Хронологія заборон української мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хронологія заборон української мови

XVII століття[ред.ред. код]

XVIII століття[ред.ред. код]

  • 1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
  • 1729 — наказ Петра ІІ переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
  • 1731 — вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами».
  • 1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
  • 1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
  • 1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
  • 1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.

XIX століття[ред.ред. код]

  • 1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
  • 1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
  • 1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
  • 1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
  • 1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
  • 1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: «ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може».
  • 1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
  • 1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
  • 1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння».
  • 1876 — Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень[2]. Вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф., «Заборона українства», 1876 року.
  • 1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
  • 1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
  • 1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
  • 1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
  • 1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття[ред.ред. код]

  • 1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
  • 1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
  • 1911 — постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
  • 1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
  • 1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
  • 1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
  • 1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
  • 1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румун», котрі «загубили материнську мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
  • 1925 — остаточне закриття українського «таємного» університету у Львові
  • 1926 — лист Сталіна «Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У» з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
  • 1933 — телеграма Сталіна про припинення «українізації».
  • 1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
  • 1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу"всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
  • 1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей», відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
  • 1947 — операція «Вісла»; розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
  • 1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
  • 1960–1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
  • 1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
  • 1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.
  • 1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
  • 1972 — постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», де вперше проголошується створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
  • 1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках»(«Брежнєвський циркуляр»).
  • 1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» («Андроповський указ»), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення зросійщення.
  • 1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».
  • 1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
  • 1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
  • 1989 — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
  • 1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

Репресовані носії знань української мови[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]