uncharged, Nonrotating Hole». Physical Review D 13 (2). с. 198–206. Bibcode:1976PhRvD..13..198P. doi:10.1103/PhysRevD.13.198.  See in particular equation (27).
  88. а б Linde, Andrei. (2007). «Sinks in the Landscape, Boltzmann Brains and the Cosmological Constant Problem». Journal of Cosmology and Astroparticle Physics (subscription required) 2007 (1). с. 022. arXiv:hep-th/0611043. Bibcode:2007JCAP...01..022L. doi:10.1088/1475-7516/2007/01/022. Процитовано 26 June 2009. 
  89. Vaas. Rüdiger (2006). «Dark Energy and Life's Ultimate Future». У Vladimir Burdyuzha. The Future of Life and the Future of our Civilization. Springer. с. 231–247. ISBN 978-1-4020-4967-5. 


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>, або ж бракує закриваючого </ref>