Хуліо Кортасар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хуліо Кортасар
Julio Cortázar
Хуліо Кортасар
Хуліо Кортасар
Дата народження 26 серпня 1914(1914-08-26)
Місце народження Брюссель, Бельгія
Дата смерті 12 лютого 1984(1984-02-12) (69 років)
Місце смерті Париж, Франція
Громадянство Аргентина Аргентина, Франція Франція
Рід діяльності письменник, перекладач
Напрямок магічний реалізм
Magnum opus: «Гра в класики»

Ху́ліо Флоре́нсіо Корта́сар (ісп. Julio Florencio Cortázar; * 26 серпня 1914, Брюссель — 12 лютого 1984, Париж) — аргентинський письменник і поет, представник напряму «магічний реалізм»

Біографія[ред.ред. код]

Хуліо Кортасар народився 26 серпня 1914 р. в Брюсселі, в сім'ї співробітника аргентинського торгового представництва. Дитинство і юність провів в Буенос-Айресі. Закінчивши школу, вступив на літературно-філософський факультет столичного університету, але через відсутність коштів за рік залишив навчання і сім років пропрацював сільським вчителем. У 1944 р. став викладати в університеті міста Мендоса. Брав участь в антидиктаторських виступах інтелігенції і був вимушений залишити педагогічну діяльність.

У 1946 р. повернувся в Буенос-Айрес, став співробітником в Книжковій палаті. Отримавши в 1951 р. літературну стипендію, виїхав до Європи, де до кінця днів жив в Парижі, довгі роки працював перекладачем при ЮНЕСКО. Почав писати дуже рано, в 1938 р. дебютував як поет-символіст збіркою сонетів «Присутність». Вірші продовжував складати впродовж всього життя, але не публікував їх; посмертно була видана лірична книга «Тільки сутінки» (1984), куди увійшли вірші і поеми, створені від початку 1950-х до 1983 р.

Письменник помер в Парижі від лейкемії 12 лютого 1984 р. Похований на паризькому кладовищі Монпарнас.

Творча діяльність[ред.ред. код]

Перше оповідання «Захоплений будинок» було надруковано в 1946 р. в журналі, що видавав Борхес, якого Кортасар вважав своїм наставником. Вже на початковому етапі творчості виявилася схильність Кортасара до своєрідного поєднання реальності з фантастикою, орієнтація на несподіванку, що вражає сприйняття. Нічим не примітна і зовні стійка повсякденність починала розхитуватися під впливом таємничих, ворожих сил, агресія ірреальності породжувала неясний неспокій, передчуття небезпеки — романи «Іспит» (написаний в 1950 р., побачило світло тільки в 1986 р.), «Виграші» (1960), збірки оповідань «Бестіарій» (1951), «Кінець гри» (1956—1964). Фантастична вигадка дозволяла припустити сумнівність і умовність сталих уявлень про оточення, відчути примарність і крихкість звичних співвідношень між елементами реальності.

З роками своєрідний кортасарівський спосіб передачі фантастичного припущення видозмінився, ірраціональність подій не завжди була обумовлена втручанням сили «ззовні», нерідко незвичне, несподіване зароджувалося у внутрішньому просторі самої людини. Кортасар — визнаний майстер новели, автор збірок «Життя хронопів і фамів» (1962), «Всі вогні — вогонь» (1966), «Той, хто тут бродить» (1977), «Дехто Лукас» (1979), «Ми так любили Гленду» (1980), «Поза часом» (1982) і інших — з великою увагою відносився до цього жанру, вважаючи, що «роман перемагає завжди по очках, оповідання має виграти нокаутом». Його оповідання — розгорнені метафори, їх відрізняють концентрована атмосфера розповіді, напружена пульсація внутрішнього ритму, відшліфованість словесного матеріалу. Але славу Кортасар здобув головним чином як романіст, виступивши одним з творців «нового латиноамериканського роману».

Після написаних виключно на аргентинському матеріалі «Іспиту» і «Виграшів» в зрілий період творчості створені «Гра в класики» (1963), «62. Модель для збірки» (1968); героями цих творі були не тільки аргентинці, але і французи, англійці, данці. В центрі уваги автора — сучасні соціальні, психологічні, етичні проблеми, мова ведеться про відношення до світу і інших людей, до влади, про самостійність і свободу, про егоїзм і борг, доброту і любов, але часто це предстає в суто метафоризованих варіантах. Романи відрізняє нова, незвичайна манера писання, калейдоскопічність подій, змішання стилів, ускладнені алюзії, багатошарова символіка, їх пронизує експериментаторський і ігровий дух — невичерпна фантазія автора відкриває простір для уяви і думки дійшлого читача, акту творчості, що стає співучасником. Письменник грає зі словами, образами, віртуозно використовує пародію, параболу, парадокс. Життя його героїв протікає в чисто кортасарівському інтелектуальному просторі — це групи близьких по духу і образу думок людей, які прагнуть своїм повсякденним існуванням спростовувати існуючий світопорядок з його умовностями і стандартами, не охочих вести благопристойний спосіб життя.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Los Reyes / Королі (1949)
  • Bestiario / Звіринець (збірка) (1951): Carta a una señorita en París / Лист у Париж одній сеньйориті
  • Final de Juego / Кінець гри (1956)
  • Las armas secretas / Таємна зброя (1959)
  • Los premios / Виграші (1960)
  • Historias de cronopios y de famas / Життя хронопів і фамів (1962)
  • Rayuela / Гра в класи (1963)
  • Todos los fuegos el fuego / Всі вогні — вогонь (1966)
  • La vuelta al día en ochenta mundos / Навколо дня на вісімдесяти світах (1967)
  • 62, modelo para armar / 62. Модель для збірки (1968)
  • Último round / Останній раунд (1969)
  • La prosa del Observatorio / Проза з обсерваторії (1972)
  • Libro de Manuel / Книга Мануеля (1973)
  • Octaedro / Восьмигранник (1974)
  • Alguien anda por ahí / Той, хто тут бродить (1977)
  • Territorios / Території (1978)
  • Un tal Lucas / Дехто Лукас (1979)
  • Queremos tanto a Glenda / Ми так любимо Гленду (1980)
  • Deshoras / Поза часом (1982)
  • Nicaragua tan violentamente dulce / Нікарагуа, нещадно-ніжний край (1983)
  • Divertimento / Дивертисмент (1986)
  • El Examen / Іспит (1986)
  • Diario de Andrés Fava / Щоденник Андреса Фави (1995)
  • Adiós Robinson / Прощавай, Робінзоне (1995)
  • Cartas / Листи (2000)

Джерела[ред.ред. код]